Розділ 3 перспективи заміщення російського газу в країнах єс

3.1 Шляхи диверсифікації постачання енергоресурсів у країни Європи

Диверсифікація джерел та шляхів постачання природного газу сприяє зниженню рівня енергетичної залежності завдяки збільшенню кількості незалежних постачальників енергоресурсів. З точки зору економічної теорії це означає збільшення рівня конкуренції на ринку та підвищення його операційної ефективності.

Дотримання принципу диверсифікації постачання енергоресурсів забезпечує державі ряд переваг. По-перше, диверсифікація є важливим засобом управління ризиками. Якщо країна отримує значну частину енергоресурсів від одного постачальника, то погіршення міждержавних відносин із країною-експортером, політична нестабільність, збройні заворушення, стихійні лиха чи аварії на трубопроводах часто призводить до перебоїв у постачанні. За високого рівня диверсифікації газопостачання зниження обсягів імпорту газу з якогось окремого джерела можна компенсувати шляхом збільшення обсягу постачання від інших країн. І навіть коли такої компенсації не відбулося, що цілком імовірно, це не може істотно вплинути на енергодефіцитність, оскільки питома вага окремого постачальника в загальних обсягах імпорту перестає бути домінуючою. Тому країни із диверсифікованим постачанням відзначаються вищим рівнем енергетичної безпеки, особливо в умовах мін­ливого політичного середовища, значного коливання ринкових цін на енергоносії та в разі виникнення надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру[8].

По-друге, диверсифікація дає змогу країнам імпортувати газ за прийнятними цінами, оскільки за наявності альтернативних постачальників і нових джерел постачання набагато простіше вести енергодіалог із окремими експортерами стосовно кінцевої ціни.

Проблема диверсифікації енергоносіїв для країн ЄС набуває особливої актуальності. Враховуючи те, що в найближчі десятиліття передбачається зростання потреби в енергоресурсах, навряд чи одна Росія зможе її цілковито задовольнити. Тому коло країн-постачальників з часом неминуче розшириться за рахунок держав Північної Африки, Близького і Середнього Сходу, Центральної Азії, а також держав Каспійського регіону.

Випереджаюче зростання використання газу характерне як для світового газового ринку, так і для газового ринку ЄС. При цьому зростання обсягів споживання зумовлюється: перспективою закриття атомних електростанцій в окремих країнах Євросоюзу; потребою забезпечення газом окремих регіонів ЄС, які досі його не отримують; наступним розширенням Євросоюзу. Зростання частки газу в енергетичному балансі ЄС є досить динамічним. Якщо у 1960 р. вона становила менше 2 %, то у 2000 р. – понад 22 %, а на 2030 р. може зрости до 29 % [17].

З огляду на ці тенденції, розроблено нову енергетичну стратегію ЄС. Європейською комісією підготовлено пакет матеріалів з розвитку газотранспортних мереж Євросоюзу, які: орієнтують країни-члени ЄС на переважне, порівняно з іншими енергоносіями, споживання газу; визначають головні засади формування єдиного європейського газового ринку, зокрема, з метою спрощення транснаціонального транзиту газу; формують переліки пріоритетних проектів та проектів, що становлять спільний інтерес для країн-членів; окреслюють умови фінансування проектів, визначених пріоритетними.

Згідно з новою енергетичною стратегією ЄС, споживання газу зростатиме, що за умов падіння власного видобутку, насамперед у Північному морі, зумовлюватиме підвищення залежності ЄС від імпорту газу. Очікується, що у 2020 р. вона зросте, порівняно з 2000 р., із 39 % до 67 %, а з урахуванням розширення ЄС – до 73 %. Головними постачальниками газу до ЄС на даний момент є Росія, Алжир і Норвегія. Незначні обсяги імпортуються також із Лівії та Єгипту. Росія постачає газ до шести країн-членів ЄС, забезпечуючи при цьому значні частки їх імпорту. Крім того, вона практично повністю забезпечує імпорт газу п’яти із семи країн Центральної та Східної Європи.

Подальше значне нарощування поставок з Норвегії та Алжиру, інших постачальників газу до ЄС є проблематичним. Запаси газу в Північному морі обмежені, а їхній видобуток досить дорогий. ЄС імпортує 82% споживаної нафти і 67% споживаного газу. Очікується, що наступні 25 років частка нафти, що імпортується, зросте до 93%, а газу – до 73 - 84% [20].

Аналіз перспективних і попередньо визначених пріоритетними газових проектів ЄС дає підстави до таких висновків:

• ЄС має намір дотримуватися принципу диверсифікації джерел надходження газу, про що свідчить віднесення до пріоритетних проекту будівництва нової газової мережі Прикаспійські країни-Близький Схід-ЄС;

• передбачається підвищення ролі нових транзитерів російського газу до ЄС (проекти підвищення пропускної спроможності газових мереж із російських родовищ до ЄС через Білорусь і Польщу).

В той же час альтернативними джерелами постачання газу для ЄС є США, Іран, Туреччина, Близький Схід.