1. Індикаторні ознаки рослинності

Індикаторними ознаками, які вказують на певні умови навколишнього середовища, можуть бути різноманітні ознаки рослинних угруповань (флористичний склад, наявність або відсутність видів -індикаторів, екологічних груп, їх чисельність) та окремих рослин (зовнішній вигляд, морфологічні й анатомічні особливості, форма росту, галуження, незвичне забарвлення або форма листків, квіток, хімічний склад, інтенсивність окремих фізіологічних процесів тощо).

Різноманітні індикаторні властивості рослинності с показниками умов довкілля, індикаційна роль рослинності визначається об'ємом інформації щодо умови навколишнього середовища, що отримана індикатором.

Індикаторні критерії поділяють на дві групи — індивідуальні, що стосуються окремих рослин, та ценотичні, які характеризують рослинні угруповання.

Основними індивідуальними ознаками є;

• таксономічні одиниці (види, родини, різновидності);

• життєві форми (наприклад, за класифікацією Паунда і Ф. Клементса виділяють такі життєві форми рослин; дерева, чагарники та напівчагарники, плейоциклічні однорічні та дициклічні багаторічні трави):

• екологічні форми за Вармінгом (мезофіти, галофіти, психрофіти, оксилофіти, ксерофіти та ін);

• форми росту — особливості будови окремих особин рослин у різ них екологічних умовах.

Ценотичними ознаками є:

• асоціативні характеристики рослинних угруповань (колонії, асоціації, мікро угруповання, субклімакси);

• просторові структурні ознаки (ярусність синузін, поєднання асоціацій).

Вивчаючи фітоіндикацію, слід чітко розрізняти такі поняття, як рослинність,

рослинце_утруповання, мікроугруповання, фітоценоз та синузія.

Рослинність — це сукупність рослинних угруповань будь-якої території незалежно від того, наскільки зімкнені рослини і наскільки істотною є взаємодія між ними.

Рослинне угруповання — це будь-яке поєднання автотрофних макроскопічних видів рослин, що зростають на однорідній ДІЛЯНЦІ земної поверхні й перебувають у тісній взаємодії як між собою, так і з довкіллям. Рослинне угруповання, як правило, двовимірне, оскільки всі макроскопічні автотрофи є вкоріненими рослинами і займають певне місце на поверхні грунту (винятком є епіфіти). Рослинне угруповання може бути однорідним і змішаним із багатьох видів рослин. Мікроугруповання (мікроценоз) — найменші просторово-гомогенні угруповання, то перебувають V межах фітоценозу. Вони не містять ніяких інших рослинних угруповань, які їм підпорядковуються. Це мінімальні за площею просторові відокремленості рослинного покриву.

Фітоценоз — сукупність видів рослин, які зростають на однорідній території. Це не просто система взаємодіючих рослин, а контур, який характеризується певною подібністю рослинності в різних його частинах. Структурним елементом фітоценозу є синузія.

Синузія — частина фітоценозу, відокремлена не тільки екологічно, фітоценотично і флористично, а й просторово або у часі. Це частина ярусу рослинного угруповання, що відрізняється від інших складом і кількісним співвідношенням видів, що його населяють.

Розрізняють такі ознаки синузій:

• сннузію утворюють рослини однієї або КІЛЬКОХ ЖИТТЄВИХ форм:

• рослини в синузії зіткнеш в надземних або підземних частинах;

• існує екологічна подібність рослин, що утворюють синузію;

• спостерігається морфологічна відокремленість і просторова вираженість синузії:

• існує взаємодія між рослинами;

• відбувається формування певного внутрішнього середовища:

• створюється єдина екологічна ніша;

• існує відносна автономність.

Оскільки більшість рослинних угруповань складається із рослин, неоднакових за висотою, слід окремо розглянути поняття ярусності або диференціації рослин у вертикальному напрямі з погляду фітоіндикації. Казати про наявність різних ярусів в угрупованні можна лише тоді, коли диференціація рослин за висотою зумовлює деяку дискретність у вертикальному розподілі фотосинтезуючих частин рослин або кореневих систем, тобто органів, що виконують такі головні функції, як асиміляцію, мінеральне живлення і водний обмін. Вважають, що для фітоіндикації достатньо дослідити такі яруси: деревний, чагарниковий, трав'яний та мохово-лишайниковий.

Нині існує два різні розуміння поняття ярусності фітоугруповань — морфологічне та біологічне. Згідно з морфологічним визначенням, ярус утворюють рослини, що мають на даний момент однакову висоту, а згідно з біологічним уявленням, різні групи особин одного виду можуть брати участь у формуванні декількох ярусів (наприклад, молоду поросль деревних порід слід віднести до деревного ярусу).

Єдина класифікація геоботанічних індикаторних ознак була проведена Б. В. Виноградовим: Він розділив усі індикаторні ознаки на чотири групи: флористичні, фізіологічні, морфологічні та фітоценотичні.

Флористичні ознаки — це основні індикаторні властивості рослинності, зокрема відмінності у флористичному складі досліджених ділянок, що є наслідком пристосування окремих видів до певних екологічних умов. Основною індикаційною одиницею є вид. Кожному виду відповідає в деяких випадках вузька, в інших — ширша екологічна амплітуда факторів місць існування. Як наявність, гак і відсутність виду може мати певне індикаційне значення. Інколи як індикатори використовують окремі роди, або навіть родини вищих рослин.

Фізіологічні ознаки — не характеристики хімічного складу та процесів обміну речовин рослин. їх поділяють на структурні, зокрема зміни її аномалії вмісту в тканинах рослин еонів металів і легкорозчинних солей, відмінності у складі і концентрації пігментів, обводненість, водоутримуюча здатність, осмотичний потенціал тощо, та функціональні, які передбачають спостереження за обміном речовин, водним балансом, транспірацією або іншими фізіологічними процесами.

Морфологічні ознаки — це аналіз внутрішньої (анатомічної) та зовнішньої

структури окремих рослин. До анатомічних ознак належать: ширина річних кілець у дерев; особливості будови різних екологічних груп рослин; відмінності в будові клітин та клітинних стінок або порівняльний розвиток різних видів тканин. Під час аналізу зовнішніх структур враховують висоту рослин, діаметр стовбурів і гілок, розміри листкової пластинки або життєвої форми, екотипи, тип росту й окремі механічні пошкодження.

Фітоценотичні — це ознаки асоційованості рослин і особливостей структури рослинного покриву. Ф. Клементе поділяє фітоценотичні ознаки на соціальні (кількісні дані, проективне покриття, зустрічальність та дисперсність) та структурні (ярусність, мозаїчність, поєднання фітоценозів, їхня конфігурація та взаєморозміщення).

Крім того, індикаторні ознаки поділяють на статичні (присутність виду індикатору або його індикаторної ознаки) та динамічні (зміни індикаційних функцій). Динамічні ознаки, своєю чергою, поділяють на власне динамічні (ростові та сукцесійні) та ритмічні (функціональні та фенологічні).

Жодна індикаційна ознака не є достатньо надійною, лише поєднання декількох ознак може бути підставою для достовірних висновків.