Кримінальне право України. Загальна частина

мінологічні експертизи Інституту української мови НАН України. У1996 р. уКиєвівінбувобговоренийнаробочійнарадіекспертівРади Європи, де дістав позитивну оцінку.

Узв’язкузприйняттямКонституціїУкраїни, атакожнеобхідністю врахуватизауваження іпропозиції, щонадходиливідпрактичнихпрацівників, проект КК був обговорений з представниками Верховного СудуУкраїни, ГенеральноїпрокуратуриУкраїни, Міністерстваюстиції України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, а у 1997 р. повторно досліджений експертами Ради Європи. Нанараді, яка відбулася вГаазі (Нідерланди), проект бувобговорений з представниками Нідерландів, Італії, Швеції, Португалії та інших країн; потімзаучастютихсамихекспертів іпредставників судівіправоохороннихорганівУкраїни— нанауково-практичнихконференціях і семінарах, що відбулися в Харкові. Усе це дозволило розробникам проекту надати в 1998 р. до Верховної Ради України досить обґрунтований, такий, що відповідав рівневі юридичної науки і вимогам часу, проект нового КК України.

ПрипершомучитанніпроектуКК, щовідбулося 8 вересня1998 р., ВерховнаРадарозглянулатакожальтернативнийпроектКК. Зізначною перевагоюголосівбулоприйнятопроект, розробленийробочоюгрупою Кабінету Міністрів України. Потім проект було прийнято у другому читанні та остаточно — 5 квітня 2001 р.

§2. Структура Кримінального кодексу

1.Закони про кримінальну відповідальність систематизовані та поділяються в КК на Загальну і Особливу частини.

УЗагальнійчастинізосередженоюридичнінорми, щовідображають принципиізагальніположеннякримінальногоправа, атакожвизначають його основні інститути, наприклад, поняття злочину та його видів, вини таїїформ, співучастівзлочині, повторності, сукупностітарецидивузлочину, покарання та його мети, видів покарань і підстав їх застосування. Ценорми, якізастосовуються довсіхзлочинів.

Особливачастинаміститьюридичнінорми, щовказують, якіконкретно суспільно небезпечні діяння є злочинами і які заходи кримінального покарання можутьбутизастосовані доосіб, щоїхучинили.

ЗагальнаіОсобливачастиниККпов’язаніміжсобоюйутворюють нерозривну системну нормативну єдність. Значення цієї єдності най-

40

Розділ ІІІ. Закон про кримінальну відповідальність

більш помітно при застосуванні окремих статей КК. Не можна застосувати жодну норму, що міститься в Особливій частині КК, не звернувшись при цьому до Загальної частини.

Загальна іОсоблива частини ККподіляються нарозділи, аостанні у свою чергу — на окремі статті.

Загальна частина чинного КК складається із15 розділів: «Загальні положення», «Законпрокримінальнувідповідальність», «Злочин, його види та стадії», «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)», «Вина та її форми», «Співучасть у злочині», «Повторність, сукупність та рецидив злочинів», «Обставини, що виключаютьзлочинністьдіяння», «Звільненнявідкримінальноївідповідальності», «Покарання та його види», «Призначення покарання», «Звільнення від покарання та його відбування», «Судимість», «Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування», «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх».

Особлива частина містить 21 розділ, систематизований по групах спорідненихсуспільнихвідносин, наякіпосягаютьвідповіднізлочини. Наприклад, статті КК, норми яких передбачають відповідальність за злочини, що посягають на основні державоутворюючі цінності українського народу, проголошені в статтях 1 і 2 Конституції України, розміщено в розділі І «Злочини проти основ національної безпеки України». Статті, нормиякихохороняютьлюдину, їїжиттяіздоров’я, волю, честь ігідність, статевусвободутастатевунедоторканість, розміщеніврозділі ІІ «Злочини проти життя та здоров’я особи», розділі ІІІ «Злочини противолі, честітагідностіособи» тарозділіIV «Злочинипротистатевої свободи та статевої недоторканості особи». Статті КК, норми яких охороняютьосновніправаісвободилюдини, об’єднановрозділіV «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина». Поділ Особливої частини КК 2001 р. на 21 розділ зробив її більш зручною для застосування, оскільки надає слідчому, прокурору, судді, адвокату орієнтир у розміщенні тих чи інших статей

вКК. ТайдлягромадянУкраїнидужеважливо, щоббулопростознайти

вКК ту чи іншу статтю про відповідальність за окремий злочин1.

1Законом України від 11 червня 2009 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» Особливу частину КК доповнено розділомVII-А «Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг», норми якого (статті 2351–2355) вводяться в дію з 1 січня 2010 р. // (Голос України. – 2009. – 18 лип. – № 132).

41

Кримінальне право України. Загальна частина

Статті КК пронумеровані арабськими цифрами імають заголовки, що відбивають сутність правових приписів, які містяться в нормах. При включенні в КК нової статті вона поміщається у відповідний розділ Загальної або Особливої частини, як правило, услід за статтею, найбільш близькою до неї за змістом. Новій статті надається номер попередньої статті і додатковий цифровий індекс — 1, 2, 3 і т. д. Наприклад, у 2006 р. до Особливої частини КК було включено статтю «Втягнення у вчинення терористичного акту». Її було поміщено услід за ст. 258 «Терористичний акт». Статті було надано номер 2581.

Виключення тієї чи іншої статті із КК також не змінює порядку нумераціїстатейуКК. Так, уККзберігаєтьсяномерст. 230 зпозначкою «Виключена03.04.2003 р.». Цястаттявстановлювалавідповідальність за порушення антимонопольного законодавства, її було скасовано Законом Верховної Ради України від 3 квітня 2003 р. Законодавець допускає й зміну нумерації статей Особливої частини КК. Так, Законом України від 21 серпня 2009 р. статті 1581 «Незаконне знищення виборчоїдокументації абодокументівреферендуму» наданономер1582. Одночасно номер 1581 надано статті під назвою «Голосування виборцем на виборчій дільниці більш ніж один раз»1.

Багато статей КК поділяються на частини — окремі абзаци, що маютьцифровіпозначення. Наприклад, ст. 1 КК«ЗавданняКримінальногокодексу України» має дві частини — 1 та2; ст. 135 КК «Залишеннявнебезпеці» складається ізтрьохчастин— 1, 2 та3. Передкожною із цих частин стоїть відповідна цифра.

Зміст окремих частин у статтях, що належать до Загальної частини, характеризується великою різноманітністю. Найчастіше в них розвивається відповідна юридична норма, визначаються особливості її застосування за якихось умов або встановлюються випадки незастосування цієї норми чи виключення її з дії. Наприклад, у ч. 1 ст. 55 КК вказано строк, на який може бути призначене покарання у виді позбавлення права обійматипевніпосадиабозайматисяпевноюдіяльністю, ізазначено, дояких видів покарань воно належить; у ч. 2 вказано випадки, коли може бути призначено таке покарання, як додаткове, якщо воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК; у ч. 3 встановлено порядок обчислення строківвиконання цьогопокарання якдодаткового.

В Особливій частині КК в окремих частинах її статей встановлюється, за загальним правилом, відповідальність за один і той самий

1 Офіц. вісн. України. – 2009. – 21 вер. – № 70.

42

Розділ ІІІ. Закон про кримінальну відповідальність

злочин за наявності особливостей, що відображають тяжкість діяння, ознаки суб’єкта, потерпілого, інші обставини, які впливають на міру покарання. Наприклад, уч. 1 ст. 190 КК визначено відповідальність за заволодіння чужим майном шляхом шахрайства, сформульовано характерні ознаки цього злочину, частини 2, 3 та 4 вказують на обставини, встановлення яких посилює (обтяжує) кримінальну відповідальність за цей злочин.

Деякі статті Особливої частини КК містять кримінально-правові нормативно-правові приписи, якими обмежується їх дія (наприклад, ч. 2 ст. 385) або передбачаються умови і порядок звільнення від кримінальної відповідальності винного у вчиненні зазначеного в статті злочину (наприклад, ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 307). Ці приписи регулюють застосування юридичних норм за окремі види злочинів.

У деяких випадках статті або частини статей КК поділяються на пункти, що мають цифрове позначення. Наприклад, норму ст. 89 КК «Строкипогашеннясудимості» поділенонадев’ятьпунктів. Частина1 ст. 49 КК «Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності» поділяється на пп. 1, 2, 3, 4 та 5. Частина 2 ст. 115 КК «Умисне вбивство» містить 13 пунктів, які також позначені цифрами.

Окремі статті КК мають примітки, в яких роз’ясняються поняття ітерміни, застосованівційабодеякихіншихстаттях. Наприклад, уп. 1 примітки до ст. 185 КК «Крадіжка» сформульовано поняття повторності вчинення злочинів, передбачених статтями 185, 186 та 189–191 КК; у п. 2 надано визначення значної шкоди; у пп. 3 та 4 вказано на те, який злочин проти власності визнається вчиненим у великих або особливо великих розмірах.

2.Узв’язкузтим, щоабсолютнабільшістьнормОсобливоїчастини

ККвстановлює кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх структура відрізняється однорідністю складових елементів; у них чітковизначенідиспозиціяісанкція. Винятокстановлятьдекількастатей,

унормахякихабоприміткахдонихнаведенопоняттязлочинівпевного виду, визначено суб’єктів їх вчинення, сформульовано деякі інші приписи (наприклад, ст. 401 дає поняття військового злочину; визначення службової особи міститься у пп. 1 і 2 примітки до ст. 364).

Диспозиція — це частина норми Особливої частини, в якій визна-

чаєтьсязлочиннедіяння. Затехнікоюпобудовиіспособомописуознак конкретного виду злочину в чинному кримінальному законодавстві

43

Кримінальне право України. Загальна частина

Українирозрізняютьдиспозиціїчотирьохвидів: просту, описову, бланкетну та відсилочну. Зустрічаються також змішані диспозиції.

Проста диспозиція називає злочинне діяння без розкриття його ознак. Наприклад, без вказівки на ознаки діяння сформульовано диспозицію норми ст. 369 КК «Давання хабара». Просту диспозицію законодавець використовує в тих випадках, коли зміст суспільно небезпечного діяння в загальних рисах досить зрозумілий і без опису його ознак у законі. Ознаки злочину, які наводяться у простій диспозиції, розкриваються в слідчо-судовій практиці та науковій літературі.

Описова диспозиція вказує на найбільш характерні ознаки діяння. Наприклад, у ст. 185 КК «Крадіжка» наведено визначення крадіжки як таємноговикраденнячужогомайна. Точновизначаючиознакизлочину, описова диспозиція у зв’язку з цим має перевагу перед простою.

Бланкетною є диспозиція, яка, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину із них, відсилає для встановлення змісту ознак учиненого діяння до інших нормативних актів, які не є законами про кримінальну відповідальність (інших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, бланкетнимиєдиспозиціїнормст. 271 КК«Порушеннявимог законодавства про охорону праці», ст. 286 КК «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами». Отже, бланкетна диспозиція використовується тоді, коли треба встановити кримінальну відповідальність за порушення правил, що містять різноманітні приписи, вимоги, заборони, які описано та детально розкрито в інших нормативноправових актах і технічних нормах. Ці акти та норми можуть бути видані до набрання чинності законом про кримінальну відповідальність, що містить бланкетну диспозицію, одночасно з ним або після його видання; вони можуть змінюватися, але норма Закону про кримінальну відповідальність, яка має бланкетну диспозицію, при цьому залишаєтьсябеззмін. Приймаютьізатверджуютьтакінормативніакти татехнічні нормирізніустановийорганізації. Вонимаютьвідмінності і за сферами застосування. Ці акти та норми, як уже відзначалося, не є джерелами закону про кримінальну відповідальність. Відповідно доостаннього (йогосоціального призначення) вонивиконують підпорядковануроль. Приписи, вимоги, заборони, щовнихсформульовано, сприяють встановленню ознак злочину, в першу чергу суспільно небезпечного і протиправного діяння (дії або бездіяльності).

44

Розділ ІІІ. Закон про кримінальну відповідальність

Відсилочна диспозиція відсилає до юридичної норми або її окремогоприпису, щомістятьсявіншійстаттіабоіншійчастиніцієїжстатті КК, де йдеться про відповідний злочин або описано його ознаки. Наприклад, ст. 122 КК«Умиснесередньоїтяжкостітілеснеушкодження» відсилає до ст. 121 КК «Умисне тяжке тілесне ушкодження», вказуючи, щоспричинення тілеснихушкоджень середньої тяжкості може мати місце за відсутності ознак тяжкого тілесного ушкодження. Найчастіше відсилочні диспозиції застосовуються при описі другої і наступної частин відповідної статті, для уникнення повторного опису діяння, яке наведено в частині першій. Для цього у відповідній частині використовуються слова: «те саме діяння», «діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті» тощо. Досить часто відсилання до іншої або інших статей використовуються при описі обставин, що обтяжують відповідальність. Наприклад, у ч. 2 ст. 309 КК «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту» вказано на вчинення тих самих дій особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями

307, 308, 310, 317 КК.

У КК зустрічаються юридичні норми, диспозиції яких мають змішаний (комбінований) характер. В одній своїй частині це прості або описові диспозиції, в іншій — бланкетні або відсилочні. Наприклад, такою є диспозиція у ст. 231 КК, яка передбачає відповідальність за умиснідії, спрямованінаотриманнявідомостей, щостановлятькомерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщоцеспричинилоістотнушкодусуб’єктугосподарської діяльності.

3.За вчинений злочин у законі залежно від його суспільної небезпечності встановлено санкцію.

Санкція— цечастинанормиОсобливоїчастини, вякійзазначено вид і розмір покарання за злочин, визначений у її диспозиції. За видом

ірозміром покарання, що міститься в санкції, можна встановити, чи єзлочин, наприклад, тяжким чисередньої абонавітьневеликої тяжкості. За порядком (способом) призначення покарання поділяються на основні і додаткові1.

1Щодо поділу покарань на основні і додаткові див. розділ XVII цього підручника

«Система та види покарань».

45

Кримінальне право України. Загальна частина

У КК для призначення основних покарань використовуються відносно визначені та альтернативні санкції.

Відносно визначеною є санкція, яка вказує на один вид покарання

івизначає його нижчу та вищу межі.

ККпередбачає такі різновиди відносно визначених санкцій:

а) знижчою(мінімумом) івищою(максимумом) межамипокарання (настрок«від» і«до»). Уцьомуразівзаконіпередбаченонижчутавищу межіпевногопокарання. Наприклад, хуліганство, передбаченеч. 4 ст. 296 КК, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років;

б) з максимумом покарання (на строк «до»). У цьому разі визначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначитипокарання. Такісанкціїпередбачено, наприклад, уч. 1 ст. 153, частинах1 та2 ст. 266, ч. 2 ст. 323, статтях353, 395 КК. Нижчоюмежею санкції тут є нижча межа, встановлена в нормі Загальної частини КК для даного виду покарання. Наприклад, у ст. 57 КК встановлено нижчу межу для виправних робіт — шість місяців, у ст. 60 КК для арешту — один місяць, у статтях 61 та 63 КК для обмеження і позбавлення волі — один рік. Тому за злочин, передбачений, наприклад, у ч. 1 ст. 153 КК, суд може призначити міру покарання у виді позбавлення волівмежах від одного року до п’яти років; за ст. 353 КК — обмеженняволінастроквідодногорокудотрьохроків; заст. 395 КК— арешту на строк від одного до шести місяців.

Поряд з основним покаранням відносно визначена санкція може містити вказівку на одне або декілька додаткових покарань певного виду, що можуть бути призначені судом як додаток до основного. Додаткове покарання може бути абсолютно визначеним (наприклад, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу) або відносно визначеним (наприклад, позбавлення праваобійматипевніпосадиабозайматисяпевноюдіяльністюнастрок від одного до трьох років).

Додаткові покарання у санкціях вказуються або як обов’язкові для застосування (наприклад, ч. 1 ст. 142 КК), або як факультативні (наприклад, ч. 2 ст. 144 КК). В останньому випадку суд залежно від обставин справи вирішує питання про застосування або незастосування цього покарання.

Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або декількавидівосновнихпокарань, зякихсудвибираєлишеодне. УКК 2001 р. значна частина санкцій є альтернативними. Прикладом цього

46