Контрольні запитання

1.Що таке онтологія?

2.Коли і чому у філософії зявилася проблема буття?

3.Які філософськи концепції буття вам відомі?

4.Які форми має людське буття?

5.Що таке субстанція?

6.Розкрийте філософський зміст понять “матерія”, “простір”, “час”, “рух”.

Тема. Сутність і структура свідомості. План

1.Проблема свідомості у філософії

2.Біологічні та соціальні умови виникнення свідомості

3.Структура та функції свідомості.

4.Суспільна свідомість.

1. Проблема свідомості у філософії

Людині притаманна здатність не тільки сприймати різноманітні явища зовнішнього світу і власні переживання, але й осмислювати їх. У ході такого осмислення людина узагальнює свій практичний досвід, вивчає об’єктивні властивості предметів навколишнього світу і саму себе. На цій основі вона складає програму своїх дій, передбачає їх наслідки і, головне, відповідає за них. Це перші штрихи до властивості, притаманної тільки людині, яку ми називаємо свідомістю.

Проблема свідомості багатогранна. Вона перебуває в центрі уваги багатьох наук. Свідому діяльність людини вивчають філософія, медицина, психологія, кібернетика та деякі інші науки. По своєму осмислюють її мистецтво та релігія. Аналізом же свідомості в цілому, в контексті інших видів діяльності людини та суспільства, займається філософія. Вона намагається відповісти на питання: що таке свідомість з точки зору філософії, як виникла свідомість людини, якими є її основні властивості, функції та структура.

Проблема свідомості є однією з найскладніших і найзагадковіших. Ми не можемо спостерігати явище свідомості безпосередньо, чуттєво, не можемо його вимірювати, досліджувати за допомогою різних приладів. Це завжди сприяло містифікації її природи та сутності. Ще в стародавні часи виникло уявлення про те, що свідомість є прояв душі. Характерним для цих поглядів було те, що душа не відокремлювалась від тіла, бо не існувало поділу на матеріальне та ідеальне. Це також стосується і перших філософських теорій. З часом душа почала розглядатись як якась не матеріальна субстанція, нібито не залежна від матерії, здатна вести самостійне існування, безсмертна і вічна. Вперше такі погляди знайшли обґрунтування у філософії Сократа і його учня Платона. Геракліт основу свідомих дій людини називав “логосом”, що тлумачилось як слово, думка, сутність самих речей. Цінність людського розуму визначалась залежно від міри залучення до цього логосу – об’єктивного світопорядку. Взагалі ж у античній філософії свідомість причетна до розуму, що є космічним і виглядає як узагальнення дійсного світу, як синонім універсальної закономірності.

У подальшому історико-філософському процесі проблема свідомості набувала найрізноманітніших тлумачень. Ідеалістичні погляди на природу свідомості протягом століть набували різного змісту, але зводились до наступного: свідомість – первинна, матерія – вторинна.

З точки зору дуалістів, матерія та свідомість - самостійні, рівноцінні начала.

У 50-роки ХІХ століття набула досить великого поширення вульгарно-матеріалістична точка зору на свідомість. Вважалось, що свідомість, думка “виділяється” мозком таким чином, як сеча нирками.

Механістично тлумачив свідомість і такий напрямок, як гілозоїзм. Прихильники гілозоїзму припускали можливість наявності відчуттів і в неживих предметів.

Діалектичний матеріалізм розглядає свідомість як продукт закономірного історичного розвитку матерії, її соціальної форми руху.

Трактуванням свідомості в сучасної світової філософії займається феноменологія. Представники феноменології (Гуссерль, Хайдеггер, Шелер, Сартр) намагаються протистояти наївному натуралістичному погляду на свідомість і світ, який зводить свідомість до предмета, до об’єкта і встановлює між ними лише причини і функціональні зв’язки. Значних успіхів у процесі дослідження різних змістовних аспектів свідомості досягли герменевтика, структуралізм, психоаналіз, екзистенціалізм, філософія життя. Сьогодні філософи зосередились на співвідношенні “духу” і “тіла”, фізичних і психічних станів.

2. 2.Біологічні та соціальні умови виникнення свідомості

Властивістю матерії є властивість відображення. Відображення – це універсальна якість матерії, це процес та результат взаємодії, при якому особливості одного об’єкта в інший формі відтворюються в особливостях другого об’єкта.

Взаємодія предметів ніколи не минає безслідно, обов’язково залишаються наслідки. Фізико-хімічне відображення відбувається за законами механіки, фізики, хімії. Таке відображення має пасивний характер. Фізіологічне відображення притаманне одноклітинним структурам. Простішою формою відображення є подразливість. Ця властивість живих організмів вибірково реагувати на фізико-хімічні чинники проявляється в обміні речовин. Психічне відображення виникає на більш високому етапі розвитку живих організмів. Для безхребетних характерне інстинктивне відображення – в стереотипних умовах всі представники біологічного виду поводяться однаково. У високоорганізованих тварин, крім безумовних рефлексів існують умовні. Вони виконують роль сигналізатора, попереджаючи про події, які повинні відбуватися, що є необхідною умовою випереджального відображення.

Носієм відображення у формі свідомості є людина. Свідомість – це вища форма відображення. Воно проявляється у тому, що більш глибокого і усвідомленого змісту набуває чуттєве відображення, свідомість відображає світ в ідеальних образах, людське відображення має не пристосувальний, а активно-перетворювальний характер. Людина прагне змінити життя так, щоб воно відповідало її потребам. Людина спочатку у свідомості створює нове, а потім втілює його у дійсність за допомогою праці. Потреби людини, відображуючись у свідомості, набувають характеру мети, тобто ідеальної моделі бажаного майбутнього. Реалізуючись у практичній діяльності, мета матеріалізується у предметній формі, у формі реально існуючих предметів, яких раніше не існувало.

Вирішальну роль у виникненні і розвитку свідомості відіграли соціальні умови. Першим обумовлюючим фактором становлення свідомості стала праця. Під час виготовлення знарядь праці людина почала вирізняти загальні зв’язки та відносини в предметах праці. Трудовий процес підштовхував майбутню людину абстрагуватися, робити узагальнення, відвертати ознаки предмета від самого предмета і формувати поняття. Засоби праці водночас виступали і засобами пізнання, людина осягала властивості об’єктивного світу. Логіка чуттєво-предметної діяльності перетворювалася на логіку мислення. Людина вчилася думати. Так поступово формувався логічний образ предмета., а праця людини набувала усвідомленого характеру. Зароджуючись і розвиваючись у праці, свідомість втілюється у праці, створюючи предметний світ олюдненої природи, світ культури.

Другим фактором виникнення та розвитку свідомості є мовне спілкування, мова. Мова виникла в колективі первісних людей, життя яких вимагало певних знаків. Знак мав бути загальним для певного класу речей і дій і загальним для всіх учасників трудового процесу. Тому виникла необхідність у звуковій системі знаків. Звуковою системою знаків, за допомогою яких здійснюється спілкування є мова. Тільки за допомогою мови людина може сформулювати і знайти вираження своїм думкам. Мова – це не просто засіб передачі думок, а й необхідна умова і знаряддя процесу мислення. Процес мислення – це процес оперування абстрактними поняттями.

Третім фактором виникнення свідомості є общинний характер життя людей. Свідомість – продукт суспільства і суспільного розвитку. В процесі трудової діяльності людина вимушена спілкуватися з іншими людьми, виникає обмін інформацією, досвідом, здібностями, навичками. Спілкування – це одна із умов соціалізації особистості, оскільки у спілкуванні людина отримує не тільки раціональну інформацію, формує способи діяльності, а й засвоює людські емоції, почуття, форми поведінки.

Отже, Свідомість – це специфічно людське відображення і духовне освоєння дійсності, властивість високоорганізованої матерії – людського мозку, яка полягає у створенні суб’єктивних образів об’єктивного світу, утриманні, зберіганні і переробці інформації, у виробленні програми діяльності, спрямованої на вирішення певних завдань, в активному управлінні цією діяльністю.

. 3.Структура та функції свідомості.

Свідомість як внутрішній світ людини має свою структуру.

Несвідоме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, які перебувають поза сферою розуму. До несвідомого належать: інстинкти – сукупність природжених актів поведінки; інтуїція та автоматизми (Інтуїція – це знання, яке виникає без усвідомлення шляхів і умов його отримання, через безпосереднє чуттєве споглядання чи умовид. Автоматизми – це складні дії людини, які були утворені під контролем свідомості, але внаслідок довгого повторювання набувають несвідомого характеру); сновідення, гіпнотичні стани, тощо. Завдяки включенню несвідомого до психічної діяльності навантаження на свідомість зменшується. Підсвідоме – це особливий пласт або рівень несвідомого. До нього належать психічні явища, пов’язані з переходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму. Несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами єдиної психічної діяльності.

Структура свідомості має умовний характер. Знання – це головний компонент, ядро свідомості, засіб її існування. Емоції стимулюють або гальмують усвідомлення індивідом реальних явищ дійсності. Воля – це усвідомлене цілеспрямоване регулювання людиною своєї діяльності. Мислення – це процес пізнавальної діяльності індивіда, якій характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності. Увага – це форма психічної діяльності людини, що виявляється в зосередженості на певних об’єктах. Пам’ять – це психічний процес, якій полягає в закріпленні, збереженні та відтворенні в мозку людини його минулого досвіду.

У суб’єктивній реальності людини має місце така важлива підструктура як самосвідомість. Самосвідомість – це цілісна оцінка самого себе, свого морального обличчя, власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій. За допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе. Самосвідомість формується під впливом соціального середовища у процесі предметно-практичної діяльності та спілкування. Соціальне середовище потребує від особистості контролю над своїми діями і відповідальності за їх результат.

Основні функції свідомості:

Пізнавальна (відображальна) – здатність індивідуума отримувати знання про навколишній світ і про себе. Пізнавальна функція є всеохоплюючою, вона має не пасивний, а активний, евристичний характер, тобто у свідомості є властивість випереджального відображення дійсності.

Акумулятивна (накопичувальна) –полягає в тому, що пам’яті людини накопичуються знання, отримані нею не тільки з безпосереднього, особистого досвіду, а й з досвіду попередніх поколінь.

Аксіологічна (оціночна) – свідомість є формою об’єктивного відображення світу, але свідомість вбирає в себе прояв суб’єктивного до дійсності як світу свого життя, його оцінку.

Цілепокладання (формування мети) - здатність до Цілепокладання – це специфічна людська здатність. Ціль – це ідеалізована потреба людини, яка знайшла свій предмет. Цілеспрямована діяльність людини обґрунтована невдоволеністю людини світом і потребою його змінити.

Творча (конструктивна)– людина створює те, що природа до неї не породжувала.

Комунікативна (зв’язку) – зумовлена тим, що люди беруть участь у спільній праці і потребують постійного спілкування.

Регулятивна (управлінська) - вплетена у взаємодію людини з навколишнім світом і виступає у двох формах: спонукальної та виконавчої регуляції.