7.7. Основні види туризму в Російській імперії у XVIII — на початку XX століття

Основними видами туризму в Російській імперії були:

• пізнавальний;

• розважальний;

• оздоровчий;

• спортивний;

• релігійний (центри прочанства в Росії: Троїце-Сергієва Лавра; Києво-Печерська Лавра, Валаам; дуже багато людей їздили на прощу до Єрусалиму, Віфлеєму. на Афон); прочанство на Русі було дуже поширеним явищем серед різних категорій населення.

Окремо можна виділити такі популярні види туризму на рубежі ХІХ-ХХ ст.:

• велосипедний;

• гірський;

• круїзний;

• дачний (був дуже популярним в той час, особливо серед інтелігенції);

• до початку XX ст. відносять першу хвилю популярно­сті туристичних автомобільних подорожей.

Основними видами транспорту, що використовувались в туризмі в цей період, були: залізничний, морський, річковий, автомобільний, велосипеди та екіпажі.

Найбільш популярними були літні (включно з травнем та вереснем) подорожі, менше — зимові. Міжсезоння майже не використовувалось для туристичних подорожей.

Основними категоріями населення, що подорожувало, бу­ли: аристократія, інтелігенція, буржуазія; селяни, здебільшо­го, брали участь в туризмі як слуги своїх господарів-туристів або як прочани.

За характером подорожі поділялися на:

• стихійні (за індивідуальною програмою і засобами ман­дрівника);

• організовані (за допомогою туристичних організацій).

РОЗДІЛ 8

РОЗВИТОК ТУРИЗМУ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В XIX НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

8.1. Загальна характеристика розвитку туризму на українських землях у складі Російської імперії в XIX — на початку XX століття

Види і характер туризму на території України були такими, як і в Російській імперії (оздоровчий, рекреаційний, гірський, пізнавальний, розважальний, велосипедний тощо), ос­кільки Україна була її складовою.

На українських землях у складі Російської імперії в XIX — на початку XX ст. успішно розвивалися транспортна інфра­структура і мережа готелів. Будувалися нові дороги, збільшу­валася кількість пароплавів та інших суден на річкових шля­хах, у великій кількості будувалися залізничні гілки.

Однією з причин був загальноєвропейський процес прискорен­ня науково-технічного прогресу, соціально-економічний розвиток.

Але були й специфічні причини. Україна мала стратегічне військово-політичне та економічне значення для Росії. Без Ук­раїни Російська держава не могла б існувати як імперія. Українські землі слугували сполучною ланкою між столицею імпе­рії та її чорноморськими портами, через які в цей період велася жвава торгівля. Україна була зручним плацдармом для тиску на Османську імперію, для просування через Молдову на Бал­кани, і досвід невдалої Кримської війни навчив, що без добрих комунікацій імперія не зможе успішно змагатися з потуж­ними суперниками. Крім того, Північне Причорномор'я прива­блювало потенційних туристів своїми великими рекреаційними ресурсами, субтропічний мікроклімат Південного узбережжя Криму надзвичайно вигідно відрізнявся від прохолодних бал­тійських курортів. Нарешті, формування промислового ком­плексу Донбасу та деяких інших індустріальних районів Ук­раїни також потребували нових залізниць та переміщення значної кількості людей.

Усі ці чинники сприяли покращенню інфраструктури подо­рожей, зростанню кількості подорожуючих, збільшували швид­кість та зменшували вартість поїздок на українських землях.

Незграбна імперська соціально-економічна система ство­рювала багато труднощів для населення. В українських губер­ніях час від часу фіксувалися випадки голоду. Десятки тисяч збіднілих українських селян були змушені переїхати, внаслі­док нестачі сільськогосподарської землі, до Сибіру та Далекого Сходу. Ще більш поширеними були міграції на відносно не­далекі відстані: до найближчих промислових центрів або до причорноморських сільськогосподарських підприємств, на заро­бітки. Залізниця отримувала від таких поїздок значні доходи і розширювала мережу шляхів сполучення.