Частки найбільших імпортерів у обсязі імпорту газу до єс за 2002-2014 роки

Рік	Росія	Норвегія	Алжир	Нігерія	Катар
2002	45.0	26.2	21.2	2.2	0.9
2004	43.8	24.9	18.2	3.7	1.4
2006	39.3	25.5	16.4	4.3	1.8
2008	37.6	28.9	14.7	4.0	2.2
2010	31.8	28.2	14.4	3.6	8.6
2012	34.5	28.3	8.7	-	-
2014	39	31	8	-	-

Складено за: [24-32]

Найбільшими імпортерами газу до країн ЄС протягом 2002 - 2014 років є Росія, Норвегія, Алжир, Нігерія та Катар, при цьому частка Алжиру у постачанні газу до ЄС за аналізований період зменшилась майже в три рази, а частка Норвегії збільшилась з 26.2% у 2002 році до 31% у 2014 році, частка Росії коливається від 45% у 2002 році до 39% у 2014 році. У 2012 році перелічені країни поставили до ЄС 60,76% обсягу споживання. Значний потенціал у видобутку природного газу мають також країни Центральної Азії та Північної Африки, що дасть можливість диверсифікувати постачання газу та знизити залежність від Росії. Так, на півночі Африки вже є кілька трубопроводів до Європи і СПГ-терміналів для експорту. В той же час альтернативними джерелами постачання газу для ЄС є США, Іран, Туреччина, Близький Схід (рис.2.1).

Рис.2.1. Схема постачання газу до країн ЄС у 2014 році.

Складено автором за: [21-22]

Імпортний газ, що надходить до країн ЄС, транспортується переважно трубопроводами, частка зрідженого природного газу в імпорті енергоносіїв до Європи та Євразії – незначна та коливається у межах від 53 до 69 млрд м³ протягом останніх п’яти років [21]. Росія і Норвегія використовують трубопроводи, при цьому в 2014 році через територію України було транспортовано 81,18 млрд м³ газу, що складає 18,3% від обсягу споживання ЄС за аналогічний період [22]. Зрозуміло, що транспортований газ – переважно російський. Завдяки цьому Україна поки що залишається одним з найбільших транзитерів природного газу європейським споживачам. Однак в умовах диверсифікації поставок газу в ЄС буде відбуватись і зміна ролі України як транзитера.

2.2. Частка імпорту природного газу з Росії

З 2010 року частка російського газу на європейському ринку зросла майже на 10 процентних пунктів приблизно до 39%, і до початку кризової ситуації у відносинах України та Росії аналітики очікували, що така тенденція збережеться і в майбутні роки. Однак після анексії Криму європейські політики провели ряд позачергових нарад, присвячених енергетичній безпеці. "Ми серйозно налаштовані знизити нашу енергозалежність", – заявив голова Європейської ради Херман Ван Ромпей [19].

У більшості країн Євросоюзу російський природний газ відіграє досить відчутну роль в енергозабезпеченні. Наприклад, Фінляндія, Чеська Республіка, Угорщина, Республіка Польща, Туреччина, Греція імпортують більшу частину газу з Росії, а деякі з них забезпечують свої потреби в газі стовідсотково за рахунок цих поставок. У таких великих країнах, як Німеччина, Франція, Італія, російський газ становить 30–40% власного споживання і ця цифра зростає. Росія дедалі більше набуває ключового значення як постачальник газу і нафти завдяки тому, що володіє майже 25% світового видобутку газу та 11% світового виробництва нафти, а також, відповідно, 30% і 6% світових резервів цих двох найнадійніших енергетичних джерел. Окрім того, Росія розташована в центрі Євразійського континенту, її оточують декілька країн, що потребують значного енергоспоживання. Маючи такі переваги, вона, коли це вигідно, грає «енергетичною картою» у світовій політиці.

Найактивніше у цьому напрямку працюють найбільші європейські клієнти російського "Газпрому" – Німеччина та Італія, а також Польща. Німеччина, яка споживає понад 80 мільярдів кубометрів газу на рік, закуповує близько третини цього обсягу в РФ, стабільно збільшуючи імпорт протягом останніх 20 років [1].

Подібні заходи планує й Італія, яка споживає щорічно понад 70 мільярдів кубометрів газу і що займає друге місце по закупівлях серед європейських клієнтів "Газпрому". Рим вважає, що протистояння з Москвою через Україну ставить під сумнів будівництво газопроводу Південний потік, який розрахований на поставки російського газу до Італії в обхід України.

"Розвиток кризи в Україні може нести ризики для будівництва Південного потоку", – сказала міністр промисловості Федеріка Гіді. Таку ж думку висловив глава італійської нафтової компанії Eнi Паоло Скароні [16].

За словами аналітиків, до кінця десятиліття Європа зможе отримувати більше СПГ (скраплений газ). "Зараз по всьому світу будуються підприємства зі зріджування газу сукупною потужністю близько 150 мільярдів кубометрів і ми вважаємо, що незадоволеного попиту за межами Європи недостатньо. Це означає, що великий обсяг СПГ з Атлантики і Близького Сходу, який зараз йде в Азію, згодом прийде в Європу", – сказав старший аналітик Wood Mackenzie Массімо Ді-Одоардо [21].

Польща розраховує до січня майбутнього року запустити термінал для імпорту СПГ пропускною здатністю 5 мільярдів кубометрів на рік для отримання палива з Катару, а пізніше із США і Канади. З 2009 року, коли Росія поставляла понад 91% спожитого в Польщі газу, країна подвоїла пропускну спроможність газопроводу, що зв'язує її з Німеччиною і побудувала газопровід до Чехії. Зараз імпорт з Росії становить приблизно дві третини річного споживання Польщі в обсязі 15 мільярдів кубометрів. Варшава прийняла закон, стимулюючий інвестиції в пошук сланцевого газу, і планує підвищити використання власного вугілля, повідомив прем'єр-міністр Дональд Туск.

Всі прибалтійські країни, а також Фінляндія, практично повністю залежать від російського газу та прагнуть найближчим часом розпочати імпорт СПГ, для чого планують будувати термінали.

Для детальнішого аналізу впливу імпорту російського газу на ВВП країн Європейського Союзу на основі макроекономічних показників Німеччини та Франції було здійснено кореляційно-регресійний аналіз. Дослідження на основі показників Німеччини (додаток А.1) показало наступні результати (рівняння 2.1):

_(2.1)

_{де, gdp(germany) – ВВП Німеччини;gdp_g t-3 – ВВП Німеччини з лагом в три роки;import_gt-1 – імпорт російського газу в Німеччину з лагом в один рік.}

Згідно результатів регресійного аналізу в Німеччині існує прямий зв'язок між закупівлею російського газу та ВВП: при зростанні імпорту російського газу на 1% ВВП Німеччини зростає на 0,66% з достовірністю 99%. Спостерігається також значний позитивний вплив зростання ВВП попередніх років на поточний стан ВВП на рівні статистичної значимості 95%. Результати скоригованого коефіцієнта детермінації R² та DW вказують на достовірність результатів регресії.

Вплив зростання імпорту російського газу на ВВП Франції має протилежний результат (рівняння 2.2).

_(2.2)

де gdp(france) – ВВП Франції; gdpt-4 – ВВП Франції з лагом в чотири роки;import t-1 – імпорт російського газу в Францію з лагом в один рік.

_{Згідно результатів регресії збільшення імпорту російського газу на 1% призведе до зниження ВВП Франції на 0,46% з достовірністю 95%. Знову ж таки спостерігається позитивний вплив ВВП попердніх років на поточне значення ВВП на рівні статистичної значимості 90%. Результати скоригованого коефіцієнта детермінації R}² _{та DW вказують на достовірність результатів регресії.}

Отже, енергетичний сектор має важливе значення для розвитку економіки Європейського Союзу. Промислово-розвинені країни ЄС мають суттєву залежність від імпорту енергетичних ресурсів. Найбільшими імпортерами газу до країн ЄС протягом 2002-2014 років є Росія, Норвегія, Алжир, Нігерія та Катар. Найбільша частка імпорту надходить з Росії. У таких великих країнах, як Німеччина, Франція, Італія, російський газ становить 30–40% власного споживання, і ця цифра зростає. В той же час альтернативними джерелами постачання газу для ЄС є США, Іран, Туреччина, Близький Схід.