Тема 8. Комплексний підхід до подолання заїкання

• Короткі історичні відомості про засоби подолання заїкання

• Система лікувально-педагогічних заходів подолання заїкання

• Логопедична робота в системі подолання заїкання

1. Короткі історичні відомості про засоби подолання заїкання. Становленню сучасного комплексного підходу до подолання заїкання передував пошук різних прийомів і засобів подолання дефекту. Численність і недостатня ефективність методик подолання заїкання пояснюються складністю його структурних проявів і недостатнім знанням його природи.

В історії розвитку вчення про заїкання описані наступні методи його подолання:

Терапевтичні засоби застосовувалися у різних формах в усі часи, починаючи з якнайдавніших (Гіппократ, Арістотель, Цельс, Гален, Авіценна та ін.) Терапевтичні засоби не були вичерпними в лікуванні заїкання, а лише в тому або іншому ступені доповнювали його.

Хірургічний метод застосовувався з I ст. н.е. до середини XIX ст., поки не утвердилася думка про небезпечність використання (Бонні, Ліффенбах, Діоніс, Петі, Фабріций, Егинській та ін.), а саме про розуміння заїкання як наслідку патологічної будови органів артикуляції або недостатньої іннервації м'язів язика. Використання механічних пристосувань із ортопедичною метою сходить ще до Демосфена, який нібито успішно застосовував для лікування власного заїкання чужорідні предмети (морські камінчики), тримаючи їх під язиком під час мовленєвих вправ. І згодом фахівці застосовували при лікуванні заїкання різні механічні пристосування: Ітар – язичну вилку, Коломба – язичний натискувач і розпірку для губ, Ерведе-Шегуан – накладки на обидва ряди зубів, Клені – дерев'яну пластинку в формі дуги під язик, Меркель – скоби з китового вуса на нижні зуби. Ортопедичні засоби мали допоміжне значення в лікуванні заїкання.

Психотерапевтичний вплив став розглядатися як першорядно значущий із появою поглядів на заїкання як на невротичний розлад (Бертран, Лібманн, Лагузен, Меркель, Неткачев, Фрешельс, Шультесс та ін.). Прихильники психологічного напряму бачили в заїканні перш за все психічне страждання, тому при виборі засобів впливу на особу із заїканням враховували вплив цих засобів на її психіку.

Дидактичні прийоми припускають використання систем різноманітних і поступово ускладнюваних мовленнєвих вправ, що охоплюють як окремі елементи мовлення, так і мовлення в цілому (Андрії, Гутцман, Денгардт, Ітар, Коен, Куссмауль).

2. Система лікувально-педагогічних заходів з подолання заїкання.

Уперше була застосована І. Сікорським (1889) і його учнем І. Хмелевським (1897). І. Сікорський в лікуванні заїкання включав: а) гімнастику мовленнєвого апарату (система вправ для дихання, голосу, артикуляції, різних форм мовлення); б) психотерапевтичне лікування (створення відповідних умов для оточуючих, послідовне ускладнення мовленнєвих занять, вплив на настрій хворого та ін.); в) фармацевтичне й динамічне лікування (медикаменти, фізіотерапія, рухові вправи).

Спираючись на дослідження вітчизняних фізіологів – І. Сеченова, І. Павлова та їхніх послідовників, учені та фахівці-практики подолали тенденційність розроблених раніше прийомів усунення заїкання, відібрали з них все найкраще, раціональне, і визначили сучасний комплексний підхід до подолання заїкання. Н. Власова, В. Гіляровський, В. Кочергіна, М. Лебединський, З. Ляпідевський, О. Pay, В. Селіверстов, Н. Тяпугін, М. Хватцев, Ю. Флоренська та інші своїми дослідженнями і практичною діяльністю сприяли розвитку комплексного медико-педагогічного підходу до подолання заїкання.

Під сучасним комплексним підходом до подолання заїкання розуміється лікувально-педагогічний вплив на різні сторони психофізіологічного стану особи із заїканням, різними засобами і зусиллями різнопрофільних фахівців. В комплекс лікувально-педагогічних заходів входять лікувальні препарати та процедури, лікувальна фізкультура, психотерапія, логопедичні заняття, логопедична ритміка, виховні заходи.

Їх мета – усунення або ослаблення мовленнєвих судом і супутніх розладів голосу, дихання, моторики і мовлення; оздоровлення і зміцнення нервової системи і всього організму в цілому; позбавлення дитини від неправильного ставлення до свого мовленнєвого дефекту, від психологічних нашарувань, перевиховання її особистості й поведінки, соціальна адаптація. Весь лікувально-педагогічний комплекс за характером впливу на осіб із заїканням, можна умовно розділити на дві складові частини: лікувально-оздоровчу й корекційно-педагогічну.

Основними завданнями лікувально-оздоровчої роботи, яку проводить лікар, є: зміцнення і оздоровлення нервової системи та фізичного здоров'я особи із заїканням; усунення і лікування відхилень і патологічних проявів в їх психофізичному стані (ослаблення або зняття мовленнєвих судом, розладів вегетативної нервової системи, порушень моторики та ін.).

Основним завданням корекційно-педагогічної роботи, яку переважно проводить логопед, є усунення моленнєвих дефектів (перевиховання неправильного мовлення) і психологічних особливостей. Логопед організує медико-педагогічну роботу в співдружності з іншими фахівцями (лікарем, вихователем, ритмістом, інструктором із ЛФК, музичним працівником та ін.), що використовують свої методи й засоби впливу на осіб із заїканням.

До лікувально-оздоровчої роботи відносяться: створення сприятливої обстановки для лікування, організація режиму дня і раціонального харчування, загартовуючі процедури, лікувальна фізкультура, медикаментозне лікування, фізіо- і психотерапія. В режимі дня важливо передбачати достатньо часу для відпочинку. З цією метою школярам необхідно полегшити навчальний процес, частіше робити перерви під час виконання домашніх завдань, не перенавантажувати їх позакласною і домашньою роботою.

Важливе значення для дітей має різноманітність видів діяльності, одноманітність викликає у них депресію. Для дітей збудливих, рухливих підбираються заняття, ігри спокійні, негаласливі. Загальмованих потрібно активізувати, розвивати в них самостійність.

В режимі дня дитини дошкільного віку із заїканням, на сон повинно бути відведено не менше 10-11 годин вночі та 2 години вдень, для школярів – 8-9 годин вночі та 1,5-2 години вдень. Годувати дітей необхідно не пізніше, ніж за 1,5-2 години до сну, бо інакше відновлення сили нервових клітин кори головного мозку під час сну протікає менш інтенсивно. Необхідно більше уваги надавати вітамінізації їжі дитини із заїканням. Вітаміни як біологічні каталізатори всіх ферментних систем сприятливо впливають на вищу нервову діяльність, реактивні сили та імунологічний стан організму.

Обов'язковими є загартовуючі процедури. Щоденні прогулянки, ігри на свіжому повітрі, спортивні розваги, які укріплюють нервову систему, створюють емоційний підйом. Повітряні ванни надають активну дію і на серцево-судинну систему, нормалізують її роботу.

Важливе значення для загартування організму дитини мають водні процедури: обтирання, обливання, душ і купання. Різні види загартування призначаються лікарем суворо індивідуально залежно від стану здоров'я дитини та особливостей місцевих умов.

Лікувальна фізкультура та фізичні вправи, розвиваючи м'язову систему, укріплюють роботу найважливіших життєвих органів – легень і серця, підвищують обмін речовин. Вони сприяють зміцненню сили й морального духу дитини, розвивають координовані й точні рухи, допомагають позбутися скутості або, навпаки, розгальмованості рухів, сприяють вихованню дисциплінованості й зібраності.

Все це є необхідною передумовою для нормалізації мовлення дитини із заїканням, і робить позитивний вплив на вироблення у неї правильних мовленнєвих навичок. Фізичні вправи для дітей із заїканням набувають лікувального значення. В лікувальних закладах для дітей із заїканням, крім загальних фізичних використовуються і спеціальні коригуючі вправи на заняттях із лікувальної фізкультури (далі ЛФК).

Метою медикаментозного лікування є нормалізація діяльності центральної і вегетативної нервової системи, мовнорухового апарату; усунення судом, зняття психогенних нашарувань, оздоровлення організму в цілому.

За спостереженнями В. Кочергіної, роль медикаментозного лікування з віком збільшується. Це пояснюється ускладненням клініки заїкання унаслідок приєднання додаткових функціональних нашарувань, пов'язаних із пубертатними зсувами та підвищенням ролі слова як чинника соціального спілкування.

Психотерапія в комплексі подолання заїкання займає важливе місце. Основна мета психотерапії – оздоровлення психіки особи із заїканням, яка реалізується шляхом виховання повноцінної особистості; формування здорової установки на свій недолік і соціальне середовище; дії на мікросоціальне середовище. Оздоровлюючий вплив особу із заїканням справляє непряма і пряма психотерапія. Під непрямою психотерапією розуміється обстановка, навколишня природа, колектив, ставлення обслуговуючого персоналу, режим гри. Пряма психотерапія – лікувальна дія словом у вигляді роз'яснення, переконання, навіювання і навчання. В сучасній психотерапії розрізняють два основні види дії словом: 1) раціональну (за Дюбуа), або роз'яснювальну психотерапію (за В. Бехтерєвим); 2) терапію суггестії, в якій виділяється навіювання в безсонному стані, уві сні (гіпноз) і самонавіяння (аутогенне тренування).

Раціональна психотерапія складається з індивідуальних і колективних спеціальних бесід, які є логічно обгрунтованою системою роз'яснень, переконань і навчання. Мета їх в тому, щоб пояснити хворому в доступній, образній і переконливій формі сутність заїкання, його оберненість, власну роль особистості в подоланні недуги, критично розібрати особливості її поведінки. Силою логічного переконання і прикладом психотерапевт прагне допомогти особі із заїканням в перебудові неправильних форм поведінки, вселяючи упевненість в свої сили, в можливість подолання заїкання.

У роботі з дошкільниками раціональна психотерапія виражається у використанні різноманітних ігрових прийомів, барвистого дидактичного матеріалу, праці, музики, ритміки та ін. Ці форми психотерапії тісно пов’язані з психопрофілактикою і психогігієною. Для старших школярів необхідне широке використання основних прийомів раціональної психотерапії. Навіювання (суггестія) – спеціальний метод психотерапії. Розрізняють навіювання зі сторони іншої особи (гетеро-суггестія) і самонавіяння (аутосуггестія).

В лікуванні заїкання використовуються методи навіювання в стані бадьорості (Д. Дубровський) і в стані гіпнотичного сну. Ці психотерапевтичні методи використовуються в комплексі з іншими медико-педагогічними засобами впливу на підлітків і дорослих із заїканням.

Одним із видів аутосуггестії є метод аутогенного тренування. Він застосовується при лікуванні різних неврозів. Шляхом самонавіювання за певною формулою, яка викликається у стані спокою і м'язового розслаблення (релаксація). Надалі проводяться цілеспрямовані сеанси самонавіювання з регуляції тих або інших порушень функцій організму. В цьому плані воно виявляється корисним і при заїканні. Особа із заїканням опановує вмінням розслабляти м'язи особливо шиї, плечового пояса, і навчається регулювати ритм дихання, який ослаблює інтенсивність судомних спазмів.

Використання аутогенного тренування в комплексній роботі з особами із заїканням знаходить своє віддзеркалення в методиках, запропонованих Н. Карповою, А. Лубенською, Ю. Некрасовою, А. Мажбіц, В. Шкловським та ін. У зв'язку з незрілістю психіки і недостатньою концентрацією уваги у дітей дошкільного віку гіпнотерапія і аутогенне тренування у роботі з ними не застосовуються. Багато логопедів, працюючи з дітьми із заїканням використовують ігри та вправи, які допомагають розслабити м'язи рук, передпліччя, шиї, ніг.

Серед активізуючих методів психотерапії значне місце займають функціональні тренування (Н. Асатіані, В. Гіляровський, З. Давіденков, А. Іванов-Смоленський та ін.). Вони є тренуванням нервових і психічних процесів, які сприяють формуванню активності й волі.

Всі види психотерапії у процесі подолання заїкання спрямовані на усунення психогенних порушень (страху мовлення і ситуацій відчуття тиску та стану пригніченості, нав'язливої фіксації на своєму мовленнєвому розладі, різноманітних переживань у зв'язку з цим) і на перебудову зміненого соціального контакту з оточуючими в осіб із заїканням, під впливом дефектного мовлення; на формування умінь володіти собою і своїм мовленням, на перевиховання своїх особистісних якостей.

3. Логопедична робота в системі подолання заїкання. Педагогічну частину комплексного підходу складає корекційно-педагогічна (логопедична) робота, яка включає систему логопедичних занять, виховні заходи, логопедичну ритміку, роботу з батьками.

Логопедична робота розглядається як система корекційно-педагогічних заходів, спрямованих на гармонійне формування особистості і мовлення дитини з урахуванням необхідності подолання або компенсації її дефекту. Логопедична робота в даний час здійснюється в двох напрямах: прямому й непрямому. Пряма логопедична дія реалізується під час групових та індивідуальних занять з особами із заїканням. Ці заняття передбачають розвиток загальної і мовленнєвої моторики, нормалізацію темпу й ритму дихання і мовленння, активізацію мовленнєвого спілкування, у разі потреби розвиток слухової уваги і фонематичного сприймання, корекцію порушень звуковимови, розширення пасивного та активного словника, вдосконалення граматичного оформлення фрази. На заняттях в осіб із заїканням усувають психологічні відхилення в поведінці, виробляють (у школярів, підлітків) правильне відношення до дефекту, розвивають інтелектуальні здібності, естетичні та етичні уявлення, формують гармонійно розвинену особистість.

Індивідуальні заняття проводяться у разі необхідних додаткових вправ із виховання навичок правильного мовлення і поведінки (корекція неправильної вимови, бесіди психологічного характеру).

Непрямий логопедичний вплив є системою логопедизації всіх режимних моментів у вихованні дитини і формує ставлення до неї оточуючих. Особливе значення в цій системі має мовленнєвий режим. Мовленнєвий режим дошкільників здійснюється за допомогою дорослих, які послідовно контролюють перехід дітей від одного мовленнєвого етапу до іншого. Мовленнєвий режим школярів, підлітків і дорослих припускає вибір ними необхідних мовленнєвих вправ, розуміння ними вимог правильного мовлення, систематичне тренування навичок правильного мовлення в різних умовах.

Мовленнєвий аспект логопедичних занять включає регуляцію і координацію дихальної, голосової і артикуляторної функцій, виховання правильного мовлення. Відпрацьовується дихання в процесі мовлення: у вимові на одному видиху спочатку коротких речень, потім речень із поступовим збільшенням числа слів. Виробляється уміння вимовляти довгу фразу за частинами з логічною паузою, відзначеною або не відзначеною розділовим знаком. Потім переходять до читання віршованого та прозаїчного текстів.

Порушення голосу часто пов'язані з недоліками дихання в осіб із заїканням, зокрема у них іноді спостерігається голос при вимові на вдихові, різкий, гучний – при сильному видиху; тверда атака голосу унаслідок напруження м'язів голосового апарату. Фонопедична робота з особами із заїканням розпочинається із розслаблення м'язів артикуляційного апарату, в першу чергу нижньої щелепи, кореня язика. Вправа доводиться до автоматизму. Далі відпрацьовується м'яке включення голосу, плавне безперервне звучання голосу на поєднаннях голосних звуків, потім на складових поєднаннях сонорних звуків із голосними в реченнях.

Необхідна послідовність різних форм мовлення дотримується при їх вихованні в осіб із заїканням у самостійнійному мовленні. Спочатку виховується плавне ритмічне мовлення в процесі відображеного читання віршованого тексту. Далі пропонується самостійне читання з включенням логопеда у випадках труднощів, читання через слово або через певні відрізки тексту по черзі з ким-небудь в одному і тому ж ритмі; читання діалогу; читання із зупинками умовної тривалості на розділових знаках; промовляння завченого вірша.

Вихованню самостійного мовлення надається значно більше часу, ніж іншим формам. Самостійне мовлення може бути підготовленим (вірш, переказ, виклад шкільного уроку, розповіді про побачене) і непідготовленою (відповіді на несподівані питання, прохання, розповідь на задану тему). Перша форма мовлення, як більш легка для особи із заїканням передує другій. Зміст мовленнєвого матеріалу логопедичних занять змінюється залежно від структури порушення, від віку, контингенту дітей із заїканням, перебігу заїкання, ставлення того хто заїкається до свого дефекту та від багатьох чинників. Врахування цих чинників сприяє глибокому, диференційованому вивченню заїкання і створенню різних методик із його подолання в рамках комплексного підходу.

Основні вимоги до логопедичних занять із дітьми з заїканням:

1. Логопедичні заняття відображають основні завдання корекційно-педагогічного впливу на мовлення і особистість дитини із заїканням.

2. Логопедичні заняття проводяться у певній системі, послідовно, поетапно, з урахуванням основних дидактичних принципів; залежно від індивідуальних властивостей кожної дитини; з опорою на свідомість і активність дитини; на заняттях використовується допомога, наочність і технічні засоби навчання; заняття сприяють формуванню міцності навичок правильного мовлення і поведінки.

3. Логопедичні заняття узгоджуються з вимогами програм виховання і навчання дітей дошкільного або шкільного віку.

4. На заняттях передбачається необхідність тренування правильного мовлення і поведінки дітей із заїканням у різних умовах: в логопедичному кабінеті і поза ним, в різних життєвих ситуаціях, у присутності знайомих людей. З цією метою використовується вся різноманітність логопедичних занять: численні форми роботи з розвитку мовлення, дидактичні, рухливі, сюжетно-рольові та творчі ігри, екскурсії, підготовка й участь у ранках, концертах, виступах перед мікрофоном та ін.

5. Заняття організовуються так, щоб дитина говорила на них без заїкання і супутніх рухів.

6. Заняття повинні підтримувати у дитини хороший настрій, бадьорість, упевненість у своїх силах.

7. На заняттях з дітьми із заїканням постійно присутні зразки правильного мовлення: самого логопеда, дітей, магнітофонні записи та пластинки з виступами майстрів художнього слова.

8) Заняття проводяться на фоні правильного відношення оточуючих до дитини із заїканням, і правильного її виховання.

Організація самостійної роботи дитини із заїканням, спрямовується на виконання завдань логопеда в сімейно-побутових, навчально-виховних умовах і в колективі однолітків.

Комплектування груп проводиться з урахуванням віку дітей із заїкунням. Різний вік викликає необхідність використання своєрідних методик логопедичної роботи, зміну інтенсивності окремих її компонентів.

У дошкільників основне місце займають мовленнєві заняття в ігровій формі, виховні заходи, менше – медичні. У підлітків і дорослих – навпаки, основне значення надається медичним засобам, психотерапії (у тому числі і її методам суггестії), менше – педагогічним.

Основним завданням виховання – навчання дітей знанням і навичкам, передбаченим відповідними програмами. Реалізовуючи це завдання на навчальних заняттях із розумового, естетичного, фізичного та трудового виховання дітей із заїканням, вихователь враховує мовленнєві можливості кожної дитини відповідно до етапів логопедичної корекції. Крім того, на заняттях, уроках, під час режимних моментів, у вільних іграх вихователь закріплює мовленнєві навички у дітей. Важливим розділом логопедичної роботи є логопедична ритміка, яка є системою музично-рухових, мовнорухових завдань і вправ, що здійснюються із метою логопедичної корекції. Логорітміка не дивлячись на свою організовану систему є доповненням до логопедичних занять і проводиться в спеціально відведений для неї час, і включається в заняття логопеда, частково вихователя.

Рухові, музично-рухові, музично-мовленнєві, ритмічні, мовленнєві без музичного супроводу, рухово-мовленнєві вправи та ігри нормалізують просодичну сторону мовлення, рухову сферу, а це, в свою чергу, допомагає їм перебудувати відношення до спілкування, до учасників комунікації, до навколишнього середовища і до свого мовленнєвого порушення. Ця перебудова обумовлена тими позитивними рисами вдачі й поведінки, які з'являються в осіб із заїканням у процесі корекції психомоторики, а саме: упевненість в рухах, керованість ними, ініціатива в спілкуванні, самостійність у дозволі рухових і мовленнєвих труднощів, активність у діяльності, переорієнтація в значущості життєвих ситуацій у зв'язку із зміною відношення до мовленнєвого розладу.