Хвороботворні мікроби

У XVII в. голландський вчений Антоні ван Левенгук відкрив за допомогою власноруч зробленого мікроскопа світ невидимих істот. Але ще довго після цього чудового відкриття нікому і в голову не приходило пов’язати існування мізерно малих істот – мікробів – з заразними захворюваннями. Знання про хвороби, про причини епідемій та заходи боротьби з ними накопичувалися повільно і поступово. Одним із засновників науки про мікроби (мікробіології) був великий французький вчений Луї Пастер. Він і німецький вчений Роберт Кох в кінці XIX ст. розробили методи культури бактерій і стерилізації середовищ. Пастер відкрив наукові способи запобіжних щеплень, а Кох відкрив збудника туберкульозу та холери. Російський учений І. І. Мечников зробив величезний внесок у вчення про імунітет у тварин і людини.

У нашому тілі багато мікробів: в порожнині рота і носа, в горлянці, в кишечнику. Руйнування зубой – результат шкідливої дії мікробів. Товсті кишки розсадник гнильних бактерій. За вченням І. І. Мечникова, вони отруюють нас повільно, але неухильно, сприяючи передчасної старості. Мечников радив є кисле молоко і таким чином заселяти кишечник молочнокислими бактеріями. Надалі було з’ясовано, що благотворну дію молочнокислих бактерій кисляку короткочасно. Вони погано приживаються в кишечнику людини. Значно краще приживаються молочнокислі бактерії, що належать до виду ацидофільної палички, що міститься в Ацидофілін.

проводилися щеплення оспенной вакцини за методом лікаря Дженнера. За цього приводу ходило багато всяких безглуздих після щеплення «коров’ячої» віспи у людей виростають роги і т. д. Карикатура того часу висміює ці чутки.

З мікробів, що живуть в кишечнику, корисні не тільки молочнокислі бактерії. Деякі мікроби роблять благотворний дію на організм, збагачуючи його вітамінами. Перебування бактерій у венах, артеріях, легенях, нирках або в інших внутрішніх порожнинах організму людини чи тварини безумовно шкідливо. Хвороботворні мікроби пристосувалися до існування в живій тканині. Проникнувши в організм, вони починають там розмножуватися. Так виникає інфекційне захворювання. Якщо хвороба, яка передається від однієї людини до іншого, викликає захворювання багатьох людей, то це вже епідемія. Масові інфекційні хвороби серед тварин називають епізоотіями, а серед рослин – епіфітотії.

Такими кишковими хворобами, як холера, дизентерія, черевний тиф, людина заражається не тільки безпосередньо від хворого. Збудники цих хвороб можуть потрапити від хворої людини тим чи іншим шляхом в воду або в їжу. Тому в нашій країні існує строгий лікарський нагляд за водою і харчовими продуктами.

Між мікробами різних видів існують ворожі відносини. Тут знятий один з епізодів боротьби мікробів. Біле цятка на поверхні поживного холодцю – це колонія мікробів, що виділяє речовини, шкідливі для інших мікробів. Навколо цього плямочки – зона смерті. Колонії інших мікробів зросли лише на чималій відстані від плями.

На водопровідних станціях воду спочатку направляють у відстійники, а потім пропускають через фільтри з гальки і піску. Щоб знищити мікробів, воду хлорують або обробляють її ультрафіолетовими променями.

Холерний вібріон зберігається в грунті близько 25 днів, а черевнотифозними паличка – до 3 місяців. Спори бацили сибірської виразки, потрапивши у сприятливі умови, не гинуть в грунті роками. Один з найбільш небезпечних мікробів – збудник правця – гніздиться іноді в удобреному гноєм грунті. Якщо в рану або подряпину разом із забрудненням потрапляє кілька його бацил, то людині загрожує болісна смерть. Врятувати його може тільки вчасно зроблена протиправцева щеплення.

У поширенні деяких заразних захворювань беруть участь багато комахи і гризуни (див. ст. «Комахи і кліщі – зберігачі та переносники збудників хвороб »). Хвороби передаються людині і від тварин. У районах, де худоба хворіє на туберкульоз і бруцельоз, збудники цих захворювань можуть поширитися серед людей через сире молоко. У поширенні заразних захворювань може мимоволі взяти участь і сама людина. Хворий на дизентерію, черевний тифом, дифтерією, туберкульозом при найменшій недбалості стає розповсюджувачем хвороби.

Можна заразитися і від здорової людини. Буває так: людина захворіла черевним тифом, видужав, але в його організмі десь ще збереглися тифозні бактерії. Час від часу вони виділяються назовні, і здорова людина стає мимовільним сівачем зарази – бацилоносієм.

В історії людського суспільства чимало було епідемій чуми, холери, висипного тифу, віспи. Траплялося, і не раз, особливо в старовину, що від епідемій чуми вимирало майже все населення країни. Може виникнути питання: чому ж у ту пору, коли люди були ще безпорадні в боротьбі з руйнівною мікробної стихією, не загинув весь рід людський? Одна з істотних причин цього полягає в наступному щасливому обставину, яке пізніше встановила наука. Виявляється, в організмі людини, яка перехворіла заразною хворобою, виникають особливі захисні речовини і утворюється імунітет, т. е. несприйнятливість до цієї хвороби. Несприйнятливість до якомусь заразне захворювання залежить і від так званого вродженого імунітету.

У тих випадках, коли ці захисні властивості виявляються недостатніми, можна змусити організм виробляти ці захисні речовини, не піддаючи людини або тварини захворювання. Для цього достатньо ввести в його організм мертві хвороботворні бактерії або живі, але сильно ослаблені. Ще з великим успіхом можна використовувати для цього мікробів, властивості яких штучним способом змінені.

З убитих або змінених культур – збудників холери, чуми, черевного тифу, дизентерії, туляремії – готують чудові захисні препарати вакцини. Метод застосування вакцин особливо плідний.

Організм набуває несприйнятливість лише через кілька днів після того, як в нього введена вакцина. Але при деяких заразних захворюваннях необхідна негайна допомога. У таких випадках застосовується лікувальна сироватка, що отримується з крові тварини, в якій після введення хвороботворних мікробів утворюються антитіла – особливі речовини, що пригнічують діяльність збудника хвороби

Протягом тисяч років свого існування людина не мала уявлення про те, що викликає його захворювання. Первісні люди мали своє «пояснення» цьому – вони вважали, що хворобу викликають злі духи, що живуть усередині своєї жертви.

І лише в 1865 році наука довела, що причиною захворювань є мікроби.

Луї Пастер першим висунув теорію про те, що причиною захворювань є мікроби. І сьогодні ми знаємо, що мікроби є самими небезпечними ворогами людини. Вони є найдрібніші одноклітинні мікроорганізми, видимі тільки під мікроскопом. Деякі з них настільки малі, що практично невидимі!

Мікроби, або мікроорганізми, можуть бути тваринного або рослинного походження. Мікроби тваринного походження називаються «іротозоа», рослинного – «бактерії». Третя група мікробів називається «фільтровані віруси», це означає, що вони настільки малі, що в змозі проникнути крізь найтонші фільтри, які затримують крупніші організми.

Один тип мікробів викликає тільки одне захворювання. Наприклад, мікроби, що викликають скарлатину, не приведуть до захворювання малярією або іншою хворобою. А скарлатину викликає тільки один вид мікробів. Проте існує безліч мікробів, що є представниками того ж типу, що і хвороботворні, які приносять людині користь.

При захворюванні, викликаному мікробами, якщо людина не гине, його організм рано чи пізно знищує ці мікроби. При деяких захворюваннях, наприклад скарлатині, корі або свинці, людина не захворює повторно. Ця здатність організму протистояти повторному захворюванню називається «активним імунітетом». Деякі тварини володіють «природним імунітетом», що означає: вони не страждають від захворювань, до яких схильні інші тварини. Щеплення і антитоксини виробляють у людини імунітет проти деяких мікробів.

Фільтровані віруси викликають такі захворювання, як кір, сказ, вітряна віспа, дитячий параліч, звичний грип, нежить. Ученим належить ще багато що дізнатися про цих найдрібніших, практично невидимих мікроорганізмах.