Потапенко_книга

Б. Л. Дем’яненко

доктор політичних наук, професор, декан історичного факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди»

, !

Становлення та розвиток новітньої української державності – нелінійний процес, зі своїми особливостями, зумовленими специфікою трансформацій суспільно-політичного життя. він відбувається на тлі динамічних, радикальних, неординарних змін не лише в політичній системі чи економічних механізмах господарювання, – вражаючою є зміна духовних, моральних цінностей, ідеалів та орієнтирів. в умовах духовної дезорієнтації і потужної моральної деградації пострадянського суспільства, мені імпонує духовний доробок професора Олександра потапенка, справжнього педагога, глибокого науковця, тонкого поета Любові, краси і добра.

Наші життєві стежини пересіклися взимку 1993 р., коли тодішній декан філологічного факультету переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту доцент володимир Іванович кузьменко запропонував мою кандидатуру на посаду заступника декана цього ж факультету. перша зустріч з проректором інституту Олександром потапенком склала приємне враження – розумний чоловік, гарний адміністратор, внутрішньо високо дисциплінована і толерантна людина. мені довелося багато чому вчитися у Олександра Івановича, оскільки на час нашого знайомства він уже мав потужний життєвий досвід і адміністративну закалку: працював учителем української мови та літератури, завідуючим кафедрою, деканом філологічного факультету, проректором переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту ім. Г. С. Сковороди. Саме у ці роки на філологічному факультеті закладалися підвалини майбутнього самостійного факультету – історичного (у 1992 р. започаткувало роботу відділення «Історія і народознавство»), і мені довелося долучитися до його станов-

10

лення та розбудови, так би мовити курувати історичну спеціальність у лоні філологічного факультету.

Зовсім із несподіваного боку для мене відкрився Олександр Іванович, коли я спробував познайомитися і осягнути серію люб’язно ним подарованих моїй родині книг («таємниці символів, чисел, алфавітів. Серія «кабала», «тайны каббалы», «тайны духоматерии», «дух. Любов. творчість», «Гематрический катехизис Нового Завета») з «Бібліотеки посвячених духовної еліти». Людині властивий перманентний пошук Бога, він обов’язково повинен бути в душі і серці кожного, бо інакше ми просто приречені. Справжня віра до Олександра Івановича прийшла у достатньо зрілому віці (у 42 роки), і, очевидно, саме вона відкрила науковцю і поету очі на проблему, яку здатні зрозуміти і ретранслювати тільки посвячені. пересічній людині дуже важко (багатьом взагалі неможливо) осягнути, як можна зіставити ідеї, символи мовознавства, міфології, Біблії, езотерики, астрології, генетики, біології, етнографії, математики, фізики, і на цій основі вибудувати абсолютно нову гіпотетичну теорію походження древніх слів, термінів, відмінну від традиційної, узвичаєної, академічної; витлумачити значення десятків священних імен, назв, магії сакральних чисел; розробити інноваційну повну гематричну систему декодування оригіналу Нового Завіту і показати тісний органічний взаємозв’язок духу, слова, числа, наукових констант. Бачення більшості з нас прочитаних наукових праць, Біблії, легенд, міфів тощо обмежується суб’єктивним рівнем інтелектуального та духовного (далеко невисокого і виразного як для постатеїстичної країни) розвитку. Божою милістю Олександру потапенку у значній частині давньої лексики, окрім усталеного і узвичаєного смислу, вдалося розгледіти і ретранслювати небайдужому читачеві прихований «божественний» зміст, сформулювати і висловити новаторську гіпотезу про те, що між конфігурацією літер, геометричних фігур, знаків Зодіаку, числами, звуками та семантикою слів на їх позначення існує тісний зв’язок, і навіть передбачення розвитку людської цивілізації.

11

Чомусь думається, що прочитані достатньо складні тексти духовних творів Олександра потапенка не тільки зацікавлять допитливих, викличуть подив небайдужих, але і принесуть насолоду тим, хто живе з вірою і поспішає творити добро. упевнений, що чималий духовний доробок Олександра потапенка прислужиться тим небайдужим українцям, які вміють і хочуть міркувати, відкривати, берегти, примножувати і передавати вдячним нащадкам великі таємниці Буття, Слова, людської Любові.

12

Олег Базалук

доктор філософських наук, професор, заслужений працівник освіти України

•

Александру Ивановичу Потапенко посвящается…

каждый новорожденный появляется на свет не случайно – в нём уже заложено зерно его будущего – его предназначение. Очень важно, чтобы предначертанное природой родители, учителя и близкое окружение смогли правильно установить и выделить, обнаружить и вовремя поддержать. в большинстве своем, в силу различных причин, проросток предназначения, заложенного природой в сущность новорожденного, остается незамеченным: затаптывается неумелым воспитательным воздействием, забивается второстепенными и малозначимыми побегами, которые зачемто удобряются и поддерживаются, и в результате, на выходе, мы получаем взрослого человека, который живет в полсилы, выполняет не свойственную его сущности работу, который присутствует в жизни телом, но не душою и сердцем. Не может человек приносить пользу жизни, если он не испытывает наслаждения от каждого нового дня, если он лишен природной связи с нею и на чувственноэмоциональном уровне не ощущает пульса её обнаженной плоти.

Но встречаются в жизни счастливые исключения, когда новорожденный с уже пробужденным в нем предназначением попадает в семью, в которой родители не поглощены собой и навалившимися проблемами, а с трепетом и чуткостью пытаются рассмотреть в младенце судьбою данное и природой заложенное. еще большее счастье улыбается ребенку, если к любящим и ответственным за долю ребёнка родителям прибавляются педагоги, чье призвание как раз и заключается в том, чтобы удобрять и взращивать в своих учениках их природный талант, выводить его на новые уровни совершенства, обостряя понимание своей миссии в жизни, свое предназначение в человеческом обществе.

13

Александру Ивановичу потапенко судьба улыбнулась как минимум дважды: и с родителями и с учителями от Бога. возможно поэтому природная способность чувствовать мир, устанавливать с ним эмоциональную связь, ощущать цветовую палитру окружающих человека процессов и явлений приобрело у него форму таланта – дара поэтического вдохновения и преобладающего чувственного мировосприятия. единицы новорожденных становятся поэтами, потому что поэтом может стать только человек с обостренным восприятием окружающих событий, с чуткой душой и отзывчивым сердцем. поэты не понимают – они чувствуют

иощущают окружающий мир. Они через себя пропускают реальность текущих событий и представляют мир в богатстве красок

иэмоций, тональностей и звуков. душа поэта – это израненная плоть, потому что она предназначена жить не своею судьбою, а судьбами окружающих людей: переживать за них, страдать, болеть, очищаться и вдохновлять. Быть поэтом – это предназначение избранных. Спасибо, Александр Иванович, за вашу миссию, за вдохновение и ответственность перед собою и человечеством.

14

Вікторія Загороднова

доктор педагогічних наук, завідувач кафедри теорії та методики навчання мов Бердянського державного педагогічного університету

, • • •

Наука, як і культура, успадковує традиції та живиться новими ідеями. Її творять і розвивають особистості, які гуртують навколо себе однодумців, створюють наукові школи. вони пробуджують творчу думку, свідомо впливають на розвиток інтелекту людини, прославляють країну. Сучасна освіта тримається на плідному прирощенні ідей, знань, праці мислителів, на творчій гуманній особистості, яка має високу фахову підготовку. Саме такою особистістю є наш ювіляр. він – талановитий педагог-вчений, митець, мудрий наставник, чудова людина.

Ім’я Олександра Івановича належить до плеяди видатних учених україни, що стоять у витоків української лінгводидактики, філософії освіти, лінгвокультурології, лінгвістики, тих, які невтомно працюють на користь нашої країни, стоять на сторожі державності, закликаючи любити й шанувати рідне слово, віддають усі сили та ввесь свій яскравий талант вихованню та навчанню молодих поколінь…

в одній книзі Олександра Івановича прочитала слова,які, на мою думку, виражають ставлення автора до життя : « просіть у бога лише Любові». Не можна мати «все й одразу», лише щоденна наполеглива праця є запорукою власного й державного добробуту. він живе так сам, і закликає кожного з нас любити ближнього, дарувати йому свою любов і підтримку, адже «всі ми діти Божі»; продовжувати безсмертний заповіт Олеся Гончара – берегти собори власних душ.

Бог щедро нагородив ювіляра чеснотами: працелюбністю, мудрістю,добротою, щирістю, порядністю,невтомною вірою у Людину й талановитий український народ, педагогічним тактом, умінням об’єднувати навколо себе талановиту молодь, формувати у неї прагнення до наукового пошуку, виваженого користування фактами, уміння побачити суть наукової проблеми.

під керівництвом О.І. потапенка написано й захищено чимало кандидатських дисертацій, багатьох він благословляв на

15

початку науково-дослідницької роботи, і завжди як дитина радів, коли його вихованці, студенти, аспіранти ставали чудовими вченими, вчителями, відмінниками освіти, директорами шкіл, інших освітніх установ, працівниками Секретаріату президента, друкували результати своїх наукових розвідок, досягали значних висот у науці, навчанні й вихованні юних поколінь, адже давно зрозумів просту істину: значно приємніше віддавати, аніж брати, робити добро й не чекати за це винагороди!

Результати лінгводидактичних, філологічних досліджень Олександра Івановича знайшли відображення у низці підручників для загальноосвітніх шкіл, вищих навчальних закладів, ліцеїв, посібників,збірках поезій, романсів, пісень, перекладів, що неодноразово ставали переможцями міжнародних і всеукраїнських конкурсів,отримували захоплені відгуки відомих людей і просто лікували душі й тішили силою та величчю українського слова. увесь творчий і науковий дорбок є оригінальним за своїм задумом, переконливим, коректним і достовірним, виявляє надзвичайну мудрість автора, народжену багатством серця вченого, і є орієнтиром у формуванні національно свідомої,духовно багатої мовної особистості.

плідна наукова та викладацька праця, блискучі організаторські здібності професора неодноразово відзначалися грамотами й подяками. так, у 2006 році він отримав із рук міністра освіти й науки україни нагороду президента україни «Знак петра могили» за розвиток вищої школи, хоча сам він зазначає, що значно приємнішим завжди було інше – допомога нужденним і сиротам, молитва й підтримка знедолених, адже неодноразово жертвував власні гонорари на користь тих, хто цього потребує більше. І в цьому весь Олександр Іванович – людина з великим серцем, чия місія в цьому житті полягає в тому, щоб передати молоді все розумне, корисне, чисте, красиве, що живе в його душі й серці!

колеги з Бердянського державного педагогічного університету від усієї душі вітають Олександра Івановича потапенка з ювілейним днем народження та бажають йому духовних і фізичних сил, любові та добробуту в родинному колі, творчого натхнення, наполегливості та успіхів у всіх добрих починаннях, здійснення мрій та життєвих планів!

16

Іван Хом’як

доктор педагогічних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України, завідувач кафедри української мови та літератури Національного університету «Острозька академія»

• • •

. . •

у колі науковців його ім’я осяяне ореолом духовності, поваги до учнівської і студентської молоді, любові до співвітчизників. Скромний, доброзичливий, уважний, готовий відгукнутися на чужий біль, прийти на допомогу.

Здається, тільки вчора вступали в український науководослідний інститут педагогіки, а вже сьогодні Олександр Іванович потапенко – відомий лінгводидакт, культуролог, езотерик, поет, твори якого звучать по радіо і телебаченню.

Освітяни з вдячністю згадують «Збірник вправ та завдань з української мови», який вийшов на зорі української незалежності і був призначений для роботи в 10-11 класах із поглибленим вивченням української мови і літератури, де було передбачено системне опанування основних понять лінгвістики, їх узагальнення й систематизацію. І сьогодні українські словесники використовують посібник «Гурткова робота з української мови», в якому Олександр Іванович зумів максимально наблизити позакласну роботу до практичних потреб суспільства, окресливши близькі і віддалені перспективи занять лінгвістичного гуртка. З-поміж інших посібників хочу виокремити «методику навчання української мови у вищих навчальних закладах та середніх освітніх закладах» за загальною редакцією О.І.потапенка, що є однією з перших спроб розроблення кредитно-модульного курсу для студентів вищих навчальних закладів.

Об’єктом дослідження науковця є найважливіші духовні константи людства – дух, душа, віра, Любов, творчість. Глибокою життєвою філософією сповнені його слова: «українська душа ви-

17

промінює щемливий запах чорнобривців, любистку, матіоли, оповита білим цвітом травневої вишні, бринінням рожевих мальв на причілку хати, голубиними рушниками, що виграють кольоровим різноцвіттям, лагідною маминою колисанкою та чарівною бабусиною казкою».

І ось на килимі життя розквітла ювілейна дата! та хіба це літа, коли очі горять і душа молода?!

дорогий Олександре Івановичу! Будьте благословенні в любові до рідного слова і багатогранному таланті, що гармонійно синтезує науку, релігію і мистецтво! Хай аура вашої душі і далі виграє барвами веселки, випромінює життєдайним теплом і радістю!

18

Віктор Куйбіда

доцент, доктор історичних наук, декан факультету фізичного виховання Переяслав-Хмельницького ДПУ імені Григорія Сковороди

він вміє відкривати очі думкам і показувати нехожені стежки в лісі наукового пізнання і духу. Лише після його пропозиції щодо вивчення символіки природи я відкрив для себе ще один структурний елемент народних знань – символіку тварин.

Широчінь поглядів і рідкісне вміння мобілізувати різнофаховий колектив до спільного пошуку народжували «сортове» насіння пізнання –десятки книг. деякі із них перенароджувалися тричі і кожен раз –дорослішими і розумнішими.

достоїнства його особистості поєднують поетичну і духовну творчість і коли цей плід ліг на музику – з’явилися пісні про небесну і земну матір, п’янке кохання, прозу і радощі життя. Я бачив на концертах багато сліз схвалення і підтримки жінок. Здається, їх можна було збирати, як березовий сік.

у міжсімейних стосунках визначальною стала приязнь наших дітей, яка не пропала й сьогодні. На віддалі чверті століття пам’ять батьків міцно тримає імена: мирося, Ярик-комарик, Зінуля, Іруся – ними послугувалися наші діти. Залишаються теплими стосунки дорослих, нині бабусь і дідусів.

міжсімейний винахід – «балконна пошта» справно функціонує вже понад четвертинку століття. Через просторову близькість із балкону нашої квартири і навпаки мігрували новини, свіжі думки, книги, гостинці. все це кожен раз викликає щиру посмішку і теплить нащі стосунки.

19