- •1.Педагогіка як наука, її становлення і розвиток.
- •2. Предмет і основні категорії педагогіки.
- •3.Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками.
- •4. Фактори розвитку і формування особистості.
- •5. Методи науково-педагогічних досліджень та умови їх ефективного використання.
- •6. Характеристика основних закономірностей навчання.
- •7. Характеристика принципів навчання.
- •8. Поняття про методи навчання, їх класифікація.
- •9. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.
- •10. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
- •11. Методи контролю і самоконтролю у навчально-пізнавальній діяльності.
- •12. Засоби навчання та їх класифікація.
- •13. Поняття про дидактику. Предмет і завдання дидактики.
- •14. Основні компоненти і рушійні сили процесу навчання.
- •15. Основні функції процесу навчання та їх взаємодія.
- •16. Форми організації навчання та їх розвиток у дидактиці.
- •17. Урок як основна форма організації навчання. Організація навчальної діяльності учнів на уроці історії.
- •18. Типологія і структура уроку.
- •19. Позаурочні форми навчання.
- •20. Нестандартні уроки у навчально-виховному процесі.
- •21. Індивідуалізація і диференціація навчання у сучасній школі.
- •22. Пояснювально-ілюстративне навчання в загальноосвітній школі.
- •23. Проблемне навчання в сучасній національній школі.
- •24. Сутність програмованого навчання в загальноосвітній школі.
- •25. Характеристика системи освіти в Україні. Альтернативні типи навчальних закладів.
- •26. Стратегічні завдання і напрями реформування системи освіти в Україні.
- •27. Характеристика навчальних програм, шкільних підручників з історії.
- •28. Принципи, функції та види контролю результатів навчання.
- •29. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти.
- •30. Характеристика основних закономірностей процесу виховання.
- •31. Характеристика принципів виховання.
- •32. Процес виховання, його структура, компоненти.
- •33. Рушійні сили та специфіка виховного процесу.
- •34. Поняття методу, прийому виховання. Засоби виховання.
- •35. Методи формування свідомості особистості у вихованні.
- •36. Методи формування досвіду суспільної поведінки у вихованні.
- •37. Методи стимулювання діяльності та поведінки у вихованні.
- •38. Методи контролю та аналізу ефективності виховання.
- •39. Виховна роль дитячих та юнацьких організацій.
- •40. Особливості шкільної вікової періодизації. Сутність акселерації та ретрадації.
- •41. Поняття позакласної та позашкільної виховної роботи.
- •42. Поняття «індивід», «особистість», «індивідуальність».
- •43. Характеристика основних напрямків змісту виховання.
- •44. Завдання і зміст розумового виховання.
- •45. Сутність і особливості національного виховання.
- •46. Мета і завдання трудового виховання школярів.
- •47. Складові морального виховання. Система моральних цінностей.
- •48. Характеристика фізичного виховання, його мета та завдання.
- •49. Мета, завдання екологічного виховання підростаючого покоління.
- •50. Завдання та умови ефективності правового виховання.
- •51. Самовиховання: суть, прийоми, умови.
- •52. Поняття колективу і його ознаки. Типи навчальних колективів.
- •53. Завдання і функції класного керівника.
- •54. Напрями планування роботи класного керівника.
- •55. Підвищення кваліфікації вчителів та їх атестація.
- •56. Керівництво навчально-виховною роботою школи.
- •57. Планування роботи школи.
- •58. Особливості внутрішкільного контролю.
- •59. Основні форми методичної роботи в школі.
- •60. Органи учнівського самоврядування.
- •61. Виникнення перших шкіл у світовій цивілізації.
- •62. Особливості спартанської системи виховання.
- •63. Афінська система виховання.
- •64. Вікова періодизація та система шкіл за я.А.Коменським.
- •65. Дидактичні принципи і правила навчання за я.А.Коменським.
- •66. Зародження писемності і розвиток шкільництва в Київській Русі.
- •67. Типи шкіл у Київській Русі, педагогічні умови їх виникнення.
- •68. Зміст і методика шкільного навчання і виховання в Київській Русі.
- •69. Виникнення братських шкіл. Острозька академія.
- •70. Діяльність козацьких шкіл в Україні (січові, полкові, музичні та ін.).
- •71. Навчальні студії і діяльність громадських об’єднань студентів у Києво-Могилянській Академії.
- •72. Вплив європейських культурних процесів на освітньо-культурне Відродження в Україні. Перші українські вчені.
- •73. Життя і педагогічна діяльність г. Сковороди.
- •74. Основні принципи та напрями виховання
- •75. Педагогічна діяльність к.Ушинського.
- •76. Педагогічні ідеї о.Духновича.
- •77. Культурно-просвітницька діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.
- •78. Освітньо-педагогічна діяльність ф.Прокоповича.
- •79. Загальна характеристика культури й освіти періоду українського Відродження.
- •80. Ідея національної школи м.Драгоманова.
- •81. Просвітницько-педагогічна діяльність х.Алчевської.
- •82. Характеристика системи освіти в Україні на початку хх століття.
- •83. Історико-педагогічна концепція м.Грушевського.
- •84. І.Огієнко – фундатор українського шкільництва.
- •85. М.Корф – основоположник малокомплектних шкіл в Україні.
- •86. Педагогічні погляди с.Русової на становлення національної школи в Україні.
- •87. Національний виховний ідеал г.Ващенка.
- •88. Освітня і педагогічна діяльність т.Лубенця.
- •89. Педагогіка а.Макаренка як наука
- •90. Педагогічна система в.Сухомлинського,
4. Фактори розвитку і формування особистості.
Розвиток людини — це процес становлення і формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких цілеспрямоване виховання і навчання відіграє провідну роль.
Напрямки розвитку: анатомо-фізіологічний, психічний, соціальний. До анатомо-фізіологічних змін відноситься ріст і розвиток кісткової і м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни стосуються, передусім, розумового розвитку, формування всіх психічних рис особистості. Набуття соціальних якостей, необхідних для життя в суспільстві, відносяться до соціального розвитку особистості.
Фактори розвитку: спадковість, середовище, виховання.
Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільна значущого та індивідуального — неповторного.
Формування особистості — це становлення людини як соціальної істоти, яке проходить у результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.
Поняття розвитку особистості і формування особистості дуже близькі і нерідко їх вживають як синоніми. Можна виділити три види формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, самоформування.
Функції виховання в розвитку і формуванні особистості людини:
а) організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість;
б) підбирає зміст для розвитку і формування особистості; в) усуває впливи, які можуть негативно позначитись на розвитку і формуванні особистості; г) ізолює особистість від несприятливих для її розвитку і формування умов.
Виховання не тільки визначає розвиток, а й само залежить від розвитку, воно постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Його завдання полягає в тому, щоб створити "зону ближнього розвитку" (Л.С. Виготський), яка б у подальшому перейшла у зону актуального розвитку. Значить, виховання формує особистість, веде за собою розвиток, орієнтує на процеси, які ще не дозріли, але перебувають у стадії становлення.
5. Методи науково-педагогічних досліджень та умови їх ефективного використання.
Метод науково-педагогічного дослідження - це спосіб проникнення в сутність складних психолого-педагогічних процесів формування особистості з метою встановлення певних об'єктивних закономірностей виховання і навчання з метою практичного їхнього використання.
У вітчизняній педагогічній науці розглядають метод і як певний систематизований комплекс прийомів, які застосовують дослідники для досягнення мети і завдань дослідження, план, яким вони керуються під час організації наукової роботи і її окремих етапів (С.У.Гончаренко). Нерідко розглядають їх також як сукупність прийомів практичного або теоретичного освоєння педагогічної дійсності, спрямованих на розв'язання конкретних навчально-виховних завдань. Доволі часто метод трактується і як конкретний спосіб вивчення педагогічної дійсності, інтелектуальна схема, використовувана дослідником для пояснення логіки дослідження, послідовності та зв'язку між його окремими етапами.
У педагогічних дослідженнях застосовують в основному комплекс загальнонаукових методів. Педагогіка у цьому випадку виконує системотвірну функцію, інтегруючи знання з різних наук з урахуванням власної специфіки, з метою отримання різнобічних відомостей про розвиток навчання або виховання певного об'єкта педагогічного впливу.
Найчастіше використовують у педагогічних дослідженнях такі методи: педагогічного спостереження, інтерв'ю, педагогічного експерименту, вивчення шкільної документації, вивчення результатів діяльності учня, психолого-педагогічного тестування, проективні методи, соціологічні методи (анкетування, рейтингу, узагальнення незалежних характеристик, соціометрії), математичні методи (реєстрування, ранжування, статистичні методи, метод вимірювань), теоретичні методи (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновки, моделювання, індукції, дедукції, порівняльно-історичного аналізу).
Метод педагогічного спостереження - це спосіб безпосереднього сприйняття педагогічних явищ, процесів у їхній дійсності та в динаміці у природних умовах. Відомі його визначення і як джерела та способу пізнання педагогічних явищ через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає у природних умовах (МФіцула); як метод вивчення педагогічних явищ без втручання дослідника у навчально-виховний процес (О.Вишневський); як організоване дослідження в природних умовах (Н.Волкова).
Розрізняють такі види спостереження: тривале й коротке, систематичне й епізодичне, безпосереднє й опосередковане, відкрите й закрите, цілеспрямоване й вибіркове.
Методика спостереження передбачає: вибір об'єкта спостереження, визначення мети та завдань, створення відповідної програми, визначення способу й форми фіксації результатів, опрацювання даних, формулювання висновків.
Метод інтерв'ю - спосіб отримання інформації в процесі усного опитування з використанням заздалегідь визначених питань, поданих у певній послідовності.
Розрізняють інтерв'ю: вільні (не регламентовані темою), стандартизовані (нагадують анкету із закритими запитаннями), напівстандартизовані (поєднують особливості двох попередніх), діагностичні (допомагають розкрити суть проблеми), клінічні (проводиться у вигляді терапевтичної бесіди з метою надання психолого-педагогічної допомоги), фокусовані (фокусує увагу на одиничній проблемі чи поступку), панельні (багаторазове опитування одних і тих самих питань через певні проміжки часу), групові (бесіда, під час якої дослідник викликає дискусію в групі з метою довідатися про думку кожного).
Інтерв'ю ефективне тоді, коли дослідник упевнений в щирості відповідей респондентів.
Метод педагогічного експерименту (від лат. experimentum - проба, дослід) - спосіб наукового дослідження, який передбачає спеціальну організацію педагогічного процесу в заздалегідь визначених умовах з метою перевірки достовірності педагогічної гіпотези, яку висунув дослідник.
Природний експеримент проходить у звичайних умовах із поділом учнів на експериментальні й контрольні групи. У перших, наприклад, проводиться експериментальне навчання, у других - без змін, оскільки ці групи використовують для порівняння результатів експерименту.
Лабораторний експеримент проводиться в спеціально обладнаних технічними засобами і апаратурою лабораторіях.
Констатувальний експеримент проводиться на початку дослідження і передбачає виявлення реального стану справ на певній ділянці педагогічної діяльності.
Творчо-перетворювальний або формуючий використовується для конструювання нових педагогічних явищ у процесі розробки гіпотези дослідження, теоретичної концепції тощо.
Контрольний експеримент полягає в застосуванні сформованої і апробованої у процесі творчо-перетворювального або формуючого експерименту методики в роботі розширеного кола педагогів і шкіл. Мета його - фіксація показників досліджуваного об'єкта після закінчення процедури формуючих впливів.
Метод вивчення шкільної документації передбачає вивчення особових справ учнів, медичних карт, класних журналів, учнівських щоденників, протоколів різноманітних зборів та засідань, загально шкільного плану роботи, протоколів засідань педагогічної ради, планів роботи класних керівників, предметних комісій тощо.
Метод вивчення результатів діяльності учня. Його застосовують, вивчаючи письмові, графічні роботи учнів та їхні вироби. Ці роботи допомагають виявити індивідуальність кожного учня, дізнатися про його ставлення до навчання, оцінити рівень засвоєння вмінь і навичок у певному напрямку навчальної діяльності.
Метод психолого-педагогічного тестування допомагає визначити рівень знань та вмінь учнів, його інтелектуальний розвиток за допомогою відповідно сформованих запитань, спеціальних карток, малюнків, ребусів, кросвордів, задач-шарад.
Проективні методи передбачають використання стимулів для збудження певних реакцій людини з метою вивчення її психічних властивостей. З цією метою піддослідному пропонують, наприклад, відновити ціле деталями або написати оповідання за малюнком із невизначеним змістом.
Метод анкетування передбачає відповідь досліджуваних на складені за спеціальною програмою запитання.
Ураховуючи характер інформації та спосіб її отримання, виділяють такі типи анкетування: усне та письмове, суцільне (охоплюються великі групи населення) та вибіркове, індивідуальне та групове, очне та заочне.
Розрізняють такі форми анкет: відкриті (спосіб відповіді не обмежується), закриті (мають варіанти відповідей, з яких потрібно вибрати один), напіввідкриті (допускають вибір декількох варіантів відповідей), полярні (передбачають оцінку ступеня виразності певної якості за 4-5-бальною шкалою).
Метод рейтингу - це метод оцінки педагогічної діяльності або її аспектів компетентними експертами, для яких властиві такі риси: позитивне ставлення до експертизи, креативність, конструктивність мислення, наукова об'єктивність, самокритичність, відсутність схильності до конформізму. Рейтинг є основою для побудови різноманітних шкал оцінок.
Метод узагальнення незалежних характеристик розроблений К.К.Платановим. Суть його зводиться до порівняння інформації щодо учня, яка надійшла з різних джерел: від батьків, учителів, ровесників, сусідів тощо.
Різновидом цього методу є "педагогічний консиліум" Ю.Кубанського. Такий консиліум передбачає колективне обговорення компетентними сторонами вихованості чи навченості конкретного учня.
Метод соціометрії запозичений з однойменної галузі соціології, яка вивчає між особистісні взаємини в малих групах кількісними методами, її автор - американський соціальний психолог і педіатр Джакоб Морено - мав на меті не лише вивчення, а й розв'язання проблем у групі.
Згідно з цим методом кожному учневі пропонують, наприклад, з ким би він хотів сидіти за однією партою. На кожне запитання він може дати лише обмежену кількість "виборів". За їхнім числом і визначається місце і статус кожного члена колективу, лідерство, наявність мікро угрупувань, що в сумі дозволяє змоделювати внутрішньо колективні стосунки і визначити рівень згуртованості колективу.
Однак цей метод допомагає відобразити лише найзагальнішу картину взаємин у колективі.
Метод реєстрування - виявлення певної якості в явищах та її кількості (наприклад, кількості пропущених уроків учнем).
Метод ранжування - розміщення даних на основі спадання чи зростання відповідних показників, що дає можливість визначити місце будь-якої складової в цьому ряду (наприклад, складання списку учнів класу залежно від рівня їхньої фізичної підготовки).
Статистичні методи використовуються для опрацювання експериментальних даних з метою обґрунтування висновків, що випливають з експерименту. Ці методи переважно представлені: 1) теорією статистичного висновку (передбачення результатів на основі даних обстежених вибірок); 2) описовою статистикою (табулювання, графічний вираз та кількісне оцінювання даних); 3) теорією планування експериментів (виявлення та перевірка причинних зв'язків між змінними).
Статистичні методи пов'язані з визначенням середніх арифметичних величин, медіани (показника середнього ряду; наприклад, серед п'ятнадцяти учнів, які розташовані згідно з рангом їхніх оцінок, медіаною буде оцінка результатів восьмого учня за списком), підрахунку ступеня розсіювання біля цих величин, тобто дисперсії, середнього квадратичного відхилення, коефіцієнта варіації.
Важливою формою відображення логіко-математичних залежностей є оформлення результатів дослідження у вигляді графіків, діаграм і таблиць.
Метод вимірювань передбачає присвоєння чисел речам відповідно до певних правил (наприклад, коефіцієнт інтелектуальності 1(3).