5. Визначити роль кирило-мефодіївське братство

В 30-40х гг 19 ст починається новий етап відродження укр свідомосі

В 1846 в університетах Києва і Харкова діяло Кирило-Меф товаривство

Засновник: історик Костомаров, чиновник Гулак, Білозевський, ШвченкоГол.ідея КМП: дух і політ обжєднання слов.ян

Осн. Завдання: лікв крпатва, поширення освіти серед народних мас,об.єднати укр народ

Практична діяльність:

-поширення програмних документів

-пропаганда ідей братства в університеті,військовихучилищах,інщих навчальних закладах києва

-поширення творів Т.Шевченка

-розробка проекту створенняв У. Широкої мережі початкових навчальних закладів для всіх верств населення

-збирання коштів на видання укр книги

Встановленя контактів із литовськими, польськими, чеськими революціонерами.

Ліквідація КМБ

У березні 1847 діяльність кмб була припинена за доносом. Учасники братства були заарештовані та відправлені до Петербурга.

Значення діяльності КМБ

-перша проба інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу визвольної боротьби

-уперше здійснено спробу об.еднати укр національну ідею із загальнолюдськими хритиянськими цінностями та ідею слов.янської єдності

-національне звільнення украхнців розглядалося в контексті загальноєвропейської боротьби поневолених народів

4. Охарактеризуйте основні етапи національного-куьтурного відродження україни 18-20

Духовна культура українського народу кінця XVIII— початку XX ст. розвивалась в умовах постійних утисків з боку Російської та Австрійської імперій. Говорячи про національно-культурне відродження, сучасні дослідники часто мають на увазі відродження народних звичаїв і традицій, розширення сфери вживання української мови, створення національної школи, театру, кіно тощо. Було три етапи знаного з XIX ст. національного -відродження: академічний, культурний та політичний.

На першому етапі національного відродження- академічним, певна національна група стає предметом уваги дослідників. Вони збирають і публікують народні пісні і легенди, прислів'я, вивчають звичаї і вірування, складають словники, досліджують історію. Однак усе це робиться мовою іншого народу.

Другий етап національного розвитку — культурна фаза, відзначається тим, що мова, яка в першій фазі є предметом вивчення, тепер стає мовою, якою творять літературу і на яку перекладають з інших мов. Народну мову вводять як обов'язкову до шкіл загальноосвітніх, а з часом і до вищих. Національна мова вживається в науці, технічній літературі, у політиці, громадському житті та побуті. Зяв.ляється «Енеїди» І. Котляревського (1798 р.).

На третьому, політичному, етапі нація, об'єднана спільною мовою, висуває вимоги до політичного самоврядування, автономії, а в кінцевому підсумку до самостійності.

6. оцінка ролі т.г.шевченка в історії украіни

Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Першим закликав у своъх творах украънцыв до боротьби. Був членом КМБ.. залишв багато творів, в яких реально відібражався стан україни у роки 18-19ст.

6. руська трійця. Її роль.

У 30-40х рр 19 ст центром нац життя на західноукр землях став Львів. Тут створюється і починає діяти громадсько-культурне об.єднання романтиків «Руька трійця». Її засновниками були Шашкевич, Вагілевич, Головацький- студенти львовського університету. Прагнули внести зміни тогочасну літературу шляхом впровадження в неї народної мови. Вони займалия збиральницькою, долідницькою, видавничою й публіцичною діяльністю в сфері гуманітарних наук. У 1837 р видали збірку «Русалка Дністрова». Ця книга поклала початок новій демократичній культурі на західноукраїнських землях. Ідея- об.єднати укр землі.

Значення діяльності «рт»

• західноукраїнська інтелігенція під впливом гуртка стала переорієнтовуватись на народні маси

• «Русалка Дністрова» довела,що проста укр.мова може бути літературною.

8. Революція 1905-1907 рр. – революційні події в Російській імперії, які розпочалися

після розстрілу мирної демонстрації робітників в Петербурзі в січні 1905 р. Революційна

хвиля охопила не тільки робітників та селян (на протязі перших 3-х місяців страйкували

робітники 320 підприємств, відбулося майже 140 селянських виступів), але й

демократичну інтелігенцію та студентство.

У відповідь на загальноросійський політичний страйк у жовтні 1905 р. цар Микола ІІ

видав маніфест про громадянські свободи і скликання законодавчої Думи із залученням до

її виборів всіх верств населення.

Робітники Катеринослава та Донбасу приймали активну участь в грудневому

збройному повстанні у 1905 р., після розгрому якого революція пішла на спад.

9. роль Донбасу у деократичній революції 1905-1907 рр

приводом до початку революції стали події кривавої неділі - розстріл мирної демонстрації робітників. Під впливом робітничого руху піднялось на боротьбу i селянство. Вони розграмовували дома поміщиків. Збройні повстання були найгострішою формою боротьби в умовах революції. Навіть в армії вибухали повстання, найвизначнішим із яких був заколот на панцернику “Потьомкін” в одеському порту. Відмовившись виконати наказ стріляти у страйкарів на березі, екіпаж повстав 14 червня 1905 р. i захопив владу на кораблі під керівництвом Г. Вакуленчука (більшовика) i А.Матюшенка (анархіста). Офіцери були знищені. Загинув I.Г.Вакуленчук. Командування на себе взяв А. Матюшенко. Найбільшого підйому збройна боротьба проти царизму в Україні досягла в грудні 1905р. Повстання вибухнули у Харкові, Катеринославі, Олександрівці (Запоріжжя ), Горлівці. Основним районом збройної боротьби в грудні 1905р. став Донбас, де збройна боротьба набула найбільшої гостроти, а розправа урядових військ були найбільш кривавими. 16-17 грудня в Горлівці повстали біля 4 тис. робітників. Їх загони очолили більшовики А. Гречнєв, безпартійний П.Гуртовий, есер П. Дейнега. Після 6- годинного бою, втративши 300 чол., повстанці були розгромлені царськими військами.

Необхідно звернути увагу на те, що збройна боротьба проти царизму зазнала поразки внаслідок відсутності єдності дій серед революційних партій, виступів в різний час, неорганізованості i слабкої технічної підготовки повстанців, недосвідченості керівників.

10.На початку ХХ ст. в українських землях, що знаходилися у складі Російської імперії,

розпочали діяльність політичні партії – політичні організації, які представляли інтереси

певних частин суспільства й створювалися з метою боротьби та утримання влади. Вони

поділялися на загальноросійські – такі, що діяли на всій території імперії та суто українські.

Серед загальноросійських найбільш впливовими політичними партіями були:

- Російська соціал-демократична робоча партія (РСДРП), що була створена у 1898 р.,

а у 1903 р. розкололася на більшовицьку фракцію (орієнтувалися на революційний шлях

зміни суспільного ладу, опорою вважали робітничий клас) й меншовицьку (відстоювали ідею

мирного розвитку суспільства, проявляли інтерес до широких верств селянства); лідери

54

РСДРП(м) – Л.Мартов, Г.Плеханов, РСДРП(б) – В.Ленін; обидві фракції мали свої

організації в Україні;

- Партія соціалістів-революціонерів (есерів), виникла у 1901 р., переважно

представляла інтереси селян і дрібних власників, програмні вимоги: демократична

республіка, надання політичних свобод, створення робітничого законодавства, соціалізація

землі; лідери – В.Чернов, А.Гоц, Н Авксентьєв; одна з найбільш популярних партій, мала

осередки на Сході та Півдні України;

- Союз визволення (з 1905 р. – Конституційно-демократична партія(кадети)) –

створений у 1904 р. ліберальною інтелігенцією на чолі з П.Мілюковим, А.Шингаревим,

В.Набоковим; програмні завдання – встановлення конституційної монархії, досягнення

загального виборчого права;

- Союз 17 октября (октябрісти) – створений у 1905 р. на честь царського маніфесту

17 жовтня, за яким було обмежене самодержавство і надані демократичні права; лідери –

А.Гучков, М.Родзянко, представляли інтереси великих поміщиків і буржуа;

- Союз русского народу – поміщицька партія, створена у 1905 р. за сприяння

царського уряду, відстоювала монархічний режим, визначалася російсько-шовіністичною

зневагою до інших націй; в Україні її лави нараховували понад 180 тис. чол.

Загалом у загальноросійських партіях, навіть в ультрашовіністичних, антиукраїнських,

перебувало багато українців.

В умовах революційного піднесення посилився український національний рух,

з’явилися суто українські політичні партії. Першою з яких стала Революційна українська партія (РУП) .

Революційна українська партія (РУП) створена у 1900 р. в Харкові Д.Антоновичем,

М. Русовим та ін. Ідеологічна платформа РУП сформульована М.Міхновським в брошурі

“Самостійна Україна” – першому політичному маніфесті українського націоналізму, де

вперше було вказано на колоніальний статус українських земель. Мета створення РУП –

об’єднання у боротьбі за право на національне самовизначення, проведення соціальної

революції, повалення самодержавства.

Надалі від РУП відділилися:

- 1902 р. – націоналістично орієнтована Українська народна партія(УНП);

- 1903 р. – Українська соціалістична партія(УСП);

- 1904 р. – Українська соціал-демократична спілка (УСДС) – стояла на позиціях

соціал-демократії і згодом влилася до РСДРП;

- 1905 р. – РУП була перейменована в Українську соціал-демократичну партію

(УСДРП), яка відстоювала право України на автономію в складі Росії;

- 1907 р. – з есерів, що вийшли з РУП ще в 1903-1904 рр., утворена Українська партія

соціалістів-революціонерів (УПСР).

Ряд українських партій мали поміркований, ліберальний характер і виступали за

встановлення конституційної монархії, проведення соціальних реформ та автономію

України. У 1905 р. на базі Української демократичної партії (УДП) та Української

радикальної партії (УРП) була утворена Українська демократично-радикальна партія

(УДРП). У 1908 р. за ініціативою членів УДРП з’явилося Товариство українських

поступовців (ТУП) на чолі з М.Грушевським, С.Єфремовим та Д.Дорошенком.

Поштовхом для подальшого розвитку суспільно-політичного руху в Україні стали події

революції 1905-1907 рр. в Російській імперії.

Активізація суспільно-політичного життя в Україні у цей період проявилася у:

- створенні Рад робітничих депутатів до кінця року їх було 13);

Ради робітничих депутатів – органи влади трудящих. Виникли пі час революції 1905-

1907 рр. Широкого розповсюдження набули під час революційних подій 1917-1920 рр.,

коли існували також ради селянських, козачих, солдатських депутатів.

- виникненні профспілок (6.7.);

Профспілки – громадські організації, утворені для захисту професійних інтересів

трудящих.

- поширенні культосвітніх об’єднань – просвіт;

- тимчасовій легалізації діяльності українських політичних партій;

- участі українських представників в роботі вищого законодавчого органу – Думи .

Після придушення революції відбулося й згортання активності суспільно-політичного

життя в Україні.

11.Особливості становища українців під час Першої світової війни (військового

конфлікту 1914-1918 рр., в якому взяли участь 33 країни світу, було мобілізовано 65 млн.

солдатів, з яких 10 млн. загинуло і 20 млн. було поранено) обумовило те, що вони жили в

державах (Росії та Австро-Угорщині), які належали до різних воєнних блоків, воювали між

собою і розглядали українські землі як об’єкт війни:

- Росія під гаслом панслов’янської єдності бажала приєднати Галичину, Буковину,

Закарпаття;

- Німеччина та Австро-Угорщина, спекулюючи на українській ідеї, висували плани

створення української держави під їх протекторатом;

- у польському національному русі (на території Австро-Угорщини) панувала ідея

відродження Речі Посполитої, куди мусили увійти й українські землі.

Не менш трагічним було те, що українці виступали суб’єктом війни, оскільки були

втягнуті у безпосередню боротьбу держав і блоків по обидва боки фронту, змушені були

вбивати один одного за інтереси держав, які ігнорували їх національну, соціальну і релігійну

гідність.

На Західній Україні було створене перше українське військове формування новітнього

часу – Українські січові стрільці

Українські січові стрільці – під час Першої світової війни український національний

підрозділ у складі австро-угорської армії, основою якого стали юнаки з спортивних

організацій “Січ”, “Пласт” і “Сокіл”. У роки національно-демократичної революції 1917-

1920 рр. – одне з кращих військових з’єднань армії УНР.

Ставлення до Першої світової війни українських суспільних класів та політичних

партій:

- поміщики і буржуазія робили ставку на те, щоб збагатитися під час війни на

військових замовленнях та на нових ринках, тому вони схвалювали дії царського

уряду; їх позицію висловлювали “Союз русского народа”, “Русская монархическая

партия”, створювалися чорні сотні, які розганяли антивоєнні демонстрації;

- ставлення трудящих до війни не було однозначним і позначилося на різних

стратегіях різних політичних сил:

- соціал-шовіністична течія політичних партій (меншовики) підтримувала царську

політику, відстоювала ідею війни до перемоги;

- шовіністично-центристську представляла Міжрайонна організація об’єднаних

соціал-демократів (Л.Троцький);

- радикально-революційну уособлювали більшовики, які виступали за перетворення

війни світової у громадянську з метою захоплення влади;

- ТУП спочатку закликало український народ поділити долю з Росією. Бо перемога

Росії – це перемога й українців, але у 1916 р. засудили війну;

- Українські соціал-демократи (“Спілка”) створили Союз визволення України, котрий

намагався у співдружності з Німеччиною і Австро-Угорщиною в боротьбі з Росією

створити незалежну Україну; фінансову допомогу одержували від німців і

австрійців;

- соціал-демократи на чолі з С.Петлюрою знаходилися на позиціях царизму;

- західноукраїнські соціал-демократи створили загальну українську Раду, яка

працювала на те, щоб Західна Україна одержала автономію в рамках Австро-

Угорщини; вважали, що російська частина України має бути завойована Австро-

Угорщиною для подальшого надання їй незалежності.

Загалом, війна посилила загострення накопичених раніше соціальних протиріч, що з

часом призвело до революційних подій 1917-1920 рр., сприяла цьому й структуризація

партійного руху – у всьому спектрі народних настроїв.

12. Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 р. перетворила Російську імперію в

країну широкої демократії. Повсюдно проходили мітинги, демонстрації. Вийшли з підпілля і

почали активно діяти політичні партії, створювалися громадські організації, органи

місцевого самоврядування.

Революція швидко поширювалася на всю імперію, зокрема, і на Україну.

На Україні революційний процес одразу набув своєї специфіки. На відміну від власно

Росії, де склалося двовладдя, тут виявилися три політичні сили, які претендували на владу:

органи Тимчасового уряду, Центральна Рада та ради робітничих, селянських і

солдатських депутатів.

13.ДОБА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ (БЕРЕЗЕНЬ 1917 – КВІТЕНЬ 1918 РР.)

Центральна Рада – організація, створена 4(17).03.1917 р. у Києві. Очолила національно-

визвольний рух в Україні. Головою Центральної Ради було обрано М.С. Грушевського.

Мала виконавчий орган – Малу Раду. У червні 1917 р. було сформовано крайовий уряд –

Генеральний Секретаріат на чолі з В. Винниченком.

Партії, що створили Центральну Раду, були переважно соціалістичної орієнтації.

Їх концепція української революції передбачала реалізацію двох взаємопов’язаних

завдань:

– українське відродження, досягнення національної державності;

– суспільний прогрес подібно до західної соціал-демократії.

Пріоритет у діяльності віддавався національно-державним питанням. Діячі Центральної

Ради вважали, що головне на першому етапі революції – це досягнення національно-

територіальної автономії в складі федеративної демократичної Росії.

Центральну Раду підтримували майже всі соціальні верстви українського суспільства. У

Києві був скликаний Український національний конгрес, який прийняв резолюції про

автономію України, про українізацію всіх сфер життя суспільства. На підтримку Центральної

Ради висловилися військовий, селянський і робітничий з’їзди.

Центральна Рада, користуючись підтримкою населення, почала діяти самостійно. Вона

видала І Універсал Центральної Ради , в якому проголошувалася автономія

України в складі Росії.

Універсали Центральної Ради – основні юридичні документи, що носили характер

маніфестів. І Універсал, схвалений 10.06.1917 р., проголосив автономію Української держави

у складі Росії. II Універсал, оприлюднений 03.07.1917 р., проголосив Генеральний

Секретаріат крайовим органом Тимчасового уряду в Україні, а всі питання національно-

політичного та економічного устрою відкладав до скликання Всеросійських Установчих Збо-

рів. III Універсал (07.11.1917) проголосив утворення Української Народної Республіки у

складі Російської Республіки, встановлював кордони нового державного утворення, визначив

головні політичні принципи його функціонування. ІV Універсал (09.01.1918 р.) проголосив

Українську Народну Республіку самостійною незалежною державою.

Автономія – право на самоврядування певної частини держави в економічних,

соціальних, культурних, а, подекуди, і в політичних питаннях у передбачених межах.

62

Влада Центральної Ради на місцях встановлювалася мляво, в країні панували анархія і

безладдя. Практично не було створено дієвого державного апарату, поліції та армії.

Тимчасовий уряд Росії, стурбований І Універсалом:

1. Визнав владу Центральної Ради та урядового органу – Генерального секретаріату на

території 5 губерній (Київської, Полтавської, Подільської, Волинської і Чернігівської);

2. Видав Інструкцію, в якій суттєво обмежував повноваження Генерального секретаріату,

зокрема, до його компетенції не входили такі найважливіші сфери життя держави, як

військова справа, міжнародні зв’язки, транспорт, продовольча справа, пошта і телеграф.

В Україні та Росії швидко погіршилася економічна і соціально-політична ситуація. У

жовтні 1917 р. більшовики зробили державний переворот і повалили Тимчасовий уряд,

передавши владу Радам робітничих, селянських і солдатських депутатів.

Центральна Рада засудила захоплення більшовиками влади у III Універсалі. Ним

Центральна Рада офіційно заявила про свою владу на території України, створила Українську

Народну Республіку (УНР) на території 9 губерній в складі федеративної Росії, якої вже

фактично не існувало.

Але реально Центральна Рада ситуацію не контролювала. У країні панувало

безвладдя.

У жовтні 1917 р. в Україні розгорнулася боротьба між трьома політичними силами –

більшовиками, Центральною Радою та прибічниками Тимчасового уряду. Спротив останніх

Центральна Рада разом з більшовиками зламала, а потім почала роззброювати своїх

тимчасових союзників – більшовиків. Таким чином, Центральна Рада, скориставшись

історичним моментом захопила владу на Україні.

У конфлікт втрутилася радянська Росія, яка 3 грудня 1917 р. в ультимативній формі

безпідставно та безплідно вимагала від Центральної Ради відмовитися від влади, припинити

пропускати донських козаків з фронту додому, припинити роззброювати прибічників

більшовиків тощо.

4 грудня 1917 р. у Києві розпочав роботу Всеукраїнський з’їзд рад, на якому ліві партії

планували здійснити внутрішній переворот і захопити владу демократичним шляхом, але

серед 2,5 тис. делегатів з’їзду рад вони становили меншість і не змогли впливати на хід

подій. Тому 127 делегатів цього з’їзду рад перебралися до Харкова, де 11-12 грудня 1917 р.

відбувся альтернативний з’їзд Рад, який проголосив Україну Радянською республікою в

складі Росії. Так на Україні сформувалися два політичних центри – в Києві і Харкові, які

претендували на владу на одній території.

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА

25 грудня 1917 р. розпочався загальний наступ радянських військ проти УНР. Так

почалася громадянська війна (7.4.).

Громадянська війна – війна між громадянами однієї країни, внаслідок конфлікту, що

виник на соціальному, політичному, релігійному ґрунті.

Період громадянської війни на Україні – це 1918 – 1921 рр.

Характерні риси громадянської війни:

? ситуація хаосу та анархії;

? прогресуюча соціально-економічна криза;

? втягнення в революційні події широких верств населення.

Не маючи регулярної армії, Центральна Рада була безпорадна. Після запеклих боїв у

січні 1918 р. Центральна Рада залишила Київ, до якого негайно ввійшли війська більшовиків.

Вони вчинили різанину “буржуазних, контрреволюційних елементів”, до яких відносили усіх

більш-менш заможних, інтелігенцію, дворян разом з родинами та дітьми. Центральна Рада

видала IV Універсал, в якому проголосила суверенітет (7.5.) УНР.

Суверенітет – незалежність держави від інших країн у зовнішній і внутрішній політиці.

АВСТРО-НІМЕЦЬКА ОКУПАЦІЯ УКРАЇНИ

Врятувати Центральну Раду від остаточного розгрому могла лише допомога країн

Четверного союзу. Після підписання Брест-Литовської угоди між Україною та Четверним

союзом Німеччина та Австро-Угорщина надали допомогу Центральній Раді в боротьбі з

радянськими військами.

У лютому – квітні 1918 р. 450 тис. солдатів і офіцерів німецької і австро-угорської

армій окупували всю територію України.

Так, рятуючи Україну від одного лиха, Центральна Рада поставила її перед новими

випробуваннями. Не отримуючи з боку української влади обіцяного у Бресті постачання

продовольства і сировини, німці почали грабувати Україну, втручатися у внутрішні справи

УНР.

День 29 квітня 1918 р. став останнім у діяльності Центральної Ради. В цей день

Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, яка проголошувала Україну суверенною,

демократичною, парламентською державою й гарантувала широкі громадянські права.

64

29 квітня 1918 р. у Києві гетьманом України обрано П.Скоропадського, який при

підтримці окупаційних військ повалив Центральну Раду

16. ГЕТЬМАНАТ П.СКОРОПАДСЬКОГО

Державний переворот 29 квітня 1918 р. у Києві відбувся безкровно і фактично був

підтриманий громадськістю. 30 квітня 1918 р. було проголошено Українську Державу на

чолі з гетьманом П.Скоропадським, тобто відбувся перехід до монархічної форми правління

з авторитарною владою або ж диктаторського режиму.

Очоливши гетьманат, П.Скоропадський зосередив у своїх руках усю повноту влади.

Він призначав отамана (голову) Ради міністрів, контролював зовнішньополітичну діяльність

держави, міг проголошувати воєнний чи особливий стан, проводити амністію тощо.

Важливі позитивні зрушення в економіці:

– підтримка вільного підприємництва;

– створення державного бюджету;

– відкриття кількох українських банків та бірж;

– введення в обіг грошової одиниці – гривні;

– відновлення залізничного руху.

Зміни в державному управлінні:

1. Було поновлено, існуючий ще за імперії, адміністративно-територіальний поділ на

губернії, повіти, волості.

2. Місцеві адміністрації очолені старостами, яким належала вся повнота влади на місцях (за

своїм статусом губернські старости майже повністю відповідали імперським губернаторам).

3. На посади в місцевій адміністрації було призначено колишніх царських генералів, чиновників,

поміщиків.

4. Відновлено діяльність органів місцевого самоврядування (земств та міських дум).

5. Введено в дію закон про Державну варту (тобто поліцію) від 18 травня 1918 року. Один

вартовий мав припадати на 400 осіб населення.

Фактично справжніми ж господарями в Україні були не гетьман і його уряд, а німецька

військова адміністрація. Німеччина прагнула перетворити Україну на маріонеткову державу.

Поразка країн Четверного союзу у Першій світовій війні в листопаді 1918 р.:

1. Значно послабила гетьманський режим і 14 листопада 1918 р. для керівництва повстанням

проти гетьмана було створено Директорію УНР. Значна частина гетьманських військ

перейшла на бік Директорії, внаслідок чого 14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади.

2. Спонукала до створення на території Росії другого Тимчасового робітничо-селянського

уряду України, військові загони якого, услід за окупаційними німецько-австрійськими

військами, що полишали Україну, ввійшли на територію республіки і почали бойові дії

проти Директорії. 5 лютого 1919 р. червоногвардійські загони зайняли Київ. В лютому –

серпні 1919 р. на всій території України, крім західних областей, вдруге було встановлено

радянську владу. З січня 1919 р. держава одержала назву Українська Соціалістична

Радянська Республіка (УСРР).

3. Викликала розвал Австро-Угорщини, що породило хвилю національно-визвольних рухів,

зокрема, й на західноукраїнських землях. У листопаді 1918 р. було створено

Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР) на чолі з президентом Є.Петрушевичем. Це

викликало збройний виступ поляків і невдовзі вони встановили контроль над територією

ЗУНР. Не зарадив обороні незалежності навіть відчайдушний опір українців та

короткочасний союз з УНР.

4. Громадянська війна доповнилася іноземною інтервенцією країн-переможниць (Антанти).

У листопаді – грудні 1918 р. в чорноморських портах від Одеси до Новоросійська

висадились окупаційні війська Антанти (французькі, англійські, грецькі, румунські,

польські загони) загальною чисельністю 60 тис. осіб. Вони мали намір надати військову

допомогу антибільшовицьким силам, але вороже ставилися до Директорії.

17.ДИРЕКТОРІЯ. ВІДРОДЖЕННЯ УНР

Директорію УНР було створено у складі: В.Винниченка (голова), С.Петлюри, Ф.Швеця,

А.Макаренка, П.Андрієвського. Директорія оголосила гетьмана поза законом, його декрети

та реформи скасовано, відновлено попередню назву держави – УНР і чинність її законів.

Було обрано Раду народних міністрів УНР у складі 18 осіб, яку очолив В.Чеховський і

яка відповідала перед Директорією в періоди між сесіями Конгресу трудового народу

(своєрідного парламенту).

Дії Директорії у суспільно-політичній та економічній сферах:

? відновлювалися демократичні свободи;

? встановлювалася національно-персональна автономія;

? поновлювався восьмигодинний робочий день;

? ухвалено закон про передачу селянам усієї поміщицької землі без викупу;

? проводилася боротьба із спекуляцією;

? поверталися селянам зібрані поміщиками контрибуції.

Директорія не мала єдиної позиції щодо перспектив державного будівництва, її голова

В.Винниченко наполягав на розбудові держави за радянським зразком і на союзі з

більшовицькою Росією проти Антанти. Головний отаман війська С.Петлюра, навпаки,

виступав за “європейську модель” і спільну з Антантою боротьбу проти радянської Росії.

Внаслідок цього відбувся розкол у Директорії. Всю повноту влади зосередив у своїх руках

С.Петлюра, який проголосив себе Головним отаманом.

Коли у січні 1919 р. почався новий збройний конфлікт з більшовиками, Директорія

практично не могла ефективно управляти своїми військовими з’єднаннями, які були по

суті напівпартизанськими загонами і часто переходили на бік ворога. На бік

більшовиків перейшли збройні угрупування під керівництвом М.Григор’єва, Н.Махна,

Д.Терпила (Зеленого). Ради захопили: Харьків (3 січня), Чернігів (12 січня), Полтаву (19

січня), Катеринослав (27 січня), Київ (5 лютого), а до літа 1919 р. всю Україну.

Намагаючись зміцнити свої позиції та надати взаємну допомогу проти ворогів, уряди

ЗУНР і УНР (Директорії), 22 січня 1919 р. проголошують Акт злуки Української Народної

Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки.

Однак після переговорів Директорії з Польщею наприкінці 1919 р. про передачу

полякам частини західноукраїнської території в обмін на визнання незалежності УНР та

військовий союз, Президент ЗУНР Є.Петрушевич денонсував Акт злуки.

Навесні 1920 р. українсько-польський союз (С. Петлюра підписав з Ю. Пілсудським

Варшавський договір) зазнав поразки від Червоної армії і у 1921 р. було остаточно покладено

кінець існуванню УНР.