Розділ 2 аналіз імпорту енергоресурсів країнами єс

2.1. Динаміка імпорту енергоресурсів країнами єс

Енергетичний сектор має надважливе значення для розвитку економіки Європейського Союзу. Він є визначальним фактором у підтримці сталого соціально-економічного розвитку і каталізатором зовнішньоекономічної кооперації європейських держав.

Промисловорозвинені країни ЄС мають суттєву залежність від імпорту енергетичних ресурсів, зокрема найбільшими імпортерами енергоресурсів є Німеччина, Франція, Велика Британія, Швеція, Італія та Польща. Натомість виважена енергетична політика їх урядів, спрямована на диверсифікацію поставок енергопродуктів, успішна реалізація програм енергоефективності та створення конкурентного середовища всередині країни дозволили останнім мінімізувати ризики енергозалежності від джерел імпорту [22].

Істотна залежність Європейського Союзу від імпорту енергетичної сировини та, разом з тим, прагнення забезпечити інтенсивний і конкурентоздатний розвиток національних економік ставить енергетичний фактор у пріоритет зовнішньої політики. Концепція, цілі, завдання, фокус та інструменти реалізації енергетичної політики нині мають високу актуальність та широко дискутуються європейською спільнотою. Необхідно підкреслити, що за останні п’ять років ЄС кардинально змінив і посилив енергетичне законодавство в напрямі до активації конкурентоспроможності енергетичного сектору і захисту навколишнього середовища. Каталізаторами змін в енергосекторі Європейського Союзу стали такі події та фактори:

• зростання споживання енергії та потреба в капіталізації енергетичної мережевої інфраструктури (упродовж наступних 20 років енергетичний сектор ЄС потребуватиме інвестицій близько більйона євро);

• зростання цін на нафту і природний газ, а також періодичне виникнення загроз зриву поставок вуглеводнів з Росії;

• зростання залежності Європейського Союзу від зовнішніх поставок енергетичної сировини: лише 50% потреби в енергоресурсах ЄС покриває з власних джерел, а в разі зростання споживання останніх Євросоюз ризикує стати на 70% залежним від зовнішніх постачань);

• поліпшення енергоефективності як у секторі економіки (аплікація енергоощадних та інноваційних технологій), так і в інших сферах суспільного життя;

• зростання частки виробленої енергії з відновлювальних джерел у загальному енергетичному балансі;

• лібералізація ринків газу, електричної та теплової енергії, що є інструментом раціоналізації витрат енергоресурсів;

• глобальне потепління та пов'язаний з ним парниковий ефект.

Держави Євросоюзу, які потребують природний газ, нафту і вугілля, нині активно та успішно реалізовують програми щодо диверсифікації джерел постачання, поширення відновлювальної енергетики та забезпечення високого рівня енергоощадності економіки, а також дерегуляції тарифів. Впевнений поступ на шляху до створення єдиного внутрішнього енергетичного ринку дозволить країнам ЄС позбавитися залежності від окремих держав-експортерів, котрі використовують енергетичний фактор як інструмент політичного або економічного тиску на енергозалежні держави[20].

Активний пошук альтернативних джерел енергії пояснюється тим, що ЄС не в змозі задовольнити попит на природній газ силами країн-учасників. Обсяги видобутку природного газу в Європі знизилися в останні роки (табл. 1.1), через що зросла залежність ЄС від імпорту природного газу з Росії для покриття дефіциту.

Таблиця 2.1