I вишите моє життя,

і вишите моє життя на ньому

Приспів:

(Д. Павличко).

4.Визначте фоностилістичні засоби. Поясніть їхню роль у тексті. Зробіть лінгвістичний аналіз.

Була чудова майова ніч. У вуличці було темно, аж чорно. Крізь чорну баню верховіття де-не-де продерся срібний промінь місяця і ліг на чорну землю срібною плямою. Вийшовши з вулички, Гнат неначе впірнув у море білого світла. Те біле, трохи блакитне світло тихо лилось згори, а зачарована земля неначе купалась у фантастичному сяйві. Гнат подався до ставка й сів під вербою на росяній траві. Він глянув на ставок і не пізнав його. Ні, то не ставок, то друге небо з місяцем, з зорями. Дві блакитні бані зіллялись в одну величезну кулю, оперезану чудовим поясом темно-зелених дерев, білих хат, чорних тинів. Одна хата догори стріхою, друга – униз, одно дерево догори віттям, друге – униз. Два місяці неначе осміхаються один до одного. Зорі тихо тремтять вгорі і долі… А в садках солодко дрімають окутані місячним сяйвом стрункі тополі, широковаті липи, крислаті яблуні, і лише інколи, немов крізь сон, тихесенько зітхне деревина молодим листом. По сріблястій землі лягли довгі чорні тіні… Тихо. І земля, і вода, і повітря – все поснуло. Однак та нічна тиша повна всякими звуками. Голосно цокотять жаби по тім боці ставка. Тьохкає, аж

73

розлягається, в садку соловейко. Десь далеко в селі гавкають собаки… На леваді форкає коняка і брязкає залізним путом… (М.Коцюбинський).

5.Прочитайте текст. Знайдіть у ньому застарілі слова, з’ясуйте їхню стилістичну функцію. Зробіть стилістичний аналіз.

Коли б Параска брехала на мене по селі та хоч роду мого не зачіпала. А то збунтувала проти мене всю мою родину: і мого чоловіка, і мого пасинка, пасинкову жінку, навіть моє чадо, мою заміжню дочку, ще й мого сина, хлопця – хоч зараз кидай хату! То було ніколи й не загляне у нашу хату, обминає наш двір десятою вулицею; перестає брати воду з криниці на нашому городі; а це колись одного дня, ні сіло ні впало, Параска рип нашими сінешніми дверима! Як стояла я в сінях коло діжки з водою, та так і охолола; держала в руках кухоль з водою та й впустила додолу. А вона, як собака через тин, так і плигнула проз мене через поріг, та в пасинкову противну хату; меш і добридень не сказала, тільки блиснула на мене здоровими вовчими сірими очима. Вскочила вона в пасинкову хату та й дверима гуркнула, аж мені в голові гуркнуло. «На свою голову гуркай! – крикнула я на всі сіни. – Бодай ти своєю головою наклала!» Стою я коло діжки, як стіна, а вона там за дверима цмокається та дзигорить, наче сорок сорок на тину. Моя душа вже чує, що Параска говорить з пасинком про мене, бо я в неї сиджу на язиці день і ніч.

Я таки не втерпіла: одхилила трошечки двері та й заглянула в хату. Дивлюся я, Параска сидить за столом на покуті і обществує; гладке, аж пухле, лице лиснить проти вікна, якраз так, як лисніла морда в нашого старого пана. Така й гладка ж морда стала в Параски – як той здоровий гарбуз на баштані! така пухка, що якби ткнув пальцем, то, здається, палець так би й загруз, як у кабанячому здорі. На голову начепила нову квітчасту хустку з червоними торочками, ще й в добре намисто вбралась. Убралася, наче дурна дівка на весілля. Вже б давно час їй дбати на смерть: готувати ладан, намітку та воскові свічки, а вона в червоне намисто вбирається! Я й молодша од Параски, а вже сховала в скрині собі на смерть і намітку, й сорочку, і гроші на похорон, на свічки, на подзвінне, на корогви, на євангелію та на мари, - бодай вже на марах і винесли або мене, або її, бо ми ніколи не помиримось! (І.Нечуй-Левицький).

6. Прочитайте уривок з п’єси Г.Квітки-Основ’яненка «Шельменко-денщик». Проаналізуйте мовні засоби п’єси, образ Шельменка. Зробіть стилістичний аналіз.

Шельменко (один, выходит от дому и ищет между деревьями). Де ж тут у гаспида його благородіє? Нема та й нема! А кріпко пильно було його треба-нада. Як же знайдеться, так і заспішить: розказуй йому швидше, та не приговорюй, будучи. Як-таки нашому братчику без приговорок? Поки

74

мямкаючи скажеш, - будучи, та стало бить, та теє-то, а тут і видумаєш, як би гладенько збрехати або вибрехатися. Се вже наша писарська натура. А як я подивлюся, так усюди однаковісінько – і у волості, і у суді, і у службі. Салдат, або писар, та й секлетар діло зробить, усе до ладу приведе, а начальник і хваста: ето ми-ста здєлали. От і тут так: я зовсім усе діло

налагодив, баришню вкрадемо, його благородіє ожениться і худобу забере, а Шельменці коли скаже спасибі, то ще й гаразд; а коли тут же провинишся у чім, то зараз і палки… О, докучили мені отії палки! Коли б же я їх не накликав, що й досі не знайду копитана. Агов, ваше благородіє! Он іде; стой, Шельменко, та рівняйся! (Витягивается). О, мука та й годі! (Г.Квітка-Основ’яненко).