Ключові дати:

1658 р. – Гадяцька угода;

1659–1663 рр.– гетьман Ю.Хмельницький;

1959 р.– нова Переяславська угода;

1663–1665 рр. – гетьман Лівобережної України П.Тетеря;

1663–1668 рр.– запорозький гетьман І.Брюховецький;

1665–1676 рр.– гетьман Правобережної України П.Дорошенко;

1665 р.– «Московські статті»;

30 січня 1667 р. – Андрусівське перемир’я;

1669–1672 рр. – гетьман Лівобережжя Д.Многогрішний;

1672–1687 рр.– гетьман Лівобережжя І.Самойлович;

6 травня 1686 р.– укладення «вічного миру» між Росією і Польщею;

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001.

2. Грушевский М. Очерк истории украинского народа. – К.: Либідь, 1991.

3. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII – XVIII ст.: кордони, населення, право. – К.: Основи, 1996.

4. Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Гетьманська Україна. – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 1999.

5. Довідник з історії України (А-Я): Посібник для загальноосв. навч. закл. – К.: Генеза, 2001.

6. Ізюмов В.І. Українська національна революція XVII ст . – Донецьк: ДонНУ, 2001.

7. Історія України / Під ред. М.І. Бушина. – Черкаси: Брама, 2000.

8. Історія України: Курс лекцій / Під ред. Л.Г. Мельника. - Ч.1. - К.: Либідь, 1991.

9. Історія України: нове бачення: У 2-х т. – К.: Україна, 1995.

10. Історія України / Під ред. В.А. Смолія. – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 1997.

11. Історія України: нове бачення. Навчальний посібник / За заг. ред. В. Смолія. - К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 2001.

12. Кілессо С.К. Суботів // Пам’ятки України: Історія та культура. - 1994. - № 3-6.

13. Крип'якевич І.П. Історія України. – К.: “Просвіта”, 1992.

14. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. - Т.1. - К.: Либідь, 1992.

15. Рибалка І.К. Історія України. – Харків: Основа, 1995.

16. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея ХVІІ – ХVІІІ століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 1997.

17. Становлення української державності у ХVІІ ст.: Богдан Хмельницький та його спадкоємці. / За заг. ред. М.І. Бушина. – К.: Вища школа, 1999.

18. Мицик Ю.А., Стороженко І.С. Засвіт встали козаченьки: Нариси. – Дніпропетровськ: Промінь, 1990.

19. Україна в Центрально – Східній Європі. Студії з історії XI – XVIII століть. – К.: Інститут історії України НАН України, 2000.

20. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник / За ред. О.М. Мироненка. – К.: Либідь, 1997.

21. Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси з історії ментальності та національної свідомості. – К.: Інститут історії України НАН України, 2001.

Лекція 5 Гетьманщина в складі Російської імперії. Остаточна ліквідація української державності Україна в XVIII ст. (4 год.)

План

1. Україна за гетьманування І. Мазепи.

2. Ліквідація російським царизмом української козацької державності. Гетьманщина.

3. Гайдамацький рух. Коліївщина.

4. Входження Південної та Правобережної України до складу Російської імперії. Ліквідація Запорізької Січі.

1.На козацькій раді в Коломаці у липні 1687 р. гетьманом Лівобережної України було обрано генерального осавула І.Мазепу (бл. 1639–1709.

При обранні нового гетьмана були укладені «Коломацькі статті» – договірні умови між старшинами і урядом Росії, які посилювали владу царату на українських землях. Наприклад, гетьманові Лівобережної України заборонялось позбавляти старшину керівних посад без прямої згоди на це царя, а старшинам не дозволялось обирати гетьмана, у Батурині, столиці Гетьманщини, розміщувався полк московських стрільців, для захисту від татар на півдні будувалися міста-фортеці (запорожці сприйняли це як зазіхання на їхні привілеї). Разом із тим статті не дозволяли російським воєводам втручатися в українські справи.

Намагаючись зміцнити гетьманську владу, І. Мазепа увів нову категорію козацької старшини – бунчукових товаришів, цілком залежних від нього. У проведенні внутрішньої політики гетьман спирався на козацьку старшину – роздавав їй землі, впорядкував податки, земельну власність. Мазепа знав декілька мов, зібрав багату бібліотеку, ввійшов в історію як великий меценат: за його сприяння були збудовані й відреставровані понад 20 великих православних храмів, чимало монастирів, споруд для Києво-Могилянської колегії та ін. Він надавав матеріальну допомогуспудеям. Зі сприяння Мазепи старшина, шляхта й монастирська влада різними способами перетворювали козаків на своїх підданих. Майнова нерівність козацтва була узаконена в 1698 р.: залежно від матеріального становища їх розділили навиборних(несли військову службу) іпідпомічників(надавали допомогу виборним при спорядженні тих на службу).

Довгий час гетьман був у дружніх стосунках з російським царем Петром І (1672–1725, трон посів у 1689 р.). В ході війни зі шведами Петро І почав висувати надмірні вимоги до України і Мазепа укладає договір з шведами, зокрема він пообіцяв Карлові XІІ зимові квартири в Україні для шведської армії, запаси їжі та фуражу й військову допомогу в обмін на звільнення краю від впливу Москви. В кінці жовтня 1708 р. гетьман виступив з Батурина назустріч шведам. Пізніше між Україною і Швецією було укладено угоду, згідно з якою остання виступала гарантом козацьких вільностей і недоторканності українських кордонів. За наказом Петра І князь О.Меншиков зруйнував резиденцію гетьмана в Батурині, у травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ. Після поразки 28 червня у Полтавській битві шведсько-українського війська, Мазепа разом з Карлом XІІ відступив у землі, контрольовані турками, де невдовзі помер. Геьманом в еміграції став П.Орлик (1672–1742). У 1710 р. ним була укладена перша конституція України (за місцем створення – Бендерська). Петро І вже влітку 1709 р. призначиврезидентів(наглядачів) при гетьманському дворі. Вони повинні були стежити за переміщеннями запорожців на кордонах Гетьманщини, боротися з «мазепинською» агітацією, контролювати зовнішньополітичну діяльність гетьмана І.Скоропадського (1708–1722). Навіть гетьманську резиденцію перенесли з Батурина до Глухова, ближче до російського кордону.

2. В 1722 р. Петро I ліквідував інститут гетьманства, передавши управління Україною Малоросійській колегії. В 1727 р. гетьманство відновили, але ненадовго. Гетьманом ставДанило Апостол (1727-1734 рр.). В 1734 р. гетьманство знову скасували і замість нього було утворене так зване „Правління гетьманського уряду”. Далі, в 1750 р., гетьманство відновили. Та вже в 1764 р. Катерина II запропонувала останньому гетьману України К. Розумовському відмовитися від цієї посади і управління було передано в руки нової (другої) Малоросійської колегії, а фактичним правителем Малоросії став її голова граф П.Рум’янцев. В 1775 р. царські війська зруйнували Запорозьку Січ. Козаків переводили у розряд державних селян, військовий скарб та майно конфіскували, а територію Запорозьких вольностей включили до Азовської та Новоросійської губерній, пізніше Катеринославського намісництва. Останнього кошового П.Калнишевського було ув'язнено на Соловках, де він провів понад 25 років у жахливих умовах одиночної камери. У 1782 р. Малоросійська колегія була скасована, територію Гетьманщини поділили на намісництва — Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, які згодом перетворили в губернії. На Слобідській Україні така зміна відбулася ще раніше – у 1760-х рр. Козацьке військо перетворювалося у регулярні карабінерські полки російської армії.

Разом з остаточним позбавленням українців козацьких прав і вольностей, вийшов указ про повне закріпачення селян (1783 р.). Натомість козацька старшина отримувала російські ранги й право поповнювати правлячий клас Російської імперії, переходити у розряд дворянства („Жалувана грамота” дворянству 1785 р.).

Так в основному завершилася довготривала, але закономірна ліквідація козацької автономії у складі Російської імперії. Наявність автономного ладу в Україні на основі виборності органів влади не відповідала монархічно-бюрократичним принципам і централізаторській політиці самодержавства. Причому процес "поглинання і перетравлення України як чужорідного політичного тіла" продовжувався й у наступному XIX та у XX століттях.

3. Коліївщина – апогей гайдамацького руху. Її причини були різнохарактерні - соціально-політичні, релігійні. Гайдамаками (походить від тур. “гайда” – гнати, переслідувати, турбувати) іменували селян-втікачів, які ховалися в лісах і грабували шляхетські, панські маєтки, жили з того, а нерідко й роздавали награбоване бідноті, маючи відтак її прихильність. Коліївщина почалась у тій частині Правобережної України, де більше всього зосередилось втікачів-селян від феодального гніту. Очолювали повстанців Максим Залізняк та Іван Гонта. Місцем початку Коліївщини 1768 р. стали Холодний Яр і Мотронинський монастир, що на Чигиринщині (нині район Черкаської області). У червні-липні 1768 р. на Правобережжі діяло близько 30 гайдамацьких загонів. Повстання могло перекинутися на власне польські землі, Лівобережну Україну та Запорожжя. В цих умовах російський і польський уряди вирішили об’єднати зусилля. У другій половині червня 1768 р. російські війська разом із польською армією розпочали каральні акції проти гайдамаків. 26 червня 1768 р. російські частини оточили повстанський табір і по-зрадницькому схопили його керівників М. Залізняка, І. Гонту та С. Неживого, а їхні загони роззброїли. Решту гайдамацьких загонів було розбито в боях. Остаточно повстання було придушено тільки у квітні-травні 1769 р.

4. В 1774 р. в наслідок перемоги у російсько-турецькій війні Туреччина змушена була підписати невигідний для себе Кучук-Кайнарджійський мирний договір. До Росії відійшла територія між Дніпром і Південним Бугом. 1778 р. у гирлі Дніпра засновується місто Херсон — головна фортеця росіян на Чорному морі. Сподіваючись взяти реванш, Туреччина у 1787 р. почала бойові дії. У 1791 р. між Росією і Туреччиною був підписаний Ясський мир. За його умовами до Росії відійшли землі Кримського ханства, а також між Південним Бугом та Дністром. Наприкінці XVIII ст. до складу Росії відійшли також землі Правобережної України, якими продовжувала володіти Польща. У 70-90-х роках XVIII ст. Росія та Прусія розділили між собою територію ослабленої Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.). До Російської імперії відійшли землі Правобережної України – Київщина, Волинь, Холмщина, Поділля. Разом із раніше приєднаними Лівобережною й Південною Україною, у складі Росії об'єдналися близько 4/5 усіх українських етнічних земель.

Західноукраїнські землі (Галичина, Буковина й Закарпаття) потрапили до складу Австрійської (пізніше Австро-Угорської) імперії. Такий розподіл залишився незмінним аж до подій І Світової війни.

Усунення з політичної арени Речі Посполитої було, з одного боку, логічним наслідком її згубної внутрішньої і зовнішньої політики, у тому числі на українських землях, а з іншого – зростанням імперських апетитів сусідніх держав. Найповчальнішим, однак, є той факт, що наприкінці XVIII ст. свою державність втратив не лише український, але й кримськотатарський і польський народи. У їх житті наступив новий історичний період.