1. Жанр твору.

2. Життєва основа.

3. Тема.

4. Проблематика. Своєрідність бачення автором порушеної проблеми.

5. Діалектична єдність загальнолюдського і національного.

6. Відповідність між художньою формою та змістом.

7. Самобутність авторського художнього письма. Багатство мови.

8. Особливості сюжету, композиційна послідовність викладу подій ()експозиція, зав’язка, розвиток дії, конфлікт, кульмінація, розв’язка .

9. Цілісність, динаміка твору.

10. Роль поза сюжетних елементів: епіграфів, авторських роздумів, відступів, присвят, описів, назва твору тощо.

11. Система образів.

12. Рівень художнього осмислення подій.

13. Провідна думка твору.

14. Духовно-естетична цінність книги як твору мистецтва.

У наш час широко застосовують учителі компаративний шлях аналізу, який заснований на порівнянні творів української та світової літератури, тобто розгляд їх в порівняльно-типологічному аспекті, встановлення як збігів і спільностей, так і розходжень та невідповідностей його з цілим, з процесом, з типом. Для шкільної літературної освіти методисти називають такі взаємозв’язки: а) типологічні сходження, відповідності, аналогії між літературними явищами в різних письменствах, що породжуються дією спільних закономірностей і чинників суспільного й художнього розвитку людства; б) контактно-генетичні зв’язки національних літератур, які мають різні форми й прояви (спільні джерела творів, що належать до різних літератур; рецепція творів із інших літератур; міжлітературні впливи; запозичення, наслідування; переклади, переспіви тощо).Окреслений шлях аналізу найчастіше застосовується у старших класах, коли учні вміють зіставляти, порівнювати, робити висновки, узагальнювати тощо.

2. Методичні форми і прийоми роботи з текстом.

На першому етапі аналізу художнього твору здійснюються такі завдання:

- виділити найважливіші епізоди, ситуації, вчинки персонажів, їх настрої, переживання в той чи інший момент дії;

- встановити причинно-наслідкові , часові, просторові зв’язки між подіями;

- уточнити систему образів, поділ на групи, виявити взаємозв’язки між ними;

- визначити конфлікт твору, розібратися у своєрідності композиції та сюжету.

Основними видами аналітико-синтетичної роботи з твором є спостереження над текстом, переказ, складання планів тощо. Обов’язковий їх компонент – бесіда яка є основним способом контактування вчителя й учнів при виконанні всіх навчальних завдань.

Практика виробила такі види переказу: простий, докладний (близький до тексту), вибірковий, творчий (зі зміною особи, наприклад), стислий.

Простий переказ передбачає передачу змісту так, як учень запам’ятав його у процесі першого читання або після певної роботи над текстом. Наприклад, запитання для бесіди: який епізод запам’ятався і чому? Що вразило чи схвилювало у творі? Які почуття виникли, які образи чи події їх підсилювали? Хто з героїв твору сподобався і чому?

Докладний чи близький до тексту переказ має відтворити всі важливі деталі твору, зберегти його мовні особливості. Роботу доцільно проводити так: 1) повторно перечитати текст, перед тим зробити настанову запам’ятати точно, повно зображені події, якомога більше слів, поетичних висловів, зворотів; 2) продумати майбутній переказ; 3) переказувати твір, використовуючи якомога більше фактичного й мовного матеріалу, а також зберегти авторський тон викладу (співчутливий, насмішкуватий, поважний тощо).

Стислий переказ передає найважливіше у творі у найкоротшій формі. Уміння робити його передбачає виконання таких розумових операцій: 1) відділяти головні епізоди від другорядних; 2) встановлювати логічні зв’язки між відібраними; 3) стисло (кількома реченнями) передати зміст кожного епізоду; 4) об’єднати їх у зв’язний текст.

Вибірковий переказ найчастіше становить розповідь про одну якусь дійову особу. Для цього потрібно: 1) вичленувати із тексту місця, що стосуються персонажа (участь у подіях, вчинках, реакції на різні явища, роздуми, переживання тощо); 2) скласти план; 3) переказати усно (при потребі письмово), докладно чи стисло.

Найскладнішим є переказ зі зміною особи (оповідь ведеться від 1-ої особи, когось із персонажів) і навпаки. Практикують у старших класах. Проводять найчастіше після аналізу твору, коли в учнів склалося достатньо повне уявлення про образ-персонаж, від імені якого буде вестися переказ.

Найменш використовуваним видом є комбінований переказ: одні частини твору передаються докладно, інші – вибірково, ще інші – стисло. До такого переказу учні готуються групами.

До різних видів переказів вдаються, коли вивчають епічні твори. Переказувати ліричні твори методисти не рекомендують.

План також активно використовують учителі-практики у роботі над епічним твором. За стилістичним оформленням плани бувають такі: запитальні речення, прості поширені, називні, прислів’ями, цитатні, змішаний. За будовою – простий і складний.

Практикується складання плану ще з 5-го класу, від простого до складного різних видів за стилістичним оформленням.

Для цього необхідно у школярів сформувати такі вміння:

- членувати твір на завершені частини-епізоди;

- виділяти в епізоді головне;

- виявляти основний зміст епізоду;

- формулювати підпункти плану у певній синтаксичній формі;

- правильно оформляти план у зошиті.

Складний план вимагає оволодіння ще й такими операціями:

- членування великих частин твору на дрібніші (події на епізоди);

- добір до низ заголовків-пунктів, які детальніше розкривають зміст основного пункту.

Школярі уміннями оволодівають поступово – від простого до складного. На перших етапах участь учителя важлива, але поступово зводиться до мінімуму.

Робота над образом-персонажем.

У психології характер розглядається як єдність психологічних особливостей, що проявляється у вчинках і поведінці людини. В літературознавстві термін «характер» набуває дещо іншого значення. Це — повно і всебічно змальована в художньому творі дійова особа з чітко окресленими, яскраво вираженими рисами вдачі.

У шкільній практиці вживаються як синонімічні терміни: дійова особа, персонаж, характер, образ людини.

Завдання аналізу образів-персонажів у школі:

- поси¬лити їх вплив на учнів;

- дати зразок для наслідування;

- возвеличити або засудити персонаж як тип людської поведінки; на прикладах літературних героїв учити школярів розбиратися в людях, уміти виявляти в їх поведінці, вчинках, ставленні до членів сім'ї, знайомих і незнайомих, до своїх обов'язків, до праці і т.д. справжню сутність людей, що оточують наших вихованців.

Уміння характеризувати образи-персонажі формується поступово. Уже в початкових класах учні усвідомлюють, що кожна з дійових осіб має притаманну їй вдачу, висловлюють про них свої оціночні судження. В 5 класі школярі здійсню¬ють перекази з елементами характеристики, а в наступному — одержують первинне поняття про її складання і вчаться добирати потрібний матеріал з тексту. Як свідчить практика, учні під час першого читання не помічають деталей; які мають певне значення для розуміння характеру персонажа, мотивів його вчинків і поведінки, а саме:

- зовнішні вияви внутрішнього стану персонажа (через жести, міміку, інтонацію, добір слів у монологах і репліках тощо);

- пейзажні зарисовки, опис явищ, окремих предметів, які допомагають письменникові виразніше відтворити почуття, переживання, настрої персонажа, розкрити окремі його риси;

- ставлення автора до свого героя (навіть у тих випадках, коли воно висловлене безпосередньо);

- ставлення героїв один до одного.

Зважаючи на психологічні особливості сприймання художнього твору молодшими підлітками, вчителі-словесники виділяють у тексті відповідні місця і проводять над ними спеціальні спостереження. Якщо така робота здійснюється систематично, то в учнів 8-9 класів вироб¬ляються навички помічати ці деталі твору, осмислювати їх значення для творення образу-персонажа. Формуванню цих навичок осмисленого читання сприяє також вищий рівень розвитку інтелекту і почуттєвої сфери учнів.

У 7 класі програма передбачає ознайомлення школярів із деякими засобами творення образу-персонажа в художньому творі; відомості про них поповнюються в наступні роки навчання. Знання цих засобів сприяє успішній роботі в доборі матеріалу, що проводиться шляхом спостереження над текстом. Наприклад:

- перечитайте уривок (від слів ... до слів ... ), подумайте над тим, як автор ставиться до свого героя (або персонажі один до одного);

- знайдіть у творі або його розділі портрет, пейзаж, опис явища чи окремого предмета, подумайте над тим, які почуття і настрої персонажів вони допомагають нам краще зрозуміти;

- перегляньте такий-то розділ твору, виберіть місця, де говориться про вчинки та поведінку героя, уявіть, що він пережив і передумав у зображеній тут ситуації, зробіть відповідні висновки;

- перечитайте у творі ті епізоди, в яких діє такий-то персонаж, простежте за його вчинками та поведінкою, поясніть їх мотиви; з'ясуйте, які риси характеру героя тут виявилися;

- прочитайте уривок, з'ясуйте, як різні дійові особи ставляться до одного й того ж явища (події, вчинку іншого персонажа, предмета й т.д.), поясніть, чому це ставлення не однакове;

- виділіть у тексті висловлювання такого-то персонажа (монологи і репліки), з'ясуйте, як їх зміст допомагає розкрити інтереси, мрії, прагнення цього персонажа, ви¬явіть його ставлення до Батьківщини, різних суспільних явищ, праці, матеріальних благ, інших персонажів (або: розкрийте особливості мовлення цього персонажа).

Зібрані шляхом спостереження факти зіставляються, групуються, осмислюються. Це дає можливість проникати в духовний світ героя, доходити спочатку часткових висновків, а потім синтезувати їх в єдине ціле — характеристику персонажа. Вона складається не тільки з розмірковувань і висновків, а й з фактів, які підтверджують їх. У практиці учителів-словесників вироблені схеми аналізу образу-персонажа. Подаємо приклад:

Схема аналізу художнього образу-персонажа