- •1.Педагогіка як наука, її становлення і розвиток.
- •2. Предмет і основні категорії педагогіки.
- •3.Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками.
- •4. Фактори розвитку і формування особистості.
- •5. Методи науково-педагогічних досліджень та умови їх ефективного використання.
- •6. Характеристика основних закономірностей навчання.
- •7. Характеристика принципів навчання.
- •8. Поняття про методи навчання, їх класифікація.
- •9. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.
- •10. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
- •11. Методи контролю і самоконтролю у навчально-пізнавальній діяльності.
- •12. Засоби навчання та їх класифікація.
- •13. Поняття про дидактику. Предмет і завдання дидактики.
- •14. Основні компоненти і рушійні сили процесу навчання.
- •15. Основні функції процесу навчання та їх взаємодія.
- •16. Форми організації навчання та їх розвиток у дидактиці.
- •17. Урок як основна форма організації навчання. Організація навчальної діяльності учнів на уроці історії.
- •18. Типологія і структура уроку.
- •19. Позаурочні форми навчання.
- •20. Нестандартні уроки у навчально-виховному процесі.
- •21. Індивідуалізація і диференціація навчання у сучасній школі.
- •22. Пояснювально-ілюстративне навчання в загальноосвітній школі.
- •23. Проблемне навчання в сучасній національній школі.
- •24. Сутність програмованого навчання в загальноосвітній школі.
- •25. Характеристика системи освіти в Україні. Альтернативні типи навчальних закладів.
- •26. Стратегічні завдання і напрями реформування системи освіти в Україні.
- •27. Характеристика навчальних програм, шкільних підручників з історії.
- •28. Принципи, функції та види контролю результатів навчання.
- •29. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти.
- •30. Характеристика основних закономірностей процесу виховання.
- •31. Характеристика принципів виховання.
- •32. Процес виховання, його структура, компоненти.
- •33. Рушійні сили та специфіка виховного процесу.
- •34. Поняття методу, прийому виховання. Засоби виховання.
- •35. Методи формування свідомості особистості у вихованні.
- •36. Методи формування досвіду суспільної поведінки у вихованні.
- •37. Методи стимулювання діяльності та поведінки у вихованні.
- •38. Методи контролю та аналізу ефективності виховання.
- •39. Виховна роль дитячих та юнацьких організацій.
- •40. Особливості шкільної вікової періодизації. Сутність акселерації та ретрадації.
- •41. Поняття позакласної та позашкільної виховної роботи.
- •42. Поняття «індивід», «особистість», «індивідуальність».
- •43. Характеристика основних напрямків змісту виховання.
- •44. Завдання і зміст розумового виховання.
- •45. Сутність і особливості національного виховання.
- •46. Мета і завдання трудового виховання школярів.
- •47. Складові морального виховання. Система моральних цінностей.
- •48. Характеристика фізичного виховання, його мета та завдання.
- •49. Мета, завдання екологічного виховання підростаючого покоління.
- •50. Завдання та умови ефективності правового виховання.
- •51. Самовиховання: суть, прийоми, умови.
- •52. Поняття колективу і його ознаки. Типи навчальних колективів.
- •53. Завдання і функції класного керівника.
- •54. Напрями планування роботи класного керівника.
- •55. Підвищення кваліфікації вчителів та їх атестація.
- •56. Керівництво навчально-виховною роботою школи.
- •57. Планування роботи школи.
- •58. Особливості внутрішкільного контролю.
- •59. Основні форми методичної роботи в школі.
- •60. Органи учнівського самоврядування.
- •61. Виникнення перших шкіл у світовій цивілізації.
- •62. Особливості спартанської системи виховання.
- •63. Афінська система виховання.
- •64. Вікова періодизація та система шкіл за я.А.Коменським.
- •65. Дидактичні принципи і правила навчання за я.А.Коменським.
- •66. Зародження писемності і розвиток шкільництва в Київській Русі.
- •67. Типи шкіл у Київській Русі, педагогічні умови їх виникнення.
- •68. Зміст і методика шкільного навчання і виховання в Київській Русі.
- •69. Виникнення братських шкіл. Острозька академія.
- •70. Діяльність козацьких шкіл в Україні (січові, полкові, музичні та ін.).
- •71. Навчальні студії і діяльність громадських об’єднань студентів у Києво-Могилянській Академії.
- •72. Вплив європейських культурних процесів на освітньо-культурне Відродження в Україні. Перші українські вчені.
- •73. Життя і педагогічна діяльність г. Сковороди.
- •74. Основні принципи та напрями виховання
- •75. Педагогічна діяльність к.Ушинського.
- •76. Педагогічні ідеї о.Духновича.
- •77. Культурно-просвітницька діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.
- •78. Освітньо-педагогічна діяльність ф.Прокоповича.
- •79. Загальна характеристика культури й освіти періоду українського Відродження.
- •80. Ідея національної школи м.Драгоманова.
- •81. Просвітницько-педагогічна діяльність х.Алчевської.
- •82. Характеристика системи освіти в Україні на початку хх століття.
- •83. Історико-педагогічна концепція м.Грушевського.
- •84. І.Огієнко – фундатор українського шкільництва.
- •85. М.Корф – основоположник малокомплектних шкіл в Україні.
- •86. Педагогічні погляди с.Русової на становлення національної школи в Україні.
- •87. Національний виховний ідеал г.Ващенка.
- •88. Освітня і педагогічна діяльність т.Лубенця.
- •89. Педагогіка а.Макаренка як наука
- •90. Педагогічна система в.Сухомлинського,
47. Складові морального виховання. Система моральних цінностей.
Процес морального виховання характеризується поняттями «мораль», «моральність», «моральна свідомість», «моральні переконання», «моральні почуття», «моральні звички», «моральна спрямованість» .
Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і оцінок, що регулюють стосунки між людьми. Вона виконує пізнавальну, виховну, оцінну функції. Норми і принципи моралі, її ідеали і почуття визначають життєву позицію особистості, спільноти. Мораль регулює поведінку людини у всіх сферах її суспільного життя — в побуті, науці, політиці, в сім'ї, громадських місцях, хоча і відіграє в них неоднакову роль.
Моральність є етичним поняттям, синонімом поняття «мораль». Однак якщо мораль — це форма свідомості, то моральність — практичне втілення етичних норм і принципів, переломлення загальнообов'язкових моральних приписів через внутрішній світ конкретної особистості. Тому в моральності людини моральні норми часто збігаються з її внутрішніми мотивами поведінки, діяльності.
Моральна свідомість — одна зі сфер суспільної свідомості; вона відображає реальні стосунки і регулює моральний аспект діяльності людини. Моральна свідомість охоплює моральні принципи, уявлення, ідеали, поняття «добро», «зло» та ін., які об'єднуються у систему поглядів на призначення людини, сенс її життя.
Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи, норми. Вони є раціональною основою моральної діяльності особистості, що дають їй змогу чинити свідомо, розуміючи необхідність, доцільність певного вчинку.
Моральні почуття — запити, оцінки, спрямованість духовного розвитку особистості. Вони є емоційним аспектом духовної діяльності особистості, що разом із моральними переконаннями характеризує моральність особистості.
Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, які є внутрішньою потребою особистості і виявляються в будь-якій ситуації й умовах. Це найпростіша форма підтримки і передавання наступним поколінням звичаїв, норм поведінки. Формування моральних звичок є одним із найважливіших завдань вихователя.
Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що складається на світоглядній основі мотивів поведінки і виявляється в різних умовах як властивість особистості. Моральна спрямованість передбачає наявність в особистості моральних переконань, моральних звичок, моральної свідомості, які в сукупності утворюють її моральність.
Методологічною основою морального виховання є етика.
Етика — наука про мораль, природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.
У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею, згідно з якою людині властиве прагнення до добра, правди і краси. «Саме від того люди переважно помірковано добрі, правдиві й гарні, — вважає сучасний російський письменник і педагог Симон Соловейчик, — що в душі людини, на "кухні бажань" постійно горить світло — живе дух, живе бажання добра, правди і краси...»
Моральне виховання передбачає формування національної свідомості й самосвідомості, прищеплення національних цінностей (любові до рідної землі, свого народу та ін.), готовності до праці в ім'я Батьківщини. Особистість має усвідомлювати причетність до свого народу, відчувати і відстоювати національну гідність, підтверджую чи це практичними справами. Система моральних цінностей. До системи мораль них цінностей входять вічні, національні, громадянські, сімейні та цінності особистого життя.
Абсолютно вічні цінності. Мають універсальне значення та необмежену сферу застосування і є загально людськими (добро, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).
Національні цінності. Є значущими для одного народу. їх не завжди поділяють інші етноси. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке здебільшого поневоленим народам і менш відоме тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей від носять поняття «патріотизм», «почуття національної гідності», «історична пам'ять» тощо.
Громадянські цінності. Ґрунтуються на визнанні гідності людини. Властиві демократичним суспільствам Вони стосуються прав і свобод людини, обов'язків перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.
Сімейні цінності. Охоплюють моральні основи життя сім'ї, стосунків поколінь, подружньої вірності (піклування про дітей, пам'ять про предків тощо).
Цінності особистого життя. Мають значення щонайперше для певної особистості, визначають риси її характеру, поведінку й господарський успіх, стиль приватного життя та ін.
Великі можливості для формування національної самосвідомості закладено в неписаних законах лицарської честі, що передбачають:
— виховання любові до батьків, рідної мови; вірності в коханні, дружбі, побратимстві; шанобливого ставлення до Батьківщини;
— готовність захищати слабших, турбуватися про молодших;
— шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі;
— непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі й духовності;
— відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;
— турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи;
— прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;
— цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму.
Добрим порадником у військово-патріотичному вихованні може слугувати і кодекс лицарських звитяг: готовність боротися за волю, віру, честь і славу України; нехтування небезпекою, коли справа стосується життя друзів, побратимів, Матері — України; прагнення боронити рідний край від завойовників, героїзм, подвижництво в праці й бою.
Виховна робота зі студентською молоддю спрямовується на формування моральних якостей, які мають бути притаманні фахівцю певного профілю — юристу, вчителю, лікарю та ін., тобто на формування професійної етики. Так, до етики вчителя належать правила, що регулюють взаємини вчителя з людьми, які є об'єктами його педагогічного впливу (учнями, їхніми батьками, колегами і адміністрацією закладу освіти та ін.). Вони можуть бути сформульовані так:
— поважайте людину у своїх учнях, оберігайте і розвивайте їх гідність;
— не підкреслюйте без особливих потреб вашої зверхності над учнями;
— змінюйте свою тактику у взаєминах з учнями згідно з їхнім віком, духовним ростом;
— уникайте рішень, у доцільності яких ви не впевнені, не приймайте рішень, будучи роздратованими, відстоюйте їх, що дасть вам змогу розумно розпорядитися своїм правом, а учням — розумно підкоритися йому тощо.
Отже, професійна етика конкретизує загальні моральні вимоги для різних професій та розкриває специфічні моральні обов'язки щодо тих видів трудової діяльності, які пов'язані із впливом на людину. Водночас у професійній етиці немає таких норм, які не мали б своїх аналогів серед загальних моральних норм.