Література:

1. Селекція сільськогосподарських тварин /[Ю. Ф. Мельник, В. П. Коваленко, А. М.Угнівенко та ін.] за ред. Мельника Ю. Ф., Коваленка В. П.- К., 2008.-444с.

2. Довідник з виробництва свинини / Герасимов В. І., Коваленко В. П., Нагаєвич В. М. [та ін.]; під ред. Рибалко В.П. .-Харків.: Еспада, 2001.- 582с

3. Інструкція з бонітування свиней; Інструкція з ведення племінного обліку у свинарстві. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2003.- 64с.

4. Сухарлоьов В.О. Вівчарство / В.О.Сухарльов. - Харків : Еспада, 2003.- 528с

5. Інструкція з бонітування овець.

Методичні рекомендації

Селекційно – племінна робота у свинарстві зосереджена на створенні спеціалізованих порід, типів, ліній, що забезпечують високий гетерозисний ефект при гібридизації. Тому першочерговим завданням свиноводів є використання кращого вітчизняного та світового генофонду у сумі із збереженням та підвищенням генетичного потенціалу існуючих в Україні порід.

Кнурів добирають за: відтворною здатністю (об’єм сперми, концентрація сперми, рухливість сперміїв, багатоплідність спарованих маток, середня маса 1 голови поросят на час відлучення ), відгодівельними ознаками ( вік досягнення тваринами живої маси 100 кг, середньодобовий приріст, витрати корму на 1 кг приросту), м’ясними ознаками (забійний вихід, довжина півтуші, товщина шпику у різних точках виміру, площа „ м’язового вічка ”, маса задньої третини півтуші тощо).

Свиноматок добирають за: відтворною здатністю (багатоплідність, плодючість, великоплідність, кількість поросят при відлученні, жива маса 1 голови та гнізда при відлученні), відгодівельними ознаками ( вік досягнення тваринами живої маси 100 кг, середньодобовий приріст, витрати корму на 1 кг приросту), м’ясними ознаками (забійний вихід, довжина півтуші, товщина шпику у різних точках виміру, площа „ м’язового вічка ”, маса задньої третини півтуші тощо).

Племінні якості свиней оцінюють за походженням, за власною продуктивністю, за боковими родичами, за якістю потомства.

У свинарстві застосовуються різні методи селекції. До останнього часу найбільш поширеною була селекція за комплексом ознак. Вона передбачає облік і покращення всіх селекційних ознак згідно з вимогами інструкції щодо бонітування свиней. У зв'язку з гібридизацією значного поширення набула переважаюча селекція, при якій добір проводиться за однією, двома або групою ознак, які корелюють між собою. Найбільш ефективним методом поліпшення окремих груп тварин є відбір за індексами, тому що він дає змогу одержати сумарну оцінку тварини за всіма господарськи корисними ознаками. Сутністю індексної селекції є використання тварин, які мають кращу сумарну оцінку за комплексом ознак.

Вівчарство порівняно з іншими галузями тваринництва є багатопрофільною галуззю. За господарськи корисними ознаками його поділяють на тонкорунне, напівтонкорунне, м'ясо-вовнове, грубововнове, смушкове, шубне, м'ясо-сальне, м'ясо-молочне. Така різноманітність господарське корисної продукції вівчарства й зумовлює широкий спектр ознак, які є предметом генетико-селекційних досліджень.

Залежно від напряму продуктивності овець перспективним вважають такі селекційні програми:

- вовнисто-м’ясне тонкорунне вівчарство – селекція овець асканійської породи повинна здійснюватися з використанням світового генофонду для поліпшення вовнистості і м’ясної продуктивності мериносів.

- смушкове вівчарство – забезпечити збільшення численності та поліпшення якісного складу каракульських та сокільських вівцематок за рахунок поліпшення відтворення стада, вирощування ремонтних ярок, збільшення вівцематок у структурі стада до 70-75%.

Серед нових напрямків селекції – створення генотипів, що мають підвищену стійкість тонкорунного волокна проти механічного розриву.

Основні селекційні ознаки овець: настриг чистої вовни, настриг немитої вовни, довжина вовни, товщина вовни або середній діаметр волокон, густина вовни, вирівняність вовни. Оброслість тулуба, ніг, голови і спини. До селекційних ознак належать також колір і якість жиропоту, звивистість волокон.

Добір овець для розведення проводять на основі оцінювання: за походженням, конституцією і якістю потомків.

Найбільш поширеним методом оцінки племінної цінності овець з метою найбільш ефективного використання їх у племінній роботі і технології виробництва є бонітування, яке поділяють на індивідуальне і класне.

Основне бонітування овець проводять перед першим стриженням – у віці одного року. У залежності від напряму продуктивності бонітування проводять і в інші періоди: у смушковому вівчарстві –ягнят бонітують у віці 1-2 дні; у шубному – у віці 8-9 місяців, через 3 місяці після першого стриження і формування шерстного покриву.