2. Транспортні договори

1. Загальні положення про транспортні договори

Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного ви­робництва. Транспортну діяльність здійснюють численні транспорт­ні організації, які називають підприємствами транспорту (залізни­ці, пароплавства, порти, станції тощо). Основним напрямом їх господарської діяльності є перевезення – послуги по переміщенню (транспортування) вантажів, пошти, пасажирів, багажу, що здійснюються на основі як державних контрактів (замовлень), так і ци­вільно-правових договорів. Транспортні організації надають також інші послуги, зокрема щодо транспортного експедирування.

Окремі транспортні послуги підлягають ліцензуванню, а підпри­ємства, що мають намір їх надавати, повинні отримати спеціальні дозволи в порядку, передбаченому Законом України «Про ліцензу­вання певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р.

Види транспортних договорів. Традиційно в літературі транс­портні договори поділяють залежно від їх призначення на основні та допоміжні.

Основними є договори перевезення, оскільки вони безпосередньо стосуються переміщення того чи іншого матеріального об'єкта.

Допоміжні договори не відіграють самостійної ролі та спрямо­вані на забезпечення виконання основних транспортних договорів. До них належать договори транспортного експедирування, експлу­атації під'їзних колій, подачі й забирання рухомого складу, здійс­нення завантажувально-розвантажувальних робіт тощо.

У свою чергу, договори перевезення можна класифікувати:

- за об'єктом на: перевезення вантажу, пасажирів і багажу, вантажобагажу, пошти, транспортного засобу (договір букси­рування);

- за видом транспорту на: залізничні, річкові (внутрішніми водними шляхами), морські, повітряні, автомобільні переве­зення;

- за доступністю транспорту на: перевезення транспортом загального користування та перевезення іншими транспорт­ними засобами.

У ст. 915 ЦК України дається визначення перевезень транспор­том загального користування – це перевезення, що здійснюється юридичною особою, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи. Визначальною ознакою діяльності транспорту загального користування є його загальнодоступність, тобто підприємства транспорту загального користування зобов'я­зані укласти договір перевезення з будь-якою особою, яка до них звернеться. До послуг перевезення транспортом загального користу­вання слід віднести перевезення залізницею, а також автомобіль­ним, річковим, морським і повітряним транспортом, що здійсню­ються на умовах загальності та відкритості. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором (ст. 633, ч. 2 ст. 915 ЦК України).

Особливості організації та здійснення перевезень різними вида­ми транспорту визначають певну їх специфіку, що, зокрема, вияв­ляється у різних класифікаціях перевезень кожним окремим видом транспорту.

Автомобільні перевезення поділяються на:

- місцеві (міські – в межах населеного пункту; приміські – за межі населеного пункту і внутрірайонні – на відстань до 50 км включно в сільських районах);

- міжміські (внутріобласні і міжобласні перевезення за межі на­селеного пункту на відстань понад 50 км);

- міжнародні – перевезення за кордон або з-за кордону. Залізничні перевезення вантажів бувають:

- у місцевому сполученні (у межах однієї залізниці, наприклад, Південно-Західної);

- у прямому сполученні (у межах двох і більше залізниць Ук­раїни);

- у міжнародному залізничному сполученні (між Україною та іноземними державами).

Залізничні перевезення пасажирів залежно від сполучення поді­ляються на:

- пасажирські (місцеві і прямі);

- приміські;

- міжнародні.

На морському транспорті перевезення бувають:

- каботажними – між портами України;

- міжнародними – між портами України й іноземними пор­тами.

Перевезення можуть здійснюватися кількома видами транспор­ту за єдиним транспортним документом протягом усього шляху прямування. Такі перевезення називаються перевезеннями у пря­мому змішаному сполученні (ст. 913 ЦК України).

Правове регулювання договорів перевезення. Функціонування різних видів транспорту має як спільні риси, що дозволяє об'єднати їх в єдину транспортну систему України, так і суттєві відмінності, обумовлені відмінністю способу переміщення вантажів, пасажирів і багажу. Спільне і відмінне в діяльності різних видів транспорту впливає на правове регулювання транспортних відносин.

Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність транспорт­них організацій, становлять так зване транспортне законодавство. Його основою є Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., який визначає правові, економічні, організаційні та соці­альні основи діяльності транспорту. Крім того, діє низка законо­давчих актів, що регламентують діяльність окремих видів транс­порту: Кодекс торговельного мореплавства України (КТМ України), Повітряний кодекс України (ПК України), Закон України «Про за­лізничний транспорт» від 4 липня 1996 р., Закон України «Про ав­томобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р.

ЦК України визначає загальні засади регулювання договірних відносин щодо перевезень (гл. 64).

Законодавчу базу транспортних договорів становлять також численні підзаконні нормативно-правові акти, найважливішими з яких є статути окремих видів транспорту: Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений Постановою Ради Міні­стрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801; Статут автомобільного транспорту Української РСР, затверджений Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. № 401; Статут залізниць України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457. Згідно з вказаними законами, кодексами і стату­тами зацікавлені органи державної влади розробляють і приймають правила, інструкції та інші підзаконні акти щодо організації і здійс­нення тих чи інших перевезень.

Крім національного законодавства, відносини щодо перевезень регулюються міжнародними угодами, наприклад, Конвенцією ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів від 24 квітня 1980 р.