Анна Ярославна – Аньєс

Анна Ярославна – ймовірно молодша донька Ярослава Володимировича та його другої дружини Інґігерди (Ірини). Припушення про молодшість Анни ґрунтується лише на тому, що наврядче молодшу доньку віддали б заміж раніше старших, а Анна, як відомо, вийшла заміж останньою з Ярославових дочок. Більшіть довідкових джерел датують її народження приблизно 1024 роком, але Енциклопедія України, видана в Канаді, вказує 1032 рік. Отже, можемо віднести народження Анни до проміжку 1024-32 рр. Аналізуючи часовий проміжок 1024-36, заздалегідь відкинемо роки народження Інґігердою інших дітей, відомих нам за давньоруськими джерелами. Отже у 1024- народився Ізяслав, у 1027- Святослав, у 1030–Всеволод. З іншого боку якщо все ж таки орієнтуватись на 1024 рік і молодшість Анни, то виходить, що Інґігерда народила у 1020/21 первістка Володимира, відомого за давньоруськими літописами, у 1022 – Єлизавету, у –1023 – Анастасію(?), у 1024- Ізяслава і приблизно у 1025 може 1026 – Анну, що малоймовірно. Вірогідніше народження Анни віднести до 1029 року чи після 1030, що дає більш реальний вік для шлюбу 1051 року.

Третій шлюб Анрі II Французького (М.Грушевський помиляється називаючи шлюб Анни Ярославни і короля Франції його другим шлюбом. Французькі хроніки зберігли відомості про перших двох дружин Анрі: Матільду (Маго) Німецьку, яка померла у 1034 та Матільду (Маго) де Фріз, з якою король одружився у 1043, яка померла у 1044) з київською княжною чи не єдиний, пов`язаний з далекою Руссю сюжет, що займає помітне місце в французьких середньовічних текстах. Не має сенсу намагатись уявити усю сукупність чисельних, частіш за все лапідарних відомостей французьких хронік та анналів про одруження Анрі з Анною. Деякі з них цікаві лиш дивними непорозуміннями та викаженнями незвичний імен: Ярослав стає Юлієм Клодієм (Julius Clodius) чи якимсь Bullesclot, а “Anna Russa”(Анна Руська) перетворюється на “Anna Rufa”(Анна Руда). Але й найбільш інформовані не занадто велеслівні щодо причин цього певною мірою екзотичного шлюбу. Можемо виокремити дві основні причини: це заборона церквою шлюбів між родичами (саме за це відлучили від церкви батька Анрі короля Робера) та нагальна потреба у сильному і багатому союзнику для короля Анрі, який намагався як приборкати непокірних васалів серед яких його власний брат герцог Бурґундський та могутній герцог Нормандії, так і захистити ще слабку Францію від зазіхань сусідів. Водночас постає питання яка користь князю Київському від далекого небагатого зятя, володаря феодальнороздробленої країни з непокірними магнатами? Якщо шлюби його старших дочок можна пояснити, тим, що Угорщина найближчий сусід Русі, а союзи зі скандинавсьми країнами історично усталені, то одруження його третьої дочки визиває певний подив. На мою думку одруження Анни Ярославни з королем Франції був чимось на зразок , висловлюючись сучасною мовою,“рекламної акції” Київської Русі для Західної Європи.

Відомостей про французькі шлюбні амбасади на Русь достатньо для того, аби склалося враження що їх було навіть дві. Чернець монастира Сен-П`єр в Сансі Кларій в своїй “Хроніці” повідомляє, що близько року 1050 король Анрі відіслав Готьє, єпископа Мо та Гослена з іншими до одного короля в грецькі краї, щоб той віддав йому свою доньку. До Франції вони повернулися з багатими подарунками та принцесою.

Колоритний звіт одного з учасників подорожі до Києва зберігся як глосса на полях “Псалтира Одальрика”, одного з кліриків Реймської церкви. Він пише, що у 1049 король Анрі відправив доРабастії(?) шалонського єпископа Роже за дочкою короля тієї країни на ім`я Анна, з якою він мав намір одружитись.

Отже як бачимо склад посольства короля Анрі на Русь за Кларієм та Реймською глоссою не співпадає. Водночас Кларій не був членом посольства, а можливо лиш чув про нього чи у найкращому випадку був знайомий з послами. Але наскільки можна довіряти даті 1049 рік, яка зазначається у глоссі? Це дуже добре відповідає диним “Житія Сен-Літбера” єпископа Камбре, джерела цілковито достовірного щодо вінчання Анрі з Анною в Реймсі у 1051 році( ймовірно на Пасху чи Тріїцю 31 березня чи 19 травня). Водночас наявні джерела, що протирічать цій даті. Не так просто відкинути грамоти ланського єпископа Еліана від 3 грудня 1059 року, підписані самим королем АнріI та датовані 29-м роком правління Анрі та 10-м роком життя спадкоємця престолу Філіппа. Звідси випливає, що Філіпп мав народитись до 3 грудня 1050, а шлюб його матері мав відбутись не пізніше лютого того ж року, тобто напевно у 1049. Тоді французьке посольство на Русь не могло відправитись пізніше 1048. Сучасні французькі джерела датують народження Філіппа 1052 роком, але можливо королю неправильно прочитали те, що він мав підписати або ніхто не звернув уваги на неправильний вік спадкоємця трону.

У Франції Анну називали Аньєс(Agnes). Можемо лиш здогадуватись чи це було лиш французькою алітерацією незвичного імені Анна (варто зазначити що ім`я Анна з`являється серед принцес крові лише у XІV столітті та трохи раніше серед принцес молодших ліній королівського дому) чи королева прийняла католицьку віру після церковного розколу і відповідно прийняла інше ім`я. Анрі вона народила щонайменше чотирьох дітей: Філіппа I (1052-1108), Робера (1055-1060), Юга(Гуго) (1057-1102) графа де Шомон та Емму чи Едінгу (Ядвігу?Едвігу?). Ймовірно що королева мала ще дітей, які померли при народжені або немовлятами, що не було дивним у ті часи. Анна брала участь в правлінні ще за життя чоловіка. На деяких актах чи наданнях король Франції зазначав: “за згодою дружини моєї” або – “в присутності королеви Анни”.

Як і її сестра Анастасія, Анна вирізнялась благочестям (риса сімейного виховання?). Вона заснувала абатство Сен-Вінсан в Санлі під Парижем (де до речі зберігається чи не єдиний її портрет), а Папа Римський Микола II (1058-61) у посланні до Анни хвалить її за ревність у справах церкви. Після смерті Анрі I королева деякий час брала участь у державних справах за часів малолітства її сина Філіппа (Карамзін зазначає, що на два роки вона зачинилась у Санліському монастирі), хоча не в ролі офіційної реґентши, як іноді помилково вказують, -реґентом був зять короля Анрі граф Бодуен Фландрський), її ім`я поряд з іменем її сина стоїть під багатьма королівськими грамотами 1060-х років, до того ж навіть кириличними літерами. І раптом скандал. Приблизно у 1062 році королева-удова вдруге виходить заміж за могутнього графа Рауля(Рудольфа, Радульфа) де Крепі і Валуа, що колись очолював феодальну опозицію проти Анрі I. У посланні Реймського архиепископа Жевре до Папи ОлександраII (1061-73) читаємо: “У королівстві нашому немала смута: наша королева вийшла заміж за графа Рудольфа, що вельми засмучує нашого короля і більше ніж необхідно турбує його опікувачів”(в останніх словах відчувається певна зневага до королеви). Але граф де Крепі вже одружений, тому він проганяє дружину, яка особисто скаржиться Папі, і той оголошує новий союз графа недійсним, а потім взагалі відлучає його від церкви. Що ж змусило першу даму Франції вийти заміж за м`ятежного графа без краплини королівської крові? Гі Бретон, твори якого певна річ не можна розглядати як історичні документи, а лиш як вдалу збірку історичних анекдотів, зазначає, що граф Рауль викрав королеву як звичайнісіньку пастушку, ледве зрозумівши, що вона не вельми опиратиметься.

Анна знову з`являється при дворі лише у 1074, тобто після смерті Рауля. Що дозволяє думати, що ані суспільна думка, ані папська анафема не справили потрібного враження на романтичну пару. Ім`я Анни зникає з документів у 1075, що дає підставу віднести її смерть до наступних років. Одне з джерел, фрагменти “Хроніки монастира Флері” (поч.XII ст.) доповідає: “Після смерті короля королева Анна вийшла заміж за графа Радульфа. Коли він помер, вона повернулась на Батьківщину”. Чи можна довіряти цим унікальним відомостям, які ніде не підтверджуються, неясно. Ймовірніше, що вона залишила двір, але зосталась у Франції, де її утримувала католицька віра і похилий вік. Французькі історики важають, що королева померла у 1076/77 роках. Через свій другий шлюб Анна втратила право бути похованою в королівській усипальниці Сен-Дені. Легенда каже, що її поховано в монастирі Сен-Вінсан в Санлі, на півночі від Парижа.

Анна Ярославна – ймовірно молодша донька Ярослава Володимировича та його другої дружини Інґігерди (Ірини). Припушення про молодшість Анни ґрунтується лише на тому, що наврядче молодшу доньку віддали б заміж раніше старших, а Анна, як відомо, вийшла заміж останньою з Ярославових дочок. Більшіть довідкових джерел датують її народження приблизно 1024 роком, але Енциклопедія України, видана в Канаді, вказує 1032 рік. Отже, можемо віднести народження Анни до проміжку 1024-32 рр. Аналізуючи часовий проміжок 1024-36, заздалегідь відкинемо роки народження Інґігердою інших дітей, відомих нам за давньоруськими джерелами. Отже у 1024- народився Ізяслав, у 1027- Святослав, у 1030–Всеволод. З іншого боку якщо все ж таки орієнтуватись на 1024 рік і молодшість Анни, то виходить, що Інґігерда народила у 1020/21 первістка Володимира, відомого за давньоруськими літописами, у 1022 – Єлизавету, у –1023 – Анастасію(?), у 1024- Ізяслава і приблизно у 1025 може 1026 – Анну, що малоймовірно. Вірогідніше народження Анни віднести до 1029 року чи після 1030, що дає більш реальний вік для шлюбу 1051 року.

Третій шлюб Анрі II Французького (М.Грушевський помиляється називаючи шлюб Анни Ярославни і короля Франції його другим шлюбом. Французькі хроніки зберігли відомості про перших двох дружин Анрі: Матільду (Маго) Німецьку, яка померла у 1034 та Матільду (Маго) де Фріз, з якою король одружився у 1043, яка померла у 1044) з київською княжною чи не єдиний, пов`язаний з далекою Руссю сюжет, що займає помітне місце в французьких середньовічних текстах. Не має сенсу намагатись уявити усю сукупність чисельних, частіш за все лапідарних відомостей французьких хронік та анналів про одруження Анрі з Анною. Деякі з них цікаві лиш дивними непорозуміннями та викаженнями незвичний імен: Ярослав стає Юлієм Клодієм (Julius Clodius) чи якимсь Bullesclot, а “Anna Russa”(Анна Руська) перетворюється на “Anna Rufa”(Анна Руда). Але й найбільш інформовані не занадто велеслівні щодо причин цього певною мірою екзотичного шлюбу. Можемо виокремити дві основні причини: це заборона церквою шлюбів між родичами (саме за це відлучили від церкви батька Анрі короля Робера) та нагальна потреба у сильному і багатому союзнику для короля Анрі, який намагався як приборкати непокірних васалів серед яких його власний брат герцог Бурґундський та могутній герцог Нормандії, так і захистити ще слабку Францію від зазіхань сусідів. Водночас постає питання яка користь князю Київському від далекого небагатого зятя, володаря феодальнороздробленої країни з непокірними магнатами? Якщо шлюби його старших дочок можна пояснити, тим, що Угорщина найближчий сусід Русі, а союзи зі скандинавсьми країнами історично усталені, то одруження його третьої дочки визиває певний подив. На мою думку одруження Анни Ярославни з королем Франції був чимось на зразок , висловлюючись сучасною мовою,“рекламної акції” Київської Русі для Західної Європи.

Відомостей про французькі шлюбні амбасади на Русь достатньо для того, аби склалося враження що їх було навіть дві. Чернець монастира Сен-П`єр в Сансі Кларій в своїй “Хроніці” повідомляє, що близько року 1050 король Анрі відіслав Готьє, єпископа Мо та Гослена з іншими до одного короля в грецькі краї, щоб той віддав йому свою доньку. До Франції вони повернулися з багатими подарунками та принцесою.

Колоритний звіт одного з учасників подорожі до Києва зберігся як глосса на полях “Псалтира Одальрика”, одного з кліриків Реймської церкви. Він пише, що у 1049 король Анрі відправив доРабастії(?) шалонського єпископа Роже за дочкою короля тієї країни на ім`я Анна, з якою він мав намір одружитись.

Отже як бачимо склад посольства короля Анрі на Русь за Кларієм та Реймською глоссою не співпадає. Водночас Кларій не був членом посольства, а можливо лиш чув про нього чи у найкращому випадку був знайомий з послами. Але наскільки можна довіряти даті 1049 рік, яка зазначається у глоссі? Це дуже добре відповідає диним “Житія Сен-Літбера” єпископа Камбре, джерела цілковито достовірного щодо вінчання Анрі з Анною в Реймсі у 1051 році( ймовірно на Пасху чи Тріїцю 31 березня чи 19 травня). Водночас наявні джерела, що протирічать цій даті. Не так просто відкинути грамоти ланського єпископа Еліана від 3 грудня 1059 року, підписані самим королем АнріI та датовані 29-м роком правління Анрі та 10-м роком життя спадкоємця престолу Філіппа. Звідси випливає, що Філіпп мав народитись до 3 грудня 1050, а шлюб його матері мав відбутись не пізніше лютого того ж року, тобто напевно у 1049. Тоді французьке посольство на Русь не могло відправитись пізніше 1048. Сучасні французькі джерела датують народження Філіппа 1052 роком, але можливо королю неправильно прочитали те, що він мав підписати або ніхто не звернув уваги на неправильний вік спадкоємця трону.

У Франції Анну називали Аньєс(Agnes). Можемо лиш здогадуватись чи це було лиш французькою алітерацією незвичного імені Анна (варто зазначити що ім`я Анна з`являється серед принцес крові лише у XІV столітті та трохи раніше серед принцес молодших ліній королівського дому) чи королева прийняла католицьку віру після церковного розколу і відповідно прийняла інше ім`я. Анрі вона народила щонайменше чотирьох дітей: Філіппа I (1052-1108), Робера (1055-1060), Юга(Гуго) (1057-1102) графа де Шомон та Емму чи Едінгу (Ядвігу?Едвігу?). Ймовірно що королева мала ще дітей, які померли при народжені або немовлятами, що не було дивним у ті часи. Анна брала участь в правлінні ще за життя чоловіка. На деяких актах чи наданнях король Франції зазначав: “за згодою дружини моєї” або – “в присутності королеви Анни”.

Як і її сестра Анастасія, Анна вирізнялась благочестям (риса сімейного виховання?). Вона заснувала абатство Сен-Вінсан в Санлі під Парижем (де до речі зберігається чи не єдиний її портрет), а Папа Римський Микола II (1058-61) у посланні до Анни хвалить її за ревність у справах церкви. Після смерті Анрі I королева деякий час брала участь у державних справах за часів малолітства її сина Філіппа (Карамзін зазначає, що на два роки вона зачинилась у Санліському монастирі), хоча не в ролі офіційної реґентши, як іноді помилково вказують, -реґентом був зять короля Анрі граф Бодуен Фландрський), її ім`я поряд з іменем її сина стоїть під багатьма королівськими грамотами 1060-х років, до того ж навіть кириличними літерами. І раптом скандал. Приблизно у 1062 році королева-удова вдруге виходить заміж за могутнього графа Рауля(Рудольфа, Радульфа) де Крепі і Валуа, що колись очолював феодальну опозицію проти Анрі I. У посланні Реймського архиепископа Жевре до Папи ОлександраII (1061-73) читаємо: “У королівстві нашому немала смута: наша королева вийшла заміж за графа Рудольфа, що вельми засмучує нашого короля і більше ніж необхідно турбує його опікувачів”(в останніх словах відчувається певна зневага до королеви). Але граф де Крепі вже одружений, тому він проганяє дружину, яка особисто скаржиться Папі, і той оголошує новий союз графа недійсним, а потім взагалі відлучає його від церкви. Що ж змусило першу даму Франції вийти заміж за м`ятежного графа без краплини королівської крові? Гі Бретон, твори якого певна річ не можна розглядати як історичні документи, а лиш як вдалу збірку історичних анекдотів, зазначає, що граф Рауль викрав королеву як звичайнісіньку пастушку, ледве зрозумівши, що вона не вельми опиратиметься.

Анна знову з`являється при дворі лише у 1074, тобто після смерті Рауля. Що дозволяє думати, що ані суспільна думка, ані папська анафема не справили потрібного враження на романтичну пару. Ім`я Анни зникає з документів у 1075, що дає підставу віднести її смерть до наступних років. Одне з джерел, фрагменти “Хроніки монастира Флері” (поч.XII ст.) доповідає: “Після смерті короля королева Анна вийшла заміж за графа Радульфа. Коли він помер, вона повернулась на Батьківщину”. Чи можна довіряти цим унікальним відомостям, які ніде не підтверджуються, неясно. Ймовірніше, що вона залишила двір, але зосталась у Франції, де її утримувала католицька віра і похилий вік. Французькі історики важають, що королева померла у 1076/77 роках. Через свій другий шлюб Анна втратила право бути похованою в королівській усипальниці Сен-Дені. Легенда каже, що її поховано в монастирі Сен-Вінсан в Санлі, на півночі від Парижа.

«Тестем Европи» прозвали історики князя Ярослава. І недаремне. Крім наведених угорі посвоячень з чужоземними династіями, маємо чимало відомостей про неозначені ближче посвоячення Ярославичів. Святослав Ярославич мав бути одружений з сестрою трірського єпископа Бурхарта. Невідомий ближче «руський король» був одружений з дочкою саксонського марграфа Оттона з Орлягмунду, й нарешті ще один невідомий «руський король» мав за жінку дочку штадського графа Лєопольда, Оду. Ізяслав Ярославич був мабуть теж одружений з якоюсь німецькою княжною Гертрудою. Котрусь з українських князівен мав батько угорського короля Андрія Володислав Лисий. З України привіз собі жінку й сам король Андрій.

Успіхи зовнішньої політики Ярослава грунтувалися не на застосуванні збройних сил, а на дипломатичній діяльності, що спиралася на династичні родинні зв’язки. Так, трирічна війна Русі з Візантією завершилася примиренням і шлюбом сина Ярослава Всеволода з донькою імператора Костянтина ІХ Мономаха Анастасією. Пізніше їхній син, Володимир Всеволодович, успадкував від візантійського діда прізвисько Мономах.

Сам Ярослав був одружений на доньці шведського короля Інгігерді. Син норвезького короля Гарольд Сміливий побрався з донькою Ярослава Єлизаветою. Анастасія Ярославна стала дружиною угорського короля Андріана І. Талановита і освічена Анна вийшла заміж за короля Франції Генріха І та після його смерті певний час управляла країною. Польський король Казимир І Відновлювач був одружений на сестрі князя Марії-Доброгніві. Династичні стосунки були також з Німеччиною. За Ярослава Мудрого середньовічна держава русичів дістала широкого міжнародного визнання. Князя Русі недаремно називали «тестем Європи».

____