3. Соціальні відносини у Німеччині іх – початку хі ст.

До ХІ ст. (коли почали підніматися міста) німецьке суспільство жило майже виключно за рахунок сільського господарства. Причому до ХІІ ст. у сільському господарстві археологи не спостерігають якогось помітного технічного прогресу. Навпаки, протягом раннього середньовіччя у Німеччині селянська праця була малоефективною. Відмічається навіть регрес у порівнянні з римською технікою. Навіть на початку Х ст. не можна говорити про перемогу трипільної системи землеробства. На території Німеччини, очевидно, одночасно співіснували різні типи землекористування (в тому числі і застаріла двопільна система і інші).

За таких умов феодалізація суспільства була процесом дуже затяжним. На заході і півдні Німеччини у Баварії і Аламанії цей процес протікав трохи швидше (тут – вплив римських і каролінгських традицій землеволодіння франкської знаті). На решті територій довго зберігалося архаїчне суспільство, слабко диференційоване.

Феодальний аграрний переворот у Німеччині і формування феодальних відносин інтенсивно відбувалися у ІХ – Х ст., але завершився цей процес лише в кінці ХІ – початку ХІІ ст. Це підтверджують і письмові джерела, і дані археології. Особливістю феодалізації Німеччини було те, що там не селяни одержували землі від феодала, а навпаки феодальна вотчина освоювала вільне село, втягувала його в себе по частинах. В результаті формувалося село “змішаного типу”. В такому селі були одночасно володіння і декількох різних вотчинників, і вільних общинників, і залежних людей. Вотчина ніколи не поглинала ціле село. В селі залишалася живою і діючою сусідська община з спільним розпорядженням общинними угіддями (альмендою). Отже, сільськогосподарське виробництво здійснювалося і селом, і вотчиною. Між істориками марксистами та немарксистами свого часу була дискусія: яке господарство було прогресивнішим – вотчинне чи селянське? Марксисти (історики СРСР і НДР) стверджували, що вотчинна організація гальмувала розвиток селянських господарств (вони мусили відробляти ще й на панщині). А техніка була однаковою, бо селянин відробляв тим самим (своїм) реманентом і в себе, і в пана.

Однак у західній науці давно існує думка, що джерелом нововведень і технічного прогресу була саме вотчина. І дійсно, різні нововведення з’являлися спочатку у великих господарствах, частіше монастирських.

Рабство було досить поширеним аж до ХІ – початку ХІІ ст. Поставщиками рабів були фризи (північно-німецьке плем’я), які купляли їх або захоплювали у поганських племен Балтійського узбережжя (християн-сервів було офіційно заборонено продавати у 922 р. – рішенням церковного синоду в Кобленці. Але самі церковні феодали порушували цю постанову. Про це сказано в одному з королівських дипломів, що вони продають рабів-християн “як худобу”). Феодалізація німецького села завершилася лише на кінець ХІ – початок ХІІ ст. Велику роль у завершенні цього процесу відіграла роздача імунітетів. У результаті вільні алодисти потрапляли спочатку в судову, потім і в економічну вотчинну залежність від феодала.

Тільки в ХІ ст. з’являється узагальнююче поняття “селянин” – Bauer. Це свідчило, що суспільство нарешті усвідомило межу між невоюючими землеробами і непрацюючими професійними воїнами.

Німецькі феодали за своїм походженням були генетично пов’язані з родоплемінною знаттю. Звідси – особливість німецької знаті: не володіння землею давало знатність, а навпаки – знатність походження давала земельні багатства.

Феодальну ієрархію в Німеччині називали “ієрархією щитів”. Спочатку – у ІХ ст. – вона мала всього три сходинки: король, імперські князі і вільні пани (фрайгери – приблизно відповідали французьким баронам). Князями називали всіх крупних феодалів – герцогів, архієпископів і єпископів, абатів великих монастирів, графів. Світських князів у середині ІХ ст. було приблизно 40 родин, у Х – ХІ ст. – ще плюс 25. Вони не допускали переходу власності в менш знатні руки, тому шлюби відбувалися виключно у своєму середовищі. Ієрархія щитів складалася дуже повільно. Лени у Німеччині до ХІ ст. залишалися не спадковими, а посадовими. Феодали-імуністи мали право тільки нижчої юрисдикції (вирішення дрібних справ). Вища юрисдикція залишалася за королем і його представниками – графами. Давніші графства, введені ще за Каролінгів, залишалися основною одиницею адміністративно-територіального ділення. Графи лише дуже повільно перетворювалися на великих феодалів. Поряд з цим, існували й такі землевласники, вотчини яких були алодами, тобто у повній приватній власності. Вони хвалилися тим, що ніколи і ні від кого не тримали ленів, навіть від короля. Особливо крупними такі власники були у Саксонії і Баварії. Все це пригальмовувало складання феодальної ієрархії. Повністю вона склалася в Німеччині лише в ХІІ – ХІІІ ст. (не раніше другої половини ХІІ ст.). Лени могли інфеодуватися до 6 разів: одна і та ж земля передавалася вниз по сходинках ієрархії від одного феодала до іншого – до 6 чоловік. (Ми сказали вже, що у ІХ ст. ієрархія щитів мала всього 3 сходинки). Протягом Х – ХІ ст. її структура міняється. З середовища простих общинників виходить прошарок незнатних за походженням воїнів, а також міністеріалів – з цих двох категорій формувалося рицарство як найнижчий прошарок феодалів. У Х – ХІ ст. рицарство ще залишалося незамкненою суспільною верствою, на відміну від пізніших часів. У ХІІ ст. було заборонено носити зброю селянам; купці могли мати з собою, але не на поясі. Рицарем пізніше міг бути тільки той, в кого не менше двох предків носили зброю.

Цікавим явищем у Німеччині були міністеріали – були утримувачами дрібних службових ленів. Виникли ще у часи імперії франків. Міністеріали служили у крупних феодалів. Вони були управляючими маєтків (майордомами), ключниками, стольниками (завідуючими продовольчим постачанням), часто – воїнами. Могли виконувати судові або фіскальні функції. Близькість до панів відкривала їм можливості певної кар’єри, поліпшення свого соціального статусу. Відомі випадки, коли міністеріали навіть керували графствами. В ХІ ст. міністеріали вже не тільки могли одержувати, але й самі роздавали лени. Цікаво, що у Німеччині багато міністеріалів походили не з вільних людей. Але по мірі кар’єри і збагачення вони пізніше – у ХІІІ ст. злилися з панівним класом, нерідко досягаючи високого становища. І навпаки, знатні люди могли ставати міністеріалами. В цілому, знать мала в Німеччині великий вплив. Найважливіші питання вирішували ландтаги – зібрання знаті окремих земель та рейхстаги – загальноімперські зібрання знаті.

Посилення знаті стало передумовою пізнішого розпаду герцогств на окремі практично суверенні князівства (ХІІІ ст.), які густою сіткою вкрили всю територію Німеччини.

Сучасною наукою ще не встановлено точно, з яких центрів знатні феодальні роди здійснювали свою владу. Адже до середини ХІ ст. будівництво замків (бургів) було прерогативою виключно короля.

Загалом, феодалізація німецького суспільства розвивалася повільно і завершилася значно пізніше – у ХІІ – ХІІІ ст.