3. Оцінка технологічних властивостей земель

Для внутрігосподарської оцінки земель за окупністю затрат і диференціальним доходом необхідно враховувати затрати, зв'язані з вирощуванням сільськогосподарських культур, в залежності від технологічних властивостей ґрунтових відмін. Величина затрат у кожному випадку буде зменшуватись або збільшуватися порівняно з середніми затратами по земельнооціночному району, прийнятими для складання шкал оцінки земель за окупністю Затрат і диференціаль­ним доходом, що безумовно повинно враховуватися при проведенні внутрігосподарської оцінки земель. Таким чином, дуже важливим є визначення співвідношення технологічних властивостей оцінюваних , земель з середніми по земельнооціночному району, яке зводиться до визначення поправочних коефіцієнтів.

Врахування технологічних властивостей земель при їх внутрі­господарській оцінці потребує деякого уточнення методики збору вихідної інформації по земельнооціночному району, яка характери­зується середніми показниками технологічних властивостей. У зв’язку з цим необхідно по кожному господарству у земельнооціночному формулярі визначити середню величину технологічного признаку, а потім і середню величину по земельнооціночному району.

До технологічних властивостей земель відносять: 1/ енергоємкість грунту по опору грунтооброблюваним знаряддям; 2/ контурність /розмір, конфігурація, порізаність перешкодами механізованому обробітку/; 3/ рельєф; 4/ кам’янистість угідь; 5/ віддале­ність земель від господарських центрів і центральної садиби гос­подарства, з врахуванням усіх вказаних технологічних властивостей земель по ґрунтових відмінах проводиться диференціація шкал оцінки земель за уточненими показниками урожайності культур і затрат. Затрати по ґрунтових відмінах визначаються різними способами, а саме: 1/ на основі технологічних властивостей земель і урожай­ності; 2/ безпосередньої диференціації шкал оцінки земель по грунтових відмінах на основі встановлених для них показників /урожайності культур і відповідних затрат;

3/ за даними книг історії полів і матеріалів паспортизації полів сівозмін;

4/ методом кореляційно-регресійного аналізу.

Визначення затрат на вирощування сільськогосподарських культур першим способом потребує прямого обліку всіх технологічних влас­тивостей земель і урожайності культур на оцінюваних ґрунтових відмінах, що зв’язано із загальними труднощами організації пря­мого обліку урожайності культур і затрат на їх вирощування у сільськогосподарських підприємствах.

Більш доступним можна вважати спосіб безпосередньої диферен­ціації шкал оцінки земель по ґрунтових відмінах при внутрігоспо­дарській оцінці земель на основі встановлених для них показників урожайності культур і відповідних затрат.

При внутрігосподарській оцінці на окупність затрат окремі технологічні властивості земель мають різний вплив. Так, якщо енергоємкість або питомий опір грунтів, рельєф і кам'янистість характеризують конкретну ґрунтову відміну, то контурність, від­даленість земель від господарських центрів і центральної садиби господарств відносяться до цілого контура, масиву земель. У зв’язку з цим і величину затрат необхідно диференціювати віднос­но ґрунтових відмін або контурів, масивів земель.

Перш за все затрати по ґрунтових відмінах необхідно диферен­ціювати залежно від величини урожайності культур. Розрахунки проводяться за формулою:

[44]

де З_ij – уточнені затрати на і – тій грунтовій відміні j – тої культури, грн.; З_Тj – затрати на обробіток поля, крб.; Ктij i Kт – відповідно сукупний коефіцієнт на технологічні умови обробітку і-тої ґрунтової відміни і в середньому по оціночному району;

З_уj- затрати на збір урожаю культури в середньому по земельно-оціночному району, грн.; У_і і У - відповідно урожайність куль­тури на і -тій ґрунтовій відміні і в середньому по земельнооціночному району, ц/га.

Затрати на обробіток поля і збір урожаю культур визначають на основі співвідношенню цих частин затрат, встановленого за тех­нологічною картою вирощування культури, типової для земельнооціночного району.

Технологічні коефіцієнти мають безпосереднє відношення до обробітку поля і збору урожаю, тому їх необхідно розраховувати по ґрунтових відмінах відносно середніх технологічних коефіцієн­тів по земельнооціночному району.

Вони враховують складність конфігурації, кам’янистість, ре­льєф /кут схилу/, віддаленість земель від господарських центрів і центральної садиби господарства. В гірських районах, крім того враховується також технологічний коефіцієнт, який враховує висо­ту земель над-рівнем моря.

Контурність земельних ділянок визначається ступенем сприятли­вості виконання робіт, яка залежить від непродуктивних затрат часу механізованих агрегатів на розвороти, заїзди, переїзди. Ве­личина таких затрат прямо пропорціональна ширині ділянки, кіль­кості і розміру внутріділянкових перешкод, випуклостей і ввігнутостей меж і обернено пропорціональна площі ділянки. Оцінка кон турності земельних угідь залежить від сумарної /умовної/ ширини ділянки, внутріділянкових перешкод, випуклостей, ввігнутостей меж по напрямку обробітку в розрахунку на 1 га оброблюваної площі.

Довжина робочого гону /Lроб/ ділянок правильної конфігурації визначається графічним способом на плані, а для ділянок складної конфігурації вираховується за формулою:

, [45]

де Р - площа робочої ділянки, м² ; В_ум - умовна ширина ділянки, м.

Умовна ширина для полів складної конфігурації визначається за формулою:

, [46]

де Н - найбільша висота фігури ділянки, яка перпендикулярна нап­ряму обробітку, м; С і d - довжини скошених сторін, на яких про­ходить розворот агрегатів, м.

, [47]

Для ділянок трикутної форми умовна ширина визначається за формулою.

Робочі ділянки бувають неоднорідні за характером розчленова­ності території. На них можуть бути кущі, стовпи ліній зв'язку та електропередач, вимочки і т.д., які займають відповідну площу. Ці перешкоди заважають проведенню робіт на робочій ділянці і їх

наявність виражається ступенем зрізаності перешкодами /С_зр/ в процентах:

, [48]

де: Р_пр - сумарна площа, яка зайнята перешкодами, га; Р - загальна площа робочої ділянки, включаючи зайняту перешкодами.

Конфігурація робочої ділянки має істотний вплив на характер технологічних умов виконання сільськогосподарських робіт. За складністю конфігурації робочі ділянки розподіляються на 5 груп.

До першої групи відносяться і ділянки, які мають форму квадра­та, прямокутника чи близьку до них форму.

У другу групу включаються ділянки, які мають рівні сторони без випуклості чи ввігнутості, найменший кут між сумісними сто­ронами складає більше 27°. До цієї групи відносяться ділянки, які мають форму еліпса і півеліпса з відношенням більшої осі /півосі для півеліпса/ до малої менше 2,1.

Третя група ділянок має форму аналогічну другій, але наймен­ший кут між суміжними сторонами менший 27°, а для ділянок еліпсовидної форми - співвідношення осей більше 2,2. До цієї групи від­носяться також ділянки, які мають як прямі так і скошені сторони випукло-ввігнутої форми, які, як правило, обробляються вздовж однієї із прямих сторін. При цьому повинна бути виконана умова:

, [49]

де В - ширина ділянки правильної конфігурації, яка рівновелика даній ділянці складної конфігурації, м; ΔВ - середня ширина ді­лянки, яка обробляється при русі агрегату по криволінійному кон­туру, м.

До четвертої групи відносять ділянки випукло-ввігнутої форми для яких середнє значення півсуми відношень найбільших розмірів до найменших по довжині і ширині з находиться в межах 1,2-1,8. До цієї групи також відноситься ділянки, які мають форму стрічки і ділянки з скошеними сторонами випукло-ввігнутої форми в виді прямої, для яких співвідношення: