4. Містобудування, архітектура та образотворче мистецтво доби Київської Русі

Розвиток давньоруського мистецтва почався в язичницьку добу. Дохристиянська Русь мала своїх майстрів дерев’яної скульптури і архітектури, декоративно-прикладного мистецтва. Традиції народних ремесел і мистецтв зіграли важливу роль у подальшому розвитку художньої культури, коли на руські землі прийшло християнство.

Після прийняття християнства до Київської Русі було запрошено багато візантійських майстрів – архітекторів, каменярів, мозаїчників, ювелірів, художників тощо. Поряд з ними працювали руські люди, котрі з часом почали створювати власноруч художні шедеври.

За часи правління князів Володимира і Ярослава Київська Русь перетворилась на висококультурну державу, про що свідчив вигляд її міст і спосіб життя горожан. Чужинці називали Київську Русь «країною міст» (або «Гардарікою» – так називали її варяги). В Києві, Полоцьку, Чернігові, Володимир-Волинську, Переяславлі, Белгороді, Новгороді та інших містах велось активне культове і громадянське будівництво. Князі, бояри, багаті купці будували собі так звані хороми – житлові будинки, які мали часто два – три поверхи. Разом з церквами і соборами вони визначали архітектурний центр міста. Давньоруське місто складалось з трьох частин: укріпленого центру – «дитинця» (кремля), ринкової площі – «торгу», ремісничих окраїн – «посаду». Завдяки впливу візантійських архітекторів на Русі утворюється тип кам’яного хрестово-купольного храму. Такою за конструкцією була найдавніша кам’яна церква Київської Русі – храм Успіння Пресвятої Богородиці (Десятинна церква у Києві). Цей храм будувався з 989 по 996 рік. Він був прикрашений мозаїками і фресками, іконами, хрестами, чашами. У візантійському стилі був побудований чернігівський собор Спаса Преображіння (1031 – 1036 рр.). Це найдавніший храм Київської Русі, що повністю зберігся.

Бурхливе піднесення архітектури і мистецтва відбулося при Ярославі Мудрому. Він намагався зробити Київ подібним до Константинополя (Царьграда). В Києві з’явились свої Золоті Ворота і свій храм Святої Софії – Премудрості божої. В ХI столітті в столиці Візантії був споруджений храм Софії. Типовий проект візантійців використали в Києві. Але зробили це творчо: тринадцятикупольний собор став творінням слов’янського духу, своєрідним і унікальним (у першопочатковому вигляді не зберігся, перебудовувався декілька разів починаючи з XVII ст.). Ніхто, крім давньоруських майстрів не будував таких багатокупольних храмів.

Інтер’єр собору демонструє середньовічну ідею синтезу мистецтв. Архітектура, декор і монументальний живопис у своїй гармонійній єдності відображають силу і велич Київської Русі, прославляють християнські цінності. Розписи зображували божественний план історії людства. Протиставлення історії Старого і Нового завітів – головна тема розписів і мозаїк Софії Київської. Їх релігійні сюжети можна розглядати як ілюстрації до «Слова про закон і благодать».

Мозаїчні зображення складалися зі смальти – кубиків спеціального кольорового скла, секрет виготовлення якого прийшов із Візантії і був втрачений після татаро-монгольської навали (колірна гама смальти містила безліч відтинків, при виготовленні золотої смальти тонку металеву пластину вміщували між шарами прозорого скла). Вони знаходяться в центральному куполі та алтарній апсиді. Підкупольне зображення Христа-Вседержателя («Пантократора») є центром композиції, до якої входять мозаїчні фігури чотирьох архангелів, дванадцяти апостолів, чотирьох євангелістів, а також постаті мучеників, сцени «Благовіщення» і «Моління» («Деісус»). В алтарній апсиді головним є образ Богоматері Оранти (Благаючої). В її позі – здійнятими у молитві руками можна помітити зв’язок з Великою богинею – Берегинею. Люди вважали Оранту заступницею і назвали її «Непорушною стіною». До алтарної композиції входять «Євхаристія» (сцена причащання апостолів) та «Святительський чин» (постаті «отців церкви» і архідияконів).

Фрески – розписи водяними фарбами по сирій штукатурці. Фресковий розпис прикрашав усі приміщення собору та складав великий євангельський цикл. Окрім релігійних композицій в храмі були створені розписи на світські сюжети, насамперед, сімейний портрет князя Ярослава Мудрого. Поруч з образом Христа були зображені княгиня Ольга і князь Володимир. Фрескові розписи відтворили також сцени перебування княгині Ольги в Константинополі. Чимало фресок було присвячено сценам світського життя, що має витоки у візантійському мистецтві придворно-розважального жанру: змагання на іподромі, тріумфальний в’їзд імператора, театралізовані вистави тощо. Усі ці фрески є єдиними пам’ятками світського живопису, котрі дійшли з часів Київської Русі.

Пам’ятником культури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської Лаври. З побудовави в ХІ ст., Успенської церкви (зруйнована в 1941 р., відновлена в 2000 р.) почалося поширення однокупольних храмів – основного типу храму в період феодальної роздробленості. На межі ХІ-ХІІ ст.. біля Софіївського Собору був побудований Михайлівський Злотоверхий собор (зруйнований в 30-ті рр. ХХст, відновлений в 1990-ті рр.)

Давньоруські майстри не копіювали візантійців, а вносили свою лепту в мистецтво. Про це яскраво свідчить собор Софії в Новгороді (1045 – 1050 рр.). Він уявляє собою зразок зовсім нового рішення п’ятинефного христово-купольного храму – суворий замкнений об’єм, мала кількість вузьких вікон, простота зовнішнього декору, стрункий силует. З другої половини XII століття з’являється чисто руська форма храмового зодчества: собори і церкви баштоподібної форми.

У Київській Русі виникла власна школа іконопису, котра творчо засвоювала візантійські зразки. Велику роль зіграла при цьому іконописна майстерня Печерської лаври. Видатним художником був чернець Алімпій. Він навчався у візантійських майстрів – разом з ними оздоблював алтар Успенського собору Києво-Печерської лаври. Можливо, що він був автором ікони Печерської Богородиці (бл. 1050 – 1114 рр.) та так званої Великої Панагії.

Творів станкового мистецтва XI—XII ст. дійшло до нас дуже мало. Одна з них – ікона «Борис і Гліб». Вона тісно пов’язана з історією Русі і з літературними джерелами, зокрема «Сказанням про Бориса і Гліба». Художник передає одяг і атрибути в іконі в їх історичній конкретності: мечі в руках Бориса і Гліба – символи їх княжої влади.

В Київській Русі з’явились також художники-мініатюристи. Вони займались ілюструванням рукописних книг і досягли в цій справі значних успіхів. Найстародавніші мініатюри збереглися у першому руському списку Євангелія – так званому «Остромировому Євангелії» (1056 – 1057 рр.). На замовлення новгородського посадника Остромира цю книгу переписав зі староболгарського оригіналу та оформив диякон Григорій. В ній є зображення трьох євангелістів у орнаментальному оточені. «Ізборник» (1073 р.) містить сімейний портрет князя Святослава. На мініатюрах латинської книги «Трирський псалтир» зображені портрети князя Ярополка, княгинь Ірини і Гертруди.

Високого рівня досягло в Київській Русі декоративно-прикладне мистецтво, пов’язане з розвитком ремесел. Більшість населення давньоруських міст складали ремісники, в Київській Русі існувало понад 60 ремісничих професій. Cлавились давньоруські ювелірні вироби. Майстри Київської Русі раніше, ніж в Західній Європі начали використовувати таку техніку ювелірного мистецтва як скань, зернь, чернь. Виготовляли вони також чудові прикраси у техніці перегородчастої емалі – браслети, колти, медальйони, персні тощо. Художники-емальєри і ювеліри оздоблювали книги окладами із золота, срібла, дорогоцінних каменів, використовуючи техніку карбування, художнього лиття, інкрустації.

В оздоблені храмів і палаців брали участь майстри-кам’яносечці, які досягли значних успіхів у різьбарстві. Орнаментальні рельєфи з мармуру і рожевого шиферу прикрашали кам’яні споруди.