Тема. Проблеми онтології. План

1. Філософський зміст категорії буття.

2. Формування і розвиток філософського поняття матерії.

3. Спосіб та форми існування матерії. Простір та час.

1. Філософський зміст категорії буття.

Вчення про буття дістало назву “онтологія». Цей термін запровадив у 17 ст. Німецький філософ Р. Гокленіус. Онтологія є окремою галуззю філософського знання, сутність якого полягає в аналізі відношень, зв’язків і взаємодій між категоріями “людина”, “світ”, “буття”, “матерія”, “свідомість”.

Дієслова “бути”, “є” в минулому, теперішньому і майбутньому належать до найбільш вживаних слів у багатьох мовах. Філософія використала термін “бути”, “буття” для визначення не просто існування, а того, що гарантує існування. Тому слово “ буття” набуває у філософії особливого змісту.

Проблема буття належить до т.з. “вічних питань” філософії, оскільки вона стосується людського життя й його світогляду. Питання про сутність буття, способи і форми його існування вирішувались ще філософами стародавнього світу. Парменід вважав, що буття існує, воно безперервне, однорідне і нерухоме. Нічого іншого, крім буття, немає. Платон започаткував іншу прямо протилежну традицію у тлумаченні буття. Буття – це світ ідей, що є справжніми, незмінними і існуючими вічно. Геракліт вважав, що стабільного, стійкого буття зовсім немає, сутність буття – у вічному становленні в єдності буття і небуття.

У сучасній філософії також існують протилежні погляди. Екзистенціалізм об’єктом філософії визнає внутрішнє буття людини, що становить її неповторність і заперечує “предметне буття”. Неотомісти вищою реальністю вважають “чисте буття”, розуміючи його як божественний першопочаток. Представники неопозитивізму вважають, що відношення мислення до буття є псевдо проблемним, оскільки філософський аналіз не поширюється на об’єктивну реальність, а обмежується безпосереднім досвідом або мовою.

Сучасна матеріалістична філософія тлумачить буття як таку категорію, яка охоплює все існуюче, як матеріальні так і духовні феномени. Буття не ототожнюється і не зводиться лише до матеріальних утворень, а вбирає в собі і світ людського духу., всі духовні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними.

Основними формами буття є:

Буття природи: - буття недоторканої природи;

- буття рукотворної природи.

Буття людини: - буття людини в світі речей;

- специфічне людське буття.

Буття духовного: - індивідуалізоване духовне буття;

- об'єктивне духовне буття.

Буття соціального: - буття окремої людини в суспільстві;

- суспільне буття.

Буття недоторканої природи є буття речей і процесів, які існують незалежно від людини і її діяльності. Буття рукотворної природи це – буття речей і процесів, створених людьми.

Буття людини включає тілесне існування людини як частини природи і специфічне людське буття Людини є тілом природи і в цьому відношенні вона піддається дії її законів. Наявність тіла зумовлює смертність людини, котра втягнена в діалектику буття-небуття. Специфічне людське буття є взаємозв’язок природно-телесної, історичної та психологічної сутності людини.

Буття індивідуалізованого духовного – це внутрішній світ людини. Він охоплює свідоме і позасвідоме. Дух – поняття, тотожне індивідуальному, свідомості, а в вузькому розумінні – це мислення. Свідомість має незворотній характер. За формою він хаотичний, але разом з тим має певний порядок, структуру, той чи інший ступень дисципліни і воли.

Специфіка об’єктивного буття людини полягає в тому, що фрагменти людської свідомості – ідеї, норми, цінності, удосконалюються і вільно пересуваються в соціальному просторі і часі.

Кожна людина безперервно вступає в контакт з іншими людьми, вона є членом різних соціальних груп (сім’я, нація). Вся діяльність людей здійснюється в межах властивих даному соціуму суспільних відносин: моральних економічних, правових.

Категорія буття – це гранично загальна абстракція, яка об'єднує за ознакою існування найрізноманітніші явища, предмети і процеси природи, людських колективи та окремих людей, соціальні інститути, рівні, форми і стани людської свідомості.