4.1. Соціально-економічна характеристика та чинники розвитку подорожей в епоху Відродження

З кінця XV ст. в багатьох країнах Європи прискорили­ся зміни ладу, що панував в епоху Середньовіччя. Відбувалося небачене піднесення науки, літератури та мистецтва, змінював­ся світогляд людей.

В містах збільшувалася кількість людей, які займалися ін­телектуальною працею (їх у подальшому почали називати інте­лігенцією).

Відроджувалася, посилювалася віра в силу та здібності лю­дини, тому світогляд епохи Відродження називають гуманіз­мом. Період між античною добою та Відродженням гуманісти називали часом темним, вони перші дали йому назву «середні віки».

Раніше всіх процеси відродження почали відбуватись в Іта­лії. В багатьох містах там з'явилася нова со­ціальна верства — буржуазія, яка по-новому дивилася на світ. Буржуазія намагалась на­живати капітал торгівлею та підприємниць­кою діяльністю.

Бажання заробити більше грошей вело купців у ризиковані подорожі до далеких країн.

Основними чинниками, що вплинули на розвиток подорожей в епоху Відроджен­ня, були:

• соціокультурний (розвиток науки, культури); він був одним із визначальних в епоху Відродження;

• релігійний, який, до речі, був значно послаблений; релі­гійні мотиви у здійсненні подорожей поступаються іншим (економічним, дослідницьким, культурним);

• економічний (бурхливий розвиток економіки, особливо торгівлі змушує буржуазію шукати нові землі для збу­ту своєї продукції) — був одним із головних; у другій половині XV ст. середземноморська торгівля перебува­ла в кризовому стані, необхідно було шукати нові шля­хи на Схід; причинами пошуку цих шляхів були:

- наявність багатьох посередників у торгівлі Європи і Азії (араби, візантійці);

- недоступність віддалених східних ринків для біль­шості купців із західних країн;

- монополізація арабами єдиного можливого шляху з Європи до Індії, не захопленого турками, через Єги­пет і Червоне море;

- товарне виробництво Європи потребувало великої кількості кольорових металів; за екзотичні східні товари приходилось розраховуватись сріблом і золо­том, а вартість європейських товарів (олова, сукна, продуктів сільського господарства) була значно нижчою; «проблема золота» перетворювалась на гостру економічну проблему;

• мотиваційний (тобто в цей період, як ніколи раніше, відбувалася переоцінка цінностей, змінювалися пріори­тети щодо відпочинку, отримання освіти; поїздки ста­ли більш індивідуально-направ­леними);

• політичний чинник також був дуже значним (політика в цей період дуже тісно пов'язана з торгово-економічними інтереса­ми і релігією); засновувались торгові та дипломатичні пред­ставництва, релігійні міси в різ­них країнах, почала створюва­тись колоніальна система;

• географічний (для такого бурхливого росту економіки, науки, техніки вже було недостатньо старих терито­рій для торгівлі, а релігійній ієрархи необхідна була но­ва паства; все це сприяло пошуку нових територій, роз­ширенню світового географічного простору, спонукало політиків, церкву і буржуазію організовувати морські експедиції з метою відкриття нових земель, що зреш­тою і спричинило Великі географічні відкриття).

Епоха Великих географічних відкриттів була обумовлена змінами, які відбулися в суспільстві та науці. Географічні уяв­лення Клавдія Птолемея, викладені ним у «Керівництві по геог­рафії у 8 книгах», панували в географи XIV століття. В 1476 р. Вийшло в світ перше друковане видання цієї книги. Але уявлен­ня про оточуючий світ вже змінились. Ще на початку XV ст. з'явилися книги, в яких заперечувалася замкненість Індійського океану з півдня і підтримувалась ідея про те, що Земля — куля. Завдяки книгодрукуванню, в Європі почали видаватись країно­знавчі твори стародавніх авторів, які описували казкові багатства країн Сходу — Китаю, Індії, Цейлону, Японії.

В XV ст. вийшла в світ компілятивна праця кардинала П'єра д'Альї (Аліасіуса) «Картина світу», в якій були узагаль­нені знання його попередників щодо дослідження світового вод­ного простору; вона була настільною книгою багатьох море­плавців, включно з Христофором Колумбом. На карті флорентійського картографа Паоло Тосканслі в кінці XV ст. Атлантичний океан був зображений, омиваючи з однієї сторо­ни Європу, а з другої — Японію і Китай. Тосканелі був впевне­ний, що Земля — куля.

Першою європейською країною, яка активно займалась морськими дослідженнями та організацією експедицій з метою відкриття нових морських шля­хів і земель, була Португалія. Найбільш вагомий внесок у цю справу зробив принц Генріх Мореплавець. Він особисто ніко­ли не був у морських експедиціях. Але завдяки йому був побудований великий флот, в Сагріші в 1438 р. заснована морехідна школа, створена обсерваторія, в якій навігаторів навчали орієнтуватись в океані по зорях, та зібрана багата колекція навігаційних карт і книг.

Генріх Мореплавець організовував експедиції, які досліджу­вали західне узбережжя Африки. Але португальські моряки боя­лись плавати далеко на південь, оскільки в «Географії» Птолемея вся суша була поділена на 5 зон. На півдні та півночі — вкриті кригою зони, де жити неможливо. Далі йшли дві помірні зони, де і була сконцентрована життєдіяльність людей. На екваторі ж, вважалось, так спекотно, що вода кипить в океані. Звичайно, ніх­то не хотів бути звареним живцем. Тому моряки всіляко саботу­вали намагання відправити їх в екваторіальні моря.

4.2. Розвиток мореплавства та Великі географічні відкриття

Епоху Великих географічних відкриттів поділяють на два періоди:

1. Іспано-португальський період, який тривав з кінця XV ст. до середини XVI століття. В цей час було відкрито Аме­рику, португальці здійснили плавання до берегів Східної Азії та Індії, починаючи з експедиції Васко да Гама. Завершився цей період навколосвітнім плаванням Магеллана.

2. Період російських і голланд­ських відкриттів, який продовжу­вався з середини XVI ст. до середини XVII століття. Це був час відкриттів російських першопрохідців по всій Північній Азії, час походу Єрмака і плавання Дежнєва, час тихоокеан­ських експедицій голландських море­плавців і відкриття австралійських берегів голландцями та англійцями.

У XV ст. з'явилося швидке та лег­ке вітрильне судно — каравела (чо­вен з вітрилами). Такі човни були дуже мобільні та вміщували багато вантажів та пасажирів.

На той час вже знали компас, за допомогою якого можна було визначати місцез­находження корабля.

Найбільш привабливою країною для мо­реплавців була Індія, але торгівля з нею та Китаєм знаходилась під контролем арабів, які перепродавали європейцям східні това­ри в 8-10 раз дорожче, ніж платили за них самі. Східні шляхи до Індії та Китаю теж контролювались арабами.

Європейці намагались встановити прямий зв'язок зі Сходом, щоб цілком привлас­нити собі прибутки від торгівлі зі східними країнами.

З початку XV ст. португальські королі регулярно споряд­жали експедиції в Атлантичний океан, щоб, обігнувши Афри­ку, дістатись берегів Індії. На пошуки нового шляху до Індії бу­ла відправлена експедиція на чолі з Васко да Гамою. Через 4 місяці португальці обійшли Африку, і в травні 1498 р. їхні кораблі вже були в індійському порту Калікут. З тих пір порту­гальські експедиції та військовий флот постійно направлялись у цьому напрямку, змогли загарбати важливі міста на узбереж­жі Індійського океану, витіснивши звідти арабів.

Рухаючись далі на Схід, португальці досягли берегів Китаю та Японії. Загарбані території вони перетворювали на свої колонії.

Першим європейським мореплавцем, який намагався діста­тись Індії, йдучи західним шляхом (тоді вже було відомо, що Земля — куля), був Христофор Колумб. Влітку 1492 р. три невеликі кораблі відправились від берегів Іспанії. Через 70 днів на горизонті з'явилась земля. Іспанці дістались до маленького острова. Потім, відправившись на південь, відкрили великі ос­трови — Кубу та Гаїті.

Експедиція мала як торгово-розвідувальний, так і колонізаційно-загарбницький характер.

Після відкриття Колумбом нових земель на заході, в 1494 р. в місті Тордесільясі була підписана угода, згідно якої було визначено межу від полюса до полюса, яка проходила в 2053 км. західніше островів Зеленого мису, так званий «пап­ський Меридіан». Всі нові землі, відкриті в подальшому, які знаходились західніше цієї межі, ставали колоніальними воло­діннями іспанців, а на схід — португальців.

Після цього Колумб здійснив ще три подорожі на Захід у 1493, 1498 та в 1504 рр., відкрив багато островів у Карибсько­му морі та дослідив частину Американського узбережжя, але величезних багатств там не знайшов. До кінця свого життя Ко­лумб не знав, що відкрив новий материк, всі відкриті землі він вважав Індією.

Відкриття і освоєння всієї континентальної Америки затягнулось майже на два століття і в загальних рисах було завер­шено російськими мореплавцями А. Чіріковим і В. Берінгом.

В подальші роки італійський мореплавець Амеріго Веспуччі довів, що відкриті Колумбом землі – новий материк. Опи­си подорожей Амеріго Веспуччі до нової землі викликали в Євро пі великий інтерес, і новий материк було названо іменем Амеріго — Америка.

Світова слава прийшла до А. Веспуччі після опублікованих в 1503 і 1504 рр. листів, в яких красномовно описувались від­криті землі, їх флора і фауна, життя місцевого населення. Ці листи були перекладені на декілька європейських мов.

Назва нового материка з'явилась з легкої руки Мартіна Вальдземюллера, який опублікував у 1507 р. книгу «Вступ до космографії», де були вміщені вищевказані листи Амеріго Веспуччі, і Вальдземюллер запропонував назвати нові землі — «Землі Амеріго», а потім за цими землями закріпилася назва Америка.

У 1519-1522 рр. іспанці здійснили одну з найбільш сміли­вих і ризикованих подорожей з метою досягти Азії західним шляхом. Очолював цю експедицію досвідчений мореплавець Фернандо Магеллан.

Флотилія з п'яти кораблів перетнула Атлантичний океан, Магеллан вів флот вздовж берегів Південної Америки, поки не відкрив протоку на Захід, яку пізніше назвали Магеллановою. Через цю протоку кораблі вийшли в новий океан. Погода під час 4-місячної подорожі була тихою, і океан назвали Тихим. Нарешті флотилія дісталась до Філіппінських островів. Тут в сутичці з місцевим населенням Магеллан загинув. Із п'яти ко­раблів на батьківщину повернувся один. Перша кругосвітня подорож остаточно довела, що Земля — куля.

В наступні століття був повністю загарбаний Американсь­кий континент, а його землі були перетворені в колонії, в ос­новному іспанські та португальські.

Пізніше, після відкриття європейцями цивіліза­цій інків, стало відомо про високорозвинену інфраструктуру «імперії інків», де якість доріг дозволяла здійснювати подорожі на далекі відстані. В імперії існували дві головні доро­ги, паралельні одна одній, так звані «імператорські». Перша йшла вздовж узбережжя, а друга — в горах.

Одна з доріг, завдовжки 5000 км до по­чатку XX ст. була найдовшою дорогою на планеті. Недарма інків називали римлянами Нового Світу, адже їх доро­ги були якісними зразками інженерно-будівничого мистецтва. Найбільш гран­діозне дорожнє будівництво велось на рубежі ХV-ХVІ століть.

Дороги інків були досить міцними, з тунелями, гірськими серпантинами, а ширина їх на деяких відрізках була та­кою, що поруч могли проїхати шість вершників. Для підтримання в порядку доріг існували спеціальні служби з посадами управляючих і наглядачів доріг. Певний внесок у дослідження нових земель зробили конкістадори, серед особ­ливо яскравих їх представників слід назвати Франсіско Пісарро (близько 1475-1541) та Ернана Кортеса (1485-1547). Пісарро відкрив частину узбережжя Південної Америки, дослідив Західні Кордильєри, заснував міста Ліму та Трухільо. Кортес освоював територію Мексики та Каліфорнії. Але діяльність конкістадорів завдала великі збитки культурі корінного населення — індіанців. Зустріч двох світів принесла величезні багатства європейцям і обернулась трагедією для самобутніх індіанських цивілізацій.

Великі географічні відкриття призвели до нечуваного роз­ширення торгівлі. Встановились зв'язки між окремими матери­ками — виникла сві­това торгівля. Торгів­ля з колоніями зосереджувалась в портах Нідерландів, Португалії та Англії. Го­ловним центром світової торгівлі став великий порт Антверпен.