1.3. Віддача від масштабу на практиці.

Зображена нами крива тривалих витрат є типовою. Але в конкретних умовах співвідношення економії та збитків, зумовлених зростанням масштабів виробництва, визначається особливостями сфери економічної діяльності і проявляється неоднаково.

Перш за все необхідно вияснити, чому виникає економія від масштабів. Щодо цього існує декілька основних причин, а саме:

1) Неподільність виробництва. Для того, щоб започаткувати якусь справу, фірма повинна придбати певні обсяги деяких факторів діяльності. Перш за все це утримання адміністрації, ведення бухгалтерського обліку, забезпечення приміщенням, меблями, телефонами та іншим зв’язком.

Якщо фірма зростає, то ці затрати до певного часу залишаються тими самими. Тобто, облік веде так само один бухгалтер, вистачає одного телефону і т.і. Таким чином, ті самі неподільні фактори розподіляються на вищий обсяг випуску. Це сприяє зниженню середніх витрат, тому вступає в дію економія від масштабів. Але поступово джерело цієї економії буде вичерпуватися. Адже з часом при нарощуванні обсягів діяльності фірмі врешті-решт прийдеться збільшити кількість обліковців та управлінців, виробничу площу і т.і.

2. Спеціалізація. На маленьких підприємствах і робітники, і управлінці змушені виконувати одночасно багато різнорідних функцій. Зі зростанням обсягів діяльності у них з’являється можливість зосередитися на певних функціях, які при цьому будуть виконуватись більш якісно.

Спеціалізація робітників призводять до набуття ними досвіду, доповнюється кооперацією та змагальністю, тому продуктивність праці колективу може суттєво збільшитися. Особливо, якщо фірма вже може собі дозволити придбати сучасну (а відповідно і недешеву) техніку, комп’ютери.

Розширення підприємства дозволяє більш повно використовувати і управлінський персонал. Так, наприклад, є можливість у працівників, що відповідають за формування цінової політики та ринки збуту, присвятити себе повністю вивченню запитів клієнтів, потенційних партнерів, каналів просування продукції до споживача. Це сприятиме підвищенню обсягів реалізації і відповідно, зниженню середніх повних витрат виробництва.

2. Технічна економія. Цей фактор спрацьовує в тих галузях виробництва, де великі обсяги виробництва необхідні для використання переваг великого фізичного капіталу. Перш за все, прикладом може бути виробництво, пов’язане з використанням рідини або газоподібних речовин. Згідно інженерного правила “двох третин”, витрати на будівництво підприємства або створення машини зростають темпом, що складає 2/3 потужності. Зокрема витрати виробництва танкера залежать від площі поверхні, а кількість перевезеної нафти визначається об’ємом циліндра, що по суті є циліндром, площа поверхні, що необхідна для покриття вмісту, збільшується лише зі швидкістю 2/3¹.

Тобто суттєва економія від масштабу вже закладена в конструкції обладнання.

2. Ефективне використання капіталу.

Досить часто невеликі за розміром фірми не мають змоги скористатися найбільш досконалим з технологічної точки зору обладнанням. Адже воно є дорогим і розраховане на великі випуски продукції.

Якщо випуск невеликий, то таке обладнання простоює, витрати виробництва є високими і техніка не окуповується.

А якщо не застосовувати сучасного обладнання, то теж важко забезпечити ефективність виробництва, високу якість та конкурентоспроможність продукції.

2. Виробництво побічних продуктів.

На великих підприємствах є можливості комплексного використання сировини, а також відходів основного виробництва, а іноді - організації повністю безвідходного виробництва за рахунок замкнутого циклу. Це теж вносить свій вклад в зниження витрат виробництва.

Але, як ми вже знаємо, якщо розміри використання потужностей будуть більшими за оптимальні, то з’являється небезпека появи негативної економії, а відповідно і підвищення середніх витрат. В якості основної причини такого розвитку подій економісти називають зростаючі труднощі ефективного управління великим виробництвом. З розрозстанням фірми множаться управлінські структури, що не мають вже безпосереднього зв’язку з виробничим процесом. Це утруднює процес передачі інформації, спотворює її. Виробництво та управління стають менш гнучкими. Розмиваються межі відповідальності за прийняття ділових рішень. В результаті збільшення обсягу всіх залучених ресурсів не може забезпечити відповідного приросту випуску. Внаслідок цього продукція дорожчає.

Іноді проміжок в обсягах виробництва, при яких перестає спрацьовувати економія від масштабів і виникають збитки, є досить великим. Тоді має місце постійна віддача від масштабів.

Зв’язок між розмірами підприємства та рівнем середніх витрат виробництва має велике практичне значення. Адже він несе інформацію щодо оптимізації потужностей. За допомогою аналізу віддачі від масштабів можна зрозуміти особливості структури переважного числа галузей. Тому прояви позитивного та негативного ефекту масштабу ретельно досліджуються на практиці і узагальнюються. Хоча одностайності в оцінках його впливу серед дослідників немає.

На рис.9 показана форма кривої тривалих середніх витрат для деяких сфер діяльності.

Так, дослідження, здійснені для багатьох галузей обробної промисловості свідчать, що для більшості підприємств при розширенні обсягів діяльності спочатку спрацьовує економія від масштабів. Але вона швидко вичерпується і переходить у постійну віддачу від масштабів. При високих обсягах випуску лінія LAC стає по суті горизонтальною. В цих галузях негативна економія від масштабу виникає дуже рідко. Форма планової кривої для підприємств обробної галузі нагадує латинську букву L. Тому її називають L-подібною.

Для сфери обслуговування, роздрібної торгівлі, сільськогосподарського виробництва більш характерна дугоподібна форма кривої тривалих середніх витрат. Це свідчить про те, що позитивний ефект масштабу швидко переходить в негативний. Тому попит на продукцію задовольняється, як правило, чисельними невеликими підприємствами. Така ж ситуація складається в багатьох галузях легкої промисловості: швейної, трикотажної, взуттєвої, хлібопекарної, кондитерської.

Таким чином, ми бачимо, що дія ефекту масштабу суттєво впливає на розмір підприємств в галузі та можливості конкуренції між ними.

Економісти запропонували концепцію мінімально ефективного розміру (масштабу) для визначення обсягу випуску, при якому економія від масштабу стає відносно несуттєвою для окремої фірми. Це найменший обсяг випуску, при якому фірма може досягти найменшого рівня тривалих середніх витрат. Як правило мінімально ефективний розмір (MEP)з визначають як найменший масштаб виробництва, при якому подвоєння випуску зумовлює скорочення середніх витрат в межах 5%. На рис. MEPвідповідає випуску Q₁.

.

.

Дослідження, здійснені американськими економістами, показали, що для багатьох фірм обробної промисловості МЕР досягається при випуску, що є невеликим відносно загального обсягу випуску відповідної галузі.

Якщо постійна віддача від масштабів спостерігається до досягнення значно вищих випусків (на рис. від Q₁доQ₂ ), то в такій галузі зможуть успішно конкурувати підприємства різних розмірів, так як рівень середніх витрат у них може бути майже однаковим. Той, хто не зуміє досягти необхідних масштабів, ризикує програти і збанкрутувати через високі витрати.

Разом з тим, великі корпорації теж ризикують, але вже через небезпеку вичерпання переваг великого виробництва. Саме цим значною мірою можна пояснити активні процеси децентралізації управління, посилення автономності підрозділів потужних фірм, розвиток співпраці крупного та малого бізнесу, швидкий розвиток і застосування комп’ютерних інформаційних та комунікаційних систем. Основна мета здійснення цих процесів - підвищення ефективності управління.

В деяких сферах діяльності отримання повної вигоди від позитивного ефекту масштабу вимагає створення таких великих підприємств, що повністю підпорядковують собі відповідний ринок. Це характерно для так званої природної монополії. Тут спадна форма кривої зумовлена особливостями технології. Так, електроенергія буде для споживача тим дешевшою, чим більшою є електростанція. До сфери природної монополії відносять водопостачання, транспортну інфраструктуру, комунальне господарство і т.і. Суспільству вигідно мати в цій сфері великі підприємства. Тому завдання держави полягає не в реформуванні через розукрупнення, а в обгрунтованому регулюванні тарифів на продукцію та послуги природніх монополістів, щоб спонукати їх до підвищення обсягів продукції та послуг при високій ефективності та низьких цінах.

Слід, тим не менш, враховувати, що структура окремих галузей, рівень їх конкурентності визначається не лише дією ефекту масштабу та динамікою витрат. Суттєво впливає і держана політика, ефективність управління, географічні межі ринку, наявність міжнародної конкуренції та інші чинники.

Підтвердженням цього є той факт, що в українській економіці багато галузей є значно більш концентрованими і менш конкурентними відносно того, що передбачає теорія впливу ефекту масштабу. Потужний вплив фінансово-економічних груп, що захищають інтереси певних виробників, на прийняття законів та урядових рішень, недосконалість державної податкової та цінової політики, недостатня ефективність антимонопольної діяльності є причинами монополізації значної частини українських ринків, перш за все - ресурсних, та завищення цін.

2. Вибір ресурсів, що мінімізують витрати.

1. Ізокостна лінія. Карта ізокост.

Вивчаючи закономірності виробництва ми показали, що фірма здійснює вибір ресурсів, орієнтуючись на їхній вплив на збільшення випуску, тобто на корисність додаткових одиниць ресурсу.

Але не менш важливу роль відіграє ціна залучення цих ресурсів. Тобто однією з грунтовних проблем кожної фірми є вибір такої комбінації вхідних ресурсів, яка забезпечує випуск бажаного обсягу продукції при мінімальних витратах. Теорія фірми для дослідження цього питання виходить з умови, що фірми використовують два види змінних ресурсів: капітал та працю. Для спрощення вважається, що ці ресурси залучаються на конкурентних ринках. Рівень заробітної плати виступає ціною праці, а рівень орендної плати - ціною капіталу. При цьому збільшення обсягу ресурсу не супроводжується зміною його ціни, тобто ціни ресурсів є постійними.

Виробничі витрати можуть бути проаналізовані за допомогою ізокостних ліній. Ці лінії характеризують всі комбінації капіталу та праці, що вимагають від фірми тих самих сукупних витрат.

Сукупні витрати (ТС) складаються з суми витрат на придбання обладнання і на залучення праці (робочої сили). Таким чином функція сукупних витрат, що буде визначати положення ізокостної лінії буде мати вигляд:

ТC=Кr+Lw,

де K та L - затрати капіталу (в машино-годинах) та праці (в людино-годинах), r - ставка орендної плати, w - ставка зарплати.

Для кожного певного рівня сукупних витрат можна побудувати ізокостну лінію. Вона буде нахиленою вправо вниз. Її нахил залежить від співвідношення цін на ресурси. А оскільки співвідношення цін на капітал та працю приймається за незмінне, то це буде пряма лінія. Чим вищий рівень запланованих витрат, тим вище рівень запланованих витрат, тим вище вправо буде розташована ізокоста.

На рис.11 зображена множина ізокост для різних рівнів витрат, що називається картою ізокост. При тому самому співвідношенні цін на ресурси ізокости будуть паралельними.

Рис.11. Карта ізокост

Ізокостні лінії позначаються буквою С (від слова costs- витрати).

Якщо зміниться співвідношення цін на капітал та працю - відповідно і кут нахилу ізокости буде іншим.

2. Вибір ресурсів та рівновага виробника.

Для того, щоб визначити, який же набір ресурсів зможе забезпечити бажаний випуск при найменших витратах, потрібно об’єднати аналіз комбінацій ресурсів з точки зору їх граничної продуктивності на основі ізоквант та дослідження сукупних витрат за допомогою ізокост.

З рис.12 видно, що якщо фірма повинна витратити на ресурси суму ТС, то вона просто не зможе досягти бажаного випуску Q₁- сума витрат буде недостатньою.

Разом з тим, з рисунка видно, що запланований випуск Q₁ може бути забезпечений різними комбінаціями капіталу та праці, що відповідають точкам А, в та С. Але комбінації К₁ та L₁ або K₃та L₃ вимагають рівня витрат ТС₃, що зображені ізокостою С₃. Значно вигідніше використати набір К₂ та L₂, що зображений точкою А. Він відповідає рівню витрат ТС₂, що є меншим за ТС₃ (ізокоста С₂ розташована нижче).

Точка А характеризує оптимальний вибір виробника (рівновагу виробника). Ефективний набір факторів виробництва забезпечує досягнення запланованого випуску з найменшими можливими витратами. Графічно це точка, де ізокоста є дотичною до ізокванти. Тобто кут нахилу цих двох ліній співпадає в т.А. Оскільки кут нахилу ізокванти визначається граничною нормою технічного заміщення (MRTS) і залежить від співвідношення граничного продукту капіталу (MP_K) та праці (MP_L), а кут нахилу ізокости – від співвідношенням цін на ресурси, то рівновага виробника має місце, якщо:

або

Дещо змінивши це рівняння ми можемо оптимальний вибір ресурсів з точки зору фірми, що хоче мати найбільший прибуток при найменших витратах записати таким чином:

Це означає, що фірма оптимально розподіляє свої кошти на ресурси в тому випадку, якщо кожна остання витрачена грошова одиниця забезпечує однаковий приріст продукту, незалежно від того, на який саме ресурс вона витрачена. Якщо співвідношення цін на ресурси зміниться, то буде змінюватися і та конкретна комбінація капіталу та праці, що є найбільш ефективною. Це проілюстровано на рис.12.

З рисунка 12 видно, що спочатку оптимальною комбінацією капіталу та праці для досягнення випуску була така, що відповідала т.А (K₁ та L₁). Якщо ціна капіталу відносно ціни праці підвищувалась, то ізокостна лінія стала пологішою, тобто стало вигідніше залучати більше праці і менше капіталу. Тепер той самий випуск Q₁ ефективно забезпечувати набором ресурсів, зображеним точкою В, тобто K₂ та L₂.

3. Підвищення гнучкості виробництва в тривалому періоді.

В тривалому періоді виробництво є гнучкішим, оскільки фірма має можливість змінити всі ресурси. Тому можливості мінімізації витрат ширші. Це можна прослідкувати за допомогою рис.13. В короткостроковому періоді для збільшення випуску від Q₁ до Q₂ фірма може залучити більше праці (L₃ замість L₁). Капітал лишається фіксованим (K₁). Це вимагає витрат С₃, що вищі за мінімальні для даного випуску (С2). Досягти найнижчого можливого рівня витрат можна лише в тривалому періоді, збільшивши затрати капіталу від К₁ до К₂. Затрати праці при цьому зростуть від L₁ до L_2.

2.4. Лінія розвитку (експансії) фірми

Самі низькі сукупні витрати фірми при різних обсягах випуску підказує траєкторія розширення економічної діяльності фірми (рис.14). Вона включає всі поєднання капталу та праці, які варто вибрати фірмі, щоб мінімізувати витрати.