4. Особливості архітектури Галицько-Волинського князівства

• Якщо на землях Волині будівничі дотримувалися традицій, що склалися на придніпровських теренах, то в Галицькій землі застосовували здобутки романської архітектури, поширеної в Угорщині, Чехії, Польщі.

• Особливостями галицької архітектури є надзвичайна різноманітність типів споруд, для оздоблення яких часто використовували білий камінь та спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, з рослинним і геометричним орнаментом тощо.

• Розквіту архітектура Галицької землі досягла у 12 ст. за князювання Ростиславичів. У стольних містах тоді з'явилися муровані князівські палаци, кам'яні храми, оборонні споруди.

• Найвідомішою пам’яткою галицької архітектури є грандіозний Успенський собор у Галичі, збудований в середині 12 ст.

• Величний собор, який був трохи менший за Київську Софію, символізував могутність Галицького князівства та її володаря Ярослава Осмомисла.

• У соборі під час розкопок фундаменту було виявлено саркофаг самого князя.

• Єдиною спорудою давнього Галича, що збереглася до наших часів, є церква св. Пантелеймона, побудована в другій половині 12 ст. (сучасне село Крилос Івано-Франківської області).

• У 13 ст. значним архітектурним центром був Холм, де продовжували розвиватися традиції галицької архітектури.

• На жаль, жодна із пам’яток холмської архітектури не збереглася, але Галицько-Волинський літопис розповідав про собор Іоанна Златоуста, яку князь Данило спорудив і відновив після пожежі Холма 1256 р.

• Серед збережених храмових споруд Волині найстаршим є Успенський собор у Володимирі, збудована за князя Мстислава Ізяславича в 1160 р. 

• У 13 ст. на Західній Волині з’явився новий тип оборонних споруд – великіоборонні вежі-донжони, побудовані з каменю або цегли.

5. Образотворче мистецтво

• З-поміж пам’яток тогочасного образотворчого мистецтва найбільше вражають монументальні зображення – мозаїки тафрески, якими оздоблювалися храми.

• Шедеврами світового рівня є мозаїки Софійського та Михайлівського соборів у Києві. Техніка виконання мозаїк, а також їхні художні особливості зазнали впливу візантійських традицій, проте дослідники переконані, що їх творили й руські майстри.

• Ще більшою самобутністю відзначалися руські фрески – основний вид тогочасного монументального малярства.

• Як і мозаїки, фрески в руських храмах творилися за візантійськими традиціями.

• Крім мозаїк і фресок, храми оздоблювали іконами.

  • Перші ікони привозили на Русь із Візантії. Траплялося таке й пізніше. Так, шанованою на Русі була ікона Вишгородської Богоматері.

  • Її привезли в середині 12 ст. із Константинополя.

  • Вона прикрашала храм святих Бориса і Гліба у Вишгороді, звідки князь Андрій Боголюбський 1155 р. вивіз її до Владимира-на-Клязьмі.

• У 2000 році на Волині віднайшовся ще один шедевр константинопольського малярства 11–12 ст. – Холмська ікона Богородиці.

• Джерела зберегли відомості про одного із найперших руських iконописцiв – київського майстра Алiпiя.

• Від нього бере свій початок славетна малярська школа Києво-Печерського монастиря.

• Унікальною пам'яткою цього малярського осередку є ікона Богородиці зі святими Антонієм та Феодосієм Печерськими, яку за найсучаснішими дослідженнями датують початком 12 ст.

Традиційність тогочасного образотворчого мистецтва пов’язана із його церковним характером, адже мозаїками, фресками та іконами оздоблювалися храми. Здебільшого на них зображували Ісуса Христа, Богоматір, святих апостолів, мучеників, біблійні сцени тощо. Для кожного з таких зображень існували церковні приписи, виражені у певній іконографічній традиції. Адже головним завданням, поставленим тоді перед мистецтвом, було наочне розкриття мистецькими засобами провідних ідей християнської віри.

• Із часом, особливо за доби роздробленості та монгольського лихоліття, зв’язки руського іконопису з візантійською традицією почали слабнути.

• Руські художники, не відкидаючи візантійських приписів, дедалі впевненіше творили власну іконописну школу.

• Найвидатнішою і найхарактернішою пам’яткою малярської культури княжої України в іконописі є віднайдена в середині 80-х рр. 20 ст. й повернута із забуття завдяки реставрації ікона Богородиці (остання третина 13 ст.) з Успенської церкви в селі Дорогобужі на Волині.

• Відомою іконою українського малярства першої половини 14 ст. є Богородиця з Покровської церкви в Луцьку.