1.2. Методологічні основи фінансового обліку в банках

Методологічно й організаційно бухгалтерський облік поділяється на фінансовий та управлінський. Отже, єдина система обліку включає дві певною мірою незалежні одна від одної, але водночас взаємоузгоджені ланки, кожна з яких має окреме важливе призначення і відіграє притаманну їй роль. Так, фінансовий облік надає вчасну та значущу інформацію про фінансовий стан банку й результати його діяльності. Коло користувачів цією інформацією досить широке: керівництво банку, його службовці, дійсні чи потенційні інвестори і кредитори, регулюючі органи і т. ін.

Управлінський облік є процесом визначення, оцінювання, нагромадження, аналізу, підготовки, інтерпретації та передавання інформації, використовуваної керівництвом для планування, оцінювання й контролю діяльності, а також для прийняття рішень щодо напрямків використання банківських ресурсів.

Об’єкти фінансового обліку, що відображаються як на синтетичних, так і на аналітичних рахунках, такі:

0. активи банку — готівкові кошти, кошти на кореспондентських рахунках, депозити на кредити в інших банках, портфель цінних паперів, нематеріальні і матеріальні активи, кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам, банкам, інші активи;

1. зобов’язання — кошти на кореспондентських рахунках банків, депозити та кредити банків, кошти до запитання клієнтів, строкові депозити клієнтів, цінні папери власного боргу, інші зобов’язання, кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій;

2. капітал — статутний капітал, нерозподілені прибутки (нероз­поділені прибутки минулих років, прибутки (збитки) минулого року, що очікують на затвердження), інші фонди та загальні резерви, результати переоцінювання.

Отже, в інтерпретації фінансового обліку банків найголовніше — осмислити баланс і зрозуміти склад і співвідношення активів і пасивів.

Більшість суб’єктів господарської діяльності мають кошти в розрахунках. Ідеться про дебіторів і кредиторів. Ці статті характерні й для банків. Банки значною мірою залежать від залучених депозитів, тобто вони змушені розраховувати на зовнішні джерела фінансування. Частка капіталу в балансі коливається, як правило, у межах 4 — 6 %.

Інструкцією НБУ «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» установлюється норматив достатності капіталу (Н4) як відношення капіталу до загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви. Нормативне значення цього показника має становити не менш як 4 %.

Окрім того, банк володіє значними грошовими коштами, які є, по суті, запасами банку. Це кошти в касах банку, залишки на кореспондентських рахунках в установах НБУ та інших банках, короткострокові інвестиції, які досить легко конвертувати в готівку. Ідеться про ключову характеристику балансу банку — ліквідність як здатність банку на вимогу виплатити кошти за депозитами та погасити строкові зобов’язання.

Зазначена інструкція регулює такі нормативні ліквідності.

1. Миттєву ліквідність (Н5) як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку НБУ та в касі банку до розрахункових і поточних зобов’язань (нормативне значення не може бути меншим за 20 %).

2. Загальну ліквідність (Н6) як відношення загальних активів до загальних зобов’язань банку (нормативне значення має бути не мен­шим за 100 %).

3. Норматив відношення високоліквідних активів до робочих активів (Н7) (нормативне значення цього відношення має становити не менше як 20 %).

Зі сказаного випливає, що фінансовий облік є складним обліковим процесом, котрий забезпечує комплексну облікову характеристику господарської діяльності банку. Організація фінансового обліку має забезпечити суцільне, повне й безперервне відображення всіх господарських операцій, виконуваних протягом звітного періоду, а також складання встановленої фінансової звітності.

Отже, такі категорії як актив, зобов’язання, капітал є постійними об’єктами фінансового обліку. Скажімо, актив — це будь-який об’єкт, що контролюється банком і задовольняє принаймні одну з вимог:

0. приносить дохід;

1. може бути обміняний на інший об’єкт, що приносить дохід.

   Іншими словами, активи — це ресурси, котрі контролюються банком як наслідок минулих подій і в майбутньому дадуть еконо­мічну вигоду, яка забезпечить приплив грошових коштів до банку. Майбутню економічну вигоду, що її втілено в активі, можна отримати:

2. використанням активу для надання послуг;

3. обміном одного активу на інший;

4. використанням активу для погашення зобов’язань;

5. розподілом активу між власниками.

   Зауважимо, що на повну суму активів, якими володіє банк, має бути еквівалентна сума претензій.

   Претензії виникають як результат передання інвесторами коштів до банку для придбання ним активів. Якщо претензії фіксовані (тобто відомо, хто саме і впродовж якого періоду є власником певної суми коштів), їх називають зобов’язаннями. Зобов’язання — це теперішні обов’язки банку, що виникли з минулих подій, які в майбутньому призведуть до відпливу ресурсів (активів).

   Решту претензій називають капіталом. Вони не фіксовані, оскільки власники капіталу зможуть реалізувати своє право власності на активи лише після задоволення претензій — зобов’язань.

   Капітал являє собою залишкову претензію на активи банку, тобто справджується рівність

   Капітал = Активи – Зобов’язання.

   Цей запис називають основним бухгалтерським рівнянням.

   Отже, у системі фінансового обліку акумулюється інформація, необхідна для аналізу якості активів, зобов’язань та капіталу, що зрештою визначає фінансовий стан банку. Зрозуміло, що фінансовий стан є мінливою (нестійкою) категорією — він може змінюватися (поліпшуватися чи погіршуватися), а це супроводжується збільшенням або зменшенням капіталу.

   Існують два напрямки зміни суми капіталу:

6. акціонери можуть викупити додаткову суму акцій або навпаки — вилучити капітал, отримавши дивіденди, чи продати акції банку;

7. сума капіталу може змінитися через зміну якості активів чи зобов’язань.

Зрозуміло, що на розмір капіталу істотно впливають банківські доходи і видатки. Методологія й організація обліку доходів і витрат є принципово важливою у справі фінансового обліку.

Теоретично дохід — це збільшення суми активів А без відповідного збільшення суми зобов’язань З або зменшення суми зобов’язань без відповідного зменшення суми активів:

А без З

або

З без А.

Аналогічно, витрати — це збільшення суми зобов’язань без відповідного збільшення суми активів або зменшення суми активів без відповідного зменшення суми зобов’язань:

З без А

або

А без З.

Отже, доходи збільшують суму капіталу, а витрати її зменшують.

Саме з методологією обліку доходів і витрат у банківській системі України пов’язані доволі істотні зміни. Ідеться про нову «ідеологію» обліку, побудовану за принципом нарахування.