Тема 3. Класифікація та географічна оцінка туристичних ресурсів

АНОТАЦІЯ:

Тема присвячується класифікації та оцінці туристичних ресурсів.

НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ:

• знати методи оцінки туристичних ресурсів;

• мати уявлення про підходи до класифікації та оцінки туристичних ресурсів;

• вміти оцінювати туристичні ресурси.

ФОРМИ КОНТРОЛЮ:

1. Тестування.

2. Усне опитування.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ:

Підходи до визначення туристичних та туристично-рекреаційних ресурсів. Туризм є ресурсноорієнтовною системою, тому вивчення ресурсів є важливою задачею. В законі України «Про туризм»є визначення:

Туристичні ресурси – сукупність природно-кліматичних, оздоровчих, історико-культурних, пізнавальних, соціально-побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють різноманітні відповідні потреби туриста.

Туристичні ресурси – об’єкти та явища природного та антропогенного походження, які використовуються або можуть бути використаними для туристичної діяльності.

У сучасні вітчизняній географії туризму існує тотожність понять «туристичні ресурси» та «рекреаційні ресурси», причому найбільш правильним є поняття «туристично-рекреаційні ресурси».

Підходи до класифікації туристичних ресурсів Класифікація – розподіл на групи за певними ознаками.

Класифікації рекреаційних ресурсів бувають:

1. За значенням

2. За площею

3. За використанням

4. За видами

Класифікація ресурсів за значенням:

- національні;

- загальнодержавні;

- обласні;

- місцеві.

Класифікація ресурсів за площею:

- локальні;

- зональні;

- азональні,

Класифікація ресурсів за видами є найскладнішою (рис. 2).

соціально-економічні

Рис. 2. Класифікація ресурсів за видами

Природні ресурси в свою чергу поділяються на дві групи: природно-географічні та природно-антропогенні. До природно-географічних ресурсів належить:

1. Кліматичні ресурси (температура повітря, вологість, атмосферний тиск тощо).

2. Орографічні ресурси (рельєф: гори, височини, низовини тощо).

3. Спелеологічні ресурси (печери, гроти тощо)

4. Бальнеологічні (мінеральні води, лікувальні грязі, озокерит)

5. Гідрологічні ресурси (водні об’єкти: океани, моря, річки, озера, водосховища, водоспади, джерела, струмки)

6. Біотичні ресурси (флора, фауна)

тощо

Природно-антропогенні ресурси включають природні об’єкти які охороняться людським суспільством. В Україні відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» існує 11 категорій таких територій особливої охорони.

1. Біосферні заповідники.

2. Заповідники природні.

3. Національні природні парки.

4. Регіональні ландшафтні парки.

5. Заказники.

6. Пам’ятки природи.

7. Дендропарки.

8. Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва.

9. Зоологічний парк.

10. Ботанічний сад.

11. Заповідне урочище.

Культурно-історичні ресурси поділяються на три групи: історико-архітектурні, біосоціальні, подієві.

Соціально-економічні ресурси включають:

- місця розміщення;

- заклади харчування;

- транспорт;

- розважальні заклади;

- інфраструктура;

- населення.

Діяльнісний підхід до класифікації туристичних ресурсів. Оцінка – співвідносність встановлених змін у властивостях ресурсних комплексів с їх природною, просторовою чи часовою мінливістю.

Існує широкий спектр підходів до оцінки туристичних ресурсів: економічний, екологічний, техногенний.

Оцінка туристичних ресурсів за Мироненко, Твердохлєбовим.

1 етап – визначення об’єктів оцінки.

2 етап – виділення суб’єкта оцінки.

3 етап – формування критеріїв оцінки.

4 етап – розробка параметрів оцінки (шкали).

Типи оцінки.

1. медико-біологічний (фізіологічний) – відображає вплив природних чинників на організм людини

2. психолого-естетичний – пов'язаний з естетичним сприйняттям світу людиною; цей тип розроблений недостатньо, тому що поняття естетики дуже суперечливе.

3. технологічний – відображає взаємодію середовища і людини через технологію туристсько-рекреаційної діяльності.

Параметри психологічно-естетичного типу оцінки.

• міра контрастності;

• сезонна ритміка;

• екзотичність.

Методи оцінки:

• Нормативно-індексний

• Балансовий

• Графічний

• Картографічний

• Порівняльно-географічний

• Метод бальної оцінки – бальний (найчастіший)

• Експертний

• Статистичні

1. факторний

2. регресивний

3. латентно-структурний тощо.

Форми оцінки – вартісна форма, мовна форма

Основою економічної оцінки є об’єкт природокористування.

Методи економічної оцінки:

• Рентна концепція – різниця цінності ресурсів території, задіяною у туристичному процесі

• Концепція вартості вільного часу

• Метод суб’єктивних або мовних оцінок

• Метод гедонічного ціно утворювання

Оцінка культурно-історичних ресурсів

Культурно історичні ресурси можуть бути визначальними при формуванні попиту

Підходи до оцінки культурно-історичних ресурсів

1. За щільністю об’єктів різного значення

2. Вартісні підходи (дивляться оцінку природних ресурсів)

3. Бальна оцінка (існують різні шкали оцінок; найпоширенішими є 3-ох і 5-ти бальні системи). Проблеми бальної оцінки в тому, що важко визначити вагомість показників і тоді використовують комплексну оцінку – бальну + експертна (коефіцієнт вагомості)

Проблеми освоєння та користування туристичними ресурсами. Туристична інфраструктура – сукупність підприємств, установ, закладів, діяльність яких спрямована на задоволення потреб туристів, а також шляхів сполучення, транспорту та об’єктів розміщення туристів.

Заклади розміщення. Існують різноманітні класифікації розміщення, але не існує єдина міжнародна класифікація.

Готельний бізнес суттєво вплинув на розвиток туризму у 90-х роках XIX сторіччя коли почали з’являтися готельні ланцюги, або мережі (Hilton).

Існує загальна назва закладів харчування – ресторан; не існує єдиної міжнародної класифікації ресторанів, але існують ресторанні ланцюги.

Побутове обслуговування – важлива ланка туризму. Немає міжнародних класифікацій.

Транспорт є важливою сферою туризму. Включає дорожню мережу, транспортні засоби і пристрої. В туризмі найдавнішим є залізничний транспорт (1841р. Кук). В 140 країнах функціонують найдовші залізниці. Транссибірська (9 тис. км), Трансазійська: Турція – Китай (3 тис. км) Трансканадська (5 тис. км), Трансамеріканська тощо.

Швидкісні потяги вперше з’явилися в Японії. Існують спеціальна туристична маршруту (залізничні).

Найбільш розповсюджений - автотранспорт. Набув популярності в період між Світовими війнами. Проблемою є якість доріг, але це дуже перспективний вид транспорту. Особливо поширюються подорожі на орендованих авто.

Водний транспорт в туризмі також саме стає дуже популярним, особливо такий напрямок, як круїзний туризм.

Авіаційний транспорт розвивається динамічно, в світі 1300 авіакомпаній, 1000 аерокортів. Щороку перевозиться 1.5 млрд туристів.

Соціально-економічні ресурси – населення. В світі велика частка «живої» роботи. Є дуже важливим кадрове забезпечення.