Кримінальне право України. Загальна частина

§2. Підстави кримінальної відповідальності

1.При визначенні підстав кримінальної відповідальності необхідно відповісти на три запитання: 1) як обґрунтувати кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин? 2) за що особа підлягає кримінальній відповідальності? та 3) на якій правовій підставі вона підлягає такій відповідальності?

Привідповідінапершезапитанняйдетьсяпрофілософсько-етичне обґрунтування кримінальної відповідальності, тобтопроте, чомусуспільство ідержава маютьправодокоряти людині, яка вчинила злочин,

іна чому засновано такий докір? Відповідь на друге та третє запитання потребує з’ясування того, що є фактичною і юридичною підставою кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин.

2.Суспільство і держава виходять з того, що злочинець як особа, наділена свідомістю іволею, повинен бутиздатен співвідносити свою поведінку з вимогами правових норм і тільки тому може підлягати кримінальній відповідальності за порушення чи недодержання їх вимог. Проте, аби обґрунтувати етичний закид такій особі, необхідно переконатися, щовонамалареальнуможливістьнепорушуватизазначені вимоги. У зв’язку з цим слід з’ясувати, якою мірою взагалі людинавільнаувиборісвоєїповедінки, зокремавтому, щобутриматисявід учинення злочину або вчинити його.

3.Іноді вважають (механістичний детермінізм, фаталізм), що людина подібна до машин, яка лише адекватно реагує на зовнішні та внутрішні подразники. Тому кожен вчинок людини, у тому числі злочин, є неминучим, оскільки він уже визначений усіма попередніми подіями, які мали місце в житті цієї людини. У такому разі людина — раб обставин, вона позбавлена можливості вільного волевиявлення і, отже, вільного вибору своєї поведінки, що фатально вже визначена. Тому прояв злочинної волі у вчиненому злочині є лише видимість свободи, уявна свобода, а якщо це так, то і неможлива моральна оцінка вчиненого. Отже, обґрунтування кримінальної відповідальності фаталісти бачать не стільки в засудженні злочинної волі, скільки в об’єктивній шкідливості злочину для суспільства.

Протилежнийпогляд(індетермінізм) зводитьсядотого, щоєдиною причиноювчинення особоюзлочинуєїїабсолютна, нічимнеобмеженасвободаволі. Злочиннаповедінкалюдинивизначаєтьсязлоюволею,

32

РозділІІ. Кримінальнавідповідальність та її підстави

що існує незалежно від яких-небудь обставин, у тому числі від її розуму і совісті. Свободна воля, і тільки вона, обирає, як вчинити людинівданійситуації. Томуобґрунтуваннязасудженняособизавчинений злочин полягає в порочності цієї злої свободної волі злочинця.

Однакнайбільшприйнятнимєпогляд(діалектичний детермінізм), відповіднодоякоголюдина, опинившисьпередвибором, учинитизлочин або утриматися від цього, є залежною як від зовнішніх обставин, так і від власного розуму, совісті, переконань, схильностей, потреб, інтересів тощо. При цьому навряд чи правильно стверджувати, що тільки зовнішні обставини або тільки внутрішній стан особи фатальнимчиномвизначаютьїїповедінку. Злочин, учиненийлюдиною, єпричиннопов’язанимякізїїсвідомістю, такізоточуючоюїїоб’єктивною дійсністю. Зовнішні обставини дійсно впливають на поведінку особи, але лише переламлюючись через її внутрішні психічні настанови, свідомість. Самерозум, совість, переконаннятощопідказуютьлюдині, як вчинити їй у даній конкретній ситуації. Проте підстава для етичного і правового засудження злочину і особи, яка його вчинила, є лише в тому разі, якщо ця особа мала об’єктивну можливість обрати з наявних варіантів поведінки (хоча б із двох) незлочинний спосіб досягнення поставлених цілей. Таким чином, наявність відносної свободи виборувчинку(мірасвободи) ієетичнимобґрунтуваннямкримінальної відповідальності конкретноїособизаобранийнеюзлочиннийваріант поведінки. Утакому разі кримінальна відповідальність спроможна виступати засобом впливу на свідомість і волю людей і тим самим є чинником, що детермінує їх поведінку в майбутньому. Отже, якщо людина свідомо обирає злочинний варіант поведінки, маючи можливість учинити інакше, то це й обґрунтовує можливість і необхідність з боку держави застосувати до неї покарання, що має на меті кару, а також запобігання вчиненню злочинів з боку як даної особи, так

іінших осіб.

4.Відповідно доч. 1 ст. 2 ККпідставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. У цьому положенні закону міститься відповідь на запитання: за що і на якій підставі особа підлягає кримінальній відповідальності? Очевидно, що вона підлягає кримінальній відповідальності за вчинення такого суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки певного складу злочину, передбаченого КК. Тому іноді говорять, що єдиною підставою кримінальної

33

Кримінальне право України. Загальна частина

відповідальності є склад злочину, оскільки саме склад — явище соціальної реальності, яке структурує зміст учиненого суспільно небезпечного діяння.

У межах єдиної матеріальної підстави кримінальної відповідальності можна виділити її фактичну та юридичну сторони. Фактична сторона — це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, аюридична— передбаченістьтакогодіянняякскладузлочину в КК. Підставою кримінальної відповідальності є повна відповідність фактичної і юридичної сторін учиненого суспільно небезпечного діяння.

5.Кримінальна відповідальність, як уже відзначалося, — це реакція держави на вчинений особою злочин. Така реакція виражається

упевному правозастосовному акті органу держави, а саме — в обвинувальному вироку суду. У зв’язку з цим розрізняють матеріальну іпроцесуальнупідставикримінальноївідповідальності. Матеріальною підставою визнається вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки складу злочину, а процесуальною — обвинувальний вирок суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КК особа вважається невинуватою увчиненні злочинуінеможе бутипіддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

6.Частина3 ст. 2 ККпередбачає, щоніхтонеможебутипритягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу. Цей припис розвиває положення ч. 1 ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Контрольні запитання

1.Що визнається кримінальною відповідальністю?

2.Зякогомоментувиникаєіприпиняєтьсякримінальнавідповідальність?

3.Якспіввідносятьсяміжсобоюкримінальнавідповідальність і кримінальні правовідносини?

4.Якііснуютьформиреалізації кримінальної відповідальності?

5.Як обґрунтовується кримінальна відповідальність особи?

6.Щоєматеріально-правовоюпідставою кримінальної відповідальності?

34

Розділ ІІІ

Закон про кримінальну відповідальність

§ 1. Поняття закону про кримінальну відповідальність

1.Кримінальне право України дістає свій текстуальний вираз у законодавстві про кримінальну відповідальність, що являє собою єдину нормативно-правову систему — Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах

інормахміжнародногоправа. ККскладаєтьсяізкримінальнихзаконів, щосистемнорозташованівйогомежахідіютьзчасунабранняними чинності. Кожен із кримінальних законів містить певні нормативноправовіприписи, викладеніувиглядінормизакону. КК, якікримінальні закони, що входять до нього, є свого роду продуктом законодавчої діяльності, в якому шляхом законодавчого веління відображено об’єктивнізакономірностірозвиткукримінальногоправа. УКК2001 р. кримінальнийзаконпозначенояк«законпрокримінальнувідповідальність» (розділ ІІ Загальної частини). Поняття «кримінальний закон»

і«законпрокримінальнувідповідальність» тотожнізасвоєюсутністю, однак через те, що останнє закріплене в КК, ним потрібно користуватися для характеристики чинного кримінального законодавства України та при його застосуванні1.

Кримінальнийзакон, абозаконпрокримінальнувідповідальність, має відноснусамостійність, оскількийогорозумінняізастосуванняможливі тількиувзаємопоєднаннізіншимизаконами, включенимидоКК. Згідно

1Поняття «кримінальний закон», яким широко користується теорія кримінального

права, є дещо умовним, оскільки на відміну від КК або окремо прийнятого Верховною Радою України закону про кримінальну відповідальність воно не має всіх атрибутів закону як нормативно-правового акта. Закон у буквальному розумінні – це юридично ці- ліснийіструктурнозавершенийнормативно-правовийакт, якийприймаєтьсяВерховною Радою відповідно до її конституційних повноважень (див.: Тодыка, Ю. Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики / Ю. Н. Тодыка. – Харьков, 2000. – С. 473). Такусамучасткуумовностімаєіпоняття«законпрокримінальнувідповідальність», коли за його допомогою характеризуються окремі правові приписи КК.

35

Кримінальне право України. Загальна частина

зч. 2 ст. 3 ККзакониУкраїнипрокримінальнувідповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання нимичинності. Вонизастосовуються якскладова частина КК.

ККіокремізакониУкраїнипрокримінальнувідповідальністьприймає Верховна Рада України. Закони про кримінальну відповідальність — це одна або декілька юридичних норм, оформлених у статтю або її частину чи низку статей КК. Усі закони про кримінальну відповідальність зведено до КК, де вони розташовані в певній системі, а статті, в яких вони закріплені, мають відповідний номер. Оскільки законодавство України прокримінальну відповідальність — цеКК, то його норм, які можуть бути ухвалені окремим законом, повинні бути позначені відповідним номером статті КК. Норми, що приймаються як доповнення до КК, можуть не тільки міститися в самостійному законі, а й входити як окреме нормативно-правове положення до закону України, яким охоплюється більш широке коло питань, що потребують нормативно-правового регулювання й охорони. Окремі приписи, що включають кримінально-правові положення, можуть міститися в чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Такі приписи, адаптовані до кримінального законодавства України та викладені у вигляді норми закону, також повинні бути включені в КК з відповідною нумерацією статті. Отже, законом про кримінальну відповідальність є і КК України, і його окремі нормативно-правові приписи, викладені у вигляді норми закону.

2. У нормах КК сформульовано завдання, підстави та принципи кримінальної відповідальності, встановлено, якісуспільнонебезпечні діяння визнаються злочинами, які покарання можуть підлягати застосуванню до осіб, що їх вчинили. Згідно зі ст. 1 «Кримінальний кодекс Українимаєсвоїмзавданнямправовезабезпеченняохорониправісвобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам». Для виконання цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили, тобто КК забороняє під загрозою покараннявчинятисуспільнонебезпечнідіяння, визнанізлочинними. Отже, основна функція закону про кримінальну відповідальність — охоронна. Разом із тим у деяких своїх нормах КК приписує відповідним ор-

36

Розділ ІІІ. Закон про кримінальну відповідальність

ганаміслужбовимособамзанаявностізаконнихпідставзвільнятивід кримінальної відповідальності тапокарання осіб, щовчинилизлочин. У цій частині норми закону про кримінальну відповідальність, як і в низці інших, виконують регулятивну функцію.

Закон про кримінальну відповідальність має також велике запобіжне значення (превентивна функція). За ч. 1 ст. 1 завданням КК є також запобігання злочинам. Сам факт існування норми, в якій описанокримінальнокаранедіяння, справляєпевнийпревентивнийвплив наосіб, здатнихучинитизлочин. Окрімтого, законтимсамиморієнтує уповноважені державні органи і службових осіб на належну боротьбу зі злочинністю, профілактику правопорушень, їх запобігання.

Слід зазначити, що основна частина населення України не вчиняє злочинів не тому, що побоюється притягнення до кримінальної відповідальності, а через упевненість в аморальності самої злочинної поведінки. Для більшості людей КК сприяє зміцненню їх поглядів, життєвої позиції, підтверджує неприйняття ними поведінки, визнаної законодавцем злочинною. Причому для них величезного значення набуває не стільки факт наявності відповідної норми в КК, скільки дієвість, ефективність її застосування.

3. Закон про кримінальну відповідальність на відміну від законів інших галузей законодавства має певні специфічні риси. Він є і нормативним виразом, іосновним джерелом кримінального права. Згідно з ч. 3 ст. 3 КК злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. Вироки, ухвали та постанови судів не створюють законодавства про кримінальну відповідальність. Вони мають обов’язкову силу тільки щодо конкретної кримінальної справи. Те саме стосується роз’яснень ПленумуВерховногоСудуУкраїни. Вонилишерозкриваютьсутність, дійсний зміст відповідних законів про кримінальну відповідальність, націлюютьсудовупрактикунаїхправильнезастосування. Нестворюютьзаконодавства прокримінальну відповідальність і акти Конституційного Суду України, якими може здійснюватися офіційне тлумачення окремих нормативних положень КК. Незважаючи на загальну обов’язковістьактівКонституційногоСудуУкраїни, вониприймаються для точного визначення змісту юридичної норми, а також правильного та єдиного її застосування до правових ситуацій, що виникають.

Тільки закон про кримінальну відповідальність має значення нормативно-правового акта, що визначає, яке суспільно небезпечне

37

Кримінальне право України. Загальна частина

діяння визнається злочином і які покарання можуть бути застосова-

нізайоговчинення. Уюридичнихнормахіншихгалузейзаконодавства можуть міститися принципові положення або окремі визначення, що маютьбезпосереднєзначеннядляформуваннянормизаконупрокримінальнувідповідальність(наприклад, визначеннясуспільнонебезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, яке дано в ч. 2 ст. 1 Закону України від 28 листопада 2002 р. «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»1). Однак такі положення або визначення можуть бути тількинормативноюбазоюдляприйняттявідповідногозаконупрокримінальну відповідальність (Законом України від 16 січня 2003 р. визначення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, було відтворене із незначними редакційними уточненнями у п. 1 примітки до ст. 209 КК).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КК законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК, що ґрунтується на Конституції України, якамаєнайвищуюридичнусилу. Зіст. 8 КонституціїУкраїни випливає, що закони, в тому числі кримінальні, повинні відповідати їй. Також законодавство України про кримінальну відповідальність має засновуватися на загальновизнаних принципах і нормах міжна-

родного права (ч. 1 ст. 3 КК). Такі принципи і норми містяться, зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 р.2, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р.3, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.4 За ч. 5 ст. 3 КК закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

КК і окремі закони про кримінальну відповідальність приймаються Верховною Радою України, щовипливає із ст. 85 Конституції України. Відповідно до Закону України від 3 липня 1991 р. «Про всеукраїнські і місцеві референдуми» прийняття законів можливо також шляхом всенародного голосування (референдумом). Незалежно від процедури прийняття закон про кримінальну відповідальність — завжди

1Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 1. – Ст. 2.

2Міжнародний договір від 10 грудня 1948 р.

3Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 р.

4Там само.

38

Розділ ІІІ. Закон про кримінальну відповідальність

письмовий документ, опублікований увстановленому законодавством України порядку.

Викладене дозволяє зробити висновок про те, що закон про кри-

мінальну відповідальність — це письмовий нормативно-правовий акт, що приймається Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і містить номативно-правові приписи, які встановлюютьпідставиіпринципикримінальноївідповідальності, визначають, які покарання належить застосовувати до осіб, винних у вчиненні злочинів, формулюють інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину. Законом про кримінальну відповідальність називаються і КК

уцілому, і його окремі нормативно-правові приписи, викладені у вигляді юридичної норми. Закон про кримінальну відповідальність має відповідати Конституції України та загальновизнаним принципам

інормам міжнародного права.

4.УсікримінальнізакониУкраїни, якужезазначалося, сконцентровано в КК1. Новий КК прийнято Верховною Радою України 5 квітня 2001 р., і він набрав чинності з 1 вересня 2001 р. До цього діяв КК, прийнятий 28 грудня 1960 р., який за більш ніж сорокарічний період зазнавістотнихзмін. Доньогобуловключено понад100 новихстатей, значнуйогочастинубулопідданорізнимкорегуваннямідоповненням. ОсобливоінтенсивнодоповнювавсяізмінювавсяцейККпісля1991 р., що було зумовлено головним чином радикальними перетвореннями

ужитті суспільства. Однак це не привело КК у повну відповідність із реаліями, що склалися. Виходячи з цього, Верховна Рада України в 1992 р. прийняла рішення підготувати проект нового КК України. Розпорядженням Кабінету Міністрів України було створено робочу групу із провідних учених і практиків України. До грудня 1993 р. було підготовлено перший варіант проекту КК. У подальшому проект КК неодноразово обговорювався на конференціях і семінарах юристів,

упресі, на телебаченні. Постійно надходили пропозиції від наукових

інавчальних юридичних установ України, правоохоронних і правозастосовних органів України, окремих юристів. Проект пройшов тер-

1Уперіодстановлення незалежності України булоприйнятодекілька законів про

кримінальнувідповідальністьтимчасовоїдії, щомістилиюридичнінорми, якінебули включенідоКК1960 р., наприкладУказПрезидіїВерховноїРадиУкраїнивід21 січня 1992 р. «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених купонів багаторазового використання». Нині немає умов, на які були розраховані ці закони, і тому згідно зі ст. 2 розділу І Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 р. їх дію припинено.

39