Поняття про професійно-управлінське самовизначення менеджерів, його структуру та динаміку (інформаційно-смисловий компонент технології)

інформаційно-смисловий компонент технології передбачає розгляд таких основних питань:

> актуальність проблематики, пов'язаної з професійно-управлінським само­визначенням менеджерів;

» аналіз основних підходів до вивчення проблеми професійного становлення менеджерів;

• розкриття сутності професійного становлення менеджерів та місце в цьо­му процесі професійно-управлінського самовизначення;

• встановлення основних етапів становлення професійно-управлінського са­мовизначення менеджерів;

• аналіз основних проблем, які існують у професійно-управлінському самовиз­наченні менеджерів.

Проаналізуємо послідовно кожне із означених питань.

Щодо актуальності проблематики, пов'язаної з професійно-управлінським самовизначенням менеджерів, то аналіз діяльності сучасних організацій показує, що провідним чинником їх оновлення і розвитку є формування покоління мене­джерів (професійних керівників), які особистісно ставляться до професії управ­лінця: мають не лише високу компетентність в керівництві але й ідентифікуються з цінностями і нормами управлінської діяльності, орієнтовані на творчу самореалізацію та самовдосконалення в цій професії. У період суттєвих трансформацій щодо управлінської діяльності та через зміну умов функціонування організацій не менш важливим є переосмислення вже діючими керівниками засад своєї роботи та формування нової професійної позиції. Невизначеність керівника, його мен­тальна відчуженість від норм і цінностей виконуваної роботи передається персо­налу, далі конденсується у продуктах праці всієї організації і внаслідок цього примножується.

Аналіз основних підходів до вивчення проблеми професійного становлення менеджерів свідчить про те, що проблема їх професіоналізації є комплексною та багаторівневою. Змістовно в ній можна виділяти та розглядати психологічні, ме­дичні, соціальні, економічні, організаційні й інші аспекти.

У психології ця проблема має три рівні вирішення:

• теоретичний;

• прикладний;

• практичний.

Наукові пошуки у психології професійного становлення керівника започатко­вані ще на початку XX ст. у межах психотехнічних досліджень. Особливості становлення цього дослідницького напряму у вітчизняній психології детально викладено в декотрих працях, в яких відобразилися особливості та зміст основних наукових розробок упродовж усієї історії: «підйоми» та «спади» дослідницької ак­тивності; автономізація або інтеграція з дослідженнями на Заході; спільне й від­мінне в цих дослідженнях [10; 32|.

Розширення наукових розробок проблеми професіоналізації менеджера у пси­хології пов'язане насамперед із виникненням і поступовим оформленням низки пе­редумов, а саме:

• розвитком та послідовною гуманізацією ідей менеджменту;

• утвердженням з 60-х років па Заході, а з 90-х — в Україні управління в ста­тусі окремої професії — менеджера;

• поглибленням в межах самої психології уваги до проблем особистості про­фесіонала і, зокрема, її розвитку, самовизначення, професійного та життєво­го шляху;

• радикальними соціальними перетвореннями в суспільстві, що є підґрунтям запитів па розв'язання прикладних завдань підвищення ефективності управ­лінської діяльності та формування професіоналізму керівника відповідно до особливостей культурного середовища, соціально-економічних умов, галузе­вих особливостей та ін.

Аналіз сучасного стану досліджень у цій галузі показує, що чисельні запити практики спонукають вчених до активної розробки проблем професіоналізації керівника. На сьогодні в Україні та па всьому пострадянському просторі психо­логія професійного становлення керівника є доволі потужним, динамічним та роз­галуженим напрямком наукових розробок, її сучасний стан сповна висвітлюють такі тенденції:

• оформлення окремих дослідницьких напрямів;

• зміна дослідницьких пріоритетів, виникнення нових сфер дослідження, поя­ва нових акцентів у дослідженні традиційних проблем управління;

• прикладна спрямованість переважного числа досліджень.

У відповідь па вимоги практики чисельні емпіричні дослідження, що прово­дяться у цій галузі сьогодні, мають взаємопов'язані напрями, але різні методо­логічні засади (специфічне розуміння предмета, механізмів, змісту, чинників, ди­наміки професійного становлення керівника.

На основі теоретичного аналізу проблеми професійного становлення керівника авторами виокремлено п'ять взаємопов'язаних напрямів, у межах яких здійсню­ються дослідження професійного становлення керівника в сучасній психології:

• психологія управлінської діяльності;

• психологія менеджменту;

• акмеологічний напрям;

• особистісно-розвивальний напрям;

• напрям дослідження управлінської кар'єри.

Їх зміст в усій повноті охоплює біполярний континуум, представлений таки­ми полюсами: «особистість професіонала-керівника, її потреби, інтереси, здіб­ності, Я-концепція — вимоги управлінської діяльності до професіонала». Зміст кожного напрямку стисло розкрито на рис. 2.1.

Щодо розкриття сутності професійного становлення менеджера та місця в цьо­му процесі професійно-управлінського самовизначення автори виділяють такі по­ложення:

• про творчу й інтегративну сутність управлінської діяльності;

• про смислову природу буття людини у світі;

• діалогізм між людиною і професійним середовищем;

• цілісність та активність особистості.

Професійне становлення керівника організації в такому контексті розглядає­ться як одна з форм розвитку особистості, багатоаспектний, багаторівневий та складно детермінований процес, в якому можна виокремити різні сторони і рівні.

Зовнішня, об'єктивна сторона професійного становлення виявляється в об'єк­тивних характеристиках управлінської діяльності, в соціальній ситуації професіо­налізації, у продуктивності особистості в управлінні.

Внутрішня, суб'єктивна сторона може бути розглянута в таких аспектах:

• змістовно-структурний (необхідні знання, вміння, павички, психічні якості, професійні цінності, смисли, позиції тощо);

• біографічний (динаміка професійного розвитку впродовж життя);

• продуктивно-результативний (певні рівні професіоналізму, внутрішні та зов­нішні надбання).

Відповідно до стадій професійного становлення керівника, кожна з яких харак­теризується власними завданнями розвитку, виокремлюються етапи професійного самовизначення фахівця.

Становлення особистості керівника організації у процесі професіоналізації мо­же набувати різних форм:

• індивідної;

• індивідно-особистісної;

• особистісної.

Для індивідної форми професійного становлення керівника освіти характерне прагнення до збереження засвоєних норм і дій, підтримання балансу між собою й вимогами управлінської діяльності.

Індивідно-особистісна форма є перехідною і характеризується тимчасовою втратою фахівцем сенсу виконуваної діяльності та розбалапсуваппям системи лю­дина- — управлінська діяльність.

Особистісиа форма професійного становлення керівника виявляється у готов­ності фахівця до осмислення різних сторін обраної діяльності та переосмислення

Дослідження професіоналізації керівника як процесу присвоєння норма­тивно схваленого способу діяльності, в якому опредмечено досвід поперед­ників. Самовизначення виступає умовою зміни особистості відповідно до вимог управлінської діяльності і обмежується переважно системою функ­цій та завдань роботи, що виконується (І.П. Волков, Є.С. Жаріков, О.В. Кар-пов, Є.С. Кузьмін, Н.Л. Коломіпський, В.Ф. Рубахін, ІС.О. Тихомиров, О.В. Філіпов та ін.).

Вивчення спектра релевантних професії менеджера мотивів та якостей і встановлення їх специфічного співвідношення. Самовизначення переважно розглядається як раціональний акт, що пов'язується з початковим станом становлення (О.М. Борисова, Р. Брейкер, Д. Колб, Р.Л. Кричевський, С. Люблін, Д. Спос, Р. Строгділ, А.У. Хараш, М. Шоу та ін.).

РЕФЛЕКСИВНО-АКМЕОЛОГІЧНИИ НАПРЯМОК

Одержання інтегрального наукового знання про феномен управлінського професіоналізму, феноменологію, закономірності й механізми розвитку ке­рівника на рівні професійного «акме» та умови, чинники, технології його підвищення й збереження в управлінській діяльності. Суб'єктні якості роз­глядаються як необхідна умова досягнення та збереження професійної зрілості. (А.О. Деркач, Н.В. Кузьміна, Л.Е. Орбан-Лембрик, О.О. Реал, І.М. Семенов та ін.).

НАПРЯМОК ДОСЛІДЖЕННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КАР'ЄРИ

Вивчення динамічних аспектів професійного становлення керівника як однієї з ліній життєвого шляху особистості, що знаходиться у взаємодії з іншими, може розгортатися у різних організаціях, в різних професійних галузях, на різних нрофесійно-посадових рівнях. Автором управлінської кар'єри як у посадовому, так і в змістовому аспектах виступає сама люди­на (В.П. Казміренко, О.Є. Молл.).

ОСОБИСТІСНО-РОЗВИВАЛЬНИЙ НАПРЯМОК

Дослідження професійного становлення керівника як аспекту розвитку особистості на ґрунті системно-генетичного, мотиваційного, типологічного та гуманістичного підходів. Домінує погляд зі сторони потреб і цінностей управлінця, акцентується здатність до самовизначення, саморозвитку, са­мовдосконалення й самореалізації засобами управлінської діяльності (О.І. Бондаренко, Л.М. Карамушка, І.М. Кондаков).

ФАХІВЕЦЬ З УПРАВЛІННЯ

(його потреби, мотиви, інтереси, цінності, здібності, Я-копценція)

Рис. 2.1. Напрямки вивчення професійного становлення керівника в психології застарілих способів і засобів дії, стереотипних ставлень, в активному прагненні до нових осмислень у виконуваній роботі. Цей спосіб професійної поведінки стає можливим завдяки здатності професіонала до самовизначення й саморозвитку. Самовизначення виступає провідною формою активності професіонала па даному рівні професіоналізації, стає властивістю його особистості. Провідні цінності су­б'єкта управлінської діяльності в тій чи іншій сфері починають викопувати функ­цію кінцевих засад вибору тих предметів, засобів і способів, які утворюють ціліс­ну діяльність, тому саморозвиток людини стимулює перетворення професійної дія­льності, що у свою чергу є однією зі спонукальних сил розвитку особистості.

Через категорію професійно-управлінського самовизначення автори розкри вають суттєву лінію розвитку професіонала в управлінні, яка забезпечує мож­ливість його виходу на рівень особистісної регуляції та самодетермінації про­фесійної поведінки. Це шлях становлення суб'єкта управлінської діяльності, здат­ного до особистісного, ініціативного способу існування у просторі професії, що визначається певними здібностями діяти вільно, самостійно та відповідально виз­начати своє місце у професії. Професійно-управлінське самовизначення спрямова­не па формування та здійснення особистісної позиції індивіда стосовно управ­лінської діяльності.

Професійно-управлінське самовизначення — цс континуальио-дискретний процес визначення індивідом себе до напрацьованих у суспільстві (й особистісно прийнятих ним) критеріїв управлінського професіоналізму. Спираючись па ро­зуміння професійного самовизначення, що склалось у психології, професійно-управлінське самовизначення трактуємо як процес самостій­ного та свідомого з'ясування індивідом власної сутності та власного місця в ситуа­ції і професійно-управлінського вибору.

Професійно-управлінське самовизначення як процес індивідуальної свідомості породжується особистістю. Смислоутворення з позиції професійного майбутнього виступає його суттєвим моментом. Професійно-управлінське самовизначення є особливою формою особистісної активності, в ньому особистість реалізує свої суб'єктні здібності. Як особистісне новоутворення воно характеризує особистість з точки зору її цілісності та автономності, а також довільності її психічного функ­ціонування. Його розвиток відбувається у напрямку від мимовільного, ситуатив­ного та адаптивного до ініціативного і перетворюючого. Розвиток професійно-уп­равлінського самовизначення є наслідком розвитку процесів самосвідомості й са­модетермінації особистості.

У професійно-управлінському самовизначенні людина поєднує узагальнені уяв­лення про управлінську діяльність та про самого себе, визначаючи власний сенс управлінської діяльності. Професійно-управлінське самовизначення не зводиться до самосвідомості і передбачає не лише усвідомлення себе, але й здатність до співвіднесення того, що я хочу, можу і що від мене вимагається управлінською діяльністю. Рівень потреби у професійно-управлінському самовизначенні зале­жить від середовища, системи стосунків, у яких перебуває людина, від зрілості особистості, готовності мотивації людини. Крім потреби у самовизначенні, необ­хідно також мати здібності до самоаналізу, прийоми включення себе у цей професійний контекст.

Отже, виділимо найбільш загальні ознаки професійно-управлінського само­визначення:

• установлення індивідом своїх управлінських схильностей, якостей, можли­востей, здібностей, обмежень;

• вибір індивідом критеріїв, норм оцінювання себе як управлінця, «планки» для себе, точки відліку, координат на основі системи ідеалів, цінностей: що потрібно для соціуму, чого під мопс чекають, що з вимог управлінської діяль­ності я приймаю для себе;

• визначення своїх, наявних на даний момент, управлінських якостей, що відповідають нормам діяльності, прийняття чи не прийняття себе як фахівця;

• передбачення своїх завтрашніх управлінських потенційних якостей, прийнят­тя чи неприйняття себе відповідно до норм управлінської діяльності з точки зору майбутнього: що я можу зробити завтра, яким я можу стати завтра як особистість, як професіонал-керівник;

• побудова своїх цілей, завдань, планів (близьких, середньовіддалених, відда­лених) для розвитку у собі необхідних для діяльності якостей, для прийнят­тя себе як фахівця: чого я хочу і яким чином маю намір діяти;

• перегляд індивідом критеріїв управлінської майстерності й оцінок, що засто­совуються, у зв'язку зі зміною цінностей, менталітету в суспільстві й діяль­ності, самостійний вибір цінностей па різних етапах;

• пересамовизначення — індивід наново приймає чи не приймає себе, потім цикл може поновлюватися.

Опосередкованою ознакою процесу професійно-управлінського самовизначення індивіда (пересамовизначення, зміни цінностей) є зовнішні зміни, які індивід здійснює у своєму професійному житті:

• зростання обгрунтованості управлінських намірів або відмова від таких;

• зміна управлінської професії;

• ротація в управлінській команді;

• зміни в кадровій політиці, у ставленнях до різних аспектів діяльності тощо.

Щодо основних етапів становлення професійно-управлінського самовизна­чення менеджерів слід, насамперед наголосити, що його динаміка полягає у зміні ставлення індивіда до себе як фахівця-управлінця і в зміні критеріїв цього став­лення. Упродовж усього професійного життя людини відбувається продовження, поглиблення, уточнення професійно-управлінського самовизначення. Це виражає­ться у тому, що розширюється образ професіонала-керівника, коригується у ході самоаналізу прийняття себе як професіонала, переглядається ставлення до про­фесії та себе у ній тощо.

Як тривалий рухливий процес професійне становлення особистості керівника в класичному варіанті проходить у своєму розвитку чотири основні стадії:

• формування управлінських намірів;

• професійне навчання менеджменту;

• професійна адаптація;

• часткова або повна самореалізація особистості в управлінській діяльності. Згідно з цим варіантом та стадіями виокремлюються етапи професійно-управ­лінського самовизначення менеджерів:

• формування професійної готовності до професійно-управлінського самовизна­чення;

• конкретний професійний вибір;

• освоєння професії у процесі навчання;

• самостійне вдосконалення та перепідготовка в процесі роботи та освоєння су­міжних спеціальностей.

Однак слід врахувати те, що незважаючи на широку мережу підготовки про­фесійних управлінців в країнах Європи та США, а також активне впровадження в систему вітчизняної вищої освіти фаху «Менеджер організацій», доволі значний відсоток керівників готується в організаціях на базі перспективного планування, навчання та підвищення кваліфікації працівників, які мають первинний не уп­равлінський фах. Тому насправді процес професійного становлення керівника мо­же відбуватися іншим чином: • перехід особистості па нові стадії професійного становлення може не відбути­ся через низку об'єктивних перешкод (відсутність можливостей в організації для управлінського зростання, звільнення з посади па початку освоєння діяль­ності тощо);

• окремі стадії професійного становлення можуть збігатися у часі (професійна адаптація і професійне навчання), або відбуватись в оберненій послідовності (спочатку професійна адаптація, а потім професійне навчання).

У зв'язку з цим процес осмислення та переосмислення до себе як до потенцій­ного або реального суб'єкта управлінської діяльності та до завдань самої діяль­ності ускладнюється і потребує від фахівця значно більших, особистіспих ресурсів, ніж в інших сферах діяльності.

У цьому розділі буде приділено більше уваги професійному становленню ке­рівника на початкових етапах (етап становлення управлінських намірів) та варіанту підготовки керівника з ^управлінських кадрів організації. Оскільки, з одного боку, початкові етапи кар'єри («старт кар'єри») трактуються дослідника­ми як ключові і навіть визначальні стосовно подальшого шляху розвитку в професії, і з іншого — шлях, висування па посаду з резервів організації більш характерний для сьогодення, ніж професійний менеджмент.

Допрофесійний етап становлення менеджерів можна розділити па дві фази:

• доорганізаційну, де управлінські наміри лише оформляються;

• організаційну, де вони конкретизуються та апробуються, набувають обґрун­тованості.

На першій фазі допрофесійного становлення менеджерів доцільно вести мову лише про становлення готовності студентів університетів до професійно-управлінсь­кого самовизначення. Готовність особистості до професійно-управлінського самовиз­начення розглядається авторами як стійке системне психологічне утворення в струк­турі особистості майбутнього фахівця, що включає взаємопов'язані компоненти: мо­тивацій, смисловий, когнітивний, рефлексивний, саморегулятивпий. На етані професійного навчання вона забезпечує інтеграцію в свідомості студентів розрізнених уявлень про управлінську діяльність у цілісний суб'єктивний образ управлінської діяльності.

Проблеми, які існують у рівні розвитку професійно-управлінського самовиз­начення студентів. Проведене фахівцями дослідження психологічної готовності студентів різних курсів університетів України до професійно-управлінського само­визначення дозволило встановити, що в умовах традиційної системи професійної підготовки студенти не досягають високого рівня цієї готовності. Виявлено, що одним із важливих психологічних факторів, що перешкоджає становленню готов­ності студентів, є дезінтегрованість уявлення про соціальне управління. Кожен аспект соціального управління атрибутується досліджуваними окремо, репрезенто­ваний в їх свідомості різною мірою і має різне мотиваційно-смислове наповнення.

Переважна орієнтація студента на. один з аспектів управлінської діяльності виявляється у змісті всіх складових психологічної готовності до професійно-уп­равлінського самовизначення та визначає особливості становлення його профе­сійно-управлінської спрямованості. Непідготовленість суб'єктних якостей особистості майбутнього фахівця на цьому етапі може негативно впливати на весь подальший розвиток процесії професійно-управлінського самовизначення й ста­новлення особистості керівника.

На другій фазі безпосередньо в організаціях відбувається оформлення, уточ­нення управлінських намірів. Здійснення саме свідомого професійно-управлінсь­кого вибору на користь управлінського зростання або відмова від такого шляху.

ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДО ПРОФЕСІЙНО-УПРАВЛІНСЬКОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ

МОТИВАЦІЙНО-СМИСЛОВИЙ КОМПОНЕНТ:

забезпечує ініціацію процесу професійно-управлінсь­кого самовизначення (спрямовує на осмислення ставлення та мож­ливостей в управлінні) і визна­чає динаміку його розгортання

РЕФЛЕКСИВНИЙ КОМПОНЕНТ:

забезпечує усвідомлення влас­них цілей, цінностей та можли­востей і обмежень в управлін­ні, співвіднесення їх з цінніс­но-нормативною структурою управлінської діяльності в ос­віті, а також точне прогнозу­вання наслідків вибору управ­лінської діяльності для розвит­ку особистості

КОГНІТИВНИЙ КОМПОНЕНТ:

забезпечує осмислення та уза­гальнення досвіду при взає­модії з різними управлінськи­ми системами, визначає розу­міння сутності управлінської діяльності та її вимог до осо­бистості

САМОРЕГУЛЯТИВНИЙ КОМПОНЕНТ:

визначає здатність людини протистояти тиску зовнішніх обставин, самостійно, відпові­дально, спираючись па власні можливості, розв'язувати проб­леми розвитку управлінської кар'єри в освіті.

Структура психологічної готовності майбутнього фахівця до професійно-управлінського самовизначення значною мірою залежить від особливостей організаційної структури й того, наскі­льки організаційні умови спонукають індивіда до осмислення такої перспективи професійного розвитку. Узгодженість домагань індивіда на управлінське зростання та очікувань і вимог організації щодо кандидата виявляється у процедурі висуван­ня на посаду і символізує завершення допрофесійного етапу становлення керівника. Припускаємо, що спочатку професійно-управлінське самовизначення особис­тості розвивається переважно у межах кар'єрного самовизначення, сутністю якого є особистісно-значуща орієнтація на досягнення певного рівня у системі посадової ієрархії. І лише пізніше за сприятливих психологічних умов управлінська діяль­ність починає виступати як система суспільних цінностей, стосовно яких індивід поступово напрацьовує власну особистісну позицію, виходячи із загальних уявлень про обов'язок керівника. У ситуації, коли ще відсутня безпосередня включеність індивіда в управлінську діяльність, професійно-управлінське самовизна­чення виступає як процес, що є відображенням динаміки мотиваційно-потребнісно-го ставлення індивіда до себе як до майбутнього суб'єкта управлінської діяльності і до самої цієї діяльності.

Загалом на етапі формування управлінських намірів психологічна динаміка професійно-управлінського самовизначення відповідає динаміці становлення про­фесійно-управлінської спрямованості і характеризується таким чином:

• спочатку для індивіда управлінська діяльність розглядається як набір мож­ливостей (шкідливість-корисність);

• далі відбувається знайомство з управлінського діяльністю, з її вимогами до особистості, що забезпечує формування особистісного ставлення до управлін­ської діяльності (особистісного смислу управлінської діяльності);

• і надалі вписування його у контекст професійної, особистісної і життєвої по­зиції особистості.

Управлінська діяльність, що репрезентується цілісно через ціннісно-цільовий її аспект, виступає як набір вимог до особистості, активізує процеси самооцінювання, самопрограмувания та побудови професійно-управлінських перспектив осо­бистістю.

Професійно-управлінське самовизначення як особистісна активність індивіда, який виступає як потенційний суб'єкт вибору, полягає у створенні індивідуальної системи ставлень до цілей і цінностей, що узагальнюються управлінською діяль­ністю, і формуванні індивідуальних уявлень про шляхи реалізації цих цінностей. У процесі формування суб'єктивної системи ставлень до управлінської діяльності індивід узагальнює дві основні системи індивідуальних уявлень:

• уявлення про управлінську діяльність;

• уявлення про себе як її можливого суб'єкта.

Таким чином, аналіз змісту основних понять та підходів до професійного ста­новлення свідчить про те, що професійно-управлінське самовизначення є сут­тєвою лінією становлення особистості керівника, яке забезпечує можливість виходу професіонала на рівень особистісної регуляції й самодетермінації про­фесійної поведінки. Наявність особистісного ставлення до управлінської діяль­ності робить етап прийняття рішення про виконання управлінської діяльності не самоціллю, а засобом професійного розвитку, в процесі якого індивід виступає як суб'єкт управлінської діяльності.

Здійснення діагностики рівня готовності особистості до професійно-управлінського самовизначення можливе завдяки використанню спеціальної системи діагнос­тичних методик.