1 Травня відгукнулись трудящі багатьох країн. Так у 1890 році вперше відбулись першотравневі мітинги трудящих Англії, Німеччини, Франції.

Ромен Ролан свого часу згадував про грандіозні першотравневі політичні маніфестації, проведені у Бельгії в 1896-1898 роках в Брюсселі, Генті, Шарлеруа. Слово «маніфестація» походить з латинської \ manifestatio – виявлення \, означає публічний масовий виступ для вираження співчуття, солідарності чи протесту. В цих народних маніфестаціях величезна роль належала мистецтву – пісням, читанню віршів, масовій пантомімі, танцям».

Офіційно вважається, що перша першотравнева політична демонстрація в Україні відбулась у Харкові у 1900 році, хоч зрозуміло, що в цей час Україна знаходилась у складі Російської імперії. В ній брало участь близько 10тисяч осіб. Робітники несли червоні знамена і транспаранти, на яких були вимоги 8-годинного робочого дня і політичної свободи. Першотравневі демонстрації трудящих 1890-1917 років відіграли важливу роль у завоюванні народних мас під прапор РСДРП(Российская социал-демократическая рабочая партия). Слово «демонстрація» з лат. demonstratio- показування, одне з його значення масова хода як вияв певних суспільно-політичних настроїв, публічне вираження вимог, бажань, протесту, суспільних настроїв шляхом влаштування мітингів і т. ін.

Важливим є той факт, що у більшості європейських країн намагались святкувати 1 Травня мирним шляхом. Так, німецька соціал-демократична партія на своєму з*їзді у 1892 році прийняла рішення про святкування 1 Травня увечері після роботи, в інших країнах організовували демонстрації у першу неділю травня, тобто у вихідний день таким чином прагнучи уникнути сутичок із поліцією і військами.

Центром міжнародного робітничого руху на початку ХХ ст.. стає Росія. Пролетарська боротьба мала різні форми як економічні,

так і політичні. САМЕ В ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ НАБУЛИ ПОШИРЕННЯ ТАКІ ФОРМИ ПРОЛЕТАРСЬКОГО МАСОВОГО СВЯТА , як М А Ї В К А, М І Т И Н Г, М А Н І Ф Е С Т А Ц І Я.

Маївки були найпоширенішою формою святкування 1 Травня. Вони проводились за містом, у лісі, і мали характер конспіративних зібрань, на яких читались прокламації, листівки, виголошувались промови, обговорювались актуальні питання економічного і політичного життя. Слово «конспіративний» означає таємний, підпільний, прихований від офіційної влади, з лат. conspiratio – згода, змова, одностайність. Слово «прокламація» з лат.proclamatio – звернення, має такі значення 1/ нелегальна листівка, друковане звернення агітаційного характеру;2/ урочисте проголошення, обнародування.

Місце першотравневого збору, зазвичай, трималось у секреті, про нього знали лише довірені особи. Для конспірації, щоб дезорієнтувати поліцію, робітники брали з собою кошики з їжею питвом, удаючи, що прямують на прогулянку .

На маївках обов*язково виконували революційні пісні - «Варшав*янку», «Марсел*єзу» пізніше «Інтернаціонал», а в Україні «Заповіт», «Шалійте, шалійте», а також використовували революційну символіку – червоний прапор, червоні стрічки, червоні гвоздики.

Зберігся опис відзначення міжнародного пролетарського свята петербурзькими робітниками 5 травня 1891 року. « Був чудовий сонячний ранок, коли ми з Афанасьєвим прийшли на галявину,- писав один з організаторів маївки М.Бруснєв. Почали чекати делегатів району. Об 11-й години з*явились перші учасники маївки. Вони приходили групами по 3-5 осіб, припливали на човнах, багато хто доїхав конкою до Путилівського заводу, а звідти попрямували на місце збору у лісі. Близько 200 осіб стояли кільцем навколо невеличкого пагорба, що правив за трибуну для наших ораторів. Хтось заліз на березу і закріпив серед молоденького зеленого листя невеличкий червоний прапор. Почався мітинг… На пагорбок піднявся Федір Афанасьєв. Слова про боротьбу робітничого класу, що їх вимовляли пошепки в тісних робітничих кімнатах Василевського острова, вперше залунали голосно, чітко, просто неба».

Перші маївки київських пролетарів відбулися в 1894 році. Робітники святкували в Кадетському гаї. З Києва травневі листівки й прокламації були таємно переправлені в Таращу, Фастів, Черкаси, Кременчук, Полтаву.

До кінця 19 століття робітничий рух міцніє, він налічує численні революційні організації. Це позначилось на формах класової боротьби пролетаріату і, звичайно ж, на характері святкування

1 Травня. З початком ХХ ст. етап конспіративних маївок за містом, у лісі закінчується. На зміну маївкам організовуються відкриті демонстрації, маніфестації, масові страйки, що не обходяться без прямих сутичок з поліцією.

Повертаючись до першої Харківської першотравневої демонстрації 1900 року, слід сказати, що проведенню свята передувала значна підготовча робота. Так протягом квітня було проведено кілька маївок за містом, під час яких виступали досвідчені оратори, розповсюджували прокламації, співали революційних пісень, Це була своєрідна школа підготовки до проведення свята 1 Травня.

Згодом 1 Травня Харківський комітет РСДРП вирішив провести одноденний МИРНИЙ страйк з маніфестацією на вулицях, таким чином демонструючи свою готовність до боротьби. Однак, життя внесло свої корективи в плани організаторів. Першими розпочали, так би мовити святковий, страйк робітники залізничних майстерень. Згодом до них приєдналися ковальський і ливарний цехи та модельна майстерня. З гаслами «ХАЙ ЖИВЕ 1 ТРАВНЯ!», «ХАЙ ЖИВЕ 8-годинний РОБОЧИЙ ДЕНЬ!» страйкарі рушили до Ващенківської левади ( слово «левада» має кілька значень: 1/ обсаджена деревами ділянка річкової долини, що використовується як пасовище та сіножать; 2/ Береговий ліс з дуба, в*яза, вільхи, тополі, який у повінь щороку заливається водою) Там хором співали «Дубинушку», на списі підняли червоний прапор, потім усі разом рушили до міста, де були зустрінуті військами. Сталась сутичка, внаслідок якої 108 осіб було заарештовано. Через деякий час тисячний натовп зібрався біля в*язниці, вимагаючи звільнення ув*язнених. Власті змушені були виконати вимоги маніфестантів, але страйки вже охопили численні заводи, фабрики, майстерні й не припинялись аж до 10 травня. Навіть Ленін звернув увагу на події 1 Травня у Харкові. Він, зокрема, відзначав, що

« Харківські маївки, демонстрації й маніфестації показали, якою значною політичною силою може бути проведення робітничого свята».

Слід зазначити, що пролетарські свята були однією з не багатьох форм святкування поч. ХХ ст. в імперській Росії, оскільки ще в 1897 році царським урядом були заборонені народні гуляння з метою попередження зростання революційного руху. До того ж, свята проводились нерегулярно, часом їх організовували благодійні товариства штибу «КУРАТОРСТВА ПРО НАРОДНУ ТВЕРЕЗІСТЬ» або ж купецькі корпорації з рекламною метою.

Очевидним є той факт, що до Жовтневого перевороту 1917 року 1 Травня не могло стати офіційним пролетарським святом. Звичайно, що це свято було забороненим.

Отож, у день Першотравня поліція завжди заповнювала можливі місці зібрань демонстрантів: вулиці, площі. Не обходилось і без прямих сутичок. Найактивніших часників першотравневих страйків і демонстрацій звільняли з роботи, заносили до так званих « чорних списків», ув*язнювали, висилали до Сибіру, на каторгу.

Зрозуміло, що поворотним моментом у відзначенні 1 Травня став 1917 рік. Адже було повалено царський уряд, виборено політичну свободу. Завоювання Лютневої революції 1917 року дали можливість святкувати Першотравень мільйонам пролетарів. Однак кількість гасел на той час вже збільшилась( адже тривала 1Світова війна).Отож на транспарантах були вимоги миру без анексій ( від лат. annexio – приєднання, насильницьке загарбання однією державою частини або всієї території, що належить іншій державі, всупереч точно, ясно висловленій незгоді її населення щодо такого приєднання), передачі землі селянам, як і раніше, 8-годинний робочий день.

У Києві 1 Травня 1917 року розпочалось з самого ранку. На площах міста відбулись багатолюдні мітинги. Колони трудящих стікались на Хрещатик, скандуючи гасла: « Хай живе міжнародна солідарність пролетаріату!», «Війна війні», « Хай живе мир в усьому світі!», «Хай живе 8-годинний робочий день!», «Хай живе міжнародне братерство народів». Так вони і ходили ще 70 років по тому.

У Луганську 1 Травня 1917року стрункі колони організованого пролетаріату під червоними прапорами і революційними гаслами і піснями пройшли через усе місто на ярмаркову площу, де відбувся загальний мітинг, який розпочався вшануванням пам*яті товаришів, що полягли в боротьбі за революційні ідеї. Оркестр виконував «Ви жертвою пали», всі червоні прапори схились у напрямку чорного прапора з написом:

« Вічна пам*ять борцям за свободу!». В різних кінцях площі на імпровізованих трибунах виголошувались революційні промови.

У тому ж 1917 році масові демонстрації і мітинги відбулись у Харкові, Катеринославі, Полтаві, Миколаєві, Одесі. Попереду ще були вирішальні бої пролетаріату за свої права і свободи.

ФОРМУВАННЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ СВЯТ ПІСЛЯ

ЖОВТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917 року

Жовтнева революція 1917 року започаткувала новий період в історії масового свята. Радянські масові свята відрізнялись чітким політичним змістом і високим громадянським пафосом. Вони утверджували такі ГОЛОВНІ ПРИНЦИПИ: активну боротьбу за комуністичні ідеали, демократизм, зв*язок і взаємодію професійної і самодіяльної творчості.

Виділяють ТРИ ОСНОВНІ ЛІНІЇ розвитку масового свята, що відповідають його призначенню в радянському суспільстві:

1. Святкове оформлення революційного побуту, що йде від мас.

2. Нові форми масових видовищ, що витікають з нового святкового побуту.

3. Нові форми професійного мистецтва, пов*язані з обслуговуванням революційних свят, художнім виробництвом.

Всі ці лінії тісно переплетені і можуть розвиватись як окремо, так і в поєднанні одна з одною. Між ними дуже важко провести межу, тому доцільним є розгляд окремо кожної з названих вище ліній. Отож, коли йдеться про першу лінію – СВЯТКОВЕ ОФОРМЛЕННЯ РЕВОЛЮЦІЙНОГО ПОБУТУ РОБІТНИКІВ і СЕЛЯН – слід мати на увазі масову театралізовану ходу, демонстрації, мітинги, маніфестації, в котрих відображався бурхливий мітинговий демократизм трудящих мас. В цих перших революційних святах Жовтня чітко проглядав природний порив мас до єднання з творчим задумом керівників.

Спершу масові свята були невіддільними від політичних виступів пролетаріату і складали їх продовження. В 1917-1918р.р. найбільше розповсюдження отримав МІТИНГ-КОНЦЕРТ, в якому форма політичного зібрання поєднувалась з концертно-видовищною програмою. Але таке об*єднання іноді було МЕХАНІЧНИМ, що не було пов*язане єдиним авторським задумом. Такими ж були і перші масові процесії, маніфестації, демонстрації. Зазвичай, вони не відрізнялись розмаїттям, майже не мали елементів театралізації і складались з ХОДИ під ЗНАМЕНАМИ з оркестром і КОЛЕКТИВНОГО СПІВУ. Однак, вже тоді спостерігались спроби УРІЗНОМАНІТНИТИ ВИРАЗНІ ЗАСОБИ цієї нескладної масової форми. Так, приміром, під час маївки 1918 року на Марсовому полі в Петрограді клятву на вірність робітничому класу кожний учасник виражав ударом молота по спорудженому у центрі поля кувадлу. Пізніше, взявши за

основу такі форми політичної агітації, як мітинг, хода, маніфестація, були здійснені перші спроби створити масові театралізовані дійства трудящих, присвячені тим чи іншим важливим революційним подіям і пам*ятним датам. В цих перших революційних святах все підпорядковувалось єдиному авторському задуму, передбачались елементи театралізації, розширювалась палітра виразних засобів. Таким чином була, приміром, проведена у жовтні 1918 року святкова демонстрація в Петрограді, присвячена першій річниці революції. Місто в ті дні було вперше декороване за єдиним художнім задумом. Урочиста хода колон виливалась в театралізоване народне гуляння на вулицях і площах міста, самі колони представляли собою продумане і добре організоване видовище. У подальшому, особливо в перші роки радянської влади, саме ТЕАТРАЛІЗОВАНА ХОДА І МІТИНГИ ТРУДЯЩИХ ПЕРЕТВОРИЛИСЬ на О С Н О В Н У ФОРМУ МАСОВОГО СВЯТА, тісно пов*язаного з життям робітників і селян.

До 1920 року поступово поліпшується художньо-декоративне оформлення. Приміром, колони демонстрантів прикрашаються зображеннями земної кулі, портретами політичних діячів, зеленню, червоними плакатами з актуальними на той час гаслами, емблемами виробничої тематики тощо.

В цей час поряд демонстраціями, маніфестаціями, мітингами-концертами широке розповсюдження отримали й інші форми святкового оформлення нового суспільного побуту. Вперше з*явились свята, приурочені до важливих моментів життя саме радянського суспільства, що входили до так званого «Червоного календаря: День Червоної Армії, День просвіти, День всеобуча (загального навчання), дні перейменовування заводів і фабрик тощо, а поруч з ними ритуали нових сімейно-побутових урочистостей, таких як Червоне весілля, Зорювання дитини

( замість хрещення).

Отож, в основу революційних свят був покладений « Червоний Календар». Ось пам*ятні дати пролетарської революції:

9 січня - «Кривава неділя».

17 січні – День пам*яті К.Лібкнехна і Р.Люксембург.

23 лютого – День Червоної Армії.

8 березня – День робітниці.

18 березня – День Паризької комуни.

16 квітня – приїзд В.І.Леніна в Петроград.

3-6 липня – Липневі Дні.

6-7 листопада - Жовтнева річниця.22 грудня – День пам*яті московського військового повстання.

Примітним є той факт, що у всіх святах нового радянського побуту ОСНОВНОЮ МЕТОЮ було – УТВЕРДЖЕННЯ ІДЕЙ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ, СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН НОВОГО ЖИТТЯ.

ДРУГА важлива ЛІНІЯ розвитку масових свят у післяжовтневий період – ІНСЦЕНУВАННЯ ВЕЛИКОГО МАСШТАБУ, ТЕАТРАЛІЗОВАНІ ВИСТАВИ на актуальні політичні теми, присвячені визначним революційним датам.

В інсценізаціях перших пореволюційних років могли брати участь широкі верстви населення, що було однією з причин їх великої популярності. Ця форма, породжена творчими силами народу, виникла стихійно, і водночас поява її була цілком закономірною. Величезне зростання творчої активності трудящих, потреба проявити свій ентузіазм, своє захоплення не могли не породити таких монументальних, масштабних форм, в які широким потоком вливалась самодіяльна творчість мас.

ХУДОЖНІ ПРИНЦИПИ ІНСЦЕНІЗАЦІЙ були СПЕЦИФІЧНИМИ. В центрі зображуваних подій - Жовтнева революція 1917 року як корінний поворот в історії, як початок нової ери в долі трудового люду. Про що б не розповідалось у творі, які б епізоди не зображувались, ідея революції як початку епохи вільної людини завжди була в центрі уваги авторів інсценізацій.

СВОЄРІДНИМ БУВ ХАРАКТЕР РОЗРОБКИ ТЕМИ ЖОВТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ в інсценізаціях. Намагаючись осмислити історичне значення революції, автори вдавались до ПРЯМОГО ПОРІВНЯННЯ КЛАСОВОЇ БОРОТЬБИ експлуатованих мас дожовтневого і жовтневого періодів.

Майже всі масові інсценізації мали характер історичних п*єс. Жовтневій революції в них присвячувався лише останній епізод, а попередні зображали змужніння революційного руху в дожовтневий період.

Одне з перших масових інсценувань зародилось у Театрально-драматургічній майстерні Червоної Армії в Петрограді, що була створена за ініціативою Агітпропу політуправління Петроградського воєнного округу. Цій майстерні судилось зіграти провідну роль у розвитку масових політичних свят. В її творчій програмі говорилось про те, що вона повинна не тільки « заснувати новий героїчний монументальний театр, наповнений духом пролетаріату», але і « ГОТУВАТИ ІНСТРУКТОРІВ, що могли би перенести в частини Червоної Армії ПРИНЦИПИ масової героїчної театральної дії». Драматурги нового часу, як сміливо передбачали засновники майстерні, «повинні настільки перевершити Есхіла, наскільки ідеї, що живили пролетарську Червону Армію вищі за ідеї рабовласницького суспільства Давньої Греції».

Цікаво, що майстерня готувала і художників. На них покладались обов*язки « монументальними фресками і яскравими шатами прикрасити палаци і свята Червоної армії».

В театрально-драматургічну майстерню було відібрано 180 червоноармійців з військ Петроградського гарнізону.

В березні 1919 року в Залізному залі Народного дому Театрально-драматургічної майстерні Червоної Армії під орудою Миколи Виноградова-Мамонта було розігране народне «ігрище», назване « ПОВАЛЕННЯ САМОДЕРЖАВСТВА». В цьому театралізованому дійстві за участю численних червоноармійських мас колектив став на шлях АГІТАЦІЙНОГО ПОЛІТИЧНОГО ТЕАТРУ, котрий, незважаючи на певну прямолінійність і плакатність своїх вистав, пропагував ідеї революції серед червоноармійців.

Дійство, назване « Повалення самодержавства» складалось з 8 епізодів: «9 січня 1905», « Арешт студентів-підпільників», «Бунт у воєнній в*язниці», « Взяття арсеналу повсталими робітниками», «Руйнування поліцейських дільниць», «Барикадний бій на вулицях», «Революція на фронті», «Зречення царя у ставці».

Сценарно- режисерське рішення спектаклю було побудоване на конфлікті між двома таборами - революції і реакції. Тому місцем дії були 2 дерев*яних помости в протилежних кінцях велетенського залу, поєднані широким проходом. На ПЕРШОМУ помості – майданчику білих – послідовно зображались Зимовий палац, поліцейська дільниця, арсенал, царська ставка. Слово арсенал походить з французької arsenal – майстерня – має кілька значень:1/підприємство для виготовлення зброї, і предметів військового спорядження; склад зброї і військового спорядження; 2/ велика кількість чогось, великий запас.

ДРУГИЙ поміст був майданчиком червоних. Він зображав солдатський барак, революційний штаб. В спектаклі були показані барикадні бої, штикові атаки, маніфестації робітників. Цікаво, що в центральних моментах інсценування – маніфестація до Зимового палацу та заключна атака на палац – глядачі-червоноармійці, що оточували прохід і стежили за дійством, зривались з місць, зливались з виконавцями.

Важливо відзначити, що образи робітників в основному вирішувались в патетичному плані, тоді як образи ворогів – цар, генерали – були відверто буфонними, близькими до карикатури.

Вказана інсценізація, поставлена до річниці повалення самодержавства, за 9 місяців 1919 року була розіграна 250 разів в казармах та червоноармійських таборах.

Великий інтерес представляла і масова інсценізація «ВЗЯТТЯ ЗИМОВОГО ПАЛАЦУ», здійснена у 1920 році, в річницю Жовтневої революції.( Режисери М.Євреінов, М.Петров,О. Кугель, художник Ю.Анненков).

8 тисяч матросів, червоноармійців і театральної молоді брали участь у названій інсценізації. За задумом авторів , що використовували досвід Театрально-драматургічної майстерні Червоної Армії, біля арки Генерального штабу були споруджені два помости «червоний» і « білий». На протиборстві цих двох сторін і будувалась драматургія вистави.

В фінальній частині дія переносилась на основний майданчик, до Зимового палацу. Звучав історичний постріл «Аврори», що стояла на Неві і її було добре глядачам, а згодом розпочинався штурм Зимового. При цьому вважається, що в точності повторювались історичні події минулого: і гарматний обстріл юнкерами матросів, що йшли на штурм, і втеча жіночого «батальйону смерті», і прорив штурмових груп у палац.

Дія продовжувалась і в самому приміщенні Зимового палацу: на всіх поверхах, у всіх вікнах за допомогою тіньових екранів створювалось враження масового бою. Зрештою, над Зимовим палацом звивався величезний червоний стяг. Згодом звучав «Інтернаціонал», який підхоплювали глядачі. Площею перед палацом гримів гімн Свободі, що виконувався стотисячним хором.

Слід сказати, що масові інсценування під відкритим небом користувались особливо великою популярністю. Вони збирали до 10 тисяч учасників і кілька десятків тисяч глядачів. Зазвичай, інсценізації розпочинались увечері, а закінчувались на світанку. В складних умовах громадянської війни і розрухи тисячі учасників з народу під керівництвом таких режисерів-новаторів, як Марджанов, Петров, Охлопков, Радлов, Виноградов створювали помпезні свята, що на той час слугували дієвим засобом політичного виховання мас.

В інструктивній брошурі про організацію масових свят наводилася така схема запропонованого для постановки сценарію: «Вся дія свята розвивається у рамках 10 основних моментів… Ці моменти немовби ілюструють основні етапи боротьби робітничого класу зі своїми гнобителями». Перші чотири епізоди розкривають причини, що піднімають робітничий клас на боротьбу, і методи, що ними буржуазія намагається перешкодити революційному рухові; п*ять наступних - зображають хід цієї боротьби, фінальний епізод («Радість трудящих») – апофеоз.

За такою ж схемою будувались майже всі сценарії, хоч іноді як варіант залучались ілюстративні епізоди, взяті з різних епох.

Щодо слідування вимогам зазначеної інструкції показовою можна назвати інсценізацію 1920 року « ГІМН ВИЗВОЛЕНІЙ ПРАЦІ». Сюжетна лінія інсценізації не виходила за межі обов*язкової схеми, як от : Рабська праця – Панування гнобителів – Раби хвилюються – Боротьба рабів і гнобителів – Перемога над гнобителями – Царство миру, свободи і радісної праці. Однак, сценарно-режисерське рішення інсценізації викликає певний інтерес. Ігровим майданчиком слугували східці Фондової біржі

і частина площі перед ними. Портал Біржі був закритий двома декораціями, що змінювали одна одну. Перша декорація зображала

гігантські золоті ворота з велетенським замком. Перед ворітьми були встановлені справжні гармати.

Дійство розпочиналось з того, що з-за воріт доносилася чарівна музика і одночасно виникало яскраве святкове світло. Там, за ворітьми був, прекрасний світ нового життя. Там панували Свобода, Рівність, Братство. Але ворота були зачинені і їх охороняли суворі гармати. Чарівний замок Свободи неприступний.

На східцях перед замком раби різних національностей зайняті тяжкою працею. Чути стогін, прокляття пісні, лязкіт ланцюгів. Іноді все знизу завмирає, і раби прислуховуються до чарівної музики. Але наглядачі примушують їх продовжувати роботу.

З*являється процесія володарів-гнобителів. В оточенні почту і слуг владики усіх часів і народів піднімаються східцями на майданчик перед замком до загального бенкетного столу. Центральною фігурою тієї розмаїтої процесії був східний монарх у пишному одязі, прикрашеному золотом і коштовностями. Поруч з ним – китайський мандарин, далі король біржі, схожий на рухому вітрину ювелірного магазину, за ними купець.

На бенкетному столі – всі найкращі страви землі. Багатії веселяться, заглушуючи своїми криками стогін рабів, для них танцюють невільниці.

Але музика чарівного замка робить свою справу. Раби починають ремствувати. Поступово розгорається боротьба: раби штурмують підступи до воріт Свободи. Перед глядачами розігруються окремі епізоди багатовікової боротьби експлуатованих з експлуатованими. Боротьба рабів однієї епохи змінюється іншою. Ось римські раби на чолі зі Спартаком і чомусь із червоним прапором ідуть в атаку на владик за бенкетним столом. Їх змінюють натовпи селян під проводом Степана Разіна, що також підняли червоний стяг.

Грізно і велично звучить «Марсельєза», а потім «Карманьола».

Кожний загін після невдалої атаки відкочується вниз під захист червоних прапорів, яких стає дедалі більше, і ось в центрі повсталих рабів усіх націй і часів виникає величезний червоний прапор, що об*єднує всі прапори навколо себе. Цей гігантський прапор повільно і неухильно наступає на владик. Переможно б*ють барабани. Владики у паніці розбігаються, гублячи свої корони. Але гримлять гармати – і наступ рабів відбито. Однак, на сході засвічується червоноармійська зірка. Чути звуки червоноармійської пісні, з*являються загони Червоної Армії. Знову б*ють барабани повсталих, що стають до лав Червоної Армії. Революційна музика досягає небувалої сили. Червона армія і повсталі раби пробивають прохід у воротах після чого передня декорація падає і відкриває наступну – незвичайну картину царства соціалізму, над яким горить червона зірка.

В центрі майданчика з*являється першотравневе «ДЕРЕВО СВОБОДИ», навколо котрого всі народі зливаються в єдиному радісному хороводі. На другому плані бійці Червоної Армії змінюють гвинтівки на знаряддя мирної праці. Звучить «Інтернаціонал».Святкове видовище завершується феєрверком.

В інсценізації брали участь 4 тисячі осіб, серед яких червоноармійці, члени робітничих клубів і актори петроградських театрів.

З 1919 широкого розмаху набувають масові інсценізації і в УКРАЇНІ. В лютому 1919 року підвідділ мистецтв відділу наросвіти Харківського губвиконкому опублікував звернення до робітників і селян, яке закликало творити нове, масове мистецтво. Робітники, червоноармійці, молодь палко відгукувались на заклики брати участь у революційно-агітаційних інсценізаціях. Про це свідчить, приміром, проведення ДНЯ КУЛЬТУРИ у Києві.