Релігія, мистецькі набутки слов’ян.

Символічні знаки давніх слов'ян. За первісного суспільства роди і племена на території України використовували знаки-символи, що відображали їхні вірування, місця проживання, певні особливості життя й діяльності. Спочатку це були прості малюнки: хрести, ромби, квадрати, кола та інші фігури. Згодом вони ускладнювалися й урізноманітнювались. З'явилися зображення небесних світил (Сонце, Місяць, зірки), звірів (мамонти, олені, вовки, собаки, леви), птахів (орли, круки), худоби (бики, коні, вівці, кози, свині), ідолів (богів язичницької віри).

Роди і общини, а також і племена східних слов'ян визначали собі певні знаки-емблеми, що відрізняли їх від сусідів. Такі знаки ставилися на межах земель, лісів, біля озер, річок, на знаряддях праці, зброї, предметах побуту, купецьких товарах для продажу тощо. Таврові знаки ставили на своїй худобі скотарі, на виробах ремісники, на шкурах звірів мисливці, на бортних деревах і вуликах-дуплянках бджолярі. Ці тавра мали їх охороняти від крадіжок.

Символами влади родових і общинних старійшин та племінних вождів часто вживалися мідні, бронзові або залізнітризубці у вигляді вил-трійчаток (вони зберегли цю форму до наших часів). Археологи знаходили їх при розкопках городищ на Київщині (Хотівське), Черкащині (Мартинівське), Полтавщині (Перещепинське).

У зарубинецьку і черняхівську епохи слов'яни-язичники ' у священних місцях (капищах) ставили кам'яні фігури ідолів (богів), яким вони вірували. Археологи виявили такі витвори по 2—3 м заввишки у с. Іванівці (Хмельниччина) над Дністром. Біля гори Богит на дні р. Збруч знайдено кам'яну фігуру Рода-Святовита із зображенням одинадцяти людських постатей-богів. Подібні фігури ставилися і в капищах на Подніпров'ї. Слов'яни виготовляли також амулети-обереги, щити і мечі, прикраси із зображенням язичницьких символів. Слов'янська символіка мала значну культурну цінність.

Культура, побут, звичаї та вірування слов'ян. Розвиток духовної культури і вірувань давніх східних слов'ян, які жили на сучасній території України, був тісно пов'язаний з їхньою господарською діяльністю. Важливе місце у житті східних слов'ян займали численні обрядові свята, що відносилися до настання весни й початку польових робіт (веснянки), літнього сонцестояння (Івана Купала), збору врожаю, а також зимові щедрівки, колядки тощо. Весільні свята супроводжувалися піснями, танцями, хороводами, поховальні обряди — голосіннями.

Вірування слов'ян називали язичництвом. Вони обожнювали Сонце, Місяць, явища природи, річки, озера, ліси. Одним з головних богів у слов'ян вважався Велес —захисник худоби. Дажбог уособлював Сонце, Сварог — вогонь, Перун — грім. Прокопій Кесарійський зазначав: “Вони поклоняються рікам, і німфам, і всяким іншим демонам, приносять жертви всім їм і за допомогою цих жертв проводять ворожбу”.

Давні слов'яни вірили в загробне життя, про що свідчать уже згадані поховальні обряди. Особливо урочисті похорони влаштовувалися князям і знатним дружинникам, у могилах яких археологи знаходять багато дорогоцінних речей, зброю, одяг, предмети домашнього вжитку, залишки продуктів харчування тощо. Князівські могили насипали висотою іноді до десятків метрів, потім влаштовували там тризну — поминки. У похованнях простих людей виявляються лише знаряддя праці та речі домашнього вжитку.

У прикладному мистецтві слов'ян простежуються своєрідні стилі — “звіриний” (зображення фігур людей, коней, худоби, звірів, плазунів, птахів) і “геометричний” (створення орнаментів з трикутників, ромбів, квадратів). Зображення на знаряддях, зброї, прикрасах, предметах побуту відтворювали картини з життя слов'ян, зокрема їхню працю і боротьбу з ворогами.

Існувало в слов'ян і музичне мистецтво. Візантійський історик VII ст. Феофілакт Сімекатта у творі “Історія” повідомляв про взяття візантійцями в полон трьох слов'янських гуслярів.

Отже, слов'яни здавна розселялися в Східній Європі і на території сучасної України; їх племена займалися землеробством, скотарством, ремеслами, торгівлею. Слов'янські родові общини поступово перетворювалися в сусідські, з'явилися приватна власність і майнова нерівність. Утворювалися державні союзи племен на чолі з правителями-князями, в руках яких зосереджувалися влада і багатства.

6).Зарубинецька та Черняхівська культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі.  На схід від пшеворського ареалу в районах Полісся і Середнього Подніпровця розповсюджені старожитності зарубинецької культури. Вони стали відомими після відкриття і розкопок В.Хвойкою біля с.Зарубинці на Київщині 1899 р. ґрунтового могильника з трупоспаленнями. Нині відомо близько 500 поселень і 1 тис. поховань зарубинецької культури. Виділяють п'ять її локальних варіантів: середньодніпровський, поліський, верхньодніпровський, південнобузький і деснянський. Стосовно походження» населення зарубинецької культури, то, як засвідчують дослідження, у ньому брало участь місцеве населення Середнього Подніпров'я і Полісся (нащадки скіфської лісостепової та милоградсько-підгірцівської культур), а також деякі середньоєвропейські племена  Зарубинецька культура — нове історико-культурне явище, етнічна інтерпретація якого пов'язана з певними труднощами: у писемних джерелах ці племена не описані, тому важко визначити, чи належала зарубинецька культура відомому племені й чи далеко простягалась на схід слов'янська територія. Поширення північно-західних елементів у першій чверті І тис.н.е. (насамперед пше-ворських) засвідчує, що східна межа розселення венедів сягає Подніпров'я значно пізніше, ніж зарубинецькі пам'ятки з'являються на цій території. Зарубинецькі поселення, розташовані по краях берегових терас, групувалися в кількості 10—15. Розміри поселень невеликі (до 2 га). В Подніпров'ї поселення мали оборонні споруди — земляні вали. Житла трохи заглиблені, квадратної форми, з каркасноглинобитними стінами, вогнищем у центральній частині. У Верхньому Подніпров'ї будували наземні житла зі стовбовою конструкцією. На Прип'яті відомі напівземлянки з дерев'яною обшивкою стін. Біля жител споруджувались і ями-погреби. Житла належали невеликій родині з самостійним господарством. Поширеним був обряд трупоспалення (ямні й урнові). Поховальний інвентар небагатий і одноманітний (кераміка, предмети особистого вжитку, прикраси). З III ст. н.е. на Нижньому і Середньому Дніпрі, Південному Бузі, Дністрі поширювалася нова культура — черняхівська. Перші пам'ятки черняхівської культури виявлені та досліджені 1900 — 1901 pp. у Середньому Подніпров'ї (с.Черняхів на Київщині) В.Хвойкою, а в Подністров'ї — К.Гадачеком. Нині відомо понад 5 тис. черняхівських пам'яток, розкопки проведено на 150 — 200 поселеннях і могильниках. Черняхівська культура — це своєрідний місцевий варіант провінційно-римської культури, субстратом якої були пізньоскіфська культура Нижнього Подніпров'я, пізньозарубинецька, пшеворська, гето-дакійська культури. Черняхівські поселення відрізняються від поселень попередньої доби топографією і розмірами, характером планування. З-поміж них трапляються достатньо великі поселення, довжиною 1,5 — 2 км. Зазвичай, вони розташовувалися вдалині від берегових терас, у глибині плато, на схилах ярів, поблизу чорноземів і луків. На поселеннях відкривають рештки різнотипних жител — наземних, одно- і двокамерних, з глинобитними стінами; заглиблених. Поблизу розміщувалися господарські споруди (повітки, ями, погреби), виробничі комплекси (гончарні горни, залізоплавильні печі, різноманітні майстерні). Черняхівські поселення не мали жодних укріплень. Могильники були зазвичай великі, біритуальні — з обрядами інгумації та кремації. Характерною ознакою перших є поховання 3 північною і західною орієнтацією. Других — ямні й урнові трупоспалення. Структура черняхівських могильників характерна наявністю декількох (трьох і більше) груп поховань, що мали власні "центри" — поховання з багатим набором поховального інвентаря. Відмінності в поховальних обрядах засвідчують надзвичайно різноманітні коріння цих обрядів. У них відбились і багатоетнічні корені походження носіїв черняхівської культури. З черняхівською культурою відбулися суттєві зміни у виробництві та економіці. Більшість знахідок, які становлять матеріль-ний комплекс черняхівської культури, — вироби ремісників. Провідною галуззю виробництва стало залізоробне ремесло. Черняхівські бронзоливарники були зв'язані з двома центрами кольорової металургії — прибалтійською і причорноморською. Про високий рівень розвитку гончарства засвідчує велика кількість керамічних виробів (горщиків, мисок, глечиків, ваз, кухлів, піфосів), виготовлених на гончарному крузі. Деякі види виробництва мали домашній характер. Це — прядіння, ткацтво, деревообробка та ін. Головною галуззю економіки було сільське господарство. Серед злаків — це пшениця різних видів, ячмінь, просо, овес, жито; бобові — горох, чечевиця; технічні культури — коноплі, чина. Переважала двопільна система землеробства. Розвиток скотарства підтверджують знахідки кісток домашніх тварин, серед яких переважають кістки великої рогатої худоби. Однак черняхівці розводили свиней, кіз, овець, а також коней. Кісток диких тварин виявлено зовсім мало, що засвідчує незначну роль полювання в господарстві.

:Черняхівська культура

 

Черняхівська культура першої половини І тис. н.е. є археологічним еквівалентом великих соціально-економічних зрушень і етнокультурних утворень. Черняхівські старожитності поширені у лісостеповій і степовій зонах Правобережної України, у Лісостепу лівобережжя Дніпра, Молдові, на лівобережжі Нижнього Дунаю з виходом на землі Трансильванії в Румунії і Південно-Східної Польщі. Культуру відкрив В. В. Хвойка. У 1900-1901 рр. він дослідив могильники у селах Черняхів і Ромашки Київської області, а також обстежив залишки поселень поблизу сіл Стрітівка, Жуківці, Витачів у Середньому Подніпров'ї. Усі ці пам'ятки археолог об'єднав в одну культуру. Протягом XX ст. пам'ятки черняхівської культури вивчали К. Гадачек, С. С. Гамченко, М. Є. Макаренко, М. Я. Рудинський, А. В. Добровольський, М. Ю. Смішко, М. О. Тиханова, Е. О. Симонович, Є. В. Махно, М. Ю. Брайчевський, В. Д. Ба-ран, В. П. Петров, І. С. Винокур, В. К. Воляник, А. В. Гудкова, Л. В. Ва-куленко, Н. М. Кравченко, Б. В. Магомедов, Г. Ф. Нікітіна, А. Т. Сміленко,П. І. Хавлюк та ін. Нині на території України зафіксовано понад 3 тисячі пам'яток черняхівської культури. Досліджено понад 100 поселень і 50 могильників, від-крито 400 жител і 3000 поховань.  Племена черняхівської культури залишили цілі серії неукріплених поселень, розміщених, зазвичай, на південно-східних схилах перших над-заплавних терас річок та їхніх приток. За площею і приблизною кількістю житлово-господарських комплексів у кожному з них селища можна поді-лити на великі, середні та малі.

Групу великих поселень становили селища протяжністю 2 км і більше при ширині смуги 150-200 м. Вважають, що на території таких селищ було понад 30 жител. Великі селища відомі поблизу сіл Колінківці і Вороно-виця (Чернівецька область), Оринин (Хмельницька область), Кочубеївка (Черкаська область), Житні Гори (Київська область). Середні за розмірами поселення займали ділянки від 1 до 2 км завдовжки і 80-100 м завширшки. Вони складалися з 20-25 жител. Такі селища відомі, наприклад, поблизу сіл Шилівці (Чернівецька область), Ружичанка, Самчики (Хмельницька область), Іванківці (Житомирська область), Антонівка (Черкаська область). До групи малих поселень належать селища, що займали ділянки до 1 км завдовжки і 60-80 м завширшки. В них було 8-15 жител. Такі селища досліджено біля сіл Теремці (Хмельницька область), Слободище і Маркуші (Житомирська область), Рижавка (Черкаська область).  Поділ поселень на великі, середні й малі е типовим для різних районів лісостепового Дністро-Дніпровського межиріччя, лівобережжя Дніпра,а також порубіжжя Лісостепу і Степу. Він відбиває, очевидно, історико-етнографічні традиції і відповідні суспільні відносини, що формувалися у про-цесі поступового розкладу великої патріархальної сім'ї і переходу до індивідуальної, а також становлення територіальної сусідської общини.  З укріплених поселень (городищ) черняхівської культури нині відомо тільки три: Башмачка у Дніпропетровській області, Олександрівка і Городок — у Миколаївській.  На черняхівських поселеннях виявлено і досліджено такі основні типи житлових і господарських споруд: наземні дерево-каркасні, наземні з кам'яними конструкціями (переважно у Причорномор'ї) і напівземлянки стовпової або зрубної конструкції. Житла мали переважно двосхилу покрівлю, були вкриті соломою або очеретом. Для опалення жител влаштовувалися відкриті вогнища, глинобитні печі і печі-кам'янки. Крім жител на поселеннях відкрито наземні і заглиблені в землю господарські приміщення. Зокрема, типовими є ями-льохи для зберігання харчових продуктів. За межами жител виявлено також залишки літніх печей та вогнищ.  Керамічний комплекс черняхівської культури включає гончарні й ліпні вироби (піфосоподібні зерновики, кухонні горщики, миски, глечики, вази з трьома ручками, кубки). Імпортна кераміка представлена амфорами провінційно-римських майстерень III—IV ст. н.е., трапляються й амфори пізнішого часу — кінця IV — V ст. н.е. Черняхівське населення користувалося також привізним і місцевим скляним посудом (переважно кубки). У побуті черняхівців були кістяні вироби (проколки, лощила, гребені,а також пірамідальні підвіски, часто прикрашені вічковим орнаментом). Побутували срібні, бронзові й залізні фібули-засгібки загальноєвропейських талів кінця II — V ст. н.е., а також бронзові й залізні пряжки для поясів. На селищах черняхівської культури виявлено прямі свідчення існування орного землеробства: залізні наральники, леміші та різаки-чересла, тобто  частини плуга. Знаряддя орного землеробства виявлено на селищах Стримба (Одеська область), Грицівці (Тернопільська область), Ріпнів (Львівська область), Бакота (Хмельницька область) та ін. Для збирання злакових та інших сільськогосподарських культур черняхівці використовували залізні серпи і коси: їх виявлено в Леськах, Новолипівському (Черкаська область),Витачеві, Жуківцях, Сайках (Київська область), Лепесівці і Бакоті (Хмель-ницька область), Вікнинах Великих, Неслухові (Тернопільська область),Киселеві (Чернівецька область). Важливими господарськими об'єктами у черняхівців були млини з використанням круглих кам'яних ротаційних жорен. Таку млинову конструкцію досліджено поблизу с. Іванківці Любарського району Житомирської області. Млин, що зберігся найкраще, містився у двокімнатній наземній будові і обслуговував, очевидно, все селище. У виробничому приміщенні знайдено дві пари круглих ротаційних кам'яних жорен. Жорна лежали на вимазаних глиною підвищеннях у спеціальному дерев'яному каркасі, сліди якого простежено у вигляді обгорілого дерева і золи. Перед жорновими поставами виявлено спеціальну округлу заглибину, куди зсипали борошно,також вимазану глиною і обпалену. Звідси його, очевидно, пересипали у мішки, а може й у керамічну тару. У сусідньому приміщенні виявлено піч і запасне ротаційне кам'яне жорно, що лежало в кутку. Очевидно, тут мешкали люди, які обслуговували млинарський комплекс.

Черняхівські племена добре знали різноманітні ремесла: залізоробне,гончарське, ювелірне, склоробне, будівельне, бондарське тощо.  Залишки залізоробних горен-домниць та залізні шлаки зафіксовано у черняхівських поселеннях Завадівка, Новолипівське (Черкаська область),Максимівка (Полтавська область), Слободище, Пряжів, Скрапіівка (Жито-мирська область), Острів Варковецький, Мирогоща (Рівненська область),Бакота, Іванківці, Лука-Врублівецька і Ружичанка (Хмельницька область). Гончарні майстерні або окремі гончарні печі відкрито в Завадівці (Черкаська область), Микільському, Лоцманській Кам'янці, Майорці, Капулівці  (Дніпропетровська область), Лепесівці, Бакоті, Лісогірці, Луці-Врубліве-цькій (Хмельницька область), Підлужжі (Рівненська область),Неслухові (Львівська область).  Глиняні тиглі або ллячки, за допомогою яких кольоровий метал плави-ли і виливали у форми, зафіксовано в Радушківці (Полтавська область),Пряжеві (Житомирська область), Лепесівці (Хмельницька область), Вікнинах Великих (Тернопільська область), Черепині (Львівська область).  Поблизу с. Комарів Чернівецької області М. Ю. Смішко дослідив за-лишки склоробної майстерні черняхівців. Тут виявлено плавильні горна,глиняну форму для виготовлення скляних кубків, шлаки, а також браковані скляні вироби (кубки, намистини тощо). Отже, йдеться про налагоджене виробництво скляних виробів у Середньому Подністров'ї III—IV ст. н.е. На черняхівських поселеннях знайдено багато залізних знарядь для обробки дерева і кістки, глиняні важки для ткацьких верстатів і керамічні біконічні прясельця для веретен. Наявність великої кількості знарядь праці,особливо залізних, є свідченням того, що в черняхівському суспільстві відбувався другий великий поділ праці — відокремлення ремесла від землеробства і скотарства.  Черняхівська культура склалася на основі різних етнічних груп. Поча-ток її формування припадає на кінець II — початок III ст. н.е.У період свого розквіту (ІII-ІV ст. н.е.) черняхівська культура була поширена на значній території від верхів'я Західного Бугу до Північного Дінця, від приток Дніпра, Прип'яті і Сейму до Нижнього Дунаю й Чорноморського узбереж-жя. На цій великій території у період формування черняхівської культури існували різні попередні культурно-історичні групи, що зумовило місцеві особливості.  М. О. Тиханова у 1957 р. зробила спробу виділити п'ять локальних варі-антів черняхівської культури: Середнє Подніпров'я, Порожистий Дніпро,  Подністров'я, Нижній Дунай з Північно-Східною Трансильванією, Волинь.І. С. Винокур у 1972 р. довів, що лісостепову смугу Дністро-Дніпровського межиріччя можна вважати основною територією черняхівської культури, пов'язаною з історією стародавніх східних слов'ян. В. Д. Баран виділив три локальні варіанти черняхівської культури, що відповідають трьом регіонам: Північно-Західне Причорномор'я, межиріччя Дністра, Пруту і Дунаю, а також лісостепову зону України. Локальні варіанти свідчать про строкатий етнічний склад населення першої половини І тисячоліття н.е. У Пів-нічно-Західному Причорномор'ї переважали еллінізовані скіфо-сармати; У Дністро-Прутсько-Дунайському регіоні — гето-даки; у лісостеповій зоні України—східнослов'янські племена. Останні контактували на північному заході з готськими, а на південному сході — з сарматськими племенами.  У зв'язку з навалою гунів наприкінці IV — на початку V ст. н.е. південні регіони черняхівської культури були спустошені. Однак у Лісостепу, особливо на його північному заході, черняхівська осілість функціонувала. На цей період припадає трансформація черняхівської культури Лісостепу у  ранньосередньовічні східнослов'янські старожитності корчацько-празької та пеньківської культур У-УІІ ст. н.е. Відома група черняхівських поселень з підквадратними у плані напівземлянками з пічкою-кам'янкою або з глино-битною піччю (Бакота, Устя, Сокіл, Теремці, Черепин у Подністров'ї, Ріпнів II у Західному Побужжі та Журівка у Подніпров'ї). Матеріали, які є в розпорядженні сучасної науки, дають можливість з'ясувати уявлення черняхівців ІІ-У ст. н.е. про навколишній світ, при-роду. Вдається простежити перші кроки синтезу, узагальнення природних явищ. Цей синтез у багатьох деталях ще переплітався з тогочасними язич-ницькими релігійними віруваннями, але він існував реально — про це незаперечно свідчать археологічні та етнографічні матеріали. Спостереження черняхівців за природою знайшли своє відображення у створенні землеробського календаря. Землеробські календарі відкрив Б. О. Рибаков,який звернувся до символічного орнаменту деяких ритуальних керамічних виробів ІІ-У ст. н.е. з Ромашок (дослідження В. В. Хвойки), Лепесівки (дослідження М. О. Тиханової) та ін. Користуючись "чертами и резами",населення Лісостепу у першій половині І тисячоліття н.е. створило систему піктограм, які символізували господарські календарі, язичницькі гадання про погоду, врожай, господарське благополуччя тощо.  Економічні й культурні зв'язки черняхівців з провінційно-римським світом, можна думати, сприяли виробленню певних математичних знань.  Спостереження над пропорціями довжини і ширини будинків у черняхів-ських племен показує, що вони, в основному, укладаються в лінійну схему, яка базувалася на антропометричному принципі, а останній лежав в основі вироблення геометричних знань. Поширення серед племен Лісостепу значної кількості римських монет, використання їх у внутрішньому і зовнішньому обігу були можливими лише за наявності певних арифметичних знань. Адже тисячі римських монет зі скарбів слід було рахувати.  Перші спроби фіксації математичних понять збігаються у черняхівських племен із зародженням писемності. Відомо, що числові системи, засновані на давньогрецькому класичному алфавіті з 24 літер, виникли приблизно у V ст. до н.е. Ця нумерація від століття до століття змінювалася у графіці числових знаків, але постійно за альфою зберігалося значення одиниці,за бетою — двійки, за гамою — трійки тощо. На черняхівській кераміці (Лепесівка, Бакота) відомі прокреслені давньогрецькі літери. На окремих побутових речах (Вороновиця, Ріпнів II, Будешти, Косанове) трапляються прокреслені латинські літери. 

Таким чином, ранньослов'янське суспільство першої половини І тисячо-ліття н.е. розвивало свою писемність у двох напрямках: удосконалюючи далі техніку "черт и резов", воно разом з тим переймало і використовувало елементи грецької та латинської писемності.

Наявні археологічні матеріали дають можливість розглянути основні напрями вірувань та релігії у черняхівських лісостепових племен. Черняхівські язичницькі жертовники — капища з кам'яними антропоморфними ідолами у натуральний зріст людини вивчені на території Середнього Подністров'я (Iванківці, Ставчани, Бакота). Чоловічі постаті ідолів, зазвичай, тримають у руках ріг — символ врожайності та господарського благополучч Аналогічні ідоли були і в інших районах Лісостепу. З давньоруського літо-пису відомо, що антропоморфних ідолів східні слов'яни Подніпров'я виготовляли переважно з дерева, проте до нашого часу вони не збереглися. Щодо Подністров'я, то тут, очевидно, паралельно з дерев'яними виготовляли язичницькі скульптури з порівняно м'якої місцевої породи — вапняку.  Тепер на Середньому Дністрі відома ціла група таких скульптур; їх вважають типологічними і генетичними попередниками відомого давньорусь-кого язичницького Збруцького ідола ІХ-Х ст. н.е., який, на думку багатьох учених, уособлює верховне божество у східних слов'ян періоду Київської Русі. Таким чином, кам'яна антропоморфна язичницька скульптура II—V ст. н.е. — переконливе свідчення належності черняхівських пам'яток Лісостепу до східнослов'янського етнічного масиву.  Для характеристики релігійних вірувань та обрядів черняхівських племен значний матеріал дають дослідження могильників. Поховальному обряду  черняхівської культури властивий біритуалізм (трупоспалення і трупопокладення). Поховальний обряд і ритуал черняхівців мають свої генетичні корені,  насамперед у пам'ятках попередньої епохи (старожитності зарубинецької,пшеворсьмзї та гето-фракійської культур). Крім того, певну роль у становленні  поховального обряду черняхівців відіграли, очевидно, сармаnи. Можливо також що поява трупопокладень у черняхівців якоюсь мірою пов'язана з поширенням під впливом провінційно-римської культури елементів нової, християнської релігй. Обряд трупоспалення у похованнях черняхівських племен, без сумніву,успадкований від носіїв зарубинецької, пшеворської та гето-фракійської культур. Різні типи трупоспалень (в урнах і без урн, ямні з речами та без речового інвентарю) властиві старожитностям рубежу нової ери і пам'яткам черняхівської культури ІІ-У ст. н.е. Крім того, окремі елементи обряду трупоспалення простежено і в звичайних черняхівських трупопокладеннях.Попіл, яким посипали померлих при обряді трупопокладення, присутній на ряді черняхівських могильників (Раковець Чеснівський, Рідкодуби, Ружи-чанка, Устя, Баглаї) лісостепового Дністро-Дніпровського межиріччя. На роль сарматів у формуванні черняхівського обряду трупопокладень вказав Г. Б. Федоров. Але оскільки на деяких зарубинецьких могильниках поряд із трупоспаленнями були окремі трупопокладення, то можна думати, що поява нового обряду пов'язана з племенами зарубинецької культури.  Важливою рисою поховальної обрядності є орієнтація поховань щодо сторін світу. На одних і тих самих могильниках простежуються різні орієнтації  трупопокладень, хоча переважають північна та західна орієнтації. Як показали дослідження, поховання з північною орієнтацією більш ранні щодо хронології, ніж поховання із західною орієнтацією. Можливо, що поховання із західною орієнтацією пов'язані з християнським поховальним обрядом. Крім звичайних трупопокладень та трупоспалень на черняхівських могильниках виявлено і так звані перекопані, зрушені поховання. Кістки Цих поховань, зазвичай, лежать без анатомічного порядку. Одні дослідники вважають ці поховання пограбованими в давнину, інші схильні пов'язувати їх з певним магічним ритуалом. На користь останнього свідчить унікальне поховання, досліджене на Раковецькому могильнику. Виявлений у цьомупохованні кам'яний фалічний ідол переконливо доводить наявність магічної обрядності, пов'язаної з такого роду похованнями. Припускають, що ритуальний магічний обряд супроводжував поховання чаклунів, жерців.  На черняхівських могильниках трапляються кенотафи. Це символічно поставлені в яму посудини з жертовною їжею, очевидно, на честь людини, яка загинула або померла на чужині (Ружичанка, Волоське, Будешти та ін.).  Речовий інвентар деяких поховань свідчить про рід заняття померлих.Так, на могильнику в с. Косанове Вінницької області виявлено поховання з набором кам'яних лощил — інструментів давнього гончара. На Ружичанському могильнику в Хмельницькій області відкрито жіноче поховання у супроводі шести глиняних біконічних пряселець. На могильнику біля с. Коблеве Миколаївської області виявлено так зване поховання "хірурга",де поряд з уламками кераміки лежав бронзовий ланцетоподібний ніж з чотиригранною скрученою рукояткою та кільцем на кінці. На могильниках представлено також жіночі поховання з бронзовими голками та кістяними гольниками (Будешти, Косанове, Ружичанка, Маслове та ін.).  На багатьох черняхівських могильниках виявлено залишки тризни: битий посуд, кістки тварин і птахів, прошарки попелу, вуглини від давніх вогнищ (Раковець, Ружичанка, Косанове, Компанійці, Малаєшти, Будешти та ін.). Тризни влаштовувалися, очевидно, під час поховального ритуалу,можливо, були і повторні тризни, через певний проміжок часу, коли поми-нали покійників.  Певне місце у системі релігійних вірувань і обрядів черняхівських племен поряд з поховальним ритуалом посідають і деякі язичницькі символи  в орнаментиці. Це хрест, коло, місяцеподібні і певні рослинні зображення-символи на керамічному посуді. Існували також зооморфні та антропоморфні зображення. Йдеться про фібули, які стилізовано передають зображення птахів, а також про намистини з сердоліку стилізованої антропоморфної форми. Археологічні матеріали першої половини І тисячоліття н.е. разом з писемними історичними джерелами й матеріалами етнографії проливають світло на надзвичайно важливий період історії Південно-Східної Європи,коли європейські племена, завершуючи традиції військової демократії, п-ступово і неухильно переходили від родоплемінної організації суспільства до класових, державних утворень.  У писемних історичних джерелах зафіксовано стосунки, які існували між лісостеповим слов'янським населенням ІІ-У ст. н.е. і гото-гепідськими (германськими) племенами. Германські племена вельбарсько ї культури,які перед цим мешкали на південному побережжі Балтійського моря, під час свого переселення до Північного Причорномор'я застали й на Волині та в найближчих прилеглих районах цілком сформовану осілу землеробську людність, яка стояла на досить високому рівні розвитку своєї економічної, соціальної та політичної консолідації. Відома розповів Йордана про боротьбу остготського короля Вінітара зі слов'янським вождем Божем у 70-х роках IV ст. н.е З поразкою Божа процес консолідації слов'янських племен не припинився. Вони стали основою формування нової етнокультурної спільності. У складі цієї спільності опинилася і слов'янська частіша населення черняхівської культури, що мешкало на території Лісостепу України. У черняхівських племен існувало кілька напрямів зовнішньої торгівлі:Північне Причорномор'я, середньо дунайські і західні провінції (Паннонія, Норик, Галлія), Дакія. Відомо також про економічні та культурні зв'язки лісостепових племен П- У ст. н.е. з населенням Полісся та угрупованнями Центральної Європи. У всіх напрямах зовнішньої та внутрішньої торгівлі значну роль відігравали римські монети. На черняхівських пам'ятках знайдено чимало римських срібних монет, датованих переважно І-ІІ ст. н.е.  Процес Другого великого суспільного поділу праці і Пов'язані з ним явища соціально-економічного та політичного розвитку сприяли подальшій еволюції майнової і появі зародків соціальної диференціації у черняхівських племен. Це простежується у різних за характером категоріях речових і писемних історичних джерел. Показовими; щодо цього є черняхівські могильники, де виявлено багаті за інвентарем поховання заможних черняхівців і зовсім безінвентарні могили простого люду.  Про майнову та зародки соціальної нерівності черняхівського суспільства свідчать також речові та грошові (римські монети) скарби. Виникнення приватної власності і майнове розшарування у черняхівських племен неминуче приводили до соціальної диференціації суспільства. Черняхівські племена, остаточно пориваючи з інститутами первіснообщинного ладу і використовуючи елементи рабовласництва, створили ті економічні, соціальні та політичні передумови, які привели їх до організації ранніх напівдержавних феодальних утворень. Напівдержавний військово-політичний союз антів, як показують писемні джерела й археологічні матеріали, зміцнювався саме єдністю економічного, культурного та соціального укладу черняхівського лісостепового населення Дністро-Дніпровського межиріччя. Яскрава єдність і монолітність матеріальної і духовної культури цих лісостепових племен ІІ-У ст. н.е., очевидно, являють собою археологічний еквівалент антського (східнослов'янського) союзу у першій половині І тисячоліття н.е.Навали гунів і аварів загальмували дальший поступальний розвиток східнослов'янських племен. Досягнення соціально-економічного та політичного розвитку у слов'ян середини І тисячоліття н.е. були відроджені вже на новому історичному етапі, у УІІ-УІІІ ст. н.е., в період генези Давньоруської ранньофеодальної держави.