7/Б/. Цивільне судочинство.

Цивільне судочинство (процес) – це врегульований нормами цивільно-процесуального права порядок здійснення судом правосуддя у цивільних справах, який визначається системою взаємопов’язаних цивільно-процесуальних прав, обов’язків і дій суду, органу судового виконання та учасників процесу.

Цивільне процесуальне право – це система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя в цивільних справах.

Основним джерелом цивільно-процесуального законодавства є Цивільний процесуальний кодекс України, прийнятий 18 березня 2004 року. Він містить більше 400 статей і складається з 27 глав, об’єднаних у 11 розділах: загальні положення;наказове провадження;позовне провадження; окреме провадження;перегляд судових рішень; процесуальні питання, пов’язанні з виконанням судових рішень у цивільних справах; про визнання рішень іноземних судів в Україні; провадження за участь іноземних осіб; відновлення втраченого судового провадження

Цивільний процес має такі стадії:

1) порушення цивільної справи в суді за заявою заінтересованої особи;

2) підготовка справи до судового розгляду;

3) розгляд і вирішення справи в судовому засіданні (судовий розгляд);

4) апеляційне оскарження рішень, ухвал суду першої інстанції;

5) перегляд у касаційному порядку рішень, ухвал, постанов суду, що набрали законної сили;

6) перегляд рішень суду, що набрали законної сили, у зв’язку з нововиявленими обставинами;

7) виконання судових рішень, ухвал, постанов.

Розрізняють обов’язкові /1, 2, 3, 7/ та необов’язкові /4, 5, 6/ стадії цивільного процесу.

Перелік цивільних справ, підвідомчих суду, визначає стаття 15 ЦПК. Суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Законодавство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об’єднаних за матеріальними ознаками в такі види проваджень: наказове провадження;позовне провадження; окреме провадження.

Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірними майновими чи особистими немайновими правовідносинами, які передаються на судовий розгляд:

1) справи, що виникають з цивільних правовідносин і мають майновий характер (спори про право власності на певне майно, про порядок користування чи поділ спільного майна або виділення частки з спільного майна; спори, що виникають з договорів купівлі-продажу, обміну, дарування й інших; спори, що виникають внаслідок заподіяння шкоди тощо), а також спори, що мають особистий немайновий характер (за скаргою громадянина з вимогою спростувати відомості, що принижують честь, гідність, ділову репутацію тощо);

2) справи, що виникають з сімейних правовідносин (про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, установлення батьківства, позбавлення батьківських прав, поділ майна подружжя тощо);

3) справи, що виникають з трудових правовідносин (раніше суди розглядали такі справи за умови додержання позивачем встановленого законодавством порядку попереднього позасудового їх розгляду, але за новою Конституцією громадяни можуть безпосередньо звертатися до суду з метою захисту своїх трудових прав);

4) справи, що виникають з кооперативних правовідносин (спори між кооперативами та їх членами й іншими особами з різних питань, крім віднесених законодавством і статутом кооперативу до компетенції загальних зборів кооперативу чи відання інших органів).

Позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов’язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання;

5) зупиненням продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Справи окремого провадження спрямовуються на встановлення наявності юридичних фактів або юридичного стану громадян, необхідних для реалізації суб’єктивних прав. Це, наприклад, справи про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним, безвісно відсутнім, про оголошення громадянина померлим; про встановлення правильності запису в актах громадянського стану; про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника про оскарження нотаріальних дій тощо.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Касаційна скарга може бути подана протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.