Hai-Nyzhnyk.%20Podatkova%20pol

Оглядаючи та аналізуючи історіографічні здобутки в галузі наукового опрацюваня історії податкової політики українських урядів1917–1930рр.,дослідникнеминучистикаєтьсязподвійною ситуацією: з одного боку – практичною відсутністю відповідних праць з зазначеної проблематики щодо періоду національновизвольних змагань і спроби побудови української державності в 1917–1921рр.;зіншого–доситьоб’ємнимвисвітленнямвказаного питаннящододіяльностіуційсферірадянського(більшовицького) уряду від 1919-го й в подальші роки (в нашому випадкові до 1930 року).

Так, зокрема, щодо історії провадження податкової політики національно-революційними урядами Центральної Ради, Української Народної Республіки (УНР) та Української Держави (гетьманату П.Скоропадського) можна тільки констатувати абсолютну відсутність наукової розробки теми. Нажаль, через наглу смерть у 1919 р., не встиг залишити відповідних спогадів й професор М.Туган-Барановський [185]. До відновлення новітньої незалежності України (1991 р.) подібну лакуну певною мірою обумовлювала тоталітарно-політична система СРСР з відповідним накладанням жорсткого табу на певні напрямки й періоди історичних досліджень.

Проте й зарубіжна історіографія, як українська еміграційна, так і іншомовна, не спромоглася належним чином висвітлити становлення податкової системи в УНР / гетьманаті та урядових заходівнаційнивінаціональногодержавотворення.Найповажніші українські еміграційні діячі та історики революційного і національно-визвольного періоду, які здебільшого самі були його учасниками (Д.Дорошенко [81 - 85], І.Фещенко-Чопівський [191], П.Христюк [193 - 195], В.Винниченко [8; 9], М.Грушевський [60], таінші),майженезгадуютьвсвоїхпрацяхіспогадахпроцюгалузь державотворення. Обходять цей напрямок урядової політики, за винятком окремих загальних згадок, й відомі дослідники

10

українських фінансів (Є.Гловінський [56; 57], М.Гнатишак [58], М.Добриловський [79] та ін.), хоча й деякі з них (І.Кабачків [97], Я.Зозуля [111] та ін.) самі відігравали не останні, а де-хто й провідні (Х.Лебідь-Юрчик [105], Б.Мартос [111; 112], І.Мазепа та ін.) ролі в цій сфері тогочасного державного будівництва. Щоправда, окрему вартість мають праці Х.Лебідь-Юрчика з бюджетного питання, а отже певною мірою й щодо фіскальної політики як уряду УНР, так і гетьманату П.Скоропадського. Очевидно на заваді ґрунтовному висвітленню даної теми стала відсутність на чужині відповідних документальних матеріалів.

Їхній сучасник, – росіянин Л.Нєманов, – який в 1919 р. прибув з дєнікінським обозом до Києва, зумів опрацювати певну частину українських урядових документів фінансового спрямування (в тому числі й фіскального характеру), але його досить об’ємна праця надто заполітизована й наскрізь просякнута українофобством, що звичайножзавадилоавторовіоб’єктивнооцінитинелишефінансову, а й податкову політику урядів УНР та гетьманату [129].

Серед інших іноземців, що тією чи іншою мірою торкалися в своїх наукових дослідженнях фінансово-економічних питань української історії початку ХХ ст., як правило, фігурують автори, що писали свої праці в першій половині ХХ ст. (І.Бейлі (І. Baillie) [350], Г.Елмер (G.Elmer) [351], В.Голубничий (V.Holubnychy) [354], Г.Клей (H.Cley) [353] та Г.Тьорнер (G.Tournier) [355] та ін.). Втім,

й у доробках згаданих вчених висвітлення податкової політики урядів УНР та гетьманату займають скромне місце, а про належну джерельну базу й годі згадувати.

Певний шар документального матеріалу з часів національновизвольних змагань українців 1917–1921 рр., проте іноземного походження (зокрема австро-угорського), подає збірник “Ereignisse in der Ukraine 1914–1922 deren Bedeutung und historische Hintergründe” [352], але й в ньому як фінансова, так і фіскальна теми просвітлюються надто побічно.

Отже, логічно було б передбачити, що такий вбогий, але від того й привабливий з огляду наукової перспективи, стан розробки проблеми мусив би зацікавити істориків свіжого покоління за нових часів. Цьому, між іншим, мали б посприяти демократичні та економічні перетворення, зумовлені

11

“пєрєстройкою” в СРСР у другій половині 1980-х рр., а тим паче – набуття 1991 року Україною державної незалежності2.

Поприцеситуаціяненадтозмінилася.За,безмалого,п’ятнадцять років незалежності України, історія урядової фіскальної політики періоду національно-визвольних змагань 1917 – 1921 рр. фактично не привернула увагу вітчизняних науковців. В процесі написання кандидатської дисертації ми, в рамках теми “Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918 р.)”, у низці публікацій торкалися цього питання, але лише в контексті зазначеному вищевказаними хронологічними рамками2.

У 2000 р. в Харкові світ побачила колективна праця місцевих митників та науковців “На варті митних рубежів. Митна справа на Слобожанщині: 1660-1870-1992-2000” [117]. Вона, як видно вже з назви, охоплює досить об’ємний (майже 350 років) часовий проміжок, через що період, який в даному випадку безпосередньо цікавить нас, висвітлений доволі стисло. Крім того, автори обмежилися не лише митною проблематикою, а й територіальним ареалом–Слобожанщиною.Водночас,враховуючизагальнукартину стану наукової розробки історії податкової (фіскальної) політики в Україні, таке видання само по собі вже є значимим. Тим паче,

1Щодо історіографії фінансової політики вітчизняних урядів 1917 – 1923 рр. дивіться: Гай-Нижник П. Грошова система і фінансова політика урядів УНР та Української Держави в українській історіографії // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей. - Вип. 8. - К.: Інститут історії України НАН України, 2005. - С. 38-47.

2Гай-Нижник П. П. Фінансова політика уряду Української Держави у період Гетьманату 1918 р. // Фінанси України. - 1996. - № 12. - С. 107-116; Його ж. Фінансова політика уряду Української Держави 1918 р. // Студії з архівної справи та документознавства. - Т. 5. Друга Міжнародна наукова конференція ”Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року”. - Київ: Головне архівне управління України, Український державний науково-дослідний інститут архівної справитадокументознавства,1999.-С.102-108;Йогож.Фінансоваполітикауряду Української Держави Гетьмана П.Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918 р.) // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук: 07.00.01. - Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, 2000. - 20 с.

12

щовонобулодоповнене(віддзеркалено)документальнимзбірником “МитниціСлобожанщини:Збірникархівнихдокументівіматеріалів: 1660-1870-1992-2000” (редакційна рада: П.В.Пашко, В.В.Резнікова, Л.Є.Поліщук та ін.)[114].

2002 року вишли друком “Нариси з історії оподаткування” Н.В.Нечай [130], проте про наукову вартість цієї книжечки говорити не доводиться (невеликі за обсягом “Нариси” беруть початок з давніх часів історії світу й завершуються нашими днями; будь-які виноски, посилання чи список використаної літератури взагалі відсутні; очевидно, авторка скористалася низкою чужих публікацій у “Віснику податкової служби України” тощо, “забувши” при цьому якимось чином вказати про це на сторінках свого видання).

З свого боку, ми протягом останніх років (2000 – 2004 рр.) низкою публікацій також прилучилися до дослідження та аналізу історії як митної служби в Україні за доби національно-визвольних змагань 1917 – 1921 рр., так і податкової політики державних правлінь у цей

буремний період3.
Значну	джерельну	допомогу		в	справі дослідження
податкової політики часів			існування			Центральної Ради
(березень 1917 р. – квітень			1918	р.)		сучасним	історикам
надає виданий	протягом	1996	– 1997		рр. цінний		двотомник

“Українська Центральна рада. Документи і матеріали”4 [188; 189]. Збірник містить протоколи засідань Центральної Ради,

3Гай-Нижник П. Податкове законодавство України в сфері культури та розваг на початку ХХ століття // Вісник податкової служби. - 2001. - листопад-грудень. - С. 60-65;Йогож.”Майжеєдинимджереломдержавних”прибутків”булодрукування грошей” (Податкова служба України у 1917-1919 роках) // Вісник податкової служби України. - 2002. - травень-червень. - С. 52-57; Його ж. Система непрямих (посередніх) податків за Гетьманату 1918 р. // Вісник податкової служби України.

-2003. - липень-серпень. - С. 52-59; Його ж. Система прямих (простих) податків в Україні за Гетьманату 1918 р. // Вісник податкової служби України. - 2003. - квітень-травень. - С. 54-59; Його ж. Становлення українського театрального мистецтва і питання його оподаткування за Гетьманату 1918 року // Український театр. - 2003. - № 5-6. - С. 10-12; Його ж. Створення митної кордонної служби України у 1918 р. // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей.

-Вип. 7. - К.: Інститут історії України НАН України, 2004. – С. 234-244

.4Упорядники: В.Ф.Верстюк (керівник), О.Д.Бойко, Ю.М.Гамрецький,

Г.М.Михайличенко, А.П.Огінська, Т.С.Остапко, В.М.Устименко, Є.П.Шаталіна, О.Й.Щусь, Л.В.Яковлєва.

13

МалоїРади,Генеральногосекретаріату,РадиНароднихМіністрів УНР та публікації тогочасної періодичної преси з поточних процесів державної та урядової політики. На сторінках видання дослідник знайде також й необхідні матеріали, зокрема, з певних питань офіційної податкової політики України доби Центральної Ради.

Доповненнямдовищевказаногозбірникадокументівслугуватиме й робота І.Лебедєвої “Неопубліковані протоколи засідань Генерального секретаріату Центральної Ради” [104].

В нагоді при пошуку джерельної бази щодо фінансової та податкової політики уряду гетьманату (1918 р.), сподіваємося, стане виданий нами 2004 р. довідник “Документальні джерела і матеріали до історії фінансової політики уряду Української Держави (29 квітня – 14 грудня 1918 р.)”5. 2004 року нами було видано також монографію “Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана П.Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918 р.)”6, що об’єднує в собі два томи. В першому томі окремий підрозділ присвячено безпосередньо податковій політиці уряду гетьманату, створення митної служби та укладання бюджету країни (С.105 – 154);вдругому–архівнітаіншідокументальніджерелатаматеріали з фінансової політики зазначеного державного утворення взагалі й в сфері податків зокрема, значна частина яких вперше вводиться до наукового обігу.

Значно ширший обсяг складає історіографія податкової політики радянського уряду в Україні в період з 1919 по 1930 рр., що охоплює в собі часи так званих “воєнного комунізму” та “нової економічної політики”. Звісно, основний шар досліджень з цього питання припадає на офіційні радянські видання (як то: “Социалистическое строительство, 1933-1938” [181], “Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій. 1918-1956” [101], “Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (листопад 1918 – серпень 1919). Збірник документів і матеріалів” [152], “Коммунис-

5Гай-Нижник П. Документальні джерела і матеріали до історії фінансової політики уряду Української Держави (29 квітня – 14 грудня 1918 р.). Довідник. -

Київ, 2004. - 47 с.

6Гай-Нижник П. П. Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана

П.Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918 р.). - Київ, 2004. - 430 с.

14

тическая партия – вдохновитель и организатор объединительного движения украинского народа за образование СССР: Сборник документов и материалов” [100], “Історія Української РСР” [96], “Великий Жовтень та громадянська війна на Україні: Енциклопедичний довідник” [5] тощо) та публікації численних підконтрольних комуністичній партійній владі істориків.

Доволі гідну противагу офіційній радянській історіографії в УСРР склали історики діаспори (Б.Винар [7], Є.Гловінський [56], М.Добриловський [80], В.Садовський [167], А.Марков [110] та ін.) над якими не тяжіли ножиці комуністичної цензури і меч соціалістичного “правосуддя” за невідповідні партійній лінії думки.

Разом з тим, окремої уваги заслуговують праці радянських дослідників 1920-1930-х рр., в часи, що передували сталінському терору і коли ще зберігалася певна свобода й відносна можливість вільного друку в рамках, так би мовити, комуністичної внутрішньопартійної дискусії. В цьому контексті представляють інтерес праці Є.Прєображенского [150], А.Сухова [183], К.Шмельова, А. Вайнштейна [3], Б.Мальцмана [108], А.Рикова, Н.Бухаріна, М.Скрипника [166] та інших. В них й досі відчувається дух тієї епохи з усіма її звитягами, жосткокістю та утопіями.

Тимнеменш,яківбудь-якомунауковомудослідженні,основою праці є джерельні матеріали. Що стосується політики в сфері державних фінансів та податкової політики урядів Центральної Ради,УНРтагетьманату,тоосновнимиджереламидокументального матеріалу стали фонди Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВОВ України) – 1063, 1064, 1115, 1509, 2592, 3690, 3695, та 3766.

Крім того, досить багату документальну спадщину було виявлено в офіційних виданнях владних структур УНР (“Вісти з Української Центральної Ради”, “Вістник Генерального Секретаріяту Української Народньої Республіки”, “Вістник Краєвого Комісаріяту Української Народньої Республіки на Холмщину, Підляше й Поліссє”, “Вістник Ради Народніх Міністрів Української Народньої Республіки”, “Вістник

Державних Законів”) та газети Ради Міністрів Української

15

Держави(“Державнийвістник“).Суттєвіфактичнітадокументальні відомості містять близькі до влади за часів Центральної Ради “Народня воля”, “Нова Рада”, “Робітнича газета” та впливові за гетьманату П.Скоропадського “Известия Союза промышленности, торговли, финансов и сельского хозяйства Украины“.

Відповідні законодавчі та розпорядчі акти уряду УСРР, як правило, розміщувалися на сторінках радянських харківських видань, зокрема таких як “Вісти ВЦВК Рад Робочих, Селянських та Червоноармійських депутатів“, “Вестник Финансов“, “Собрание Узаконений и Распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины”, “Резолюції Всеукраїнських з’їздів рад робітничих, селянських та червоноармейських депутатів“, “Україна: Статистичний довідник” тощо. Зважаючи на специфіку тогочасних стосунків офіційних Москви та Харкова, окремі документальні дані можнавинайтийвцентральних(московських)радянськихвиданнях, як то: “Народное хозяйство“, “Советские Законы“, “Основы финансовой системы Союза ССР“, “Социалистическая революция и финансы” у “Сборнику к III Конгрессу Коммунистического Интернационала“, “Известия“ та пізніших “Известиях ЦК КПСС” тощо.

Отже, опираючись на всю цю сукупність історіографічного та джерельно-документального матеріалу, автор спробує вперше у вітчизняній історичній науці подати цілісну і багатогранну картинну формування в Україні податкової системи на початку ХХ століття,взаємообумовленузіскладнимиполітичнимитасоціальноекономічними перетвореннями (чи, радше, потрясіннями), які випало вкотре пережити нашому народові.

16

IІ.

Податкова політика Української Центральної Ради та уряду

Української Народної Республіки

березень 1917р. -квітень 1918 р.

17

Лютий 1917 року приніс народам Російської імперії довгоочікувані зміни. Революція в Петрограді вивільнила з царських лещатів й давні сподівання українців на своє національнокультурне відродження. Її було сприйнято з захопленням і надією на позитивне вирішення так званого “українського питання”. З свого боку провідні тогочасні українські політики, об’єднанні в Товаристві українських поступовців (ТУП), одразу ж закликали широкі кола людей підтримати перетворення, які відбувалися в країні. На початку березня 1917 року рада ТУП закликала (“Нова Рада” від 25 березня 1917 р.): “Українці! Громадяне! Підпірайте новий державний лад, бо він і тільки він несе волю Україні і що більша наша участь у йому, то ширших прав собі здобудемо”.

12 березня 1917 року в Петрограді українці російської столиці вийшли на вулиці і засвідчили не лише свою підтримку новому ладові, але й виразно показали свою органічну присутність та вагомістьувирішеннідолікраїни.“Блискучепереведенаукраїнська демонстрація в Петрограді 12 марта, – писала російська “Речъ” 16 березня 1917 р.1, – звернула на себе увагу широких верств народу й не можна не зазначити з чуттям глибокого задоволення цього її значіння.Боукраїнськепитанняєтепероднимзнайважнішихпитань, що стоять перед російською демократією” [8, 64]. За тиждень, 19 березня 1917 року, вже в Києві 100 тисяч громадян з українськими національними прапорами взяли участь в святковій маніфестації [8, 49]. Серця усієї української громади були переповнені тоді щирою надією й вірою в недалеке й світле майбутнє.

В тіні загальної ейфорії та святковості ще залишалися наслідки складного вузла проблем, що століттями накопичувалися в царській імперії Романових. Досить скоро його хитросплетіння, обтяжені військово-політичною та фінансово-економічною ситуацією, загостреною до того ж війною та революцією, поставлять перед провідниками українського національного руху споконвічне питання – бути чи не бути (а якщо “бути”, то якою)

1 Цитуємо за В.Винниченком – П.Г.-Н.

18

Україні. Чи не ключовим на той час у розв’язанні цієї дилеми стало питання наявності коштів для всебічного налагодження суспільного порядку і державного ладу. Податкова політика у вдалому вирішенні цієїпроблеми,якосновнийзасіботриманнягрошовоїмасидержавою, набула життєвого значення і ваги для долі всіх напрямків побудови нового суспільства.

На початку варто згадатяи, що до 1917 року (включно з періодом міждвоматогорічнимиреволюціями)Україна(безїїзахіднихземель) була складовою частиною Російської держави, а одже на її терені діяло російське фінансове право, чи, конкретніше, фінансові норми загальноімперського законодавства. Основним засобом в цій області експлуатаціїметрополієюУкраїни,якііншихколоній,булибюджетні операції [50, 43–45]. За підрахунками М.Порша та П.Мальціва в період з 1898 по 1913 рр. рівень коефіцієнту експлуатації України центральною російською владою (відсотковий вимір грошової маси не повернутої в господарство регіону в видатках на його потреби порівняно з прибутками з нього вилучених) складав 44–45%. Так, наприклад, держава протягом 1908–1910 рр. отримала до скарбниці прибутків з українських губерній на суму 1 млрд. 645 млн. рублів, державні ж видатки на Україну становили 947 млн. рублів (44%), що й складає рівень фінансової експлуатації України. Така викачка капіталу зберігалась і в роки зменшення надходжень прибутків з України, і в роки їх зростання. 1913 року, приміром, прибутки становили 699,6 млн. руб., видатки на її потреби дорівнювали лише 383,2 млн. рублів. Таким чином, в Україну було не повернуто знову ж 45% суми капіталу стягненої з неї, а саме 316,4 млн. рублів операції

[50, 43–45].

Населення ж українських губерній (33,3 млн. осіб, тобто 18,6% від загальноімперського) на 1 січня 1914 року сплачувало 18,7% прямих податків і сплат загальноімперських стягнень. До Першої світової війни в імперії діяла налагоджена система податків2, сплат і монопольних стягнень, головну масу прибутків

2 Податки – обов’язкові платежі, що збираються державою (центральними та місцевими органами влади) з фізичних та юридичних осіб до державних і місцевих бюджетів. Поділяються на прямі, котрими обкладаються доходи та майно (подоходний податок, податок на прибуток тощо), і непрямі податки на товари й послуги, що встановлюються у виді надбавки до ціни або тарифу (акциз, податки на добавочну вартість та ін.).

19