26 Березня 1919 року в газеті «Комуніст» було надруковане звернення Ради робітничих профспілок до трудящих міста:

« Найближчим часом відбудеться перший День культури, перше пролетарське свято в Києві. Завданням цього свята є залучення пролетаріату до форм культури, що вже склалися, не з метою пристосування до них, а навпаки, щоб влити в ці форми, ворожі інколи робітничому класові, новий, пролетарський зміст. Нехай на площі і в театрі зіллються в гармонії поезія, музика, театральне і хореографічне мистецтво. Тут не буде чистого, кристалізованого мистецтва, до якого так звикли глядачі, що мирно сидять у м*яких кріслах, тому що тут буде своєрідне мистецтво колективного вияву, колективної душі, яке пробивається крізь уже створені форми і з ним черпає матеріал для власної масової творчості».

День культури відбувся 6 квітня 1919 року і вилився у справжнє свято. В театрах і клубах міста, просто неба проходили мітинги й збори, вистави й концерти, Перед киянами виступали В.Затонський, М.Скрипник, М.Подвойський інші керівні партійні й радянські діячі.

Широко святкувався у 1919 році в Україні і День міжнародної солідарності трудящих – 1 Травня.

Наприкінці квітня на Софійському майдані відбулася масова інсценізація «КОМУНІЗМ ЗАВОЙОВУЄ СВІТ» (режисер – К.Марджанішвілі /Марджанов/, художник – А.Петрицький). А 1 Травня в багатьох містах України відбулися революційно-агітаційні політичні інсценізації – «1 Травня – свято пролетаріату», апофеоз

« Торжество пролетаріату». У Харкові на честь Першого травня було організовано костюмований похід Інтернаціоналу, до якого були включені живі картини: « Пролетаріат вище над усе»,

«ІІІ Інтернаціонал» за участю робітників з профспілок .Саме з травня 1919 року подібні інсценізації поширились по всій Україні і проводились в Полтаві, Катеринославі, Одесі, Олександрії

інших містах.

В післяреволюційні роки в багатьох містах чергова річниця Жовтневої революції відмічалась МАСОВИМИ ПОСТАНОВКА-

МИ ПРОСТО НЕБА. В цих народних спектаклях народилась плеяда талановитих режисерів, серед них і Микола Охлопков. Цікаво відмітити, що молодий М.Охлопков, згодом один з видатних режисерів радянського театру, розпочав свій режисерський шлях з масової політичної вистави. Історичною достовірністю /як вважається офіційно/ була відмічена його масова інсценізація 1923 року, присвячена восьмій річниці з дня страйку в Іваново-Вознесенську.

8 листопада 1927 року в КИЄВІ, на площі іподрому, перед 50 тисячами глядачів ожили епізоди « ПОВСТАННЯ АРСЕНАЛЬЦІВ у 1917 році» - від драматичних сцен засідання більшовиків-підпільників, розклеювання прокламацій до велетенських масовок, розгону демонстрації робітників, облоги Арсеналу, атак піхотних частин і кавалерії, розстрілу робітників-арсенальців і фінального урочистого параду частин Червоної Армії. Цікаво, що серед учасників вистави були і робітники-арсенальці, реальні герої повстання 1917 року. Вони також допомагали у створенні сценарію і під час підготовки постановки.

Ведучи мову про масові постановки просто неба у перші післяреволюційні роки, слід згадати і про цікаве починання, народжене в Червоному Петрограді. Йдеться про « ОСТРІВ ВІДПОЧИКУ» ( на Кам*яному острові), де були побудовані, різноманітні естради, встановлені величезні гіпсові фігури. На одному із ставків острова був вибудуваний амфітеатр на 10 тисяч глядачів. В центрі ставка, на острівці, була розташована сцена. В цьому дивовижному театрі на воді, побудованому архітектором І.Фоміним, влітку 1920 року режисером С.Радловим була поставлена інсценізація «Блокада Росії». Інсценування складалось з трьох епізодів: «Інтервенція Антанти», «Нашестя Польщі», «Торжество всесвітнього Інтернаціоналу». Слово interventus походить з латинської мови і означає – втручання. Ширше – інтервенція є насильницьким втручанням одного або кількох держав у внутрішні справи іншої держави з метою придушення революції, захоплення території, встановлення свого панування, набуття особливих привілеїв.

В названій інсценізації режисер оригінально використовував природні умови: острівець посеред ставка символізував Радянську державу, яку тримають в облозі інтервенти. З різних боків на острівець-державу намагались проникнути «вороги»: «лорд Керзон», «польський пан», флотилія «імперіалістичних броненосців». Незадовго до фіналу вистави розгорався морський бій радянської ескадри з флотилією «імперіалістичних броненосців». ( Здається в цьому є щось від давньоримських навмахій)

У фіналі інсценізації береги ставка прикрашались різнокольоровими стрічками, а на воді з*являлись численні човни з різнокольоровими вітрилами. Це так звані «робітники світу» урочисто вітали революційний пролетаріат Радянської держави.

Слід згадати і масову інсценізацію 1922 року на честь п*ятиліття Жовтневої революції в Петрограді на площі Урицького. Вона розпочиналась з факельної ходи ( те ж саме згодом повторюватимуть нацисти, коли прийдуть до влади у Німеччині ). В постановці брали участь оркестри, хори, спортсмени, військові підрозділи – кіннота, броньовики, артилерія. В художню тканину вистави був введений кінематографічний матеріал, в якому висвітлювались основні положення Конституції.

Сценарно-режисерське рішення визначалось хронологічним ходом – рік перший, рік другий і т. ін. Кожний «рік» відмічався злетами ракет в нічне небо. У фіналі над площею злітало 5 ракет – «ЗНАК П*ЯТИЛІТТЯ» і звучав призив ВСЕСВІТНЬОЇ КОМУНИ «ЗІЙДЕ СОНЦЕ!». Вистава закінчувалась загальним феєрверком.

Грандіозне масове видовище « 10 РОКІВ ЖОВТНЯ » представляють у 1927 році, (але вже у Ленінграді) режисери М.Петров, С.Радлов, В.Соловйов і художник О.Ходасевич. Незвичайним був перш за все вибір «сценічного простору», на якому розгорталось дійство масового спектаклю. На цей раз СЦЕНОЮ СТАЛА РІКА НЕВА, а ГЛЯДАЧЕВИМ ЗАЛОМ – НАБЕРЕЖНА від Троїцького до Двірцевого мосту і самі мости усіяні багатотисячними глядачами. Умовним «задником» цієї «декорації» слугували Петропавловська фортеця і Монетний двір,

«портальними кулісами» були два міноносці, що стояли неподалік від мостів. В тому дивовижному спектаклі були творчо опрацьовані численні режисерські знахідки минулого. Зокрема, «система педжентів», народжена режисурою середньовічних містерій, знайшла в інсценізації несподіване й дотепне рішення: сценічними майданчиками стали судна і баржі, що рухались Невою. На них послідовно розвивалось дія вистави. В постановці було використано МАСОВЕ ХОРОВЕ СКАНДУВАННЯ як одне з потужних виразних засобів жанру. Цей прийом несе величезний смисловий та емоційний заряд, що має сильний вплив на глядачів. Про це знали ще постановники масових народних вистав на Великих Діонісіях у Давній Елладі. (Слово «скандувати» походить з латиської skandere – читати вірші, підкреслюючи їх розмір; гучно, чітко і виразно вимовляти слова, розподіляючи їх на склади).

На початку 20-х років ОДНІЄЮ з ФОРМ театралізованих масових вистав були «АГІТАЦІЙНІ СУДИ», що були наглядним і дієвим засобом агітації і пропаганди.

В цих масових постановках виборні від народу «судді» вели відкритий суддівський процес над такими умовними персонажами, як Капітал, Спекулянт, Дезертир, тощо «Підсудними» часто ставали конкретні вороги Радянської влади.

В 1920 році в станиці Кримській був проведений «агітаційний суд» над Врангелем. Масова постановка, глядачами котрої стали десять тисяч червоноармійців, мала величезне агітаційне значення. Цікаво, що п*єси з точним текстом не було. Спектакль ставився за сценарієм, що давав лише певну схему дії і канву ролей. В основному текст імпровізувався за ходом спектаклю. В цих спектаклях партійні органи вбачали величезне значення.

Слід відзначити, що в масових святах, які народжувались після Жовтневої революції чітко проглядали ДВІ ВЗАЄМОДОПОВ- НЮЮЧІ ЛІНІЇ, що сягали з одного боку свят ВЕЛИКОЇ

ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇЇ, з іншого – ТРАДИЦІЙ НАРОДНИХ ГУЛЯНЬ. Від свят революційної Франції режисери взяли МОНУМЕНТАЛЬНІСТЬ, КРУПНОМАСШТАБНІСТЬ, СИМВОЛІКУ,УРОЧИСТІСТЬ і ВИСОКИЙ ПАФОС в утвердженні ідеалів революції. Вплив НАРОДНИХ ГУЛЯНЬ виявився у прагненні УРІЗНОМАНІТНИТИ ПАЛІТРУ ВИРАЗНИХ ЗАСОБІВ ЖАНРУ. Саме звідти, з народних гулянь, прийшли в масові революційні свята сатиричне зображення ворогів трудового народу. Вирішені в умовно-лубочному стилі, що йшов від народного театру на площі, окремі образи і цілі епізоди, вибудувані в сатирично-буфонному стилі, неодмінно викликали загальний схвальний сміх, багатотисячної аудиторії глядачів.

Поєднання урочистої монументальності з політичною сатирою, вирішеної в балаганно-лубочному стилі народних вистав, збагатило жанр і стало новим кроком в його становленні. До того ж інтерес народу до масових політичних вистав був надзвичайно великий. Якщо ж врахувати, що виконавцями масових вистав, зазвичай, були робітники, матроси і червоноармійці, то можна собі уявити, яке величезне значення мав даний жанр не тільки в плані політичного виховання (чого до нестями прагнули партійні органи), але і для розвитку такої дієвої форми естетичного виховання народу, як

ХУДОЖНЯ САМОДІЯЛЬНІСТЬ.

І зрештою, ТРЕТЬОЮ ЛІНІЄЮ розвитку радянського масового свята у період його становлення було ОБСЛУГОВУВАННЯ НАРОДНИХ УРОЧИСТОСТЕЙ СИЛАМИ ПРОФЕСІЙНОГО МИСТЕЦТВА. Участь професійних колективів у святкових дійствах дало поштовх для народження нових форм масового свята. Спершу ці колективи механічно переносили театральні постановки, призначені для закритого приміщення, на вулиці, площі, набережні, тобто ближче до святкової маси трудящих. Пізніше вони створювали спеціальні варіанти спектаклів і концертів, котрі поклали початок розвитку радянського масового театру, що згодом буде представлений спектаклями на відкритому повітрі, театралі- зованими концертами на стадіонах, світлозвукоспектаклями .

Широке розповсюдження, приміром, отримали театральні вистави на відкритому повітрі в Першотравневі та Жовтневі дні. Однією з перших таких вистав була постановка на Михайлівській площі в Петрограді у 1918 році п*єси « Овече джерело» Лопе де Вега ( режисер К.Марджанов). До того ж, у дні першої річниці Жовтневої революції на вулиці і в робітничі клуби виїхали 64 театральні трупи.1 Травня 1919 року на робітничі околиці Петрограда виїхали чотири платформи-сцени, на одній з яких розігрувалась агіткомедія Анатолія Луначарського «Петрушка».

Ще з більшим розмахом було проведене у Петрограді святкування 1 Травня у 1920 році. Для доставки артистичних бригад професійних театрів на околиці міста були використані трамваї. До вагонів ( так званих трамваїв-театрів) були прикріплені платформи, на котрих встановили фанерні щити і бутафорські фігури, що утворювали сценічний майданчик, де і виступали артисти ( тут доречним було би пригадати систему педжентів, що народилась середньовічному містеріальному театрі на площі). Керували цими своєрідними пересувними театрами визначні театральні діячі С.Радлов,В.Соловйов. Органічно увійшли в масові свята 20-х років ексцентричні комедії ТЕАТРУ « НАРОДНОЇ КОМЕДІЇ», яким керував С.Радлов. Відгуки тогочасної преси свідчили, що кращі риси циркових комедій С. Радлова – балаганна загальнодоступність, готовність до політичної сатири, життєстверджуючий гумор, перегукування із залом-партнером – яскраво виявили себе на першотравневому святі 1920 року. Увечері актори театру «Народної комедії», розділились на дві бригади, заволоділи пересувними майданчиками – відкритими трамвайними платформами, прикрашеними кумачевими гаслами, зеленню та електричними ліхтариками. Платформи, узявши старт на Михайлівській площі, попрямували на робітничі околиці, про прибуття акторів сповіщав фанфарою кінній герольд».Окрім театру «Народної комедії», на трамваях-театрах виступала трупа МАЛОГО ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ, ЧЕРВОНОАРМІЙСЬКА ДРАМАТУРГІЧНА МАЙСТЕРНЯ, ТЕАТРАЛЬНА ТРУПА ВОЄННОГО КОМІСАРІАТУ. В їх репертуарі булі були класичні твори, буфонні комедії штибу «Любов Петруші, що любить груші», а також так звані агітаційні огляди «Антанта», «Пані-Блокада», «Підступність капіталістів». У подальшому «трамваї-театри» стали сценічними майданчиками для виступів театрів революційної сатири - «ТЕРЕВСАТІВ». У 1922 році в дні першотравневих свят Центральна комісія направила на вулиці Петрограда 200 театральних труп, а також трупи артистів естради. Для транспортування артистів на місця, окрім театрів-трамваїв були використані і автомобілі, і кінні візки. Центром свята в ті дні був Літній сад і прилягаючі до нього парки. В офіційному сценарії, затвердженому Центральною комісією відмічалось таке: «На верхній терасі Інженерного замку», обличчям до Літнього саду, військовий комісаріат ставить фанфарний хор сурмачів. На східцях під терасою, силами політвідділу військового комісаріату, під орудою режисера Арбатова, виконується трагедія Еврипіда «Іполит». На напівкруглому ставку Літнього саду, споруджується спеціальний пліт, на якому виступає хор Архангельського. Над Лебединою канавкою, на площі «сплячої Психеї» - трупою Академічного театру опери і балету виконується опера Глюка «Королева Мая». Майданчик висвітлюється прожектором через Неву з Петропавловської фортеці. Справа від головного входу – спектакль трупи Всеобуча, зліва - оркестр військового комісаріату. На центральному майданчику біля Малого павільйону – трупа політвідділу ставить «Петрушку».У великому Шоколадному павільйоні – на березі річки Фонтанки – ляльковий театр. На перехрестях алей – грамофони з промовами революційних ораторів. По всьому саду виступають оркестри військового комісаріату. На набережній Неви – виступає хор Співочої капели. На Неві перед садом з трьох військових кораблів запускаються феєрверки. Ріками, що омивають Літній сад ( Нева, Фонтанка, Мойка, Лебедина канавка),плавають човни із гітаристами та співаками. Як видно із сценарію, народження нового жанру ще не відбулось, бо ж спроби створити масове свято поки що вибудовуються на використанні старого репертуару, в основному класичного. Немає ще й нових прийомів, що визначають жанр. І в режисерському рішенні «ознаки часу» проглядають лише у введенні в дію свята записів із промовами революційних ораторів та оркестрів Військового комісаріату.

Отож, підводячи деякий підсумок, слід сказати, що перші масові радянські свята являли собою торжество народу, який вважав себе переможцем, героєм і творцем нового життя а, отже, і святкувань. Масові свята перетворювались на могутню зброю в утвердженні ідей революції. Хоч, звичайно, слід зазначати, що масові свята першого десятиріччя Жовтня не завжди були вдалими: вони були в чомусь наївними, мали декларативний характер. Але тим не менш, саме в святах названого періоду з такою могутньою силою виявилась революційна художня творчість мас. Крім того, масові свята пореволюційної епохи дали поштовх у розвитку радянської драматургії.

РЕГЛАМЕНТАЦІЯ СВЯТКОВОГО ЖИТТЯ В 30-ТІ РОКИ ХХст.

Зміни, що відбулись в житті радянського народу в 30 роки ХХ століття певним чином відобразились і на характері масових свят. Той час відзначався жорстокою регламентацією як у виробничому, так і громадському житті. Тридцяті – епоха ентузіазму трудящих, індустріалізації величезної країни, ліквідації її культурної відсталості, мистецького піднесення. Водночас 30–ті - епоха панування офіційного єдиновірного курсу комуністичної партії масових репресій, знищення інтелігенції, індивідуальних селянських господарств, кривавої колективізації, переслідування й придушення будь-якого вільнодумства. Суперечності вказаного періоду наклали свій відбиток і на розвиток свят.

В роки першої та другої п*ятирічок значного поширення набувають УРОЧИСТОСТІ, пов’язані з ВИРОБНИЧОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ та УСПІХАМИ В ПРАЦІ. А їх було чимало: зокрема зведення гігантських заводів і фабрик, гідроелектростанцій тощо. Такі трудові перемоги,потребували святкового вшанування, звеличення масового героїзму радянських трударів, що демонстрували в праці високу свідомість, нові колективні відносини.

В процесі творення нових свят поступово складається відповідний церемоніал, народжується радянська символіка, атрибути якої поступово вдосконалюються, входять у побут радянських людей і стають традиційними. Тогочасні трудові урочистості зазвичай включали в себе мітинг, підняття ( або винесення) червоного прапора, перерізування червоної стрічки біля входу у нове підприємство, вручення символічних ключів від новобудови, запалення над нею червоної зірки, урочисте присвоєння підприємству почесного імені, колективні гуляння, концерти.

Радісними і хвилюючими ставали в кожному трудовому колективі УРОЧИСТОСТІ НА ЧЕСТЬ ПЕРШОЇ ПРОДУКЦІЇ.З гордістю і любов*ю прикрашались квітами, зеленню, стрічками й прапорцями перший трактор, пароплав,верстат, літак, танк тощо. Згідно нового радянського церемоніалу їх урочисто проводили крізь спеціально встановлену яскраво прикрашену арку, оголошували кращих робітників, яким колектив довіряв випробовувати первістка.

У трудовому ентузіазмі радянських людей в 30-х роках народжується характерне для цього часу явище СОЦІАЛІСТИЧНЕ ЗМАГАННЯ, що активно підтримується державними і партійними органами влади. В ході соціалістичних змагань з*являлись нові форми трудових оглядів, які ставали своєрідними звітами переможців. Проводились ПЕРЕКЛИКИ НОВОБУДОВ, організовувались ПОЧЕСНІ ТРУДОВІ ВАХТИ ПЕРЕДОВИКІВ ВИРОБНИЦТВА, КОНКУРСИ НА КРАЩИЙ ЦЕХ, БРИГАДУ. Імена героїв праці почали заносити на ДОШКИ і в КНИГИ ПОШАНИ. Подібні акції відбувались в урочистій обстановці, за участю громадськості, обов*язково керівних партійних органів і таки справді ставало радісною незабутньою подією в житті трудових колективів.

На селі нові свята виникали значно повільніше. Очевидно, давались взнаки тяжкі в моральному відношенні наслідки колективізації. Однак, процес створення колгоспів і радгоспів був невідворотним, а тому партія і уряд вимагали організації урочистостей щодо зборів урожаю, надходження нової сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, вшанування кращих працівників. Такі свята, зазвичай, були синтезом традиційної обрядової культури й нових елементів міських трудових свят. У такі дні одягали українське національне вбрання, дорогих гостей зустрічали хлібом-сіллю на вишитому рушнику, виконували революційні,сучасні, народні пісні, Так з*явилися ПЕРШИЙ КОЛЕКТИВНИЙ ВИЇЗД В ПОЛЕ (згодом свято першої борозни), свято завершення польових робіт тощо.

Прикладом характерного для 30-х р.р. сільського трудового свята може слугувати СВЯТО УРОЖАЮ, що проводилось у селі Безлюдівка Харківського району ( започатковане ще в 1923 році).

Майдан в центрі села дбайливо прикрашений прапорами, гаслами, транспарантами,гірляндами яскравих квітів, портретами передовиків сільськогосподарського виробництва. Від самого ранку площу заповнює святковий натовп, серед якого багато молоді і з сусідніх сіл. О 12 годині на спеціально обладнану трибуну виходять представники державних, партійних, громадських організацій. Свято розпочинається урочистою демонстрацією мешканців села на чолі з ударниками колгоспних ланів,проїздом численних возів з жовтенятами,повз трибуну несуть транспарант з написом « Колгоспники Безлюдівки достроково виконали свої зобов*язання перед пролетарською державою!», далі везуть велетенські відкриті мішки з відбірним зерном, кошики з овочами, фруктами, що символізують високу урожайність колгоспних ланів, садів, баштанів. Потім була показана інсценізація, що висвітлювала дореволюційне минуле селянства « Один із сошкою, семеро з ложкою». Згодом парадом вели табуни випестуваних коней, череди корів-рекордсменок, опісля на майдані розпочались народні гуляння.

Головною метою подібних свят була необхідність переконати селянство в перемозі ідеї колективної праці, колективного господарства.

Яким би чином не відображались суперечності епохи 30-х на характері масових свят, вони мали свої позитивні ознаки: звеличували людей праці, закликали їх до нових трудових звершень вшановували передовиків виробництва, навчали мужності, героїзму,наполегливості і відданості рідній Вітчизні. В цей час разом із розвитком революційної святковості, характерної для 20-х років, продовжує формуватись святковість виробнича, громадська, основні риси якої: масовість,колективізм, інтернаціоналізм. Однак, тогочасні масові свята ( особливо в першій половині 30-х) відзначались недооцінкою художнього компонента, надмірним захопленням зборами, довгими промовами. Крім того на певний час були майже забуті такі форми масового свята як агіткарнавали, агітсуди, масові інсценізації, театралізовані видовища.

Певний спад у розвитку масових свят ( як і у всій культурно-освітній роботі) пояснюється існуванням перш за все офіційного гасла « СВЯТО – В ПРАЦІ».