20. Причини поразки української революції. Підсумки

Розглядаючи загальні причини поразки українців, необхідно розрізняти внутрішні та зовнішні чинники, а також становище східних і західних українців. Із точки зору внутрішніх чинників головна українська дилема українців (насамперед це стосується східних) полягала в тому, що вони починали формування держави, не завершивши формування нації. Відставання і нерозвинутість процесу національного будівництва були наслідком гніту царату й слабкої соціальної бази, на яку спиралося формування нації.

Очолюючи змагання за незалежність, українська інтелігенція розраховувала на підтримку найбільш чисельного українського стану - селянства. Проте цей величезний загін потенційних прибічників не виправдав сподівань. Неосвічений, забитий і політично незрілий селянин знав, що він хоче, але не міг з упевненістю сказати, за що він бореться. Селянин розумів, що він трудівник, якого експлуатують. З цим і пов'язані перші успіхи більшовицької пропаганди. Але середньостатистичному селянинові важко було осягнути ідею національної незалежності, й лише на завершальному етапі громадянської війни багато більш-менш освічених селян стали схилятися на їх бік. Та найліпший момент для завоювання незалежності вже був втрачений.

Навіть коли селяни прагнули підтримати справу незалежності, організувати його до цієї підтримки було надзвичайно складно. На відміну від великих компактних груп робітників, зосереджених у кількох найбільший містах, селяни були розпорошені по тисячах сіл. Переконувати їх у необхідності співпраці становило собою проблему, розв'язати яку недостатньо мобільній інтелігенції не вдалося. Також до радикальних дій селянство мала спонукати аграрна реформа, що мала забезпечити селян землею та вивести з убогої бідноти; але вона так і не була реалізована. І якщо підтримка українських націоналістів інтелігенцією та селянством була питанням проблематичним, то відсутність цієї підтримки в містах (це стосується Галичини) мала вирішальне значення. Не в змозі розраховувати на робітників, міську буржуазію, чиновництво, службовців, технічний персонал, українські армії з великими труднощами утримувалися в містах - цих осередках комунікацій, транспорту і управління. Таким чином слабкість соціальної бази українського руху 1917-1921 рр. стала стратегічним недоліком, що справив великий вплив на результати боротьби.

За всієї серйозності внутрішніх недоліків українського національного руху вирішальними в його поразці стали зовнішні чинники. Що стосується західних українців, котрі за силою національного руху не поступалися іншим східноєвропейським країнам, які завоювали незалежність, то їхня поразка пояснюється переважаючою силою поляків. На Східній Україні шлях до незалежності закрила більшовицька Росія, а не українські більшовики. Наприкінці 1920 р. командувач Червоної армії Лев Троцький відкрито визнав: «Радянська влада протрималася до сих пір на Україні (і протрималася нелегко) в основному силою Москви, великоруських комуністів і Червоної армії».

Своєю перемогою партія Володимира Ілліча завдячувала не лише блискучому керівництву й чудовій організації, а також наявності в її розпорядженні величезних фінансових, адміністративних, промислових і людських ресурсів Росії. Більшовики могли розраховувати на підтримку росіян і русифікованих робітників у містах України. Східні українці мали ще одного запеклого ворога - білогвардійців. Щоб перемогти таких могутніх ворогів, потребувалося більше сил, ніж могли зібрати національні рухи, що зароджувалися.

Воюючи з набагато могутнішими ворогами як західна, так і східна частина України не змогла добитися визнання і допомоги з боку переможної Антанти. До причин, через які Антанта (а вона з готовністю надавала збройну й дипломатичну допомогу антибільшовицькій Білій армії та чисельним новоствореним у Східній Європі національним державам) належали: незнання реального становища на Україні; енергійна та ефективна антиукраїнська пропаганда білих та поляків; відносини Центральної Ради та Гетьманату з німцями та ліві тенденції Директорії.

Але поряд із втратами революція й громадянська війна принесли українцям і здобутки, повчання для наступних поколінь. Національна свідомість раніше притаманна обмеженій частині інтелігенції, поширилася на всі верстви суспільства. З одного боку селянин здобув упевненість у власних силах, що продемонстрував здатність валити уряди й боротися за свої інтереси, здобув упевненість у власних силах і почуття самостійності. А за цим прийшло прагнення того, щоб до його мови та культури виявляли повагу та визнання. Тому лише за 4 роки процес національного будівництва зробив величезний крок уперед.

Якщо змагання за національне самовизначення зумовили специфічний характер української революції, то соціально-економічні перетворення пов'язані з всеросійською революцією. На Україні, як і скрізь у колишній царській Росії, зник старий лад, і селяни розподілили між собою значну частину конфіскованих земель. Тому, хоч мрії про незалежність лишилися нездійсненними, багато українців мали підстави вважати, що революція не покинула їх з порожніми руками. Все залежало від того, чи дозволить радянський уряд українцям консолідуватися й скористатися цими здобутками.

Уроки української революції

Українська революція 1917-1921 рр. показала, що ідея незалежності України близька різним верствам українського суспільства, а також її розділяли представники деяких інших національностей, що проживали на Україні.

Прагнення мати власну державу було настільки великим (але не підкріпленим конкретною силою), що більшовики для встановлення власної влади були змушені декларувати підтримку незалежності України, і навіть на початку 20-х років виконати певні конкретні кроки з українізації. Але політичний та економічний суверенітет України був фіктивним, більшовицька Росія не відмовилась від імперських амбіцій царизму.

Історичне значення боротьби складається в тому, що був збережений та поглиблений процес утворення Української держави. Українці знову нагадали про себе всьому світу, як про окрему націю, що має право мати власну державу. Проте, Українській Народній Республіці та Західноукраїнській Народній Республіці не вдалося відстояти та укріпити незалежність. Отриманий досвід і уроки революції стали доробком для наступних поколінь борців за українську державу та стали в пригоді наприкінці ХХ століття.

21.Причиной внедрения Нэпа стали

Голод 1921-1923 рр.и Задля збереження влади в країні на початку 1921 р. керівництво РКП(б) змушене було

відмовитися від політики воєнного комунізму та виробити засади нової економічної

політики (непу) (

Нова економічна політика (неп) – система заходів радянської влади у 1921-1928 рр.,

спрямована на тимчасовий відступ державної партії від спроб замінити ринковий механізм

регулювання народного господарства директивним управлінням.

Основні засади непу:

1. Залишення у державній власності тільки великих підприємств.

2. Управління державними підприємствами здійснювалося через трести та синдикати, які переводилися на госпрозрахунок.

Трест – сукупність підприємств, об’єднаних за галузевою, територіальною або

галузево-територіальною ознакою.

Синдикат – організація для закупівлі сировини, планування торгівельних операцій та

збуту однорідної продукції групи трестів.

Госпрозрахунок (господарський розрахунок) – система функціонування державних

підприємств, які набували прав господарюючих суб’єктів, юридичної особи й діставали

можливість самостійних дій на ринку із збереженням загального державного керівництва.

3. Зміна функцій Української ради народного господарства – державного органу

керівництва економікою, який відтепер здійснював тільки загальне керівництво

промисловістю, не втручаючись до оперативних виробничих справ.

4. Передання дрібних та середніх підприємств в оренду або приватну власність.

5. Перехід від обов’язкової праці (загальна трудова повинність, трудові мобілізації,

трудармії) до системи вільного найму робочої сили.

6. Перехід від розподілу за картками до ринкової торгівлі.

7. Проведення грошової реформи, введення конвертованого карбованця.

8. Створення державної торгівлі; регулювання приватної торгівлі за допомогою банків,

кредитних установ та податкової політики.

9. Сприяння розвитку кооперативного руху.

10. Заміна продрозкладки продподатком, надання селянам можливості збувати

лишки сільськогосподарської продукції через ринок.

Продподаток (продовольчий податок) – державний податок на селянські господарства

(1921-1928 рр.) з фіксованими нормами й розміром.

11. Завершення перерозподілу землі для користування селян.

Результати запровадження непу:

1. Поновлення розвитку виробництва, вже до 1926 р. в Україні було перевищено його

довоєнний рівень.

2. Побудова нових підприємств.

3. Проведення грошової реформи дозволило державі акумулювати кошти для направлення

їх на розвиток промисловості.

4. Виведення з підпілля приватної торгівлі, підприємницької діяльності.

5. Налагодження економічних зв’язків між націоналізованою промисловістю та

індивідуалістичним сільським господарством, між селом та містом.

6. Приватний капітал у торгівлі контролював 75% роздрібного товарообігу.

7. Почав формуватися ринок промислових товарів, була створена нова грошова система.

8. Збільшення землекористування бідняцько-середняцьких господарств у 1,5 рази.

9. Збільшення площ землі, що оброблялася (у 1927 р. їх приріст у порівнянні з 1913 р.

становив 10%).

10. Виробництво хліба досягло довоєнного рівня.

11. Поліпшення матеріального становища селян та мешканців міст.

12. Наявність прошарків суспільства, які не вписувалися в комуністичну ідеологію побудови

суспільства – заможних селян та непманів.

Непмани – соціальний прошарок суспільства УРСР у період непу, який становили

підприємці, приватні торгівці та орендарі.

13. Можливість державного втручання в економічні процеси призводила до періодичних

криз сільськогосподарського постачання та збуту промислових товарів (1923/1924;

1926/1927; 1927/1928 рр.), які виникали внаслідок проведення державою політики

“ножиці цін”.

8.7. “Ножиці цін” – державна політика, спрямована на вилучення селянських доходів у

бюджет економічними засобами шляхом штучного зниження закупівельних цін на

сільськогосподарську продукцію та підвищення роздрібних цін на промислову.

14. Недостатня ефективність дрібнотоварного селянського виробництва.

15. Нестача державних коштів для збільшення обсягів промислового виробництва.

У другій половині 1920-х рр. керівництво СРСР все більше усвідомлює необхідність

стрімкого укріплення обороноздатності країни та технічного переобладнання промисловості.

У 1928 р. відбувся перехід від нової економічної політики до політики індустріалізації это и стало результатом прекращения Нэпа.

22.У другій половині 1920-х рр. керівництво СРСР все більше усвідомлює необхідність

стрімкого укріплення обороноздатності країни та технічного переобладнання промисловості.

У 1928 р. відбувся перехід від нової економічної політики до політики індустріалізації Індустріалізація – державна політика СРСР кінця 20-х – 30-х рр. ХХ ст., спрямована

на здійснення глибокої технічної реконструкції промисловості із зосередженням уваги на

розвитку передусім важкої промисловості.

Джерела фінансування індустріалізації:

1. Основне – вилучення коштів з селянських господарств. Ця ідея вперше була висунута

Л.Троцьким, Л.Каменевим та Г. Зіновієвим, була різко критикована з боку М.Бухаріна,

А.Рикова та М.Томського, які виступали за поступовий розвиток індустрії та добровільне

кооперування селянства. У боротьбі за владу була спочатку використана Й.Сталіним

заради повалення всіх своїх політичних супротивників, а потім ним же підтримана й

запроваджена до життя як ідея проведення форсованої індустріалізації за рахунок швидкої

колективізації селянських господарств.

Колективізація – державна політика СРСР наприкінці 20-х – на початку 30-х рр.

ХХ ст., спрямована на знищення індивідуальних селянських господарств шляхом їх

насильницького об’єднання у підпорядковані державі колективні господарства (колгоспи)

з усуспільненням землі та інвентарю.

2. Перекачування коштів з легкої та харчової у важку промисловість.

3. Податки з населення, у тому числі – постійний ріст цін на промислову продукцію.

4. Внутрішні позики.

5. Розширення продажу горілки; продаж за кордон сільськогосподарської продукції, лісу,

нафти.

6. Випуск паперових грошей, не забезпечених золотом.

7. Використання погано оплачуваної праці селян та робітників, коли упор робився на

моральний фактор та ентузіазм трудящих (поширення соціалістичних змагань та

стаханівського руху).

8. Експлуатація праці мільйонів в’язнів.

В умовах переходу до адміністративно-командних методів управління економікою

з’явилася необхідність перспективного планування, що викликало появу п’ятирічних

П’ятирічні плани (п’ятирічки) – форма регулювання економіки СРСР (1928-

1991 рр.) шляхом державного перспективного планування, яке визнавалося як

обов’язкове, директивне.

Довоєнних п’ятирічок було три:

1. Перша (1928-1932 рр.) була найбільш сприятливою для економіки України, до якої було

спрямовано 20% загальних капіталовкладень СРСР; з 1500 нових промислових

підприємств 400 збудували в УРСР, у тому числі “Азовсталь”, “Запоріжсталь”,

“Криворіжсталь”.

2. Друга (1933-1937 рр.) – під час неї заплановані темпи росту знизилися на 13-14%; з 4500

нових підприємств СРСР тільки 100 будувалися в Україні.

3. Протягом третьої (1938-1942 рр.) планувалося збудувати 600 нових підприємств, але

п’ятирічка залишилася незавершеною через початок війни.

Економічні наслідки проведення індустріалізації:

1. Поява на території УРСР гігантів важкої промисловості, які набагато років вперед стали

основою економіки республіки. До 1940 р. промисловий потенціал республіки в 7 разів

перевищив рівень 1913 р.

2. Укріплення позицій важкої промисловості в структурі народного господарства.

3. Зміна господарчого механізму:

- управління промисловістю було жорстко централізоване шляхом підпорядкування

загальносоюзним народним комісаріатам (наркоматам);

- зник ринок товарів виробничого призначення;

- єдиними регуляторами господарчої сфери виступали адміністративно-командні

структури (Держплан СРСР, наркомати) з позаекономічним, силовим,

бюрократичним стилем управління.

4. Затвердження екстенсивного методу економічного розвитку.

5. Диспропорційність розміщення підприємств в УРСР (в основному на сході та півдні).

6. Наявність підприємств з незавершеним циклом виробництва.

7. Стрімкі темпи проведення індустріалізації, ігнорування принципу матеріальної

зацікавленості у перспективі дисбалансували народне господарство.

8. Зростання диспропорції між важкою та легкою промисловістю, між промисловістю та

сільським господарством.

Соціальні наслідки проведення індустріалізації:

1. Створення системи ліквідації неграмотності населення.

2. Утвердження нової структури загальноосвітньої школи.

3. Виникнення системи підготовки кваліфікованих робітників, збільшення випуску

спеціалістів, що закінчили ВНЗ та технікуми.

4. Успіхи в системі охорони здоров’я.

5. Зміни соціальної структури (збільшення питомої ваги робітників, інтелігенції).

6. Зниження життєвого рівня населення: скорочення кількості товарів народного

споживання, виникнення житлової проблеми.

Оскільки в якості основного джерела фінансування індустріалізації було визначене

перекачування коштів з сільського господарства, вже під час хлібозаготівельної кризи 1927-

1928 рр. влада перейшла до примусових методів вилучення продовольства, фактично –

методами продрозкладки .

23. Колективізація – державна політика СРСР наприкінці 20-х – на початку 30-х рр.

ХХ ст., спрямована на знищення індивідуальних селянських господарств шляхом їх

насильницького об’єднання у підпорядковані державі колективні господарства (колгоспи)

з усуспільненням землі та інвентарю..Для отримання змоги держави безроздільно розпоряджатися виробленою селянами

сільськогосподарською продукцією у 1929 р. розпочалося проведення масової насильницької

колективізації (до 1932 р. нею було охоплено 70% селянських господарств), яка

супроводжувалася:

- проведенням політики ліквідації куркульських господарств (розкуркуленням),

внаслідок якого державою було експропрійовано 200 тис. господарств;

масовими депортаціями (9.2.) примусове виселення цілих народів або його значної

частини з меж свого звичного мешкання.

- селян до Сибіру;

- накладенням високих податків на ті господарства, які не бажали вступати до

колгоспів;

- виникненням соціальної напруги на селі (знищення скота та будівель, у 1930 р. –

тимчасовий масовий вихід з колгоспів);

- масовими переселеннями на помешкання до міст;

- введенням у 1932 р. паспортної системи, за якої селяни не отримали паспортів, а

відтоді були позбавлені права на вільне переселення з місця на місце.

Наслідки проведення колективізації:

1. Економічна слабкість колгоспів.

2. Зниження до 1932 р. площі посівів та врожайності.

3. Зміни у соціальній структурі селянства: перетворення селян на фактично безправних

колгоспників, що не мали права індивідуального господарювання, а за свою працю на

усуспільнених землях отримували мізерну натуральну або грошову платню.

4. Зміна соціальної психології сільського населення, відчуженого від результатів своєї праці.

Кульмінацією трагедії українців став голодомор 1932-1933 рр.

Основна причина голодомору 1932-1933 рр. – проведення репресивними заходами

державних хлібозаготівель, під час яких в українських селах було вилучено практично все

продовольство щільно до їстівних запасів та посівного матеріалу. В якості ілюстрації можна

навести наступні дані:

1926-1927 рр. – з України вивезено 27 млн. пуд. збіжжя (це ще за існування ринкових

відносин);

1928 р. – 27 млн. пуд. (період кризи хлібозаготівель);

1929 р. – 11 млн. пуд. (і це у часи світової економічної кризи);

1930 р. – 298 млн. пуд. (експорт СРСР у цей період збільшився у 27 разів);

1931 р. – 316 млн. пуд. (це була максимальна кількість вивезеного зерна з України за весь

довоєнний період, у той же час розміри закупівлі машин з боку СРСР складали 30% всього

світового експорту);

1932 р. – 107,9 млн. пуд.;

1933 р. – 105,3 млн. пуд. (і тоді, коли люди вже вмирали мільйонами).

Селяни були позбавлені допомоги ззовні й жорстко переслідувалися за намагання

знайти продовольство на колгоспних полях та складах.

В результаті за різними підрахунками загинуло від 3,5 до 10 млн. селян.

В 2006 р. Верховна Рада України прийняла закон “Про голодомор в Україні в 1932-1933

рр.”, в якому ця подія кваліфікується як геноцид українського народу (винищення

представників певної нації на підставі етнічної відмінності).

24. Этапы в вопрос не входит,но может пригодиться в вопросе с 30-х годовДля політичного становища українських земель, на яких було встановлено радянську

владу, центральне місце займали питання державного суверенітету та характеру стосунків з

радянською Росією.

Етапи входження України до складу СРСР:

1. Червень 1919 р. – грудень 1920 р.:

- збереження за Україною формального статусу незалежної держави у складі воєнно-

політичного союзу радянських республік Росії, України, Латвії, Литви і Білорусі;

- об’єднання та централізація найголовніших наркоматів республік (оборони,

економіки, праці, фінансів, транспорту, пошти і телеграфу);

- поступове опанування московським центром найголовніших сфер українського

життя; найвищою інстанцією стає політбюро ЦК РКП(б);

- підпорядковання Реввійськраді Росії українських військ;

- поширення на Україну російської грошової системи.

2. Грудень 1920 р. – грудень 1922 р.:

- за договором про воєнний і господарський союз в Україні залишалася формальна

незалежність;

- до об’єднаних раніше наркоматів було додано наркомат зовнішньої торгівлі;

- для управління українською металургійною та металообробною промисловістю,

залізницями були створені загально федеративні органи, які перебували під

контролем Всеросійської Ради народного господарства;

- у жовтні 1922 р. на всі республіки були поширені Земельний, Громадянський та ін.

кодекси РСФСР.

3. Грудень 1922 р. – травень 1925 р.:

- 30 грудня 1922 р. на І Всесоюзному з’їзді Рад було утворено Союз Радянських

Соціалістичних Республік (СРСР), до якого увійшла й Українська Радянська

Соціалістична Республіка (УРСР);

- у січні 1924 р. була затверджена перша Конституція СРСР, за якою кожна з

республік отримала формальне право виходу з Союзу, але конкретних механізмів

79

розроблено не було;

- у травні 1925 р. була затверджена Конституція УРСР, в якій вступ радянської

України до СРСР був закріплений законодавчо.

Відбулися зміни в адміністративно-територіальному устрої:

- у 1923-1925 рр. замість губерній, повітів та волостей було створено округи та

райони;

- у 1932 р. – області та райони;

- в 1934 р. уряд України переїхав з Харкова до Києва, який став столицею.

Наслідки входження України до складу СРСР:

1. Україна стала частиною федеративної держави, в законах якої було закріплено

переважання централізму в управлінні, що стало базою для утвердження

авторитарного правління та тоталітарного режиму.

2. Вперше на карті Європи з’явилося нове цілісне національно-територіальне

утворення зі своїм народним господарством та управлінням – УРСР.

Основні напрями національно-державного будівництва:

1. Проведення політики українізації.

2. Забезпечення умов для вільного розвитку національних меншин.

Українізація – тимчасова політика ВКП(б), здійснювана в УРСР у 1920-поч. 30-х рр.

Український різновид політики коренізації, проголошеної з метою укорінення компартійно-

радянських структур влади у національних республіках. Основні положення: підготовка,

виховання та висування кадрів корінної національності (у даному випадку – українців);

врахування національного фактору при формуванні партійного і державного апарату;

сприяння національній культурі (організація мережі українських навчальних закладів та

закладів культури, газет і журналів, книговидавничої справи, глибоке вивчення національної

історії, відродження і розвиток національних традицій і культури).

Основні наслідки національно-державного будівництва:

1. Зміни складу партійного та державного апарату за національною ознакою (до кінця

1925 р. 52% партійців та 54% державних посадовців республіки були українцями).

2. Успіхи у розвитку української освіти та культури, зокрема до кінця 20-х рр.

україномовними стали 80% шкіл, до 90% газет, поширилося використання української

80

мови у всіх сферах життя населення.

3. Стимулювання ідей політичної самостійності України.

4. Розвиток культури національних меншин. В утворених національних автономних районах

та національних сільських радах на рідних мовах працювали місцеві органи влади,

громадські організації, преса, навчальні заклади тощо.

У зв’язку із непередбачуваними наслідками навесні 1933 р. політику українізації було

вирішено згорнути. У той же час перестали враховуватися й інтереси національних меншин,

були зліквідовані національні райони та сільради.

Проведення індустріалізації та колективізації створили базу для зосередження всієї

повноти влади в центрі та призвели до формування тоталітарного режиму.

Основні риси формування тоталітарного режиму:

1. Розповсюдження централізму на всі сфери суспільного життя.

2. Застосування до незгодних з радянською політикою психологічного та фізичного терору,

проведення репресій.

3. Утвердження державного соціалізму з налагодженою системою експлуатації більшості

трудящих та тоталітарною владою, стрижнем якої був партійно-державний

бюрократичний апарат.

4. Забезпечення монопольного панування партійно-державної номенклатури у всіх сферах

суспільно-політичного життя, механізм влади базувався на:

- державній власності на засоби виробництва;

- гіперцентралізації економічного та політичного керівництва;

- диктатурі однієї партії;

- зрощених в єдине ціле партійних та державних органах, що складали бюрократичну

систему управління, додатком до яких виступали одержавлені громадські

організації;

- бюрократизованій, хоча й формально демократичній, системі представницької

влади та органів управління на всіх рівнях;

- системі культу особи;

- принципах демократичного централізму – централізмі влади зверху донизу та

формальній демократизації знизу та доверху.

5. Відмова від пріоритету європейських ліберальних, демократичних та загальнолюдських

цінностей.

6. Нав’язування через пропаганду ухваленої партійними органами ідеології, яка визнавалася

єдино вірною.

4 модуль 1 Укр. питанняУ складних умовах на передодні та на початку II світової війни вирішувалась доля укр.. земель. Північну Буковину румунські війська захопили ще у 1918 р. незважаючи на рішення Буковинського народного віче об’єднатися з радянською Україною. Після встановлення тоталітарного режиму в румунії більшість укр.. політичних партій було розпущено. Після розчленування 1938 р. Чехословаччини значну частину Закарпаття отримала Угорщина.1039 р. Гітлер погодився на окупацію всього Закарпаття Угорщиною.

2 Договори 1939 23 серпня 1039 р був підписаний пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР.У таємному протоколі Гітлер і Сталін домовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукр. Землі..1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу,поклавши цим самим початок II світ. Війни.17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли кордон і зайняли майже всі землі населені українцями і білорусами. Розмежувальна лінія між СРСР і територією,окупованою німцями була уточнена в радянсько-німецькому договорі «про дружбу і кордони»-28 вересня 1939р. Укр. Землі Лемківщина і Холмщина були зайняті Німеччиною,а Закарпаття-Угорщиною.У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. На початку жовтня 1939 р. на західноукр. Землях відбулися вибори до Народних Зборів,а 26-28 жовтня 1939 р. у Львові пройшли і самі Українські Народні Збори, які прийняли декларацію про встановлення радянської влади на Західній Україні і про возз’єднання з УРСР.

3 Створення в колишніх воєводствах обласних тимчасових управлінь з центрами у Львові, Станіславі, Тернополі і Луцьку. Утворені за офіційною постановою військової ради Українського фронту, ці органи влади мали здійснювати керівництво міськими, повітовими управліннями і селянськими комітетами. 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних Зборів Західної України і 26-28 жовтня у Львові Народні Збори розпочали роботу. Було затверджено декларації про встановлення радянської влади у Західній Україні і про її входження до складу Української РСР, а також про націоналізацію банків та великих промислових підприємств, поміщицьких та церковних земель. 1 листопада 1939 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з Радянською Україною. На західноукраїнські землі поширювалися методи діяльності радянських спеціальних служб. Зустрівши спочатку упередженість, а потім й опір багатьом своїм заходам, влада перейшла до масових репресій. Керівництво місцевих органів НКВС вважало, що “в школах 30% учителів настроєні проти радянської влади і від них треба звільнитись” 12. Впродовж 1940 – 1941 рр. вони звільнили зі школи понад 100 учителів, а також студентів і викладачів Коломийської педагогічної школи та Станіславського вчительського інституту.

4Початок Ввв.22 червня 1941 р. Німеччина напала на радянський Союз.Укр . напрям за планом «Барбаросса» був одним з найголовніших. Відповідно до цього плану війна повинна була тривати 1,5-2 місяці і за цей час війська мали вийти на рубіж Архангельск-Волга-Астрахань.Ставилося завдання оволодіти розвинутою економічною базою України,ії багатими сировинними ресурсами,щоб послабити військово-промисловий потенціал СРСР,створити вигідний плацдарм для подальшої війни і перемоги над СРСР.Саме тому найбільша частина німецьких сил-група армій «Південь»- мала завдання протягом короткого часу завдати головного удару в напрямку на Київ.В Україні німцям протистояли 2 фронти:Південно-Західний (Кирпонос) ;Південний (Тюленєв). В прикордонних боях червона армія зазнала поразки.30 червня 1941 р. німці увійшли у Львів. Разом із ними ввійшла частина ОУН.5 липня 1941 р. радянській уряд україни прийняв рішення про евакуацію промислових об’єктів

Невдачі червоної армії:1-некомпетентність керівництва ; 2-Масові репресії проти армійського війська ; 3-Міжнародна ізоляція Радянського союзу ; 4-Розпорошення сил червоної армії на кордонах проти Німеччини ; 5-Різний ступінь матеріальної готовності до війни.

5Окупація. На окупованих укр.. землях фашисти встановили жорстокий окупаційний режим. Територію України було розподілено :Північну Буковину,Ізмаільщину та землі між Південним Бугом та Дністром з центром в Одесі. 12 центральних обл.. республіки стали рейхскомісаріатом «Україна» на чолі з Е.Кохом. Українська нація оголошувалась неповноцінною. Українцям дозволялося займати найнижчі посади,які вербувалися переважно з карних злочинів. Найбільші промислові підприємства оголошувались власністю Німеччини і були поділені між німецькими економічними магнатами. Колгоспи і радгоспи перетворювались у «общині господарства» з кріпацьким режимом.Під загрозою суворої кари запроваджувалась обов’язкова трудова повиність.Українська молодь примусово вивозилася на роботу в Німеччину.За 1942-44 рр. у німецьке рабство ьуло забрано 2,4 млн. українців.Цілеспрямовано здійснювався геноцид.Планувалося щорічно знищувати не арійців та євреєв.

6Рух опору. На першому етапі(до весни1942р) дії радянських партизан були малоактивними .Вони зазнали значних втрат. Наприкінці 1941-влітку 42р. було розгромлено підпілля Дніпропетровська, Києва, Сталіно та ін.. Зазнали провалу спроби формування великих партизанських загонів восени - взимку 1941р. У червні 1942р. було створено Укр. Штаб партизанського руху (УШПР) на чолі зі Строкачем, який керував загонами, постачав зброю. У серпні 1943р. розпочалася «рейкова війна» - руйнування залізниць. Під час цієї операції було виведено з ладу близько 2 тис.км залізниць .Протягом війни партизанські формування Укр. Провели 19 рейдів. У 1944р. партизани почали широко взаємодіяти з регулярними військами. Було сформовано першу Укр. Партизанську дивізію, яка здійснила рейд на Сан і Віслу. Форми боротьби і збір інформації, саботажі диверсії.

7ОУН (УПА) В Укр. Розгорнулася масштабна партизанська боротьба, яка складалася з 2х потоків: радянські партизани та частини ОУН-УПА. Офіційною датою народження УПА стало 14 жовтня 1942р. запроваджено пізніше як свято укр.. війська, приурочене до дня покровительки війська Запорізького Святої Богородиці. Розділялася на бандерівців і мельниківців, які ворогували між собою. Їх діяльність: з одного боку вони боролися проти гітлерівського фашизму: сталінського тоталітаризму; з іншого – їх діяльність, пов’язана зі співробітництвом з німецькими окупаційними властями. Перший бій з німцями відбувся 7 лютого 1943р. коли перша сотня УПА напала на містечко Володимирець. УПА прагнула закріпитися в Укр. Як «третя сила».Тільки на Холмщині в 1943-44р. польські формування знищили 5 тис.укр. ОУН тероризувала польське населення на Волині. З виходом Червоної армії до Дніпра керівництво УПА приймав рішення про зміну тактики. УПА як партизанська армія не йшла на відкриті бої з регулярними військами радянців. Під час 1 з них навесні 194р. був поранен командуючий 1 Укр. Фронтом Ватутін. Складність діяльності ОУН полягала у тому, що її на відміну від Руху Опору в Європі, не підтримувала жодна держава і вона полягалася тільки на свої сили.

8.Визволення. 1)Грудень 1942р.-У ході розгрому німецьких військ під Сталінградом буда звільнена частина Ворошиловградської, Сталінської і Харківської обл.. 18 грудня 1942р. був звільнений перший населений пункт укр..тер-ії- село Півнівка Міловського району Луганської обл.. 14 лютого 1943р.- першим було визволено Ворошиловград. Цього ж місяця звільнено Харків( але знов потім захопили) 2)Липень 1943р. – листопад1943р. після Курської битви радянські війська звільнили Харків(23 серпня), а згодом і Київ(6 листопада1043). За подвиги здійснені у ході битви за Дніпро 2438 воїнам надано звання Героя Радянського Союзу. За визволення Києва віддали своє життя близ. 260 тис. осіб. 3) Грудень 1943.- травень 1944р.Цей період пов'язаний з бійовими діями 4х Українських фронтів за визволення Правобер. Укр. Успішне досягнення цієї меити в основному було забезпечено перемогою у січні- лютому під Корсунь- Шевченківським. 25 березня 1944 на 1003 день війни війська 2-го Укр. Фронту вийшли на держ. Кордон з Румунією, а 8 квітня з Чехословаччиною, у травні 1944 було визволено Крим. 4) Червень- жовтень 1944р.- завершальний етап звільнення Укр. Львівсько- Володимірська операція забезпечили визволення західних обл.. Укр.28 жовтня 1044р. остаточним вигнанням німецьких військ із Закарпаття було завершено визволення України.

9Відбудова господарства. Після завершення Другої світової війни Радянський Союз постав перед проблемою відбудови значною мірою зруйнованої економіки. Особливо постраждала Україна: зруйновано 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, з яких 250 були спалені дощенту. Демографічні втрати становили майже чверть загальної чисельності населення. З цього приводу ЦК ВКП(б) і рад нарком СРСР в серпні 1943 р? прийняли постанову Про невідкладні заходи по відбудові народного господарства в районах, визволення від німецько-фашистської окупації. Ситуація в 1946–1947 рр. ще більше погіршилася у зв’язку з посухою і неврожаєм та голодом. Значно скоротилося поголів’я худоби. Незважаючи на це, обов’язкові поставки сільгосппродукції державі майже не знизилися. Зате СРСР надавав широку підтримку країнам Східної Європи, котрі стали на шлях соціалістичного будівництва». Швидкими темпами зростала мережа шкіл, вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. За 5 повоєнних років кількість середніх шкіл зросла у 7 разів порівняно з 1940 р., а кількість студентів збільшилась за цей час майже в 10 разів. Разом з тим значно посилився процес русифікації (у Львівському університеті із 295 викладачів українською мовою навчали лише 49) та шалений наступ на релігію, традиції і звичаї західних українців. Особливо активну боротьбу повела радянська влада проти української греко-католицької церкви, яка була одним із важливих чинників суспільно-політичного життя, особливо в Галичині.

10.Ждановщина . у СРСР з'явилось явище, яке отримало назву за іменем його головного провідника А.Жданова. "Ждановщина" (1946-1949 pp.) означає широкий наступ сталінського режиму в галузі ідеології, культури, науки, літератури, мистецтва з метою встановлення жорстокого контролю над духовним розвитком радянського суспільства. Жданов виступав офіційним теоретиком і організатором цього наступу. Ця кампанія мала на меті посилити культурно-ідеологічну ізоляцію радянського суспільства, ізолювати і протиставити інтелігенцію іншим прошаркам суспільства, розпалити шовіністичні та антисемітські настрої, посилити процес русифікації, відновити образ внутрішнього ворога, так необхідного для тоталітарного режиму. Ждановщина призвела до гальмування розвитку науки, літератури і мистецтва в країні, породила потворні явища в середовищі радянської інтелігенції , викликала її розмежування. Сталінський режим остаточно протиставив владу і народ, ліквідував патріотичне піднесення років війни, паростки відродження української культури. У міжнародному плані "ждановщина" посилила відірваність радянських митців від досягнень світової культури, стала ідеологічним обґрунтуванням конфронтаційної зовнішньої політики СРСР.

12Хрущовська відлига. Після смерті Сталіна (1953) в країні сталися суттєві зміни в соціально-політичному житті та економічній політиці. Почався процес часткової десталінізації,який був названий «відлигою». Значною віхою в цьому процесі був ХХ з’їзд КПРС (1956) де тодішній керівник партії М.С. Хрущов зробив доповідь »про культ особи та його наслідки». У ній він піддав досить різкій критиці діяльність Сталіна,вказавши на численні незаконні дії з його боку. Припинилися репресії,почалася реабілітація незаконно репресованих. Було ліквідовано концтабори і визволено сотні тисяч жертв сталінського терору,у тому числі ї українців. Вибори в ради всіх рівнів були формальними ,а самі ради не мали реальної влади. Процес демократизації йшов непослідовно й повільно. Головними причинами були неспроможність командно-адміністративної системи до глибокого реформування,відрив ідеології і політики від реального життя,слабка участь широких народних мас у реформах,стиль керівництва самого Хрущова. Хоч хрущовські реформи не виправдали сподівань,але рівень життя усе ж значно зріс. Реформи Хрущова містили позитивні елементи,він щиро бажав підвищення добробуту,але вони не могли бути радикальними. Невдоволення номенклатури і ліквідація привілеїв різке зменшення кількості службових автомобілів. Проти Хрущова почала формуватися група змовників і у 1064 р. було знято з усіх постів і відправлено на пенсію.

13.Реформи. 50-60-х.Реформи почалися з сільського господарстваюПри сталині с/г було збитковим,і збитки покривалися державними кредитами і дотаціями,що з економічної точки зору було абсурдом..З 1953 р. почалося підвищення заготівельних та закупівельних цін на с/г продукти,які до кінця 50-х років зросли втричі.З середини 50-х с/г вперше за довгі роки стало рентабельним.Збір зерна зріс,цукор,м'ясо молоко.У 1958 р. ліквідували машинно-тракторні станції,а їх техніку передали колгоспам,що було неоднозначним рішенням,адже за техніку треба було платити значні кошти,а вона знаходилась не в дуже доброму стані.У 1957 почалася реформа управління.Створили структуру,яка повинна була поєднати централізоване планове керівництво з підвищенням самостійності республікі областей.Економіка переходила на управління за територіальним принципом через ради народного господарства(раднаргоспи),що створювалися в економічних адміністративних районах.Під контроль раднаргоспів було передано 10 тис промислових підприємств.1957-перший супутник у космосі. 1961 –перша людина у космосі

15.У жовтні 1964 p. на пленумі ЦК КПРС відбулася зміна партійного керівництва СРСР. Замість М.Хрущова першим секретарем ЦК партії був обраний Л.Брежнєв Л.Брежнєв продовжував здійснювати політику підтримки радянської олігархії, гарантуючи їй стабільне існування. "Брежнєвський період" історії України — період часткової реанімації командно-адміністративної системи сталінського зразка, період застою та одночасно — пошуку прогресивними силами шляхів суспільного оновлення. На рубежі 60—70-х років Радянський Союз, а разом з ним й УРСР як повністю інтегрована в цю централізовану державу республіка вступили у період історії, за яким затвердилася назва "застій", що тривав до середини 80-х років. Широкомовні заяви про досягнення розвинутого соціалізму багато в чому не узгоджувалися з реальним життям. Командно-адміністративна система управління гальмувала прогресивний розвиток суспільства, негативно впливала на всі сфери соціально-економічного, політичного і культурного життя. Командно-адміністративна система управління згубно впливала на економіку країни. Оскільки економіка УРСР входила до єдиного народногосподарського комплексу країни, то темпи занепаду в ній також набували катастрофічного характеру. За 15 років (з 1965 до 1980 р.) темпи зростання продуктивності суспільної праці в Україні зменшились більше ніж удвоє. Плани з більшості показників як у СРСР в цілому, так і в УРСР не виконувалися, а якість значної частини промислової продукції не відповідала світовим стандартам. Важке становище склалося в сільському господарстві. Маючи родючі землі, наша країна перетворилась в лідера по закупівлі зерна за кордономв соціальній сфері. Загальмування темпів зростання економіки у сукупності із залишковими принципами фінансування соціальних програм відбилося на рівні добробуту народу.

16Дисиденти.У 1950—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав. Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення «паралічу страху», що було зроблено Хрущовим. В Україні, як і в інших неросійських республіках, дисидентство викристалізовувалося у змаганнях за національні й громадянські права, а також за релігійну свободу. Українські дисиденти були дуже різноманітні у своїх поглядах та цілях. Іван Дзюба, літературний критик і один з найвидатніших дисидентів, однаково прагнув здобути як громадянські свободи, так і національні праваНаціонал-комуніста Дзюбу непокоїла велика розбіжність між радянською теорією та дійсністюПроте взагалі українські дисиденти закликали до проведення в СРСР реформ, а не до революції чи відокремлення, й виступали проти національних репресій в Україні та за громадянські права в СРСР. ісляхрущовське двадцятиріччя (1965—1985 рр.) в Україні пройшло під знаком неухильного поглиблення кризи радянського суспільства, що поширилася на всі сфери життя — політику, економіку, соціальні відносини, ідеологію, культуру.У цей час суспільно-політичне життя в Україні розвивалося надзвичайно суперечливо. З одного боку — наступ партапарату, його ідеології, з іншого — зростання національної свідомості.Релігійне дисидентство Окремий різновид дисидентства в Україні базувався на релігії. Теоретично радянська конституція гарантувала свободу віровизнання. Але режим удавався до цілого ряду заходів для боротьби з релігійними віруваннями та практикою. Вони включали обмеження релігійних публікацій, заборону навчати дітей релігії, проведення серед них атеїстичної агітації, засилання агентів у середовище священнослужителів і церковної ієрархіїНа початку 1980-х рр. в Україні інтелігентський дисидентський рух було практично розгромленоПитання, які вони порушували, не були проблемами щоденного життя, що хвилюють більшість населення.

17Політика перебудови створила можливості для розв’язання деяких соціальних проблем. Зросли обсяги державних капіталовкладень в соціальну сферу, що дозволило направити додаткові кошти на спорудження житла, шкіл, лікарень. З’явилась можливість приватизації населенням житла. У результаті перших господарських перетворень підприємства одержали деяку свободу у вирішенні одного з найважливіших питань – формування фонду заробітної плати. Вони могли її збільшувати за рахунок тієї частини прибутку, яка залишалася після формування інших фондів і відрахувань у бюджет. У 1989 р. середня зарплата робітників і службовців України зросла на 9,4% і досягла 218 крб. У цілому по СРСР такий ріст становив 9,5%, а рівень зарплати – 240 крб. За даними на 1988 р., за оплатою праці робітників і службовців Україна перебувала на восьмому місці серед 15-ти союзних республік.

Боротьба навколо економічної реформи 1990 року У 1990 р. боротьба навколо економічної реформи вкрай загострилася. Головним її змістом було вирішення питання щодо можливості співіснування ринку і соціалізму, господарської свободи і державного контролю. У травні 1990 р. опубліковано урядову програму, що передбачала перехід до ринку при жорсткому контролі держави. Програма була підготовлена під керівництвом академіка Л. Абалкіна, відомого радянського економіста. Але ця програма не була прийнята Верховною Радою СРСР. Депутатів не влаштовувало те, що перехід пов’язувався з підвищенням цін, рішення про яке уряд приймав без урахування інтересів і настроїв Народу. Майбутнє підвищення цін породило ажіотажний попит майже на всі товари. Було вирішено переробити програму і передати її на розгляд Верховної Ради СРСР восени 1990 р. Погіршення економічного становища у 1990 році

Поглиблення кризи в економіці виявилося у наростанні темпів інфляції, збільшенні дефіциту державного бюджету. Карбованець перестав виконувати свою функцію. В 1989–1990 рр. надзвичайного поширення набувають натуральні, або, як їх стали називати, бартерні обміни. Підприємства бажали одержати за свою продукцію реальні цінності, а не радянські карбованці, які інакше як «дерев’яними» вже й не називали. За цих умов продукцію направляли насамперед туди, звідки поступали матеріали чи сировина, а не туди, де вона була вкрай необхідна для продовження чи завершення технологічного процесу. Спочатку області, а потім уже й регіони і республіки стали вимагати від підприємств, що знаходилися на їхній території, виконувати перш за все замовлення свого району, а вже потім, якщо щось залишиться, – іншим замовникам. Внаслідок цього одне за одним стали зупинятися підприємства союзного підпорядкування. В економічному фундаменті імперії з’явилися численні тріщини.

18Декларація приймалася в роки розвалу СРСР. Міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички. 11 березня 1990Проте Декларація про державний суверенітет України далеко випередила декларації Росії і комуністів. По-перше, це фактично була програма побудови незалежної держави. По-друге, Декларація надала поштовх і напрямок процесу утворення національних держав на теренах падаючої комуністичної імперії. За місяць Верховна рада Білоруської РСР прийняла декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української декларації про побудову самостійної держави.Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Однак це не означало революційної зміни поглядів комуністів. Заключним в Декларації стало положення про те, що принципи Декларації про суверенітет України будуть використані для укладення нового союзного договору.У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю. Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами

19 серпня 1991 року з метою повернення суспільства до попередніх порядків була здійснена спроба державного заколоту. Його ініціатори — представники вищого державного керівництва СРСР — заявили, що у зв'язку з начебто хворобою Президента СРСР М. Горбачова його обов'язки виконуватиме Г. Янаєв, а країною керуватиме Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС, рос. ГКЧП - Государственный комитет по чрезвычайному положению ДКНС оголосив про запровадження на півроку в окремих районах СРСР надзвичайного стану. Призупинялася діяльність всіх політичних партій, окрім КПРС, громадських організацій і рухів демократичного спрямування, заборонялися мітинги, демонстрації, страйки, запроваджувалася жорстка цензура над засобами масової інформації, призупинявся вихід газет, крім кількох лояльних до ДКНС. У Москві, де відбувалися головні події, було запроваджено комендантський час, виведено на вулиці та майдани війська. Провал заколоту мав катастрофічні наслідки для КПРС, діяльність якої зразу ж було заборонено. 30 серпня Президія Верховної Ради України заборонила діяльність Компартії України як складової частини КПРС. Після цього Президент СРСР М. Горбачов, який у дні заколоту був ізольований путчистами на південному березі Криму, стрімко втрачав владу. Різко посилювалася діяльність керівництва Російської Федерації, яке відіграло ключову роль у придушенні заколоту. Союзні органи влади були паралізовані. Виникли сприятливі обставини для здобуття незалежності союзними республіками з-під радянської окупації.