Обставини, що виключають злочинність діяння
залежить від того, чи була б визнана правомірною заподіяна шкода в умовах відповідного реального посягання, тобто в разі відсутності помилки. Дляцьогоособа, якаприймаєрішенняусправі(слідчий, суд), повинна абстрагуватися від того, що в даному випадку була помилка,
іприпустити, щомаломісцереальнесуспільнонебезпечне посягання. На цій підставі й необхідно встановити, були чи не були перевищені межі необхідної оборони. У разі негативної відповіді на це питання відповідальність особи за заподіяну шкоду виключається (ч. 2 ст. 37 КК). Якщо ж особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони (ч. 3 ст. 37 КК).
Невибачальною згідно з ч. 4 ст. 37 КК визнається така помилка, приякійвобстановці, щосклалася, особанеусвідомлювала, алемогла усвідомлювативідсутністьреальногосуспільнонебезпечногопосягання, якби вона проявила більшу пильність, обачність, дбайливість. Сутність невибачальної помилки полягає в тому, що об’єктивні
ісуб’єктивніобставинивданиймоментнедавалиособідостатніхпідстав для того, щоб помилятися стосовно наявності суспільно небезпечного посягання. Але, незважаючи на це, особа все ж таки припустилася такої помилки і заподіяла тому, хто посягає, шкоду. Вочевидь, що в такому випадку в неї відсутня вина у формі умислу і тому вона можепідлягативідповідальності лишезанеобережне заподіяння шкоди, а саме: за заподіяння смерті, тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, оскільки менш тяжка шкода, заподіяна з необережності, не є караною.
§3. Затримання особи, що вчинила злочин
1.У частині 1 ст. 38 КК встановлено: «Не визнаються злочинними дії потерпілого таіншихосіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідниморганамвлади, якщоприцьомунебулодопущеноперевищення заходів, необхідних для затримання такої особи». Відповідно до ч. 2 ст. 38 КК перевищенням зазначених заходів визнається умисне за-
279
Розділ 14
подіянняособі, щовчинилазлочин, тяжкоїшкоди, якаявноневідповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.
Таким чином, правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими особами — це насильницькі дії, спрямовані на короткостроковепозбавленняволіособи, якавчинилазлочин, зметоюдоставлення її органам влади, якщо такі дії викликалися необхідністю затриманняівідповідалинебезпечностівчиненогопосяганнятаобстановці затримання злочинця.
2.Затримання злочинця можливе лише за наявності для цього підстави, тобто злочину. Звичайною підставою затримання служить очевидне для потерпілих або інших осіб злочинне посягання на правоохоронюваніінтереси(наприклад, розбійнийнапад, крадіжка, посяганняна життя або здоров’я людини та ін.). Затримання особи в разі відсутності такої підстави може свідчити про незаконність дій і тягти за собою відповідальність за ст. 146 КК як за незаконне позбавлення волі.
3.Затриманнязлочинцямаєознаки, щохарактеризують: 1) мету затримання; 2) особу, яка підлягає затриманню; 3) характер дій при затриманні; 4) своєчасністьзатримання; 5) необхідністьзаподіянняшкоди при затриманні; 6) співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцю при його затриманні.
4.Мета затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК дії потерпілих та інших осіб визнаються правомірними, якщо вони мали на меті затримання злочинця і доставлення йогоорганам влади. Узв’язку зцим виділяють дві мети такихдій: 1) кінцева — доставлення злочинця відповідним органам влади (довідділення міліції, прокуратури, виконкому місцевої ради, органів військової влади і т. д.) та 2) найближча — затриманнязлочинця, тобтопозбавленняйогоособистоїсвободи. Якщо
ждії стосовно затримання злочинця були розпочаті для досягнення інших цілей (наприклад, для самосуду), то це виключає їх правомірність. Слід мати на увазі, що затриманню надає правомірності саме наявність у того, хто затримує, зазначеної мети, а не фактично досягнутий результат (наприклад, злочинець вирвався і сховався, втік із замкненого приміщення тощо).
5.Особа, якапідлягаєзатриманню. ККрегулюєзатриманнялише злочинця, а не інших правопорушників, тобто затримання особи, яка вчиняє або вже вчинила злочинне посягання. Переконання в тому, що затримується саме злочинець, анеінша особа, має будуватися наусвідомленні тим, хто затримує, очевидності злочину. Якщо ж потерпілий
280
Обставини, що виключають злочинність діяння
добросовісно помиляється щодо злочинності скоєного чи особи злочинця, то питання про відповідальність за необґрунтоване заподіяння шкоди повинно вирішуватися за правилами затримання так званого уявного злочинця, що аналогічні правилам про уявну оборону.
6.Характер дій при затриманні. Затримання злочинця виража-
ється в діях потерпілих або інших осіб, пов’язаних із позбавленням злочинця особистої свободи, а також заподіянням йому (у разі необхідності) шкоди. Такідіїзбігаютьсязфактичнимиознакамиоб’єктивної сторони деяких злочинів, наприклад незаконного позбавлення волі, вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення або пошкодження майна та інших насильницьких дій. Далі, затримання може визнаватися правомірною дією, якщо воно було здійснено на короткий час, тобто було короткостроковим. Час затримання, що є необхідним і достатнімдляпереданнязлочинцяорганамвлади, визначаєтьсяконкретними обставинами затримання. Але в будь-якому разі затриманий злочинецьзапершоїреальноїможливостімаєбутипереданийорганам влади. Затримання злочинця на тривалий строк за відсутності в тому необхідності не виключає відповідальності особи за ст. 146 КК (незаконне позбавлення волі).
7.Своєчасність затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК затри-
мання може бути вчинене лише в момент або безпосередньо після вчинення злочинного посягання. Початковим моментом виникнення права на затримання злочинця є початок злочинного посягання, коли об’єкт посягання піддається безпосередній загрозі негайного заподіяння шкоди. Право на затримання зберігається і під час посягання, що продовжується, а також безпосередньо, тобто відразу ж після завершення злочину (так зване затримання по «гарячих слідах», що, за даними деяких досліджень, має місце майже у 90 % випадків). Тому затримання, здійснене через якийсь час, тобто не безпосередньо після вчинення злочинного посягання, є неправомірним.
8.Необхідність заподіяння шкоди при затриманні. Затримання злочинця, щонепов’язанеіззаподіяннямшкодийогожиттю, здоров’ю або майну, завжди є більш бажаним. Проте злочинці часто відмовляються виконувати вимоги того, хто їх затримує, намагаються втекти
змісця злочину, чинять опір або навіть нападають на тих, хто їх затримує. У таких випадках особа нерідко змушена заподіяти злочинцю відповідну шкоду, оскільки у неї відсутня реальна можливість без серйозної небезпечності для себе або інших осіб здійснити ненасиль-
281
Розділ 14
ницьке затримання злочинця. Для оцінки вимушеності заподіяння шкоди злочинцю має значення кількість осіб з двох сторін, вік, фізичні сили, озброєність злочинця і особи, яка затримує, а також усі інші умови, що у своїй сукупності свідчать про відсутність реальної можливості затримати злочинця без заподіяння йому шкоди. І навпаки, одне лише ухилення від затримання в обстановці, коли особа мала і усвідомлювала явну можливість затримати злочинця без заподіяння йому шкоди, так само як і відсутність протидії з боку злочинця, свідчитьпровідсутністьнеобхідностівзаподіяннійомушкоди. Протеякщо таку шкоду було все ж таки заподіяно, то це повинно тягти за собою відповідальність особи, яка затримала, на загальних підставах.
9. Співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцю при його затриманні. Вимушене (необхідне) заподіяння шкоди не може бути безмежним, оскільки злочинець навіть самим фактом вчинення злочину і намаганням ухилитися від затримання не ставить себе поза законом. Іншими словами, насильницькі заходи, що застосовуються до злочинця, в кожному конкретному випадку повинні мати визначені межі. Цімежізалежатьвідвідповідностішкоди, щозаподіюється, двом обставинам, узятим в єдності, а саме: 1) небезпечності посягання та 2) обстановці затримання злочинця.
Небезпечність посягання визначається: а) цінністю блага, на яке спрямоване посягання, та б) характером і розміром шкоди, заподіяної цьому благу, або реальною загрозою заподіяння цієї шкоди. Тому чим більшнебезпечнимєпосягання, тимбільшширокимивизнаютьсямежі заподіяння шкоди для затримання особи, яка його вчинила. Так, при ухиленні від затримання, наприклад, вбивці, ґвалтівника чи учасника розбійногоабобандитського нападу тощоспіврозмірним єзаподіяння йому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень). І навпаки, при вчиненні посягання порівняно невеликої суспільної небезпеч- ностіграничнимєзаподіяннязлочинцюнетяжкоїшкоди(убудь-якому разі такої, що не перевищує середньої тяжкості тілесних ушкоджень), оскільки більш тяжка шкода явно не відповідала б невеликій небезпечності самого посягання.
Однак заподіяння злочинцю шкоди, яка навіть відповідає небезпечностіпосягання, незавждисвідчитьпройогоспіврозмірність. Так, якщо вособи була реальна можливість затримати злочинця іззастосуваннямбільшм’якихзасобів, алевона, усвідомлюючицюможливість, тим не менш заподіює йому тяжку шкоду, то така шкода не може бути
282
Обставини, що виключають злочинність діяння
визнанаспіврозмірною, оскільки вонабулаявнобільшою, ніжцебуло достатньо для успішного затримання. Тому закон і передбачає, що співрозмірною може бути визнана лише така шкода, яка відповідала не тільки небезпечності посягання, а й обстановці затримання злочинця, тобтотимумовам, щохарактеризуютьреальнісили, можливості та засоби потерпілого або іншої особи для успішного затримання злочинця. Така обстановка може варіюватися від відносно сприятливої до несприятливої для особи, що затримує. Відносно сприятлива обстановка свідчить про те, що потерпіла чи інша особа має явну, наприклад фізичну, перевагу над злочинцем і усвідомлює, що у неї є реальна можливість успішно затримати його без заподіяння йому тяжкої шкоди. І навпаки, несприятлива обстановка затримання означає, що особа, яка затримує, перебуває у невигідному, програшному становищі порівняно з протидіючим злочинцем і усвідомлює, що успішне затримання можливе лише у разі заподіяння злочинцю тяжкої шкоди. У той же час слід мати на увазі, що внаслідок хвилювання, переляку, несподіванки нападу тощо особа може добросовісно помилятися в оцінці небезпечності посягання або характеру обстановки затримання, що, природно, може призвести до заподіяння злочинцю і більш тяжкої шкоди, за яку особа, що затримує, не може підлягати відповідальності.
10. Перевищення меж заподіяної злочинцю шкоди при його за-
триманні є неправомірним і означає, що злочинцю заподіяно неспіврозмірну шкоду. Перевищити зазначені межі — це значить заподіяти злочинцю надмірну шкоду, тобто порушити умову про її співрозмір-
ність. Як випливає із ч. 2 ст. 38 КК, перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні — це умисне заподіяння йому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно неспіврозмірної або з небезпечністю вчиненого посягання, або з обста-
новкою затримання злочинця. Тому, наприклад, вимушене заподіяння тяжкої шкоди хулігану, що ухиляється від затримання, який вчинив, наприклад, напад, не пов’язаний з посяганням на особу, свідчить про явнуневідповідність цієїшкодинебезпечності скоєногоним. Таксамо заподіяння, наприклад, вбивці смерті в обстановці, при якій особа очевидно мала і усвідомлювала реальну можливість затримати його шляхом заподіяння йому явно менш тяжкої шкоди, говорить про явну невідповідність заподіяної шкоди відносно сприятливій обстановці затримання.
283