91.Складнопідрядні речення розчленованої структури з підрядними обставинними.

Підрядна частина двочленних речень залежить від головної частини вцілому. До цього типу речень належать всі підрядні обставинні речення.

Види обставинних СПР:

• місця (де? куди? звідки?)

• часу (коли? Як довго з яких пір)

• мети (для чого? з якою метою?)

• способу дії (як? яким способом?)

• умови (за якої умови?)

• причини (чому? з якої причини?)

• допустовості (незважаючи на що?)

• міри і ступеня (скільки? якою мірою?)

• підрядні порівняльні (як?)

• підрядні наслідкові ( -спол-к так що )

Лякаються грому, хоч вбиває блискавка – допустове.

Ще однією ознакою, за якою розрізняємо речення розчленованої і нерозчленованої структури є засіб поєднання частин, а саме: підрядні двочленні речення переважно поєднуються за доп. т.зв. семантичних сполучників (це такі сполучники, які приєднують лише один вид речення). Натомість підрядні частини одночленних речень приєднуються частіше за допомогою сполучних слів або асемантичних сполучників.

*92.Складнопідрядні речення з кількома підрядними : з однорідною супідрядністю, з неоднорідною та послідовною підрядністю, з кількома підрядними змішаного типу. Особливості пунктуації.

При одній головній частині може бути не одна, а кілька підрядних. Виділяють такі різновиди таких речень:

1) З однорідною супідрядністю. Це такий вид підрядності, коли всі підрядні частини одного виду і відносяться до одного і того ж слова головної частини або до головної частини вцілому.

Я бачив, як зірниця впала, як на снігу вона палала, як сніг, біліший від лілеї, вночі іскрився біля неї – СПР з 3-ма підрядними, з однорідною супідрядністю, всі підрядні частини з’ясувальні, нерозчленованої структури.

При однорідній супідрядності часто пропускається другий чи взагалі наступний сполучник, а зв’язок між підрядними частинами здійснюється або за допомогою сполучників, або безсполучниково.

Якщо підрядних частин тільки дві і поєднані вони між собою одиничним сполучником і, та, й; або, чи, то – кома перед ними не ставиться.

2) З послідовною підрядністю. Утворюють ніби ланцюг: 1 підрядне залежить від головної, 2 – від першого і так далі.

Не поет, хто забуває про страшні народні рани, щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани – СПР з 2 підрядними, з послідовною підрядністю; 1 – підрядне з’ясувальне нерозчленованої структури, 2 – підрядне мети, розчленованої структури

Якщо в складному реченні збігаються підряд два сполучники (що коли, що як, бо коли, бо якби, бо поки, так що коли б), то кома між ними ставиться тільки тоді, коли частину, яка починається другим сполучником можна або опустити, або переставити в інше місце речення. Якщо ж цього зробити не можна, то кома між двома сполучниками не ставиться.

Люди зрозуміли, що якщо вони добре працюватимуть, то щось зароблять.

Люди зрозуміли, що, якщо вони добре працюватимуть, то щось зароблять.

3) З неоднорідною супідрядністю. Ці речення поділяються на 2 підвиди:

- з неоднорідною одночленною супідрядністю;

- з неоднорідною різночленною супідрядністю.

Одночленна – це такий тип підрядності, коли різні за значенням підрядні частини відносяться до головної частини вцілому і рідше – до одного слова в головній частині.

Коли б він міг, зі всього світу скликав би лікарів, щоб вони по крапельці знесли здоров’я дружині, поставили її на ноги – СПР з 2 підрядними, з неоднорідною одночленною супідрядністю; 1 – підрядне умови розчленованої структури, 2 – підрядне мети розчленованої структури.

Різночленна – це такий вид підрядності, коли однакові або різні за значенням підрядні речення відносяться до різних членів головної частини, зокрема й однорідних.

Щоб бути гідним продовжувачем справи батьків, треба, насамперед, знати свою Батьківщину, той край, у якому ти народився і виріс – СПР з 2 підрядними, з неоднорідною різночленною супідрядністю; 1 – підрядне мети розчленованої структури, 2 – підрядне означальне нерозчленованої структури.

4) Мішаного типу. У реченнях цього типу можуть поєднуватися однорідна, неоднорідна і послідовна підрядність.

Коли пацієнт задрімав, Інна вийшла й, присівши на східцях, стала дивитися, як трудився тік, як дівчата та жінки, закутані хустками до очей, вантажать очищене зерно – СПР з 3-ма підрядними мішаного типу з неоднорідною різночленною і однорідною супідрядністю; 1 – підрядне часу розчленованої структури, 2 і 3 – з’ясувальні нерозчленованої структури.

*93.Безсполучникові складні речення з однотипними частинами. Змістовні відношення між частинами, інтонація, розділові знаки.

Відомі щонайменше 3 різні підходи до вивчення цих речень, а саме:

1. Вчені визнають незалежний х-ер цих речень (Ломоносов, Пєшковський).

2. БСР розподіляють між ССР і СПР (Вихованець, Буслаєв, Греч).

3. Виводять їх за межі речення, визначаючи їх як безсполучникові комунікати (Кобилянська, Гуйванюк, Кручиніна...).

Найважливішу роль у поєднанні частин БСР відіграє інтонація. Як відомо, розрізняють 4 різновиди інтонації:

• перелічувальна:

Найпрекрасніша мить щаслива, найсолодші кохані вуста, найчистіша душа незрадлива, найскладніша людина проста.

• зіставно-протиставна:

Життя – не вистава й не свято, життя – важке заняття.

- зумовленості:

Здушили сльози – не виходь на люди.

- пояснювальна:

Дурень не може бути добрим: у нього надто небагато розуму для цього.

До допоміжних засобів поєднання частин БСР належить:

1. Порядок розташування частин (вільний або сталий). Зміна порядку розташування частин може впливати на зміну смислових відношень між частинами, н-д, міняється місцями причина і наслідок і міняються розділові знаки.

Море було неспокійне, брудне: кілька днів перед тим штормило.

Кілька днів штормило – море було неспокійне, брудне.

2. Зміна видочасових і способових форм дієслів-присудків зумовлює зміну інтонації, пунктуації, смислових відношень, а також впливає на відкритість і закритість структури.

Пригріло сонечко, обсохла земля.

3. Лексичні засоби: повтор якогось слова або наявність спільного другорядного члена речення.

Вечорами вже не співали дівчата, не витинали гопака хлопці.

Всі БСР можна поділити на 2 групи:

І. Речення з однотипними (однорідними) частинами. Ці речення синонімічні до ССР.

Одним поглядом можна вбити любов, (і) одним же поглядом можна воскресити її.

ІІ. Речення з неоднотипними (неоднорідними) частинами. Вони синонімічні до СПР.

(Якщо) Вимерла мова в устах народу – (то) вимер і народ.

БСР з однотипними частинами. Між частинами цього речення можлива інтонація перелічувальна або зіставно-протиставна. При перелічувальній інтонації – «,» і «;», при зіставно-протиставній «,» і «-». Смислові відношення – одночасність і послідовність подій. У реченнях з одночасністю подій порядок розташування частин вільний.

Небо затяглось хмарами, стало мрячити – БСР з однотипними част., інтонація перелічувальна, розділовий знак «,», послідовність подій.

БСР з зіставно-протиставними відношеннями виражають співвідношення двох неоднакових чи схожих явищ.

На зеленій траві білі чайки сидять, білі свічі горять на тарелях латать (схожі).

По один бік жито шепоче пусте, по другий бік льон гріє свої побурілі голівки (неоднакові).

Граматичним засобом вираження зіставних і протиставних відношень у таких реченнях виступає відповідна інтонація, яка х-ться поступовим підвищенням тону у І частині і поступовим його зниженням у ІІ-ій, а також структурний паралелізм частин, що проявляється в однаковому порядку слів у кожній частині.

*94.Безсполучникові складні речення з неоднотипними частинами. Двокрапка (змістові відношення між частинами та інтонація).Тире (змістові відношення між частинами та інтонація).

БСР з різнотипними частинами. Предикативні частини неоднотипні, тобто одна з них підпорядковується іншій. Близькі до СПР належать до речень закритої структури. Між предикативними частинами існують такі смислові відношення:

• з’ясувально-об’єктні ;

• причинові;

• часові ;

• умовні ;

• наслідкові ;

• порівняльні .

БСР із з’ясувально-об’єктними відношеннями співвідносні зі СПР з підрядними з’ясувальними. Присудок І частинивиражений дієсловами на зразок: бачу, вірю, знаю, розумію, відчуваю. Чи предикативними прислівниками (стало ясно, зрозуміло, видно).

Знаю: з попелу сходять квіти, вірю: з каменя б’є джерело.

У БСР з причиновими відношеннями їх друга частина розкриває причину того, про що говориться в першій.

Говори коротко: життя коротке.

У БСР з часовими відношеннями час дії ІІ частини зумовлюється часом дії І частини. Його легко трансформувати у СПР зі сполучником «коли».

Гаї шумлять – я слухаю, хмарки біжать – милуюся.

У БСР з умовними відношеннями І предикативна частина виражає умову того, про що говориться в ІІ частині. Такі речення легко переробити у СПР зі сполучником «якщо».

Вам страшно – геть ідіть з дороги.

У БСР з наслідковими відношеннями ІІ частина означає наслідок дії чи стану, значення яких міститься в І частині.

Защебетав соловейко – пішла луна гаєм.

У БСР з порівняльними відношеннями частини речень порівнюються (як, мов).

У пунктуаційному оформленні БСР можливі варіанти, що залежить від смислових відношень між частинами (а вони можуть поєднуватися: умовно-часові, причиново-наслідкові, умовно-допустові тощо).

Настала весна, бо прилетіли птахи (причина).

БСР можуть бути і багатокомпонентними, тобто складатися з кількох предикативних частин (не двох, а більше). Залежно від відношень між частинами виділяють 3 різновиди цих конструкцій:

• з однотипними частинами;

• з неоднотипними;

• з однотипними та неоднотипними частинами.

*95.Період в українській мові; його структурні типи, особливості інтонації та пунктуації. Класичний період.Інші види періодів: обернений, обрамлений, обірваний

Період – це особлива синтаксична конструкція побудована з гармонійно організованих частин, які, замикаючись у коло, створюють у логічному та інтонаційному плані завершену і своєрідну одиницю мови.

Період – це розгорнений вислів, що за змістом та інтонацією чітко розпадається на дві частини.

Перша частина – засновок, характерне нанизування однотипних компонентів, наростанням інтонації, кульмінація досягається в останньому компоненті, далі тривала пауза, після якої починається висновок, який позначається спадом інтонації. На місці розпаду періоду на дві частини найчастіше ставиться кома і тире. Є такі види періоду:

1) традиційний, класичний;

2) обірваний будується як звичайний період, але його заключна частина відсутня або заміняється вигуком чи питальним реченням:

Можна на якийсь час «приспати» людей, можна зупинити час, можна знову впевнено йти іншим шляхом аніж нормальні люди, але навіщо…

3) обернений – починається з висновку, але завершується засновком:

Пишіть листи і надсилайте вчасно, - коли їх ждуть далекі адресати, коли є час, коли немає часу, і коли навіть ні про що писати.

4) обрамлений - починається з засновку і висновку однаково. Або тією самою фразою, або частиною, що перед головною думкою:

Якби знала, що покине, - була б не любила. Якби знала, що загине, - була б не пустила. Якби знала, не ходила бпізно за водою, не стояла б до півночі з милим під вербою. Якби знала!!!

*96.Пряма мова. Розділові знаки при прямій мові.Заміна прямої мови-непрямою. Невласне пряма мова.

Прямою називають точно передану чиюсь мову, тобто таку, що повністю зберігає лексику, син­та­к­сис та інтонацію висловлення мовця. Пря­ма мова характеризується завершеністю своєї структури і обов’язково має при собі слова ав­то­ра, їх на­зи­ва­ють авторським введенням. Відповідно до місця прямої мови речення з нею можуть мати таке пунктуаційне оформлення (А, а — слова автора; П — пряма мова). А: «П». А: «П!» А: «П?» «П», — а. «П!» — а. «П?» — а. «П,— а,— п». «П? — а.— П!» «П!— а,— П». «П,— а.— П». Пряма мова може стояти: 1. Після слів автора: Про Івана Франка Максим Рильський сказав: «Як не міг Леонардо да Вінчі бути тільки жи­во­пи­с­цем або тільки скульптором, так не на­ро­дже­ний був Іван Франко на те, щоб усю силу сво­го розуму, темпераменту й талану спря­му­ва­ти якимось одним річищем...— але, зрештою, все зли­ва­єть­ся в світлу гармонію». 2. Перед словами автора: «В умовах власної держави Довженко виріс би на світового генія», — сказав у своєму виступі на урочистому зібранні Євген Маланюк. 3. Перед словами автора і після них, отже, ніби роз­ри­ва­ти­ся словами автора: «Життя мені всміхалося, — говорив Іван Фра­н­ко, — а діти були тим весняним промінням, яке зігрівало моє серце». Пряма мова може оформлятися у виді ді­а­ло­гу, якщо передається розмова, суперечка двох осіб, і полілогу, якщо в розмові беруть участь кі­ль­ка чи багато осіб: –Хіба це горщик?! — вихваляє гончар якійсь мо­ло­ди­ці своє череп’я. — В ньому більше дзво­ну й приварку, нід в іншій голові... –Ось Варвара, що ніч обірвала, а день до­то­чи­ла! — вигукує маляр і показує жіноцтву мо­ло­ді­сі­нь­ку веселооку в стрічках Варвару, що зовсім не схожа на святу. –Чого ж твоя Варвара в стрічках? — пі­до­зрі­ло допитується немолода жінка. –Бо вона ще не дожила до ваших років. Їй теж хочеться подівувати... –Беріть, чоловіче, дешевше за кадуб. –Ніяк не можу дешевше, — впирається ста­те­ч­ний бондар з вусами Тараса Бульби. (Стельм.) У драматичних творах діалоги й полілоги скла­да­ють основний текст, тому там лапки й тире не ставляться, а називаються імена пе­р­со­на­жів: Гаральд: Щоправда, є одна у мене шана, Я пам’ятав священний заповіт Зірвать тобі з могили Іоанна Тюльпан, лілею чи рожевий цвіт. Але пізнай, моя Єлизавето, Хай не сумує серце золоте: Немає квітів на труні поета. Один лиш терен дикий там росте. Єлизавета: Така судьба усіх свівців чудових – Їх тернами увінчує життя... Гаральд: Зате не в’яне цей вінок терновий, Для тебе я зірвав оце гілля І в золото оправив та рубіни.(І. Кочерга) Якщо немає можливості виділити ім’я чи на­зву дійової особи, то після них ставлять дво­кра­п­ку: Марія: Куди ви, дівчата? Галя: В біб­ліотеку.