1. Предмет, об’єкт та генезис юридичної психології

психологія— це наука про закономірності розвитку та функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності людини, що проявляється у відносинах з оточуючими її людьми, з самою собою та з навколишнім світом.

В правозастосовчій, правоохоронній діяльності психічне життя людей набуває своєрідних рис, психічні процеси, стани та властивості виступають тут у специфічних проявах та поєднаннях, непритаманним іншим сферам людської практики. Весь цей широкий світ психічних явищ було названо психологією права, а науку, що її вивчає — юридичною психологією.

Система юридичної психології, її понятійний апарат структурується в залежності від логіки правового регулювання, правових факторів. Тому прийнято говорити про подвійний, психолого-правовий характер юридичної психології.

Предмет: юридична психологія вивчає закономірності й механізми здорової психіки людини у сфері правових відносин, або як ще іноді говорять, в системі «людина-право». Предмет — психологія людини у взаємовідносинах з правом (у найширшому його розумінні), а також юридико-психологічні явища. Останні характеризують суб'єктивний образ правової дійсності, це світ права в людині та людина у світі права.

Об'єктом дослідження юридичної психології є людина в розвитку держави і права, у системі правових форм організації і діяльності держави та політичної системи суспільства, в процесах правотворчості, державного управління, діяльності правоохоронних органів, застосування норм права, в стані законності і правопорядку.

8. Правові та етичні межі застосування психологічного впливу в правоохоронній та правозастосовній діяльності.

Психологічний вплив є формою спілкування. Проте, вплив на людину може здійснюватися не лише за допомогою вчинення певних дій, але й шляхом бездіяльності, яка за певних причин може зумовлювати зміну стану, поведінки чи діяльності іншого індивіда. Межі допустимості психологічного впливу, визначаються кримінально-процесуальними гарантіями, загальними і професійними етичними правилами, науковою значимістю та можливостями застосування психологічного впливу. За своїм характером та способами здійснення прийоми психологічного впливу не повинні спотворювати перспективу встановлення істини в процесі розслідування 

Недопустимими є такі методи психічного впливу як: обман (наприклад, заява слідчого обвинуваченому, що інший співучасник вже зізнався, хоча насправді це не так), незаконні обіцянки (наприклад, звільнити з-під варти у випадку визнання своєї вини), використання низьких мотивів (наприклад, бажання помститися комусь), загроза або демонстрація катувань, загроза позбавлення матеріальних благ і т. п. Єдиний шлях, що дозволяє виконати обіцянку або уникнути погрози слідчого, особа вбачає в тому, щоб виконати продиктоване ним.

Тому допустимість використання психологічного впливу в правоохоронній діяльності визначається наступними принципами: законності, науковості, доцільності. Принцип законності вимагає, щоб здійснюваний психологічний вплив відповідав вітчизняному законодавству, міжнародним правовим документам у сфері захисту прав людини і основних свобод. Принцип науковості передбачає, що всі методи, прийоми та спеціальні психологічні техніки впливу на особу науково обґрунтовані та апробовані. Згідно з принципом доцільності вплив не повинен бути надмірним. З одного боку, він має бути адекватним фізичному та психологічному стану людини, яка піддається впливу, а з іншого — завданням конкретного використання ^[6].

10. Структура на рівні дослідження психіки, система психічних пізнавальних процесів

Внутрішній світ людини, що називається психікою, включає в себе три групи психічних явищ:1. психічні пізнавальні процеси: - сенсорні , які відображають окремі властивості предметів та явищ – результат відчуття; - перцептивні (з лат. percipere — сприймати) процеси, що відображають предмети і явища у їх цілісному виді. Їх психічні образи називаються сприйняттям; - мнемічні (з лат. — mneme) процеси, які зберігають образи об'єктів і подій; - інтелектуальні (з лат. intellectus — розум) процеси відображають істотні зв'язки між явищами.

2) психічні стани: стани, пов'язані з пізнавальною діяльністю (допитливість, зацікавленість, подив, зосередженість, неуважність, сумнів); б) емоційні стани (настрій, афекти, пристрасть); в) психічні стани у вольовій діяльності (активність, рішучість, впевненість, стриманість); г) стани в праці (готовність до роботи, втома, ентузіазм тощо).

3) психічні властивості . Окремі психічні властивості утворюють складні структури: темперамент, характер, спрямованість (інтереси, потреби, світогляд) та здібності (обдарованість, талант, геніальність, задатки).

Деякі дослідники виділяють ще й четверту групу психічних явищ — психічні утворення, до яких відносять знання, вміння, навики та звички.

Психічні процеси, стани і властивості не залишаються незмінними, вони розвиваються і змінюються протягом життя та діяльності людини.

12. Властивості відчуттів

Відчуття - елементарний психічний пізнавальний процес відображення у свідомості людини окремих властивостей предметів та явищ, а також стану власного організму людиною при безпосередньому впливі матеріальних подразників на відповідні аналізатори. Відчуття тісно пов'язані з емоціями. Особливості відчуттів у кожної людини генетично зумовлені.

Відчуття класифікують за критеріями. За модальністю аналізаторів:

а) зорові; б) слухові; в) нюхові; г) смакові; д) дотикові; е) температурні.

За об'єктом відображення: а) екстероцептивні б) інтероцептивні в) пропріоцептивні За силою дії: а) слабі; б) середні; в) сильні.

За тривалістю дії: а) короткочасні; б) довготривалі.

Верхній поріг відчуття — максимальна величина подразнення, подальше збільшення (посилення) якого призводить до зниження відчуття.

Поряд з абсолютним відчуттям існує й відносне відчуття, тобто поріг розрізнення (ледь відчутна відмінність у силі двох однотипних подразників).

Гострота чутливості досягає максимуму до 20—30 років. На тимчасові відхилення чутливості від звичайної норми впливають такі фактори, як час доби, сторонні подразники (алкоголь, наркотики), фізіологічний стан (втома, хвороба, вагітність жінки), характер діяльності людини тощо.

Адаптація відчуттів виражається у зміні чутливості аналізатора під тривалим впливом подразника у вигляді пониження або підвищення порогу чутливості. У результаті адаптації відчуття може повністю зникнути, Однак прояв адаптації не завжди носить негативний характер.. Найменшою адаптацією відзначаються слухові відчуття.

Взаємодія відчуттів. Проявом взаємодії відчуттів є контраст відчуттів. Контраст відчуттів — це підвищення чутливості до одних властивостей під впливом інших, які є протилежними за характером.

Послідовні образи. Нерідко при тривалому впливі на аналізатор подразник продовжує відчуватися навіть після того, як він припинив свою дію. Певний час людина все ще його «бачить», «чує» тощо.

Просторова локалізація подразника. Просторова рецепція здійснюється за допомогою дистантних аналізаторів, що відчувають сигнал на відстані. На точність просторової локалізації подразника значною мірою може впливати положення тіла, голови.

Іноді відчуття співвідносяться з тією частиною тіла, на яку діє подразник (смакові відчуття), а інколи вони більш поширені (больові відчуття).