З’єднання шпилькою

Таке з’єднання (рис. 6.10) виконують за допомогою шпильки, шайби та гайки. В одній з деталей свердлять глухий отвір, у ньому нарізують різьбу, куди загвинчують посадочний кінець шпильки. Потім на шпильку встановлюють приєднувану деталь, в якій заздалегідь просвердлено отвір, діаметр якого вибирають з урахуванням ступеня точності складання. Зверху на шпильку надівають шайбу і нагвинчують гайку, де:

d – діаметр шпильки;

d₁=0,85d;

d₂=(1,05…1,10)d;

l₀=1,5d;

l₁=d або 1,35d;

l₂=l₁+0,5d;

S=0,15d;

H=0,8d;

К=0,25…0,50d;

l=b₁+S+H+K.

Рис. 6.10

На зображенні з’єднання шпилькою застосовують такі самі спрощення, як і при виконанні зображень болтового з’єднання.

З навчальною метою параметри з’єднання та його зображення розраховують за формулами, наведеними на рис. Розрахункову довжину шпильки округляють до ближчого більшого за відповідним стандартом або до числа, кратного 5.

На кресленні з’єднання шпилькою наносять три розміри: діаметр різьби, діаметр отвору в приєднуваній деталі та довжину шпильки.

З’єднання гвинтом

Це з’єднання (рис. 6.11) виконують у такій послідовності. У деталі свердлять отвір (головним чином, глухий), нарізають у ньому різьбу. В приєднуваній деталі свердлять отвір, діаметр якого вибирають залежно від діаметра гвинта та степеня точності складання, і виконують гніздо (зенковку) під головку гвинта (циліндричне – для циліндричної головки і конічне – для конічної головки). В отвір приєднуваної деталі вставляють гвинт і загвинчують в отвір першої деталі доти, доки деталі не з’єднаються.

Виконуючи зображення, можна користуватись умовними співвідношеннями. Початковими при цьому є діаметр гвинта та товщина приєднуваної деталі, де:

d – діаметр різьби;

d₁=0,85d;

d₂=1,1d;

d₃=1,5d;

d₄=1,1d₃;

H=0,6d;

h=0,25d;

К=0,25d;

l₀=(2,0…2,5)d;

S=0,5d;

l=l₀+b₁-H;

b₂=0,5d.

Рис. 6.11

На кресленні гвинтового з’єднання наносять три розміри: діаметр різьби гвинта, діаметр отвору в приєднуваній деталі та довжину гвинта.

На складальних кресленнях та кресленнях загальних видів рекомендується показувати з’єднання гвинтом спрощено. Тут різьбу умовно зображують на всій довжині гвинта, а шліци під викрутку – на площині, перпендикулярній до осі гвинта, однією потовщеною до 2s лінією під кутом 45⁰.

Трубне з’єднання.

Таке з’єднання можна виконувати для труб однакового або різних діаметрів за допомогою муфт, кутників, трійників, хрестовин тощо. На з’єднуваних трубах нарізають трубну різьбу. На одну з труб, де довжина нарізаної частини довша, ніж на другій трубі, нагвинчують контргайку, а потім муфту так, щоб звільнився торець труби. З’єднують торці труб і, частково загвинчуючи муфту з правої труби, загвинчують її на ліву трубу до упору. Із спеціального матеріалу формують прокладку між муфтою і контргайкою, яку затискують контргайкою, щоб запобігти проникненню назовні рідини, газу або пари, що транспортується по трубах. Остаточне зображення трубного з’єднання та переріз А-А показано на рис. 6.12. На з’єднання наносять розмір трубної різьби та ширину муфти.

Звернемо увагу на деякі особливості побудови:

1. Для приєднуваної труби, на яку нагвинчується муфта до упору, за межами муфти зображується тільки збіг різьби тонкими лініями.

2. Довжина різьби на другій трубі має бути на 5…7 мм більшою від сумарного розміру ширини муфти та висоти контргайки.

3. Креслення трубного з’єднання, як правило, виконують з конструктивними подробицями (буртики, фаски, ребра).

Приклади позначення: Труба немірної довжини – Труба 20х2,8 ГОСТ 3262-75, де 20 – умовний прохід; 2,8 – товщина стінки. Така сама труба з циліндричною (Ц) або конічною (К) різьбою: Труба Ц20х2,8 ГОСТ 3262-75; завдовжки 4 м: Труба М – 20х2,8 – 4000 ГОСТ 3262-75.

Рис. 6.12