Змістовний модуль 1.

Тема 1. Методологія та методика географічних досліджень в туризмі

АНОТАЦІЯ:

Тема присвячується вивченню методів географічних досліджень в туризмі.

НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ:

• вивчити основні поняття курсу;

• мати уявлення про еволюцію туризму в контексті географічної науки;

• знати основні моделі розвитку туризму.

ФОРМИ КОНТРОЛЮ:

1. Тестування.

2. Усне фронтальне опитування.

3. Усне індивідуальне опитування.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ:

Еволюція туризму в контексті географічної науки. Туризм – одна з найбільш динамічних галузей економіки. В цій сфері зайнято більше 250 млн. людей (кожний 10 працюючий). Тут надається 1/3 всіх світових послуг.

Турист – людина, що від’їжджає за межі свого постійного мешкання на термін від 24 годин до року без здійснення оплачуваної діяльності та з обов'язком залишити країну або місце перебування в позначений термін.

Туризм – виїзд особи з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною або діловою метою, без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування, терміном від 24 годин до 1 року.

Туризм в сучасному вигляді сформувався в середині XX ст. і тоді ж на межі фізичної та соціально-економічної географії почала розвиватися рекреаційна географія.

Географія туризму сформувалася на основі рекреаційної географії. Ці науки є «доньками» суспільної географії (рис.1).

Предмет географії туризму - територіальна організація (самоорганізація) туристичної діяльності людей.

Географія туризму – галузева дисципліна соціально-економічної (суспільної) географії про просторові закономірності та особливості функціонування розвитку територіальних систем організації (самоорганізації) туристичної діяльності людей.

Завдання науки географія туризму

1. Гносеологічне завдання (пізнавальне)

2. Конструктивне завдання (проектування територіальних систем туризму)

Рис.1. Співвідношення дозвілля, рекреації і туризму (за Холлом-Пейджем, 1999).

Географія туризму отримала своє місце в системі географічних наук після Другої світової війни. Вона пов’язана з:

• суспільно-географічними науками (соціально-політична географія);

• природничо-географічними науками;

• економічними науками (статистика туризму, економіка туризму);

• менеджмент, маркетинг в туризмі;

• туристичне краєзнавство;

• туристичне країнознавство;

• соціологічні науки (соціологія дозвілля);

• історія (історія туризму);

• математика і т.д.

Туристська активність людини та фактори, що її формують.

Туристи мають різні смаки, звички, можливості. Тому ринок туризму треба сегментувати, тобто виділити групи споживачів. Сегментацію можна здійснювати за:

• за географічною ознакою (так, наприклад, виділяються американські туристи витрачають багато грошей, вибагливі до сервісу, англійські туристи ніколи не скаржаться зразу, але потім можуть писати скарги і позови, німці часто скаржаться, є дуже пунктуальними і вимагають цього від інших)

• демографічною ознакою:

1) Від 0 до 14 років – діти;

2. Від 15 до 24 років – молодь;

3) Від 25 до 44 років – економічно активні туристи з дітьми;

4. Від 45 до 64 років – економічно активні туристи без дітей;

5) Від 65 років – пенсіонери.

- соціально-економічною ознакою:

1) VIP – туристи;

2. соціальні туристи.

- психографічною ознакою (спосіб життя, різні хобі)

Фактори, що впливають на туристичний попит:

1) збільшення вільного часу

2. збільшення матеріального забезпечення

3. зміни в демографії.

Сучасні тенденції на туристичному ринку:

- розширення кола потенційних споживачів;

- старіння туристів (збільшення частки людей так званого третього віку або похилого віку);

- подрібнення відпускного періоду;

- короткочасні відвідувачі в розрахунку на один день витрачають більше грошей ніж звичайні туристи.

За видами туризму активність розподіляється наступним чином так:

1. розважальний туризм (приблизно 80% всього туристичного ринку);

2. поїздки ділового туризму (найбільш динамічний вид туризму);

3. релігійний туризм (найдавніший туризм);

4. рекреаційний туризм, або лікувально-оздоровчий (найбільш дорогий та тривалий за часом);

5. спортивний, зокрема гірськолижний, яхт-туризм, рафтінг, банджоджампінг тощо;

6. пригодницький

7. сільський, зелений, екотуризм

8. космічний

9. танатотуризм.

Туристичний потенціал території – сукупність природних, культурно-історичних передумов організації туристичної діяльності.

Територія – площина, що прив’язана до певних географічних координат.

Територія держави – частка земної кулі,що знаходиться під суверенітетом певної держави.

Простір держави – суходільна територія, акваторія, надра і повітря.

До акваторії держави входять річки, озера, внутрішні води, територіальні води (12 миль від берега), економічна зона країни (210 миль), континентальний шельф.

Є також території спільного використання це відкрите море, повітря, Антарктида, космос.

Параметри територій: конфігурація, кордон, розмір.

- розмір - найістотніший фактор для організації туристичної діяльності ( чим більше розмір тим більше туристичних ресурсів, з другого боку існує проблема подолання простору).

- кордон – не має суттєвого впливу на організацію туристичної діяльності, але є цікавим фактором. Кордони зазнали і зазнають величезних трансформацій.

Делімітація – проведення кордону на карті.

Демаркація – проведення кордонів на місцевості.

Деякі кордони стали видатними місцями (дестинаціями), наприклад Велика китайська стіна.

Кордони розрізняють:

• такі, що визначають перед заселенням територій (Північна Америка);

• Після заселення територій.

- конфігурація території – не має впливу, але є винятки, наприклад Італія, розташована на Апеннінському півострові має форму чобота.

Політична карта – географічна карта, з позначенням кордонів держав та територій. На політичній карті 250 суб’єктів:

• Суверенні держави (їх більшість 80%) 192 країни є членами ООН.

Суверинитет – повнота законодавчої, судової та виконавчої влади.

• Несамоврядні території (40 тер.) колонії, території зі спеціальним статусом.

• Проблемні території (Тайвань, Мальвінські о-ви, міста Сеута, Мелілья, (володіння Іспанії в Марокко), Абхазія, Придністров'я).

Країна – територія в загально географічному та культурному значенні.

Держава – політична система влади на певній території.

Столиця – обличчя країни.

Типологія столиць:

• родові - володіння певної особи

• історичні (Лондон, Рим, Париж)

• ситуативні (Москва)

• штучні - створені колоніальною адміністрацією

• політичні - виникають як центри політичного життя (Вашингтон)

Географічний образ країни – зовнішнє сприйняття.

Туристичний образ (імідж) країни –

Туристичні ресурси - об’єкти і явища природного й антропогенного походження, що є матеріальною основою для туристичної діяльності.

Сучасні наукові концепції та моделі в географії туризму. Існують чотири класи туристичних моделей:

1. туристичних подорожей (переміщень);

2. відбуття – прибуття;

3. структурні моделі;

4. розвитку туризму.

Просторові моделі туристичних подорожей. Головним в них є переміщення туристів у просторі:

1. маршрутна модель Маріота;

2. Модель Кемпбелла;

3. Тюнера - Вебера (дістала назву «час - гроші», для Європи найпоширенішими і найвигіднішими є подорожі протягом 90-120 хвилин);

4. Гриєра – Волла;

5. концепція Міосека (поліцентрична).

Моделі відбуття-прибуття. Виходять з того що більшість місць є одночасно місцем відправлення і місцем призначення туристів

1. модель Турота;

2. Модель Лундгрена або концептуальна модель туристичного дестинаційного простору;

3. Пірса, який переніс акцент на структуру міст, місто є одночасно туристичною дестинацією та транзитним пунктом

Стуктурні моделі Виходять з нерівномірності регіонального розвитку

1. Брітона;

2. Каза;

3. Хіллсу;

4. Лун грена.

Просторові моделі розвитку туризму є особливою групою динамічних моделей

1. Плогу або психографічна модель. Виділив психоцентриків, аллоцентриків, середньоцентриків.

2. модель життєвого циклу дестинації Батлера

Дестинація проходить через такі етапи як розвідка, вовлечение, розвиток, укріплення, стагнація, оновлення, уповільнений ріст, стабілізація, спад, стрімкий спад.

3. Гормсена або модель розвитку приморських курортів

4. Міосеку (саме мода відіграє вирішальне значення, а не природа у розвитку туристичних дестинацій);

5. Оперману.

Вітчизняні концепції (В.С. Преображенський, І.Т. Твердохлєбов, Н.М. Міроненко, та ін.)

1. концепція поляризованого ландшафту;

2. концепція територіально-рекреаційного комплексу (рекреаційного району);

3. графічна модель рекреаційної системи;

4. концепція територіальної рекреаційної системи.

Методологічні підходи до комплексної оцінки туристичного потенціалу. Кожна наукова дисципліна спирається на певні принципи (вихідні положення) та методи аналізу, що є основою наукового пізнання. Методологія наукового дослідження – сукупність принципів та методів. Загальнонаукові принципи:

1. історизм

2. системність

3. комплексність

4. об’єктивність

5. хорологічний (просторовий)

6. регіоналізм

7. генетичність

8. екологічність

9. гуманістичність т.д.

Методи поділяються на загальнонаукові (аналіз, синтез, дедукція, індукція) та специфічні (хорологічний, географічний тощо).

Групи методів:

1. Оціночні: медико-біологічні, психолого-естетичні, технологічні, комплексні, економічні. За формою можуть бути якісними або бальними.

2. Методи опитування: анкетування та ін.

3. Методи класифікації (наприклад, існують країни Центру, країни Переферії, країни Напівпереферії).

4. Типологізації.

5. Картографічні.