3.3. Можливості постачання природного газу країнами Африки

За даними досліджень, близько 20% споживання газу в Європі або 125 мільярдів кубометрів на рік буде покриватися поставками з Африки. Ці поставки можуть виявитися дорогими і нестабільними через високу собівартість видобутку і відсутність досвіду в багатьох країнах, які планують почати експорт газу.

Зараз Африка здатна поставляти на експорт 85 мільярдів кубометрів на рік, а до 2020 року цей показник може піднятися до 130 мільярдів, за оцінкою геологорозвідувальних компаній. Таким чином Європі знадобиться весь африканський газ, але аналітики зазначають, що азіатські споживачі готові платити більше від європейських. Основна частина майбутнього видобутку в Східній Африці в обсязі 40 мільярдів кубометрів на рік вже призначена для азіатських покупців[23].

Зростання попиту означає, що майже всі плановані газові проекти Африки повинні бути введені в дію без затримки, що аналітики вважають малоймовірним.

"Попит, швидше за все, перевищить очікування, а недосвідченість спонсорів нових проектів означає, що постачання будуть затримуватися", – йдеться у звіті південноафриканського інвестиційного банку Investec [23], розпоряджається активами в розмірі $110 мільярдів .

Ангола, наймолодший з африканських постачальників скрапленого газу (СПГ), почала експорт 2013 року після півторарічної затримки, а в цілому налагодження експорту зайняло 11 років. Цього року країна продасть скромні 7 мільярдів кубометрів на рік.

Зростаючий дефіцит постачання посилюється політичною нестабільністю і високою собівартістю видобутку. Поставки з Лівії та Єгипту скоротилися через повалення урядів, а січневий напад у 2013 році на підприємство In Amenas в Алжирі, керований BP і Statoil, виявив ризики роботи в цій країні.

У звіті Ernst&Young відзначаються підвищені загрози безпеки в Алжирі, Анголі, Лівії та Нігерії і говориться, що в цілому рівень ризику в усіх країнах Африки, що мають великий потенціал експорту газу, помірний або високий. Консалтингова фірма Control Risks також оцінює політичні ризики у всіх африканських експортерах газу як помірні або високі[23].

Найбільше побоювання викликає Алжир – найбільший з африканських постачальників газу до Європи. На нього припадає третина поставок газу до Італії та Іспанії, але країна вважається настільки нестабільною, що Рим і Мадрид шукають способи знизити залежність від алжирського палива.

Менш ніж за 10 років експорт з Алжиру скоротився з 70 мільярдів кубометрів на рік до трохи більш як 50 мільярдів, і в країні зростає загроза з боку збройних угруповань, особливо на півдні, поблизу кордонів з Малі і Лівією, де розташовані основні запаси газу.

BP повідомила в травні, що відкладає два великих газових проекти в Алжирі незважаючи на спроби уряду залучити нових партнерів. Аналітики зазначають також, що собівартість видобутку на нових родовищах і їхнє підключення до існуючої інфраструктури буде дуже високою.

Враховуючи посилення ситуації на ринку газу в цілому і загрози безпеки в Африці, аналітики вважають перебої в постачанні майже неминучими.