Карпатський національний природний парк

Загальна характеристика.

Карпа́тський націона́льний приро́дний парк — національний парк в Україні, на території Івано-Франківській області. Створений для збереження унікальних лісових екосистем Центральної Європи.

Карпатський національний природний парк — перший і один з найбільших в Україні національних природних парків. Він був створений постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1980 р. № 376. Ще в 1921 році у межах його нинішньої території на площі 447 га було створено резерват для охорони Чорногірських пралісів. Частина нинішньої території парку з 1968 по 1980 рік була у складі Карпатського державного заповідника, від якого при створенні парку були відокремлені Говерлянське і Високогірне лісництва.

В національному природному парку працюють 234 особи, з них у науковому підрозділі — 18, у службі охорони — 130.

Розташування.

Площа парку становить 50495,0 га, з них у постійному користуванні — 38322,0 га. Його територія простягається на 55 км з півночі на південь і на 20 км із заходу на схід. Переважна частина території парку розташована в межах абсолютних висот — 500—2000 м над р. м. Найвища точка України — вершина гори Говерла (2061 м н.р.м.) розташована в межах парку.

Парк розташований у найбільш високому і цікавому в географічному відношенні секторі Чорногірського і Ґорґанського масивів. Основна частина його території охоплює верхів'ї річки Прут і її приток, решта — в басейні Чорного Черемошу.

В геоструктурному плані його територія входить до складу Чорногірської та Скибової зон Карпатської складчастої області, де на поверхню виходять товстошарові пісковики, чорні аргіліти, глинисто-пісковий фліш та інші геологічні відклади. Вершини гір округлі або куполоподібні, схили в нижніх частинах пологі, а у верхніх — круті. У межах парку виділяються бурі гірсько-лісові, гірсько-підзолисті, гірсько-лучні і дернові типи ґрунтів.

Найважливішими об'єктами охорони парку є природні лісові, субальпійські та альпійські біогеоценози Чорногори, реліктові осередки сосни звичайної та кедрової, які збереглися на кам'янистих розсипах Чорногірського і Ґорґанського масивів, високогірні ландшафти з льодовиковими карами, валами і озерами льодовикового походження, цінні ботанічні, геолого-морфологічні пам'ятки. Найцінніші ділянки парку охоронялись і до оголошення його Державним природним національним парком. Проте на значній площі мали місце усілякі форми антропогенного впливу, внаслідок чого сталися суттєві трансформації в природній структурі рослинного покриву. На пологих схилах вирубувалось або випалювалось криволісся гірської сосни та зеленої вільхи, що призвело до зниження на 100—200 і більше метрів межі смерекових лісів на схилах гір Говерла, Брескул, Пожижевська, Маришевська. Знищення захисних лісонасаджень у високогір'ї стало причиною частішого сходження снігових лавин, розвитку ерозійних та зсувних процесів. Після встановлення на цих територіях заповідного режиму природне відновлення верхньої межі смерекових лісів сталося досить швидко.

У високогірних ландшафтах парку і його захисній зоні збереглася найбільша кількість ендемічних та реліктових видів карпатської флори, включення цих ландшафтів в заповідну зону забезпечує надійне збереження та відновлення цінного генофонду.

На території парку організовані чотири функціональні зони: заповідна, захисно-рекреаційна, рекреаційна, рекреаційно-господарча. За функціональним зонуванням території заповідна зона становить 11401,4 га, зона регульованої рекреації — 25953,1 га, зона стаціонарної рекреації — 106,6 га, господарська зона 13033,9 га.

До заповідної зони входять найцінніші пралісові, субальпійські та альпійські ділянки, на яких масово зростають ендемічні та реліктові види рослин, розташовані верхів'я приток Прута і Чорного Черемошу, а також інші унікальні ділянки, які відіграють вирішальну роль у стабілізації гідрологічної обстановки регіону.

Водні ресурси.

Головною водною артерією території парку є річка Прут. Вона бере початок біля підніжжя Говерли й протікає територією парку 50 км. Численні притоки Прута, такі як Прутець Чемигівський, Прутець Яблуневський, Женець, Жонка, Піги, Кам'янка утворюють багато порогів та водоспадів. Тут розташований один з найбільших в Українських Карпатах водоспад Гук. Особливою красою відзначаються озера льодовикового походження — Марічейка (1 га) при підніжжі гори Шурин-Гропа та Несамовите (0,5 га) під горою Туркул. Загалом озера субальпійського поясу заболочуються внаслідок наростання сфагнових плавів від їхніх країв до середини, що становить неабиякий інтерес для вчених.

Рослинний і тваринний світ.

У Карпатському національному парку охороняються всі типи фітоценотичних комплексів лісового (крім поясу дубових лісів), субальпійського та альпійського поясів, що є характерними для гірських систем Центральної Європи. Більша частина території вкрита буковими, смерековими, ялицевими, сіровільховими та мішаними лісами, зрідка трапляються клейковільхові, березові і соснові ліси. Найпоширенішими є буково-ялицево-смерекові та чисті смерекові ліси, в яких часто ростуть явір, ясен, в'яз гірський.

На території парку зростає 1260 видів вищих спорових і судинних рослин, з яких 155 видів — мохоподібні. До Червоної книги України занесено 80 видів рослин: рододендрон східнокарпатський, арніка гірська, родіола рожева, сон білий, ліннея північна, баранець звичайний, плаун річковий, сосна кедрова, журавлина дрібноплода, значна кількість видів зозулинцевих, що трапляються на післялісових луках і верхових болотах, та інші. Три види рослин занесено до Європейського червоного списку: борщівник карпатський, медунка Філярського та первоцвіт полонинський. Найбільше ендеміків і реліктів трапляється на Чорногорі. На території парку зберігаються також найбільші за площею в Українських Карпатах реліктові угруповання сосни звичайної, берези повислої та частково сосни кедрової, єдине місце зростання якої розташоване на Чорногорі, в урочищі Кедрувате. Загалом до Зеленої книги України занесено 32 рослинних угруповання: 3 лісових, 4 чагарникових, 12 лучних та 9 болотних.

Із дрібних ссавців поширені мідиці мала, звичайна та альпійська, мала та велика рясоніжки, хатня і жовтогорла миші, темна, Шермана і снігова полівки, з гризунів — вивірка лісова з чорно-коричневим аж до чорного забарвленням хутра, три види вовчків — вовчок сірий, соня лісова та вовчок-ліскулька, з парнокопитних — олень благородний, сарна європейська, свиня дика. Зрідка трапляються ведмідь бурий, рись, кіт лісовий.

Загалом фауністичне різноманіття хордових парку представляють 56 видів ссавців, 114 — птахів, 11 — риб, 10 — земноводних, 7 — плазунів. До Червоної книги України занесено 44 види фауни, зокрема, карпатський та альпійський тритони, саламандра плямиста, мідянка, чорний лелека, беркут, польовий лунь, сапсан, глухар, дятел трипалий, борсук, видра, рись та ін., а до Європейського червоного переліку — 11 видів: вовк, бурий ведмідь, вухань бурий, вовчок ліщиновий, деркач, слимак виноградний та інші.

Рекреація.

Особливий дар природи національного природного парку — це джерела з мінеральною водою двох типів: хлоридно-гідрокарбонатно-натрієвою та слабкомінералізованою гідрокарбонатно-натрієвою з підвищеним вмістом органічних речовин. З цими об'єктами тісно пов'язані рекреаційно-лікувальна та рекреаційно-туристська діяльність національного парку.Завдяки гарним кліматичним умовам, біогеографічній оригінальності, етнографічним пам'яткам, територія парку традиційно використовувалась для рекреаційних і туристичних цілей ще з початку XX століття. За останні десятиріччя на турбазах, в будинках відпочинку, дитячих таборах і санаторіях щороку відпочиває близько мільйона чоловік.

У парку створено 48 туристичних маршрутів, діє мережа стаціонарних рекреаційних пунктів, влаштовано екологічні та науково-пізнавальні маршрути, добре розвинена інфраструктура сільського зеленого туризму, діє низка закладів стаціонарної рекреації (санаторії, лікувально-оздоровчі комплекси, оздоровчі табори та інше).

Гуцульщина (національний природний парк)

Загальні відомості.

Національний природний парк «Гуцульщина» — природоохоронна територія в Івано-Франківській області. Національний парк був створений з метою збереження, відтворення та раціонального використання генетичних ресурсів рослинного та тваринного світу, унікальних природних комплексів та етнокультурного середовища Покутсько-Буковинських Карпат.

Національний природний парк «Гуцульщина» створений Указом Президента України Леоніда Кучми від 14 травня 2002 року № 456 на площі 32271,0 га. Із цієї площі 7606,0 га земель надаються парку в постійне користування, а 24665 га включені до його складу без вилучення у землекористувачів. Протяжність парку з північного заходу на південний схід — близько 29 км, а з північного сходу на південний захід — 20 км.

Природні умови.

Рельєф.Протяжність НПП „Гуцульщина" з північного заходу на південний схід близько 29 км, а з північного сходу на південний захід - 20 км. Рельєф складний і неоднорідний, він формувався впродовж тривалого часу в процесі підняття з дна колишнього океану Тетіс нашарувань різних геологічних епох, які під дією екзогенних факторів набули сучасного вигляду. Тут виділяють передгірну височинну область - Покутське Передкарпаття з переважаючими висотами 350-500 м над рівнем моря, та область Зовнішніх Карпат. Гірські хребти здебільшого мають широкі гребені та відносно похилі схили. Висота гірських хребтів - від 709 до 1476 метрів над рівнем моря. Основні хребти - Каменистий, Карматура, Хоменський, Брусний, Сихлін, Сокільський, Плоский, Максимець, Буковець-Ріцький. У західному і південно-західному напрямах висоти збільшуються і сягають 1000 та більше метрів (Грегіт - 1471 м., Лисина Космацька - 1464 м, Ігрець – 1374 м). Рівнинна частина - 300-450 м над рівнем моря, гірська - 700-1000 м. Упоперек хребтів течуть найбільші річки: Черемош (80 км), Пістинька (56 км), Рибниця (54 км), Лючка (24 км) [1]. Найвищою вершиною НПП „Гуцульщина" є гора Ґрегіт, висотою 1472 мн.р. м. її схили вкриті кам'яними розсипами, які мають місцеву назву «ґреготів». На деяких хребтах, зокрема на Сокільському, виступають скелі висотою 20-40 м [2]. У тектонічному відношенні НПП „Гуцульщина” належить до Передкарпатського передового прогину і Складчастої області Українських Карпат. Клімат.НПП «Гуцульщина» входить до атлантико-континентальної кліматичної області. Він суттєво відрізняється від клімату прилеглих рівнинних територій Лісостепової зони. Ці відмінності обумовлені впливом гірського рельєфу. Над Карпатами панує західне перенесення повітряних мас, проте загальний напрямок циркуляційних процесів різко порушується гірськими хребтами. Наприклад, під час проходження через гори південно-західних циклонів на південно-західних схилах випадає основна кількість опадів (до 1200 мм на рік), а на підвітряних північно-східних схилах — значно менше (до 800 мм на рік) (слайд № 9). Хребти послаблюють вплив арктичного басейну. Крім цього, гірський рельєф спричиняє різні типи місцевої циркуляції: фени, гірсько-долинну циркуляцію, схилові вітри, а також нерівномірний розподіл сонячної радіації, температури, хмарності, опадів та інших метеорологічних елементів всередині самої гірської країни. Рельєф визначає також вертикальну кліматичну зональність.

Гідрологічна мережа.Територія парку помережена численними річками та гірськими потоками. Найбільші з них — річки Лючка, Пістинька, Рибниця, Черемош. Всі вони є правими притоками р. Прут. Поверхневі води НПП «Гуцульщина» складаються переважно з річкової сітки, яка має тут значну густоту — до 1,1 км/км2. Озерність і заболоченість території низька, штучні водойми поширені здебільшого на височинній передгірній частині. Під водами знаходяться понад 800 га (0,9 %) території. За схемою гідрологічного районування України весь район розташований в межах Дністровсько-Прутської гідрологічної області, яка входить до складу гідрологічної країни Українських Карпат. Характеритика гідрологічної мережі:

- коефіцієнт густоти річкової сітки 1 км/км і більше

- похил річок 60-80 м/км у верхів'ях 5-10 м/км у пониззях

- швидкість течії річок 3-5 м/с

- заболоченість водозбору незначна

- величина річкового стоку 200 – 1000 мм

- режим паводковий

- Розподіл стоку протягом року зима 10-18%, весна 30-50%, літо-осінь 30-45%

- льодостав нестійкий, затори.

Характеристика флори і фауни.

Флора і фауна НПП „Гуцульщини" відзначаються багатством і значним розмаїттям, які зумовлені строкатістю грунтово-кліматичних умов, неоднорідністю рельєфу і геологічної будови, тривалістю і складністю історичного процесу. Тут одночасно зростають види характерні для минулих (релікти) та сучасної геологічних епох і приналежні до різних флористичних елементів - бореального (північного), монтанного (гірського), неморального (лісовою), європейського, степового. Рослинний покрив краю зазнав великих змін і трансформації внаслідок господарської діяльності людини - зменшилась лісистість території, збільшилась кількість розораних земель, змінився кількісний і якісний видовий склад. Угруповання дуба скельного модрини європейської, сосни гірської, сосни кедрової європейської та бука поєднанні з іншими породами занесені до Зеленої книги України. У низинній частині переважають листяні ліси, переважно дубові. Крім дубів в деревному ярусі ростуть бук. граб, на вологих місцях - ясен, береза. в'яз, в підліску ліщина, глід, крушина, бузина та інші. Крайні від передгір'я хребти вкриті буково-грабовими лісами з домішками ялиці, смереки, явора, берези; вищі хребти вкриті смереково-буковими, смерековими лісами, а схили найвищих хребтів - вторинними смерековими лісами, які починаються з висоти 450-600 м н.р.м. Праліси мають важливе екологічне науково-практичне, пізнавальне значення. Загалом флора парку включає понад 950 видів судинних рослин, десять відсотків яких належать до ендемічних, рідкісних і зникаючих (табл. 1.12). До Червоної книги України занесено 61 вид. серед них: арніку гірську, любку дволисту, лунарію оживаючу, плаун колючий, баранець звичайний, беладонну звичайну, скополію карніолійську, модрину польську, підсніжник білосніжний, пізньоцвіт осінній, сосну кедрову, тис ягідний, шафран і ейфелів, лілію лісову, 18 видів орхідних тощо.

Культурне та рекреаційне значення.

Національний природний парк «Гуцульщина» володіє надзвичайно високим рекреаційним потенціалом. Він розташований у мальовничій лісистій частині Покутсько-Буковинських Карпат, яка є чи не найцікавішим регіоном України, де виразно та досить повно збереглися прадавні самобутні ремесла, промисли, традиції, звичаї етносу гуцулів. Великим попитом і популярністю користуються вироби місцевих майстрів — різьбярів, кушнірів, писанкарів, мосяжників, майстрів кераміки, ткачів, вишивальниць тощо.

На території парку добре розвинена туристично-рекреаційна інфраструктура, є багато баз відпочинку, курортів і санаторіїв. Найвідоміші з них — туристський комплекс «Карпатські зорі» у Косові та туристська база «Сріблясті водоспади» у Шешорах. Парком пролягають численні туристські маршрути. Тут прокладено екологічні пізнавальні стежки, інтенсивно розвивається кінний туризм, сільський зелений туризм, етнотуризм. На околиці Косова та Шешор функціонують гірськолижні траси з підйомниками.

У забудові рекреаційних закладів використано елементи гуцульської архітектури, які органічно поєднуються з природними ландшафтами, створюючи шедеври архітектурно-паркового мистецтва. Гуцульський архітектурний стиль відзначається самобутністю та високою естетичністю. Гуцульські церкви-«гражди», які можна побачити мало не в кожному селі парку, відомі в усьому світі своєю витонченістю та гармонійністю.

Найвищою вершиною НПП «Гуцульщина» є гора Грегіт, заввишки 1472 м н.р.м. Її схили вкриті кам'яними розсипами, які мають місцеву назву «греготів». На деяких хребтах, зокрема на Сокільському, виступають скелі заввишки 20-40 м, які є місцем тренувань гірських туристів та альпіністів.

Особливим попитом любителів водних видів відпочинку та спорту користується річка Черемош, яка протікає вздовж південно-східної межі парку. З нею пов'язано багато легенд, переказів, вона оспівана поетами та піснярами. Мальовничий Черемош є однією з візитних карток не лише Гуцульського краю, але й усіх Українських Карпат. Ще однією водною перлиною Гуцульщини є озеро Лебедине, що лежить в однойменному урочищі на висоті 650 м н.р.м.