41. Лікувальна тактика при різних формах хронічного гаймориту.

Хронічний гайморит є наслідком гострого процесу в верхньощелепної пазусі (гострого гаймориту), ініційованого збудниками. Захворювання найчастіше зумовлюють бактерії: коки, синьогнійна паличка, протей; рідше – гриби. Хронічний гайморит звичайно обумовлений комбінацією мікроорганізмів. Іноді хвороба також буває і алергічної природи, коли в запальному процесі мікроорганізми не задіяні.

За характером перебігу. Гнійна – гнійні виділення, часто з неприємним запахом. Поліпозно – гіперплазія слизової оболонки з формуванням поліпозних виростів. Гнійно-поліпозно. Катаральна – великої кількості відокремлюваного в пазусі немає; виражений набряк слизової оболонки. Алергічна – виражений набряк слизової оболонки; виділення з носа серозні – прозорі, асептичні. Казеозна – характеризується особливостями отделямого (у вигляді сирнистий мас). Холестеатомние – в пазусі утворюються специфічні холестеатомние маси. Некротична – супроводжується некротичними змінами в уражених тканинах, зустрічається рідко.

Лікування. Хронічний гайморит передбачає призначення судинозвужувальних засобів інтраназально: нафазолін (нафтизин); ксилометазолін (ксілобене, ксиліт). Застосовують ферменти: трипсин, хімотрипсин. Антибіотикотерапія призначається в зависимостиот виявля мікрофлори та її чутливості до антибіотиків. Всередину призначають ампіцилін (ампіокс, амплітал, ампік); цефіксим (цефспан, супракс), ципрофлоксацин (реціпро, сіфлокс, зіндолін), цефуроксим (аксетін, кефстар, цефоген), цефадроксил (біодроксіл, дурацеф, цефрадур), цефтибутен (Цедекс), цефподоксим (орелокс); кліндаміцин (Мілагіном, кліноксін, далацін); рокситроміцин (рулід, елрокс, веро-рокситроміцин), олеандоміцин (олеандацетіл, олететрин), кларитроміцин (коаліціада, кріксан, кларбакт), спіраміцин (ровамицин); азитроміцин (сумамед, зімакс, сумамокс), лінкоміцин та інФізпроцедури: УВЧ, електрофорез, діадинамофорез, діадинамічний струми, парафінові аплікації, інгаляції та ін

Хронічний гайморит часто вимагає хірургічного (резекція носової перегородки, аденотомия, конхотомія, полипотомия носа) і напівхірургічного (кріодеструкція, лазерна терапія) лікування. Холестеатомний, казеозний, некротичний гайморит вимагає обов’язкового хірургічного втручання.

42. Одонтогенний гайморит. Етіологія, патогенез, особливості клініки, лікування.

Гайморит одонтогенний – запалення стінок верхньощелепної пазухи, виникнення якого пов’язане з розповсюдженням інфекційно-запального процесу з вогнищ одонтогенний інфекції верхньої щелепи або з інфікуванням пазухи через перфораційні отвір, що з’являється після видалення зуба.  Етіологія Збудником одонтогенного гаймориту є різноманітні мікроорганізми, що вегетують у вогнищах одонтогенний інфекції і порожниніф рота: стафілококи, стрептококи, ентерококи, диплококи, грампозитивні і грамнегативні палички у вигляді монокультури або різного роду асоціації перелічених мікроорганізмів. Причини одонтогенного гаймориту: Періодонтити , Остеомієліт верхньої щелепи, Нагноєні кісти верхньої щелепи, Перфорація верхньощелепної пазухи, Сторонні тіла гайморової пазухи (корені зубів, пломбувальний матеріал, ендодонтичний інструмент, елементи внутрішньокісткового імплантанта,сторонні тіла або гематоми при травмах), Ретеновані зуби. Патогенез одонтогенного гаймориту пов’язаний з сенсибілізацією слизової оболонки верхньощелепної пазухи до мікрофлори з вогнищ хронічної інфекції і наступним проникненням її або продуктів її життєдіяльності, що володіють антигенними властивостями, в пазуху. Одним з важливих чинників у патогенезі одонтогенного синуситу є обтурація природного отвору і утруднення відтоку вмісту з пазухи. Внаслідок набряку слизової оболонки носа і верхньощелепної пазухи прохідність природного вивідного отвору пазухи зменшується, що призводить до порушення вентиляційно-дренажної функції пазухи. При повній обтурації отвору за рахунок всмоктування слизовою оболонкою кисню в пазусі створюється негативний тиск, виникають явища застою. Це посилює набряк слизової оболонки. У результаті падіння тиску в пазусі, гіпоксії, гіперкапнії, накопичення недоокислених продуктів створюються сприятливі умови для росту і розмноження аеробів і факультативних анаеробів. Симптоми Зазвичай при зверненні до лікаря всі пацієнти скаржаться на такі симптоми, як гнійні виділення з носа, закладеність носових ходів, біль під час торкання до окологлазних простору, неприємний запах з рота і носа, постійний біль у верхній щелепі і в зубах. Варто відзначити, що одонтогенний гайморит не приймає хронічну форму, чим він відрізняється від гнійного гаймориту. У даному випадку уражається тільки одна пазуха. Наприклад, яка саме сторона буде заражена інфекцією, залежить те, де саме розташований хворий зуб.

Лікування гострого одонтогенного гаймориту починають з дренування або усунення вогнища одонтогенний інфекції в області верхньої щелепи і створення умов для евакуації ексудату з верхньощелепної пазухи. Для цього видаляють причинний зуб. Потім пунктують верхньощелепної пазуху. За наявності ексудату його відсмоктують за допомогою шприца, після чого пазуху промивають розчином антибіотика або антисептика. З метою дренування в пазуху через голку можна ввести пластмасовий катетер і періодично її промивати. Одночасно з хірургічним втручанням призначають антибактеріальну, гіпосенсибілізуючуе терапію, регулярне закапування в ніздрю судинозвужувальних засобів. Після евакуації ексудату з пазухи проводять фізіотерапію.Лікування хронічного одонтогенного гаймориту починають з ліквідації вогнищ одонтогенний інфекції: видалення зуба, кісти, за показанням – кістектомії з резекцією верхівки кореня зуба, видалення імплантанта. Після цього проводять консервативне лікування. За відсутності ефекту показано хірургічне лікування – гайморотомія з ревізією пазухи, видаленням поліпозно зміненої слизової оболонки, накладенням співустя між пазухою і нижнім носовим ходом. За наявності перфорації, операція передбачає ревізію пазухи з видаленням зміненої слизової оболонки, сторонніх тіл , видалення грануляційної тканини зі стінок норицевого ходу і закриття перфораційного отвори слизовою оболонкою, переміщеної з щічної поверхні альвеолярного відростка або з твердого піднебіння.