Ключові дати:

1340–1366 р.– експансія Польщі на Галичину і Волинь;

1370–1392 рр.– князювання Ягайла, Великого князя Литовського;

1385 р. – Кревська унія;

1410 р.– Грюнвальдська битва;

1443 р.– заснування Кримського ханства;

1463 р.– створення Львівського братства;

1480 р.– кінець ординського іга;

1506–1548 рр. – правління Сигізмунда, Великого князя Литовського;

1508 р.– повстання під проводом М.Глинського;

1553–1554 рр. – заснування січі на о-ві Мала Хортиця;

1569 р.– Люблінська унія;

1572 р.– створення козацького реєстру;

1580 р.– відкриття Острозької академії;

1596 р.– Берестейська унія.

1490–1492 рр.– повстання під проводом селянина Мухи;

1591–1593 рр.– повстання під проводом К.Косинського;

1595–1596 рр.– повстання під проводом С.Наливайка;

1614–1622 рр.– гетьманування П.Конашевича-Сагайдачного;

1630 р.– повстання Т.Федоровича (Трясила);

1635 р.– повстання І.Сулими;

1637–1638 рр.– повстання під проводом П.Павлюка, Я.Остряниці, Д.Гуні;

Література

1. Апанович Олена. Розповідь про запорозьких козаків. - К.: Дніпро, 1993.

2. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001.

3. Грушевский М. Очерк истории украинского народа. – К.: Либідь, 1991.

4. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII – XVIII ст.: кордони, населення, право. – К.: Основи, 1996.

5. Історія України / Під ред. В.А. Смолія. – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 1997.

6. Історія України / Під ред. М.І. Бушина. – Черкаси: Брама, 2000.

7. Історія України: Курс лекцій / Під ред. Л.Г. Мельника. - Ч.1. - К.: Либідь, 1991.

8. Історія України: нове бачення. Навчальний посібник / За заг. ред. В. Смолія. - К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 2001.

9. Історія України: нове бачення: У 2-х т. – К.: Україна, 1995.

10. Кілессо С.К. Суботів // Пам’ятки України: Історія та культура. - 1994. - № 3-6.

11. Крип'якевич І.П. Історія України. – К.: “Просвіта”, 1992.

12. Леп’явко С. Козацькі війни XVI ст. в Україні. – Чернігів: Сіверянська думка, 1996.

13. Мицик Ю.А., Стороженко І.С. Засвіт встали козаченьки: Нариси. – Дніпропетровськ: Промінь, 1990.

14. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. - Т.1. - К.: Либідь, 1992.

15. Рибалка І.К. Історія України. – Харків: Основа, 1995.

16. Україна в Центрально – Східній Європі. Студії з історії XI – XVIII століть. – К.: Інститут історії України НАН України, 2000.

17. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник / За ред. О.М. Мироненка. – К.: Либідь, 1997.

18. Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси з історії ментальності та національної свідомості. – К.: Інститут історії України НАН України, 2001.

19. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3-х т. - К.: Наук. Думка, 1990.Довідник з історії України (А-Я): Посібник для загальноосв. навч. закл. – К.: Генеза, 2001.

Лекція З Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького, її політичні результати (2 год.)

План

1. Передумови та початок Української національно-визвольної революції.

2. Основні битви та політичні угоди.

3.Формування козацької держави – Гетьманщини.

4. Входження України під протекторат Московської держави.

1. Причинами революції був гніт в політичній, економічній, соціальній, релігійній, національній сферах. За своїм характером революція була водночас і національною і соціальною.

Рушийні сили революції:

• козаки (реєстрові і нереєстрові);

• селяни;

• міщани

• українська шляхта;

• православне духовенство.

Національна революція середини XVII ст. поділяється на п’ять періодів.

• Перший період: лютий 1648 – червень 1652 рр. - від початку повстання на Запорожжі до Батогської битви.

• Другий період – червень 1652 - серпень 1657 рр. – від битви під Батогом до смерті гетьмана Богдана Хмельницького.

• Третій період: вересень 1657 – червень 1663 рр. – від гетьманування Івана Виговського до розколу України на Лівобережне та Правобережне гетьманства, та фактичного виділення Запорожжя.

• Четвертий період: липень 1663 – червень 1668 рр. – від Чорної ради у Ніжині до нетривалого возз’єднання України гетьманом П. Дорошенком.

• П’ятий період: липень 1668 – вересень 1676 рр. – від походу Петра Дорошенка на Правобережжя до його остаточного зречення і поразки революції.

2. В січні 1648 р. Б.Хмельницького було обрано гетьманом України івін очолив розпочатувійну. Богдан Хмельницький був досвідчений воїн, на середину ХVІІ ст. він мав трохи більше 50-ти років (народився наприкінці 1595 р.), брав участь у боях проти турків і татар, був учасником козацько-селянських повстань, до того ж, отримав добру освіту. Володів кількома іноземними мовами, зокрема, й латиною. Побував в державах Європи і Туреччині, що дало змогу ознайомитись з їх устроєм, дипломатією, військовою тактикою. Засвоєння уроків вивченого іноземного і козацького воєнного мистецтва дало змогу підняти стратегію й тактику українського війська на значно вищий щабель. Від пасивної оборонної тактики Б.Хмельницький перейшов до активних, наступальних дій, нав’язуючи противнику місце й час битви. Завдяки блискуче налагодженій розвідці завдавав ударів зненацька, досить часто використовував обхід ворога із флангів. Саме гетьману належить видатна роль у створенні артилерії й кінноти, як окремих родів війська. Запровадив завчасну підготовку набоїв (ладування), що дало змогу підвищити скорострільність у кілька разів і перейти до 3-х шеренгового бойового порядку.

Завдяки цьому, а також використанню татарської кінноти, повстанці у 1648 р. здобули блискучі перемоги під Жовтими Водами 6 травня і16 травня – під Корсунем. 11-13 вересня 1648 р. розгром польсько-шляхетського війська під Пилявцями. 5-6 серпня 1649 – битва під Зборовом. 8 серпня 1649 р. – підписано Зборівську угоду (Польща визнає існування Гетьманщини, у володіння гетьмана виділяється Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства, козацький реєстр збільшувався до 40 тис. осіб тощо). В серпні-вересні 1650 р. відбувся Молдавський похід Богдана Хмельницького. 18-20 червня 1651 р. – поразка українських військ під Берестечком. 18 вересня 1651 р. було укладено Білоцерківську угоду між Україною та Польщею (територія козацької держави обмежувалася лише Київським воєводством, Брацлавське й Чернігівське поверталося у володіння польської адміністрації, козацький реєстр скоротився до 20 тис. тощо). 22-23 травня 1652 р. розгром поляків під Батогом. Вересень-грудень 1653 р. бої під Жванцем.

3. За Зборівським договором українці офіційно отримали територію, на якій мали змогу розбудовувати державність.

Військова рада обирала вищих посадових осіб, перш за все главу держави – гетьмана. Він був наділений великими правами, керував роботою Військової ради, очолював військові сили, підбирав і рекомендував до обрання місцевих керівників, зосереджував у своїх руках військову, адміністративну, законодавчу і судову владу, видавав свої розпорядження-універсали, які мали силу закону, підписував міжнародні угоди, розпоряджався фінансами, роздавав землі.

Разом з гетьманом Військова рада обирала Генеральну старшину, яка ділила з ним виконавчу владу. Це: генеральний обозний, два судді, підскарбій, писар, два осавули, хорунжий і бунчужний.

Основним адміністративно-територіальним органом управління був полк. Він іменувався за назвою головного міста. Полки не були однаковими ні за територією, ні за чисельністю козаків. Полки очолювалися полковниками, яких обирали на військовій раді полку. Полковник був не лише воєначальником, а й адміністратором. У нього був свій власний апарат – полкова козацька старшина – суддя, писар, обозний, осавул. Останні обиралися разом із полковником і затверджувалися гетьманом. При полковнику на правах дорадчого органу існувала полкова рада.

Територіальною частиною полку була сотня. Як адміністративна одиниця вона складалася із кількох містечок і сіл. На чолі сотні стояв сотник, якого обирали на сотенній раді. Його влада як адміністратора в мирний час поширювалася на все населення сотні, а під час воєнних дій сотник очолював відповідний військовий підрозділ – сотню. Сотники підлягали полковнику і гетьману, а в своєму розпорядженні мали писаря, осавула, хорунжого.

Сотня складалася з куренів. До складу куреня входило населення окремого села чи містечка. Очолював цю військово-територіальну одиницю курінний отаман.

Міста мали свої органи управління, але лише незначна їх кількість зберегла самоврядування, більшість знаходилися в залежності від козацької адміністрації.

Важливе місце в системі державного будівництва належало армії. В ході Української національної революції середини XVII ст. вона досягла 300 тисяч чоловік – це була масова народна армія, найбільша в Європі. Її ядро складали реєстрові козаки (40-60 тисяч чоловік).

4. 1 жовтня 1653 року цар Олексій Михайлович скликав земський собор, який ухвалив прийняти Військо Запорозьке "під государєву високу руку". В Україну відряджено посольство на чолі боярином В.Бутурліним. Рада відбулася в Переяславі 18 січня 1654 року. Усього на вірність царю присягло 284 особи.

Натомвсть відмовилися присягати такі відомі козацькі ватажки, як Іван Богун, Іван Сірко, Йосип Глух, Філон Джалалій тощо. Небажання виявили козаки Полтавського, Кропивнянського, Уманського і Брацлавського полків.

Остаточний договір було укладено в Москві в березні 1654 р. За ним цар забезпечував автономію в таких справах, як:

• гетьмана і старшину обирала козацька рада;

• українська адміністрація і суди незалежні від московських;

• податки в Україні збирає український уряд;

• козацького війська має бути 60 тис.;

• залишається давній поділ населення на стани (козаки, міщани, шляхта, духовенство);

• Україна зберігала право проводити переговори з іншими державами тощо.

Влітку 1654 р. розпочалися військові дії об’єднаних сил союзників проти Речі Посполитої. Але несвоєчасна й недостатня допомога царського уряду, який левову частину уваги надавав приєднанню білоруських і литовських земель, а також спроби втручання у внутрішні справи України, привели до загострення відносин. Останньою краплею стали Віленські переговори восени 1656 р., коли Москва й Польща уклали угоду про припинення воєнних дій, а козацьку делегацію навіть не пустили за стіл переговорів.

Гетьман рішуче змінює зовнішньополітичну орієнтацію і намагається створити антипольську коаліцію держав у складі Швеції, Трансільванії, Бранденбургу, Литви. Він не відмовляється від головної мети, а саме – звільнення всіх етнічних українських земель і включення їх до складу самостійної й незалежної держави. Частково йому з допомогою військ Швеції й Трансільванії вдається це завдання виконати. Але територіальні претензії нових союзників на західноукраїнські землі, а також неузгодженість дій перекреслили перемоги, здобуті безпосередньо на території Польщі. Та головною причиною того, що побудова Української держави була не завершена, стала смерть Б.Хмельницького (27 липня 1657 р.).

Отже, це був період найбільшого політичного і воєнного піднесення України. Без сумніву, останні державотворчі акти Хмельницького могли зміцнити внутрішнє становище української держави, сконсолідувати навколо особи гетьмана усі стани тогочасного суспільства, які діяли розрізне, ставлячи часом понад усе корпоративні інтереси. Смерть Б. Хмельницького перервала консолідаційний процес і не дала скріпитись українській державності, здобутки якої були втрачені його наступниками на гетьманстві.