Розділ IV. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

трапляються випадки, коли на час вчинення діяння (дії або бездіяльності) був чинним один закон, у процесі досудового розслідування справи — другий, а на час розгляду справи в суді або постановлення вироку — третій. У цих випадках досить часто виникає питання про те, який з цих законів слід застосувати до особи, що вчинила злочин. Законодавець, доповнивши Законом України від 15 квітня 2008 р. № 270-VI ст. 5 КК частиною четвертою, вирішив це питання таким чином: «Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи»1. Що стосується законів, які пом’якшують кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшують становище особи, то до особи, яка вчинила злочин, може бути застосований або «проміжний закон», або закон часу винесення постанови (вироку) по справі, що залежить від того, який з них відносно закону часу вчинення діяння (дії або бездіяльності) найбільше пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Це правило стосується також випадків, коли лише один із зазначених законів пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Якщо ж «проміжним законом» скасовувалася злочинність діяння, то до особи, яка вчинила діяння (дію або бездіяльність), щовизнавалосязлочиномначасйоговчиненнятазнов визнається таким на час винесення постанови (вироку) по справі, застосовується «проміжний закон», і така особа не повинна підлягати кримінальній відповідальності.

§2. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі

1.Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі таких принципів: а) територіального; б) громадянства; в) космополітичного(універсального); г) реального. Перші два принципи вважають основними.

2.Територіальний принцип. Сутність цього принципу відбито

вч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на тери-

1Відом. Верхов. Ради України. – 2008. – № 24. – Ст. 236.

61

Кримінальне право України. Загальна частина

торії України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визна-

єтьсявчиненимнатериторіїУкраїни, якщойогобулопочато, продовжено, закінчено або припинено на території України. Це положення охоплює випадки як учинення всього діяння, що являє собою злочин, на території України, так і вчинення частини такого діяння на території України, а іншої частини — на території іншої держави (держав). Тому злочин вважається вчиненим на території України, якщо його, наприклад, було почато за кордоном, а продовжено, припинено чи закінчено на території України або, навпаки, почато в Україні, а продовжено, припинено чи закінчено на території іншої держави. Злочин вважається вчиненим також на території України, якщо він підготовлений за її межами, а дії, що його утворюють, початі чи вчинені на її території або якщо суспільно небезпечне діяння було почато чи вчинено поза межами України, а закінчено чи суспільно небезпечні наслідки настали на території України. Однак практично будь-яка із держав, на території якої вчинено певну частину злочинних дій, може застосовувати щодо особи, яка вчинила злочин, свої кримінальні закони, якщо відповідальність за такі злочини в них передбачена.

Частина 3 ст. 6 КК передбачає також випадки вчинення злочину в співучасті. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. Тому відповідно до ст. 27 КК злочин слід вважати вчиненим на території України, якщо організаційна діяльність, підбурювання, пособництво були здійснені закордоном, а виконавець діяв на території України, а також у протилежних випадках, коли той чи інший співучасник діяв в Україні, а виконавець злочину — за кордоном.

3. Територіальний принцип чинності закону в просторі вимагає з’ясування, щотаке«територіяУкраїни». Цепоняттявизначаєтьсяна підставінормдержавногоіміжнародногоправа, зокремаЗаконуУкраїни від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України»1. У ст. 1 цього Закону зазначено: «Державний кордон України є лінія і вертикальнаповерхня, щопроходитьпоційлінії, яківизначаютьмежітериторії України — суші, вод, надр, повітряного простору».

1 Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 2. – Ст. 5.

62

Розділ IV. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

Поняттям «територія України» охоплюються:

а) суша, море, річки, озера та інші водойми, надра землі в межах кордонуУкраїни, атакожповітрянийпростірнадсушеюіводнимпростором, у тому числі і над територіальним морем. До територіального моря України належать прибережні морські води завширшки12 морськихмиль, відлічуванихвідлініїнайбільшоговідливуякнаматерику, такінаостровах, щоналежатьУкраїні, абовідпрямихвихіднихліній, які з’єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватися міжнародними договорами України, азавідсутності договорів — відповідно дозагальновизнаних принципів і норм міжнародного права1;

б) військові кораблі, приписані до портів на території України, що перебувають під прапором України у відкритому морі, в територіальному морі або портах інших держав;

в) невійськові судна, приписані до портів на території України, що перебувають під прапором України у відкритому морі;

г) іноземні невійськові судна, що перебувають у територіальному морі чи порту України. Згідно з п. 5 ст. 28 Закону «Про державний кордон України» прикордонні війська України мають право знімати з такого судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальнійвідповідальностізазаконодавствомУкраїни, передавати цихосіборганамдізнання таслідства, якщоіншенепередбачено міжнародними договорами України;

д) військові повітряні судна України, приписані доаеропортів наїї території, які під розпізнавальним знаком України перебувають у відкритомуповітряномупросторі, вповітряномупросторічинааеродромі іншої держави;

е) невійськовіповітрянісуднаУкраїни, якіприписанідоаеропортів на її території і перебувають поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.

Виділяють також об’єкти, які не є територією України, але на які за певних умов, передбачених нормами міжнародного права та законодавством України, поширюються юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України. Це:

а) континентальнийшельф— поверхняінадраморськогоднапідводних районів, що прилягають до узбережжя чи до островів України

1 Стаття 5 Закону України «Про державний кордон України».

63

Кримінальне право України. Загальна частина

ізнаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина вод, що покривають шельф, дозволяє розробку природних багатств цих районів. Поверхня

інадра морського дна западин, що розташовані в суцільному масиві континентальногошельфуУкраїни, незалежновідглибини, єчастиною континентальногошельфуУкраїни. Важливоприцьомузазначити, що дія закону про кримінальну відповідальність у просторі стосується тількивипадківучиненнязлочинів, пов’язанихізрозвідкоюконтинентального шельфу, розробкою його мінеральних і живих ресурсів, провадженнямбуровихробіт, спорудженням, експлуатацієюівикористанням штучних островів, установок і споруд, здійсненням морських наукових досліджень, захистом і збереженням морської сфери, прокладкою й експлуатацією підводних кабелів і трубопроводів. Разом із тим юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України не поширюються на води, що покривають континентальний шельф, і повітряний простір над ним, режим яких регулюється міжнародним правом;

б) виключна(морська) економічназонаУкраїни— морськірайони,

ззовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколоостровів, щоїйналежать. Їїширинастановитьдо200 морських миль, відліченихвідтихсамихвихіднихліній, щоітериторіальнеморе України1. Дія закону про кримінальну відповідальність у просторі поширюється на випадки вчинення в межах такої зони злочинів, пов’язаних із порушенням прав України щодо розвідки, розробки

ізбереження природних ресурсів як живих, так і неживих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах; щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, здійснення морських наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища та ін.

Дозазначенихоб’єктівналежатьтакожпідводнітелеграфнікабеліта трубопроводи, щопроходятьподнувідкритогоморя; територіїдипломатичнихпредставництвіконсульськихустановУкраїнизакордоном; автомашини послів під прапором України; місця розташування військових частин Українинатериторіїіншихкраїнтадеякі іншіоб’єкти.

4.Із ч. 1 ст. 6 КК випливає, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом. Закон

1 Стаття 2 Закону України від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економічну зону України» // Відом. Верхов. Ради України. – 1995. – № 21. – Ст. 152.

64

Розділ IV. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

маєнаувазігромадянУкраїни, іноземцівтаосіббезгромадянства1, які, перебуваючи на території України, вчинили злочини, передбачені КК.

ВідповіднодоміжнароднихдоговорівізаконодавстваУкраїниосо-

би, які користуються дипломатичним імунітетом, виключені з-під юрисдикції судових властей України. Це положення закріплене в ч. 4

ст. 6 КК.

Норми міжнародного права і прийнятого відповідно до них Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав вУкраїні від10 червня 1993 р.2 таіншінормативноправові акти України надають дипломатичний імунітет і виключають з-підкримінальноїюрисдикціїУкраїнидипломатичнихпредставників іноземних держав і певне коло інших іноземців або частково, на засадахвзаємності, обмежуютькримінальнуюрисдикціющодоконсульських працівників та інших осіб.

Повним дипломатичним імунітетом користуються: глава дипло-

матичного представництва в Україні (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники військових аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, які проживають разом з ними і не є громадянами України.

Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються диплома-

тичні кур’єри, члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналудипломатичнихпредставництв, консульськіпосадовіособи і консульські службовці, члени дипломатичного персоналу іноземних держав в інших країнах, які прямують транзитом через територію України, та інші особи. Ці особи не підлягають кримінальній юрисдикції України лише щодо дій, учинених ними при виконанні своїх обов’язків.

Питання про кримінальну відповідальність осіб, які мають дипломатичнийімунітетівчинилизлочининатериторіїУкраїни, вирішується дипломатичним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК). На цих осіб кримінальна юрисдикція України відповідно до абз. 3 ст. 13 Положення про дипло-

1Особа без громадянства — це «особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавстваневважаєсвоїмгромадянином» (Проправовийстатусіноземцівтаосіб без громадянства: Закон України від 4 лют. 1994 р. (із подальшими змінами) // Відом. Верхов. Ради України. – 1994. – № 23. – Ст. 161).

2Голос України. – 1993. – 26 черв.

65

Кримінальне право України. Загальна частина

матичні представництва та консульські установи іноземних держав

вУкраїніпоширюєтьсялишеуразізгодинацеакредитуючоїдержави, що виражається в позбавленні певної особи дипломатичного імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування.

5.Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають

вУкраїні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнароднимидоговорамиУкраїни, згоданаобов’язковістьякихнаданаВерховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК).

Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, щопостійно проживають в Україні, визначаються за КК України незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином у тій країні, де воно було вчинено.

Якщо громадяни України і особи без громадянства, які постійно

вній проживають, за вчинені в іншій державі злочини зазнали кримінального покарання за межами України, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини. Даний припис введено до КК 2001 р. відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України, де зазначено: «Ніхто не може бути двічіпритягненийдоюридичноївідповідальності одноговидузаодне й те саме правопорушення».

ПротезасудженнязамежамиУкраїниїїгромадянинаабоособибез громадянства, яка постійно проживає в Україні, у разі вчинення ними на території України нового злочину може мати для них певні правові наслідки. За ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання. Це положення поширюється також на іноземців та осіб без громадянства, які постійно не проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину на території України.

6.Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип ви-

ходить з міжнародно-правових зобов’язань України у сфері боротьби іззлочинністю. Згіднозіст. 8 ККіноземціабоособибезгромадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягаютьвУкраїнівідповідальностізаККУкраїниувипадках, передбачених міжнародними договорами. Сутність цього принципу

66

Розділ IV. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

полягає успільності інтересів декількох держав уборотьбі зізлочинами, вчинення якихнатериторіїоднієїдержави здатнезаподіяти шкоду й інтересам інших держав, у тому числі Україні.

Особлива частина КК містить низку статей, що були включені до кримінального законодавства України згідно з міжнародними договорами про боротьбу з деякими злочинами. Це, зокрема, дозволяє порушувати питання про видачу осіб, які вчинили на території іншої держави злочини проти інтересів України. Наприклад, у ст. 199 КК «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї» закріплено положення Міжнародної конвенції про боротьбу з підробленням грошових знаків, укладеної в Женеві 20 квітня 1929 р.1 У ст. 284 КК «Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха» закріплено положення Брюссельської конвенції від 23 вересня 1910 р. «Про зіткнення суден на морі і про надання допомоги на морі»2. Ці статті включено

вКК на підставі договорів, укладених ще колишнім СРСР, але оскількиУкраїнапісляпроголошеннянезалежностісталаправонаступницею законодавства колишнього СРСР у частині, що не суперечить її національномузаконодавствуісуверенітету, тоінинітакінормиККможуть застосовуватися напідставі космополітичного (універсального) принципу не тільки до громадян України та осіб без громадянства, які постійновнійпроживають, айдоіноземцівтаосіббезгромадянства, які постійно в ній не проживають і вчинили злочин за її межами.

Після проголошення Україною незалежності такі норми вводяться

вКК на підставі міжнародних договорів, учасницею яких стала наша держава. Наприклад, Міжнародну конвенцію про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 4 грудня 1989 р., було ратифіковано постановою Верховної Ради України 14 липня 1993 р.3 Відповідно до цієї КонвенціївКК1960 р. буловведеност. 631 «Найманство». УКК2001 р. положення Конвенції відтворено з деякими уточненнями в ст. 447.

7.Реальнийпринциптакожзакріпленовст. 8 КК. Вінполягаєвтому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно

1Сборникдействующихдоговоров, соглашенийиконвенций, заключенныхСССР

синостранными государствами. – М., 1933. – Вып. VII. – С. 40–53.

2СЗ СССР. – 1926. – Отд. ІІ. – № 31. – Статьи 188 и 189.

3Українавміжнародно-правовихвідносинах. Боротьбаіззлочинністютавзаємна правова допомога. – К., 1995. – Кн. 1. – С. 293–301.

67

Кримінальне право України. Загальна частина

в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за КК України також у випадках, якщо вони вчинили пе-

редбачені КК України тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Наприклад, за ст. 115

КК у разі вбивства громадянина України на території іншої держави чи зач. 2 ст. 258 ККзавчиненняпозамежамиУкраїнитерористичногоакту за попередньою змовою групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту між Україною та іншою державою. Реальний принцип засновується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність котрих полягає в тому, що будь-яка держава має право карати діяння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують її кримінальнізакони, якщоцідіянняпосягаютьнаосновніправаісвободи її громадян або ставлять під загрозу інтереси держави.

Застосування реального принципу, як і космополітичного (універсального) до іноземців та осіб без громадянства, які постійно в Україні не проживають, можливе за умови, якщо такі особи не були засудженівіноземнійдержавііпритягаютьсядокримінальноївідповідальності на території України.

8. Кримінальне законодавство України у 2001 р. уперше ввело досистеминормЗагальноїчастиниККінститутекстрадиції1 — видачі або передачі осіб, які вчинили злочин, хоча міжнародному праву вінвідомий давно2. Підекстрадицією особи, якавчинилазлочин, розуміють видачу або передачу такої особи однією державою (яку запитують), на території якої ця особа перебуває, іншій державі (яка запитує), натериторіїякоїбуловчиненозлочинабогромадяниномякої вона є. Видача або передача особи, яка вчинила злочин, є суверенним правом держави, а не обов’язком.

Основні положення інституту екстрадиції закріплено у ст. 10 КК, депередбаченодварізновидиздійсненняекстрадиції: 1) видачаособи, якавчинилазлочин, дляпритягненнядокримінальноївідповідальності і віддання до суду (ч. 3) та 2) передача особи для відбування покарання (частини 2 та 3).

Підставою видачі є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке відповідно до законодавства України та законодавства за-

1Екстрадиція (фр. extradition, від лат. ex – з, поза і tradition – видача, передача) // Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін.

–К. : Укр. енцикл., 1998. – С. 350.

2Міжнародне право : навч. посіб. / за ред. М. В. Буроменського. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – С. 214–215.

68

Розділ IV. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

питуючої держави є кримінально караним. Обов’язковою умовою видачі (як і передачі) є міжнародний договір, учасниками якого мають бути Україна і держава, яка запитує. Наприклад, ч. 2 ст. 56 Мінської конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. (ратифікована Законом України 10 листопада 1994 р.) передбачає видачу правопорушниківдляпритягненнядокримінальноївідповідальностізадіяння, яківзапитуванійізапитуючійдоговірнихкраїнахкараютьсязазаконом позбавленням волі на строк не менше одного року або більш суворим покаранням1.

Принципове значення для вирішення питання щодо видачі особи, яка вчинила злочин, має її громадянство. Так, ст. 10 КК допускає ви-

дачу лише іноземців та осіб без громадянства, що постійно не про-

живають в Україні. Згідно з ч. 3 цієї статті іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання досуду, якщо така видача передбачена міжнароднимидоговорамиУкраїни. Так, видачузметоюпроведеннякримінального переслідування передбачено у п. 2 ст. 60 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини

уцивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р.2

Уч. 1 ст. 10 КК встановлено істотні обмеження щодо можливості застосування видачі громадян України та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні. Такі особи, якщо вони вчинили зло-

чини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду3. Відповідно до норм конституційного права України не підлягають видачі також іноземці та особи без громадянства, яким Україною

1Українавміжнародно-правовихвідносинах. Боротьбаіззлочинністютавзаємна правова допомога. – Кн. 1. – С. 1041–1082. Держави-члени СНД 7 жовтня 2002 р. підписали у Кишиневі нову Конвенцію про правову допомогу і правові відносини

уцивільних, сімейних та кримінальних справах, яка повинна замінити застосування в Україні Мінської конвенції після її ратифікації Верховною Радою України.

2Там само. – С. 981–1019.

3Слід зазначити, що таке обмеження стосується тільки національної, а не міжнародної юрисдикції. Щодо видачі громадян України та осіб без громадянства, які постійно в ній проживають, уповноваженому міжнародному суду, то вона можлива (Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2001 р. – Справа про Римський Статут).

69