Модуль 2. «україна у хiх – першій половині ххі століття: боротьба за державність»

Вступ до другого модуля

Другий модуль присвячується подіям, пов’язаним з українським національним відродженням, головним чином ХІХ – початку ХХ ст., боротьбою за самостійну Україну в першій половині минулого століття та особливостям розбудови незалежної України.

Основними завданнями модуля є:

- проаналізувати феномен модерної української державності у всіх її проявах протягом 1917-2010 рр.;

- дослідити особливості соціально-економічних та суспільно-історичних процесів, що спостерігалися на українських землях, що перебували у складі Російської та Австро-Угорської імперії, протягом кінця ХІХ-го – початку ХХ-го ст.;

- проаналізувати особливості становлення та боротьби новітнього українського національно-визвольного руху,

- висвітлити політику окупаційних влад щодо України даного періоду;

- відобразити героїчну боротьбу українського народу з окупантами в період Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр);

- висвітлити вплив зовнішньополітичних чинників на розвиток України з 1939 р. по сьогодення;

- відобразити основні етапи становлення незалежної українсьої держави з 1991 року до сьогодення;

- визначити роль та місце окремих особистостей в історії та їхній вплив на історичні процеси тощо.

Лекція 6 Капіталістична еволюція України у складі Російської імперії, її особливості (ХІХ ст.) (4 год.)

План

1. Криза феодально-кріпосницької системи господарювання в Україні.

2. Декабристський та національно-визвольний рух в Україні. Кирило-Мефодіївське товариство.

3. Західноукраїнські землі в період кризи кріпосництва.

4. Селянська та інші реформи 1860-70-х рр., їх історичне значення. Економічний розвиток України у пореформений період.

1. Найголовнішою особливістю соціально-економічного розвитку Наддніпрянської України першої половини XIX ст. був занепад феодально-кріпосницьких відносин і зародження капіталізму.

Ознаками цього періоду були:

• розвиток товарно-грошових відносин і проникнення капіталізму у сільське господарство;

• руйнування селянських господарств шляхом скорочення земельних наділів або переведення селян на місячну, що означало повну ліквідацію селянських господарств;

• занепад кріпосницької мануфактури й початок у 1830-1840 рр. промислового перевороту й завершення його у 60-80 рр. XIX століття.

Земля ставала об’єктом купівлі-продажу, аграрних відносин. Власниками землі стали купці, заможні міщани, багаті селяни. У 25 разів збільшились посівні площі Півдня внаслідок чорноморської колонізації.

Фабрики з найманою працею сприяли розвитку галузей промисловості, пов’язаних із видобутком корисних копалин, переробкою сільськогосподарської сировини. На Лівобережжі зароджуються металургійні підприємства, будуються перші цукроварні. На підприємствах обробної промисловості працювали 700 тис. робітників.

Розвиток торгівлі активізував процес буржуазної модернізації. Засновані міста Одеса, Херсон стали важливими портами обігу. Із 4 тис. діючих в імперії ярмарків половина відбувалася на українських землях. Купці збагачувались, нагромаджуючи капітал, пускали його в обіг.

Відсутність транспортних магістралей сприяла розвитку чумацького промислу. Чумаки щорічно перевозили 40 млн. пудів зерна, 8 млн. пудів солі, перевозили й продавали інші товари. Багаті чумаки ставали підприємцями.

Залишки феодально-кріпосницької системи загострювали соціальні протиріччя. Протягом першої половини XIX ст. відбулось близько 2400 селянських виступів. Устим Кармелюк за 22 роки (1813-1835 рр.) на Поділлі здійснив близько 1000 нападів на панські маєтки. Значний селянський рух розгорнувся на Правобережжі. Це “Київська козаччина” у 1855р., “похід у Таврію за волею” у 1856р. та ін. Виступали наймані робітники. Однак, їх рух не був ще масовим.

У 60-х роках XIX ст. царизм змушений був піти на здійснення реформ, причинами цьому були:

– поразка Росії у Кримській війні (1853-1856 рр.), яка розвінчала імперську роль “жандарма Європи” і показала всьому світові економічну та військову відсталість Росії.

– загроза селянської війни, яка могла призвести до небачених потрясінь існуючої системи, до її загибелі.

2. ХІХ ст. ознаменувалося зародженням різноманітних політичних рухів та течій. Одним з найвідоміших був рух декабристів. Спочатку, під впливом Західної Європи, в Україні з’являються масонські ложі (товариства). 1818 р. у Москві виникає таємна революційна організація “Союз благоденства”. Крім Москви і Петербурга одна з його управ розміщувалася в Україні у м. Тульчині (нині Вінницька область). Очолював її полковник Павло Пестель. Пізніше, у 1821-1822 рр., на основі тульчинської управи сформувалася нова організація - Південне товариство. Його очолили згадуваний П. Пестель та І. Юшневський (Північне товариство утворилося в Петербурзі, ним керував М. Муравйов). Південне товариство за своєю структурою поділялося на три управи. Крім Тульчинської на чолі з П. Пестелем, були створені ще дві - Кам’янська, якою керували В. Давидов та С. Волконський і Васильківська, керівниками якої стали С. Муравйов-Апостол і М. Бестужев-Рюмін.

Північне і Південне товариства діяли спільно, ставлячи своєю метою знищення кріпосного права, демократизацію суспільно-політичного життя. Програмою дій Північного товариства була “Конституція” С. Муравйова, а Південного — “Руська правда”, яку написав П. Пестель. Обидва ці документи мали прогресивний характер. Виконання поставлених завдань знищило б кріпосницькі порядки (насамперед самодержавну форму правління та кріпосництво), прискорився б розвиток країни по капіталістичному шляху. Більш демократичною і радикальною була “Руська правда”. П. Пестель вважав, що після повалення абсолютизму має бути проголошена республіка, де всі чоловіки, які досягли 20-річного віку, отримають право виборчого голосу, а частина землі, конфіскована у поміщиків, безкоштовно перейде у власність селян. Кріпацтво ліквідовувалося, громадянам надавалася свобода слова, друку, віросповідання. Це була програма буржуазно-демократичної революції.

М. Муравйов і його однодумці в своєму програмному документі – “Конституції” - виявляли більше поміркованості. Вони вважали за необхідне зберегти монархію в формі конституційної, тобто обмеженої, виборче право надати лише тим чоловікам, які володіють майном, вартістю не менш як на 500 крб., а переважну більшість землі залишити в руках поміщиків.

1846 р. у Києві виникає перша таємна українська політична організація - Кирило-Мефодіївське товариство. До його складу входили люди, яких з повним правом можна вважати цвітом українського народу. Очолював братчиків професор Київського університету історик Микола Костомаров. З відомих діячів до товариства належали письменник Пантелеймон Куліш, чиновник губернської канцелярії Микола Гулак, учитель Василь Білозерський, молодий поет Тарас Шевченко та інші.

Члени товариства ставили своїм завданням домогтися скасування кріпацтва і звільнити Україну від національного гноблення. Програмою дій організації стала “Книга буття українського народу”, яку написав М. Костомаров. Але серед учасників товариства не було єдності щодо шляхів досягнення поставленої мети. Більшість кирило-мефодіївців висловлювалося за еволюційні методи, за реформи. Т. Шевченко та М. Гулак вважали навпаки: тільки соціальна революція принесе народу звільнення і свободу.

В 1847 р. члени товариства були заарештовані. Особливо суворо покарали тих, хто дотримувався революційних поглядів. Т. Шевченко був відданий на 10 років у солдати, йому заборонялося малювати і писати.

3. Наприкінці XVIII ст., унаслідок першого поділу території Речі Посполитої (1772 р.) Австрією, Прусією та Росією, західноукраїнські землі на довгі роки увійшли до складу Австрійської імперії. Галичина разом з частиною польських земель навколо Кракова була виділена в окремий край – “Королівство Галичини і Лодомерії” з центром у Львові. У 1786 р. на правах окремого округа до Галичини була приєднана Буковина з центром у Чернівцях. Але з 1849 р. вона була виділена в окремий “Коронний край”. Закарпаття, як і раніше, входило до складу Братиславського намісництва провінції Угорщина. Відтак навіть в межах однієї держави західноукраїнські землі залишалися адміністративно розмежованими.

Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель характеризувався посиленням національно-кріпосницького гніту. Австрійська монархія надавала широкі привілеї місцевій панівній верхівці – польській шляхті, румунським та угорським поміщикам.

У першій половині XIX ст. західноукраїнські землі були економічно нерозвинутим регіоном. Сільське господарство було основою економіки. Йшов процес обезземелення селян. Промисловість розвивалася слабко, виняток становила лише нафтовидобувна, де переважали іноземні інвестиції. Напередодні Першої світової війни понад 90% експорту краю становила сировина. Посилюється соціальна диференціація, зростає еміграція українців. До 1914р. їх виїхало близько 1 млн.

Активного розвитку капіталізм набув після реформ 1848р. Скасовується кріпацтво, розвивається фабрично-заводська промисловість,особливо нафтовидобувна та будуються залізниці. В 1848 р. під австрійський цісар Фердінанд I змушений був видати маніфест, згідно з яким аграрна реформа на українських землях починалася раніше, ніж в інших провінціях імперії. Селяни одержували особисту свободу, панщина ліквідовувалася. Але, водночас, вони позбавлялися права на безкоштовне користування лісами, пасовищами та іншими необхідними для ведення господарства угіддями. Крім того, селяни, як винагороду за своє звільнення, повинні були сплатити поміщикам великий викуп.

Криза феодально-кріпосницької системи, суперечливі риси розвитку капіталізму загострювали соціальні конфлікти. У першій половині XIX ст. набував нового розмаху опришківський рух у Прикарпатті (20-ті роки). 10 років на Буковині успішно діяв загін на чолі з Мироном Штолюком. Героїчною сторінкою в історії селян Буковини стало у 1843 р. повстання під керівництвом Лук’яна Кобилиці. Свого найвищого піднесення селянський рух у Західній Україні набув напередодні революції 1848 р. Не припинялася боротьба західняків-українців і у наступні роки XIX- початку XX ст.. Всього протягом першої половини XIX ст. відбулося 15 масових селянських виступів.

4.Нові капіталістичні відносини, що зародились в кінці XVIII – I-й половині XIX ст. наполегливо вимагали ліквідації кріпосного прав, яке стало гальмом дальшого економічного розвитку. З січня 1861 року цар Олександр II видав маніфест про скасування кріпосного права та “Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності”. За цими документами селяни ставали особисто вільними.але за поміщиками залишалося право власності на землю. В ході аграрної реформи територія України ділилася на регіони за специфікою проведення:

1. Общинне землеволодіння (губернії Новоросійського краю) ;

2. Подвірне землекористування (Лівобережна Україна);

Велике поміщицьке землеволодіння зберігалося.

Селяни отримали економічні права: купувати нерухомість, займатися торгівлею і промислами, заводити фабрики.

Однак селянство залишалось нижчим станом у державі з обмеженим правом пересування.

Внаслідок реформи селяни на півдні і сході втратили до 30% своїх наділів. На Правобережжі уряд збільшив селянські наділи на 20% з метою привернути селян на свою сторону.

220 тис. українських селян взагалі залишились без землі, а близько 100 тис. мали наділ до 1 десятини і 1600 тис. – від однієї до трьох десятин. В цілому ж 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менше 5 десятин, що було нижче норми середнього прожиткового мінімуму.

Протягом 49 років селяни повинні були виплатити викупні платежі.. На Правобережжі викупну плату зменшили до 20%. Селяни України мали сплатити 382 млн. карбованців викупних платежів, тоді як ринкова вартість цієї землі становила 128 млн. карбованців

Впроваджувалась система селянського управління: сільські громади об’єднувались у волості, встановлювалась кругова порука за сплату податків.

Наслідки реформи:

1. Відбулись корінні зміни у розподілі земельної власності;

2. Товарно-грошові відносини ставали домінуючими у господарствах поміщиків та заможних селян;

3. Чіткішою стає спеціалізація окремих районів України;

4. Застосовуються різні методи використання землі: оренду, ведення власного господарства;

5. Підвищується врожайність сільськогосподарських культур внаслідок використання машин, вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів.

Серйозні зміни в економічному житті поставили на порядок денний проблему реформування адміністративного управління. У 1864 р було створено виборні органи влади у масштабах губерній та повітів – земські установи. На Лівобережній Україні створено 6 губернських і 60 повітових земських управ. На Правобережжі земське самоврядування було запроваджено у 1911 р. Органи самоврядування у земських управах: губернські земські збори. Виконавчі органи – губернські та повітові земські управи. Вибори відбувалися за майновим цензом по трьох куріях на три роки.

Земства займалися питаннями господарського та культурного характеру, в тому числі будівництвом шляхів місцевого значення, охорони здоров’я, освіти, збирали статистичні дані тощо.

Контроль за діяльністю земств здійснювали губернатор і міністр внутрішніх справ, які мали право вето на будь-яке рішення земств.

За судовою реформою 1864р. проголошувалася незалежність суду від адміністрації: суддів призначав уряд, і зняти їх з посади міг тільки суд. Запроваджувався загальностановий суд, тобто єдиний для всього населення. На судові засідання допускались представники преси і публіки. Утверджувалась змагальна система: обвинувачення підтримував прокурор, захист – адвокат (присяжний повірений). Встановлено кілька судових інстанцій: мировий суд, окружний суд, судова палата (Київська, Одеська, Харківська). Касаційні функції виконував сенат.

Військова реформа (1864-1883 рр.), яка здійснювалась 19 років, мала на меті створити сучасне боєздатне військо. Рекрутчина замінювалася загальн6ою військовою повинністю з 21 року,термін військової служби скорочувався до 6-7 років. Заборонені тілесні покарання тощо. Дворянство, духовенство звільнялось від служби.

У 1864 році почали реформу освіти. За “Положенням про початкові народні училища” запроваджено єдину систему початкової освіти. Створювались класичні чоловічі і жіночі гімназії. Право вступати до університету мали лише випускники класичних гімназій. Випускники реальних училищ мали право вступу до вищої технічної школи. Випускники жіночої гімназії прав на вступ не мали. Та все ж освіта,в тому числі університетська, зробилася доступнішою. Для дорослих відкривалися курси по неділях (недільні школи).

1860-1864 рр. було реформовано фінансову систему. Управління грошовим господарством стало централізованим.

1865 р. здійснено реформу цензури. Створено спеціальні органи цензури.

У 1870р проведена міська реформа. В усіх містах України створювались міські думи. Вибори проводились по майновому цензу. Виконавчий орган думи – міська управа на чолі якої стояв голова. Міські управи відали господарством міста.

Реформи 60-70 – рр. були обмеженими.непослідовними і половинчастими.

Незважаючи на свою обмеженість, непослідовність та половинчатість, реформи сприяли економічному розвитку українських земель, перетворенню їх в індустріальну базу імперії. Завершення промислового перевороту у 60-70-х рр. ХІХ ст. вело до промислового будівництва на Півдні, до формування нових промислових регіонів: Південного та Донецько-Криворізького, загальноімперське значення мало виробництво цукру (Правобережжя). На початку XX ст. Донбас давав 70% усього вугілля імперії.

Іде концентрація виробництва та капіталу, виникають монопольні об’єднання (“Союз рейкових фабрикантів” – 1882р., “Союз мостобудівних заводів” – 1884р. та ін.). Посилюється суспільна та політична активність нової верстви суспільства – підприємців (буржуа), найманих робітників. Напередодні Першої світової війни українські землі давали 26% загальноімперського прибутку, 50% якого осідало в центрі.

Швидким темпами йшло будівництво залізниць, яке досягло на Україні у 1900 р. 8417 км (у 1865 – 19км). Перша залізниця прокладена у 1866-1871 рр між Одесою та Балтою для вивозу зерна. Це сприяло втягненню різних регіонів у ринковий обіг, зростанню промисловості, рухомості населення, розширенню внутрішнього ринку.

Капіталістам-іноземцям на початку XX ст. в Україні належало близько 90% акціонерного капіталу монополістичних об’єднань, переважна більшість прибутків яких спливала за кордон.

Реформа 1861р. дала сильний поштовх розвитку капіталізму в сільському господарстві, який руйнував становий характер землеволодіння й перетворював землю на товар. З 1863 по 1902р. у ринковий обіг увійшло понад 25 млн. десятин приватновласницької землі, насамперед дворянської. І все ж поміщицьке землеволодіння залишалося суттєвим фактором в аграрних відносинах. Відбулись суттєві соціальні зрушення в українському селі, поглиблення соціальної деформації в середовищі селянства зростання сільської буржуазії з одного боку, і з другого – сільськогосподарського пролетаріату (на 1900р. – близько 1млн чол.). Зросла роль України в експорті сільськогосподарської продукції за кордон. Її частина в експорті пшениці Російської імперії становила 90%. На Україні збирали 43% світового врожаю ячменю, 20% – пшениці, 10% – кукурудзи. Частка України в експорті Російської імперії становила понад 25%, а щодо вивозу зернових – і того більше: понад 40%, 250-300 млн. пудів щорічно.

Для України були характерними два типи капіталістичного розвитку сільського господарства – прусський і американський (південь). Подальшому зміцненню капіталістичних відносин сприяла Столипінська аграрна реформа початку XX ст.

Українці залишались селянською нацією. У 1897р. в містах їх проживало 16%, а серед жителів міст українці становили 33%. Розвиток промисловості, проникнення капіталізму на село зумовили зростання міського населення на Україні, яке у 1897р. досягло 3400 тис чол., або13,6 % загальної кількості, які проживали у 113 центрах, що мали статус міста.

Серед українських капіталістів було чимало мільйонерів, таких як Терещенки, Харитоненки, Симиренки, Алчевські, Тутченки та ін. Чимало з них брали участь в українському національному русі, підтримували українську пресу, культурницькі заходи української інтелігенції тощо.

Отже, у II-й половині XIX століття під впливом буржуазних реформ в Україні відбулися значні зміни у соціально-економічній сфері. Україна перетворилась на потужний центр виробництва сільськогосподарської продукції не тільки імперський, а й світового значення. У 60-80 роки завершився промисловий переворот. Розвиваючись у руслі загальноімперських тенденцій, українська промисловість водночас через низку обставин (вигідне географічне розташування, природні багатства, дешева, але кваліфікована робоча сила та ін.) мала і свої особливості: у пореформений час індустріалізований Південь України перетворився на основну паливно-металургійну базу імперії; українська промисловість розвивалася більш швидкими темпами порівняно із загальноімперським темпами розвитку; ряд галузей її економіки буливисокорозвинутимиі мализагальноімперське значення (вугільна, металургійна, цукрова, паровозобудівна, суднобудівна промисловість, сільськогосподарське машинобудування, залізничний транспорт.); високий рівень концентрації виробництва; значний вплив іноземного капіталу; структурна та територіальна диспропорційність, побудова промислових об’єктів на принципах незавершеності тощо.

Наслідком буржуазних реформ і завершеного промислового перевороту було ускладнення соціальної структури суспільства: активно тривав процес диференціації серед дворянства і селян, крім того, виникли нові класи – буржуазія та пролетаріат, і дедалі помітнішу роль почала відігравати інтелігенція.