3. Перші книги з орігамі

Першим японським виданням з орігамі вважається книга "Семба-цуруоріката ", яка вийшла у світ в 1797 р. Переклад її назви" як скласти тисячі журавлів "явно натякає на старовинну легенду, яка стверджує, щотисяча складених класичних паперових птахів допомагає здійснити бажання. Книга цілком присвячена складанню однієї єдиної моделі - журавлика.

Різноманітність ж 49 ввійшли в її моделей будується на різному поєднанні журавликів між собою. Наприклад, вони можуть мати вигляд гірлянди, в якій фігурки з'єднані кінчиками крил або дзьобами. Для складання такої конструкції роблять заготовки з смуг або прямокутників з не доведення до кінця надрізами, які перетворюють заготовки в набори квадратиків. Автором "Сембадзуру оріката" вважається настоятель храму Рока. У тому ж 1797 він випустив книгу "Чашінгура оріката", в якій було показано, якза допомогою складання і ножиць зробити з паперу головних персонажівпопулярної в той час п'єси "Чашінгура".

У 1845 р. в Японії видається книга "Кан-но-Мадо", що в літературному перекладі означає "зимовий вікно", або точніше "вікно середини зими". Вона включає інструкції, здебільшого словесні, як складати кілька десятків класичних фігурок з паперу та графічні ілюстрації готових моделей. Знавці історії орігамі стверджують, що саме в "Кан-но-Мадо"вперше друкується схема складання базової форми "жаба" і самої фігурки на цій основі. Поява цієї книги в період Едо (1603 - 1867г) не випадково. Саме цей час характеризується початком "демократизації"орігамі - перетворення цього заняття з ритуально-храмового дійства упопулярний дозвілля. Назва книги вказує на орігамі як на заняття, з допомогою якого можна приємно скоротати довгий зимовий вечір. Але є і інше тлумачення назви - як натяк на світ скромних знань, які можна з неї почерпнути.

У 1879 р директор школи для дівчаток Саки Нобузоу зробив для своїх маенькіх учениць книгу з орігамі, що містить інструкцію складання 20 нескладних класичних фігурок. У 1885 р Окамото Консекі видав книгу для дітей з орігамі "Оріката", яка пізніше була перекладена на англійську мову.

4. Поширення орігамі по світу

Новий етап у розвитку орігамі почався після другої світової війни і пов'язаний з ім'ям знаменитого японського майстра Акіро Йошізава. Він народився в 1911 г і зіграв в історії орігамі унікальну роль. За допомогою винайдених їм нескладних умовних знаків процес складання будь-якого вироби виявилося можливим представити у вигляді серії малюнків-креслень. Акіро Йошізава винайшов сотні нових, раніше не відомих, фігурок. Він не тільки довів, що мистецтво складання може бути авторським, а й сприяв його найширшого розповсюдження.

На початку XX століття Японія широко відкрила двері решті світу, і європейці почали знайомитися з класичними фігурками, виконаними в техніці орігамі: жабою, рибою, журавлики, квіткою ірису.

Однак було б зовсім несправедливо стверджувати, що Європа до цього часу була абсолютно незнайома зі складанням. Іспанія може похвалитися своїм власним, незалежним, відкриттям деяких фігурок, наприклад пташки - "пахаріти". Так називається древня класична фігурка, що стала символом орігамі в Іспанії. Відомий орігаміст Вінсенте Паласіоссчтітает, що багато що вказує на появу цієї моделі вперше в Толедо в XII ст. Якщо це припущення вірне, то, без сумніву, є пахаріта перший традиційної складеної європейської фігуркою (можливо, однією зперший в усьому світі).

Перші згадуються в стародавніх європейських документах млини, виготовляють папір, існували в Толедо вже в XII столітті (в Італії вониз'явилися на століття пізніше). Саме слово "пахаріта" (букв. - птах) стосовно фігурка має в Іспанії два значення - назва конкретно їмоделі, або взагалі будь-яка постать, складена з паперу.

Саме мистецтво складання фігурок з паперу називається в Іспанії "робити пахаріти", асамі фігурки - "різні інші пахаріти". Зберігся датований 1563 роком малюнок Антона Ван Дер Вінгерде "Астрологічний квадрат, перетворюється на пахаріту, на тлі м. Толедо ".

І все-таки папір був матеріалом рідкісним і дорогим. Частіше (у Європі)складали тканина - коміри (в костюмах XVI-XVII ст.), чіпці та іншіголовні убори, які носили сестри милосердя, черниці, покоївки.