20 Формування багатопартійності

Одним з головних елементів демократичної політичної системи є багатопартійність, адже саме політичні партії підтримують зв´язок уряду з народом. У демократичному суспільстві партії є сполучною ланкою, через яку уряд звертається до мас за підтримкою і забезпечує соціальну базу для здійснення свого курсу, а народ може на найвищому рівні виражати свою думку і таким чином впливати на коригування офіційної лінії.

Сучасна політична партія — це спільність людей, об´єднаних ідеологічно та організаційно з метою завоювання (внаслідок виборів або іншим шляхом), утримання і використання державної влади для реалізації інтересів певних соціальних груп, верств, етнічних та інших спільностей. Для цього партія має стати правлячою, зайняти в політичній системі становище, яке дає змогу визначати політику держави.

Історія багатопартійності в Україні сягає своїм корінням другої половини XIX ст., коли на хвилі революційного піднесення та національного відродження почали утворюватися перші політичні організації. Важливими віхами цієї історії були етап Української революції, період розгортання дисидентського руху, доба «перебудови». Новітня історія багатопартійності в Україні вже пройшла у своєму розвиткові кілька етапів, під час яких розгорталися та набували динаміки певні суспільно-політичні процеси і тенденції:

I етап — «зародження багатопартійності» (середина 1988 — березень 1990 p.):

II етап — «вихід багатопартійності на державний рівень» (травень 1990 — серпень 1991 p.):

III етап — «становлення багатопартійності» (з серпня 1991 p.):

21Молодіжні рухи Заходу несуть в собі довгу історію зміни та розвитку. Вони пройшли тривалий культурний та історичний шлях від самодіяльних клубів за інтересами до найпотужніших у суспільстві утворень. Зараз ми можемо констатувати, що молодіжні рухи стали практичними засобами самореалізації багатьох молодих поколінь. Вони є засобами, що відкривають канали зв’язку, комунікації в середовищі одного покоління, виявляючи та репрезентуючи його інтереси перед суспільством в цілому. Особливості молодіжного руху окремих країн визначаються у значній мірі сутністю політичної системи та адаптацією державної політики стосовно молоді до її безпосередніх потреб. Від цього залежить векторність молодіжної ініціативи, рівень її радикалізму та безкомпромісності; кількість молодіжних організацій та їх політизованість; поширення неформального руху та рівень девіації в молодіжному середовищі. Слід відзначити наявність розбіжностей у поглядах вітчизняних і зарубіжних науковців щодо визначення самого терміну «молодіжний рух». Одні розглядають його конкретно-історичну сутність крізь призму розвитку соціальної активності молоді, інші — як «складову частину молоді», чи як «сукупність молодіжних громадських об’єднань» тощо. Представники вітчизняної науки пропонують розглядати цей рух, по-перше, як одну з рухливіших і мінливіших форм соціальної активності молоді, її соціально-політичних громадських ініціатив; по-друге, як один із засобів участі молоді у суспільних процесах через колективні (як зорганізовані, так і неструктуровані) форми прояву її самодіяльності на засадах спільних інтересів; у більш вужчому розумінні – як систему молодіжних громадських об’єднань (1).

22 Наприкінці жовтня 1991 р. Верховна Рада України розглянула "Основні напрями економічної політики в умовах незалежності".В документі передбачалась структурна перебудова господарства України. У березні 1992 р. Верховна Рада України розглянула > "Основи національної економічної політики України", в яких зазначалося, що Україна залишається в СНД, але повністю виходить з рубльового простору. Таким чином, було покладено початок виходу із господарського механізму колишнього Радянського Союзу і розбудови власної економічної системиСлід підкреслити, що країни колишнього Радянського Союзу, в тому числі і Україна, розпочали процес реформ в умовах специфічних і в певному відношенні гірших, ніж інші країни Центральної Європи. До них, зокрема, відносяться: - нераціональне територіальне розміщення промислових підприємств без урахування витрат на транспорт і енергію на території, що складала майже шосту частину поверхні землі; - більша монополізація господарських структур, більш тісні економічні взаємозв'язки колишніх республік СРСР, майже повна відсутність приватного сектора, недостатній досвід в питаннях управління якістю, фінансами і збутом порівнянне з країнами центральної Європи; - домінування галузей військово-промислового комплексу;- відсутність самостійного історичного розвитку національних господарств і власного досвіду використання національної валюти; - недостатність або повна відсутність ринкових традицій, неприйняття категорій ринкової економіки, відмова від практичного застосування таких понять, як приватна власність, прибуток, індивідуальна ініціатива, самореалізація, конструктивне мислення.До економічних умов слід додати низку політичних чинників, які стримували і продовжують стримувати процес реформ. Україні доводиться не лише змінювати економічну систему, але й вирішувати проблеми, пов'язані з трьома серйозними перехідними процесами

23Соціальний розвиток України: сучасні трансформації та перспективиРозкривається сутність та зміст сучасних трансформацій соціального розвитку України; обґрунтовуються макроекономічні передумови його забезпечення; визначаються стратегічні напрями та перспективи соціально-демографічного розвитку в умовах посилення інтеграційних процесів; окреслено коло проблем та системних заходів щодо забезпечення продуктивної трудової діяльності населення в контексті завдань сучасної соціально-економічної політики; з'ясовано пріоритети формування національної системи поселень; визначено теоретико-методологічні підходи та практичні рекомендації, спрямовані на розвиток соціальної сфери й вдосконалення її інфраструктури; обґрунтовано вихідні засади дослідження макроекономічних трансформацій зайнятості в регіонах України; висвітлено специфіку формування соціально-трудових відносин під впливом ринкової трансформації економіки держави та розвитку глобалізаційних процесів; обґрунтовано стратегічні пріоритети забезпечення зайнятості населення, розвитку людських ресурсів та системи робочих місць у контексті інноваційно-технологічних зрушень в економіці.

24 2 липня 1993 року Верховна Рада України схвалила "Основні напрямки зовнішньої політики України". Цей документ визначає базові національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, містить засади, на яких реалізується зовнішньополітична діяльність нашої держави. Зовнішня політика України спрямовується на виконання таких найголовніших завдань: • утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави; • забеспечення стабільності міжнародного становища України; • збереження територіальної цілістності держави та недоторканості її кордонів; • включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; • захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і віхідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом; • поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

25 Розвиток національної культури тісно пов'язаний з розбудовою державності в суверенній Україні. Культура в Україні позбавилася ідеологізації радянських часів і стала орієнтуватися на світові загальнолюдські цінності, їй став притаманний плюралізм. 1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи законодавства про культуру». Фактично це програма розвитку культури, де підкреслюється, що національно-духовне відродження можливе лише на основі демократизації культурного процесу, припинення його денаціоналізації, наявності відповідної матеріальної базВ Україні відкриваються нові музеї, історико-культурні центри (Батурин Глухів, Збраж). Створена спеціальна урядова комісія, що займається поверненням в Україну вивезених із неї цінностей. Видаються раніш заборонені твори українських письменників: Івана Багряного, Олени Теліги, Євгена Плужника, Миколи Хвильового та ін. Почали виходити журнали «Київська старовина», «Літературно-науковий вісник». Читачі України дістали змогу познайомитися з творами письменників дисидентів Василя Стуса, Івана Світличного, Євгена Сверстюка та ін. Розвивається народна творчість. Проводяться різні фестивалі («Таврійські ігри»); конкурси «Червона рута», «Золоті ворота»... в Україні спостерігається тенденція комерціалізації культури, особливо масової. Зокрема за роки незалежності виник вітчизняний шоу бізнес. Популярними стали пісні Таїсії Повалій, Наталії Могилевської, Олександра Пономарьова, групи „Воплі Видоплясова”, „Океан Ельзи” та ін. Однак разом із тим він програє поки що у конкурентній боротьбі російському шоу-бізнесові, краще організованому, з великою кількістю талановитих виконавців.

26 Помаранчева революція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів.Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції. Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа 2004. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.

За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу одержав Віктор Ющенко.Зміна правлячої еліти України, що відбулася в результаті «Помаранчевої революції», і пов'язана з цим переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни дали привід багатьом спостерігачам говорити про чергу «кольорових» революцій, що почалася зі зміни влади в Сербії та продовжилася в Грузії, Україні та Киргизстані, намагатися знайти аналогії між ними та визначити ті держави, у яких можливе повторення «кольорових» революцій. Зі свого боку, влади країн, які називалися як потенційні об'єкти застосування «революційного досвіду», почали певні контрзаходи для недопущення цього.

27Постановка проблеми. Харчова промисловість є основною переробною ланкою агропромислового комплексу України. До її складу належать такі галузі, як: м'ясна, молочна, борошномельно-круп'яна, консервна, олійна, цукрова, і крохмале-патокова галузі. Розглянемо детальніше молокопереробну галузь.Молочна галузь належить до провідних у харчовій та переробній промисловості та формує привабливий за обсягами виробництва ринок. Це безпосередньо пов'язано з тим, що продукція цієї галузі займає важливе місце у споживанні населення. Частка витрат на молочні продукти становить 15 % від загальних витрат на харчування (це четверте місце після витрат на хлібобулочні, м'ясні, борошняні та макаронні вироби) [3, с. 102].Серед галузей харчової промисловості молочна галузь займає третє місце за обсягами виробництва після м'ясної та хлібопекарської галузей. Молокопереробна галузь об'єднує такі основні групи виробництва, як: маслоробна група, сироробна, виробництво незбираного молока та молококонсервне виробництво. Головна роль молочної галузі пов'язана із тим, що вона робить вагомий внесок у створення матеріально-технічної основи цілого суспільного виробництва. В Україні функціонує близько 2000 підприємств харчової промисловості. Частка харчової промисловості в колишньому Союзі становила 23 %. У молокопереробній галузі нараховують близько 300 підприємств, 80 з яких виробляють приблизно 90 % суцільномолочних товарів.Молочне скотарство - це одна із провідних галузей тваринництва, призначення якої полягає у забезпеченні виробництва молока у тих обсягах, які відповідають нормам державної продовольчої безпеки та розширенню експортного потенціалу національної економіки. Головним чинником для розташування та ефективного функціонування підприємств, діяльність яких спрямована на виробництво продукції із незбираного, є місце споживання готової продукці