Етнічний склад[ред. • ред. Код]

Етно-расовий склад — меланезійці, папуаси, негрито(англ.)укр., мікронезійці(рос.)укр., полінезійці.

Мови[ред. • ред. Код]

Мови — офіційні: ток-пісін (найпоширеніша), англійська (знає 1 %), гірі-моту (знає 2 %) — головна мова прибережної області навколо Порт-Морсбі. У державі налічується понад 820 місцевих мов і діалектів (майже третина від усіх мов планети). У повсякденному спілкуванні канонічний варіант англійської мови використовують лише 1-2 % населення, ширше поширений місцевий варіант англійської — піджин-інгліш, або ток-пісін. Мовою міжнаціонального спілкування, нарівні з ним, виступає так звана неомеланезійська мова, що вбрала в себе як мовну основу народів Океанії, так і численні запозичення з англійської,німецької, японської і голландської мов. Поширені також мови енга, чімбу (самбо), хаген, камано та інші.

Релігії[ред. • ред. Код]

Докладніше: Релігія в Папуа Новій Гвінеї

Офіційно більш як 70 % населення — християни. католики — 27 %, лютерани — 19,5 %, об'єднана церква(англ.)укр. — 11,5 %,адвентисти — 10 %, п'ятидесятники — 8,6 %, євангелісти — 5,2 %, англікани — 3,2 %, баптисти — 2,5 %, інші протестанти — 8,9 %, багаїсти — 0,3 %, аборигенні та інші вірування — 3,3 % (за переписом 2000 року)^[15]. На практиці більшість населення, особливо в центральних районах, як і раніше, дотримується традиційних анімістичних вірувань.

Освіта

У 1971 році 67,9 % населення країни було неписьменним, головним чином, через небов'язковість початкового навчання. Вже з середини 70-х років початковою школою було охоплено близько 50 % дітей. Строк навчання в початковій школі (приймаються діти, з 7 років) — 6 років, у середній також 6. Викладання ведеться англійською мовою або на піджин^[7]. У 1978–1979 навчальному році у початкових школах налічувалося 268,1 тис. учнів, у середніх навчальних закладах — 49 тис. Писемність на початок 2000-х років склала: 63 % чоловіків, 51 % жінок (за переписом 2000 року). Університет у Порт-Морсбі було засновано в 1965 році. В 1979–1980 навчальному році налічувалось 1,7 тис. студентів. У місті Лае того ж року було засновано Університет технологій (1,2 тис. студентів)^[7]. У країні діють наступні наукові установи: Інститут медичних досліджень (засновано 1968 року), Інститут з вивченню країни (засновано 1973 року), Інститут прикладних досліджень у галузі економічних і соціальних наук (засновано 1976 року). Найбільші бібліотеки діють при університетах та наукових установах. Національний музей і художня галерея розташовуються в Порт-Морсбі^[7].

Охорона здоров'я

Частка заражених вірусом імунодефіциту (ВІЛ) становить 1,5 % (оцінка 2007 року).

Економіка[ред. • ред. Код]

Порт-Морсбі

Докладніше: Економіка Папуа Нової Гвінеї

Основа економіки — сільське господарство та гірничорудна промисловість. Папуа Нова Гвінея — слаборозвинута країна. Основні галузі промисловості: гірнича (золото, срібло, мідь), нафтова, рибна та ін. За даними Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001: ВВП — 5 млрд. $ (сільське господарство — 35 %; індустрія — 38 %; сфера послуг — 27 %). Темп зростання ВВП — 2,5 %. ВВП на душу населення — 1085 $. Зайнятість працездатного населення: сільське господарство — 85 %, промисловість і сфера послуг — 15 %.

Прямі закордонні інвестиції — 90,7 млн. $. В господарстві панівні позиції посідає іноземний (головним чином австралійський та японський) капітал, частка якого становить 80 % усіх приватних капіталовкладень^[7]. У внутрішній економічній політиці уряд проводить курс на залучення іноземного капіталу. В той же час було проголошено лінію «економічного націоналізму», спрямовану на обмеження діяльності іноземного капіталу. На міжнародній арені уряд країни проводить політику розвитку відносин з Австралією та Індонезією.

Валюта

Національною валютою Папуа Нової Гвінеї слугує кіна, що складається з 100 тойя.